Реферат: Фiлософiя

Фiхте, Шеллiнга.  Позицiю Канта вiн критикував за припущення

'речi-в-собi', незалежної  вiд  мислення.  А позицiю Фiхте -

суб'єктивiзм, за перетворення об'єктивного свiту  в  'не-Я',

природи - в факт свiдомостi.  Позицiя Шеллiнга щодо Абсолюту

як єдиної загальної субстанцiї пiзнання i природи,  сприйня-

тої спершу, в подальшому критикувалась Гегелем за захоплення

тотожнiстю мислення i буття.

     5.4.3 Дiалектична логiка.

     До Гегеля логiка, як правило, розглядалась як наука про

суб'єктивнi форми  мислення.  Гегель  не заперечує iснування

такої форми дисциплiни, її корисностi для пiзнання,  називає

її наукою про елементарнi форми i закони правильного мислен-

ня -   формальна   логiка.   Гегель   намагається   подолати

суб'єктивiстське тлумачення   логiчних   форм   i   дати  їх

об'єктивне тлумачення як форм живого, реального змiсту, форм

розвитку всього  конкретного  змiсту  свiту i його пiзнання.

Тому вiн ставить перед логiчною наукою унiверсальне завдання

дослiджувати  усi загальнi закономiрностi розвитку пiзнання,

мислення як першооснови усього iснуючого.

     Гегель подiляє свою логiку на об'єктивну, в яку включає

вчення про буття i сутнiсть,  та  на  суб'єктивну  логiку  -

вчення про  поняття  (зовнi  схожу  на  традицiйну формальну

логiку, хоч цей подiл i носить умовний характер). вся логiка,

за його думкою, має об'єктивне значення, спiвпадає з науковю

про речi, що осягаються в думках.

     Наука про буття,  за Гегелем,  розглядає дiйснiсть, яка

дана людинi в  її  чуттєвому  сприйняттi.  Синтез  чуттєвого

сприйняття вiдбувається у дiяннях, якi перетворюють фрагмен-

ти уявлень про буття в єдину цiлiсну дiю по внесенню змiн  у

дiйснiсть.

     Наука про  сутнiсть доводить,  що дiяння можуть будува-

тися не тiльки при використаннi даних органiв чуття. Свiдомi

змiни буття  можуть  здiйснюватись у результатi використання

понять про  чуттєво недане - сутнiсть.  Кожний предмет скла-

дається iз двох головних властивостей: бути внутрiшньо дифе-

ренцiйованим, складовим iз рiзних частин, властивостей i бу-

ти цiлим,  єдиним, неподiльним при взаємодiї з iншим предме-

том. Усвiдомлення факту, що предмети внутрiшньо диференцiйо-

ванi, а разом iз цим - єдинi  дозволяє  використовувати  їх,

враховуючи чуттєво неданi властивостi для чуттєво даних змiн

i,  навпаки,  iстина полягає у тому, щоб розумiти предмет як

цiле.

     Вчення Гегеля про поняття поглиблювало  арiстотелiвську

теорiю про форму, яка формує iншi форми. Усе що iснує знахо-

диться у процесi формування ще неiснуючого.  Разом  iз  цим,

неiснуюче знаходиться у формi поняття в iснуючому в зародко-

вому станi.  Тому  володiння  поняттям  дозволяє  розглядати

iснуюче як вже неiснуюче,  недiйсне,  вмираюче буття. Дiйсне

буття,  те, яке пробиває собi дорогу в iснуючому (яке визна-

чає  суть  того,  що  є  через те,  що буде) межує iз випад-

ковiстю,  тими умовами, обставинами, котрi нiколи не вiдтво-

ряться, зникнуть як риштування пiсля побудови храму.

     Дiйсне буття завжди є iнтегруючий  результат  розмаїття

минулого, тому  поняття про нього дається у форму конкретної

iдеї майбутнього.

     Гегель розвиває  дiалектичну думку про те,  що будь яке

начало є нерозвинутий результат,  а результат  є  розвинутим

началом. Мислення   починається   з   вiдчуття,  походить  з

емпiрiї, але це тiльки вихiдний рiвень мислення,  початковий

етап власної   дiяльностi.  Думки,  поняття,  категорiї,  що

дослiджуються Гегелем, утворюють щаблi мислення, що саме се-

бе визначає.

     Наявнi загальнi  поняття  знаходяться  у  безперервному

русi, у переходах вiд одних до iнших  аж  до  протиставлення

самим  собi. У  протиставленнях понять вiдкривається власти-

вiсть мислення здiйснювати переходи вiд  одного  до  iншого.

Розвиток   понять   вiдбувається  шляхом  переходу  вiд  од-

нобiчностей, абстракцiй, бiдних змiстовно, до понять багатих

рiзноплановим змiстом.

     Гегель розглядає загальнi поняття, iсторично сформованi

у процесi пiзнавального розвитку, такi, як буття, нiщо, ста-

новлення, якiсть,  кiлькiсть,  межа,  сутнiсть,  тотожнiсть,

вiдмiннiсть, протилежнiсть,  Суперечнiсть, необхiднiсть, ви-

падковiсть, можливiсть i дiйснiсть тощо.  Гегелю вдалося до-

вести, що усi загальнi поняття взаємопов'язанi мiж собою, що

вони  фiксують  рiзнi  ступенi поглиблення людиною розумiння

сутностi усього iснуючого.

     Логiка Гегеля є системою,  логiчна конструкцiя i змiст її

розвивається  шляхом руху вiд абстрактного (буття) до конкрет-

ного(iдея).  Цей метод руху логiчної науки уявляється  Гегелем

рухом самої об'єктивностi.

     Гегелiвська iдея розвиває сама себе по правилам дiалек-

тичної трiади: теза - антитеза - синтез. Кожна логiчна кате-

горiя, як  i  кожний  роздiл всього курсу логiки,  як iкожна

частина фiлософської системи в цiлому розвиваються  трiадич-

ним порядком:  буття-сутнiсть-поняття,  чутливiсть-розсудок-

розум, одиничне-особливе-всезагальне...   Триадичнiсть   са-

модiяльностi поняття  -  це  принцип гегелiвської фiлософiї,

випливає з його дiалектичного  методу.  Дiалектичний  синтез

протилежностей здiйснюється   або   пiдкоренням  протилежних

стрiн, категорiй третєй,  вищей (причина-дiя-взаємодiя), або

встановленням субординацiї (спiвпорядкування).

     Гегель вiдрiзняв  два  пiдрiвня  дiалектичної   логiки:

розсудкову дiалектику, яка здатна звести разом i протистави-

ти протилежнi начала,  але не може їх синтезувати,  показати

їх взаємопереходи,  та розумну дiалектику, що вмiє це зроби-

ти. Розвиток останньої є найбiльшим  iсторичним  досягненням

Гегеля. Узагальненим  виразом  розумної дiалектики стали три

основних закони:  переходу кiлькiсних змiн в якiснi, єдностi

i боротьби протилежностей, заперечення заперечення.

     5.4.4 Фiлософiя природи.

     Фiлософське вчення про природу займає в  творах  Гегеля

неаби-яке мiсце,  що визначається двома передумовами. Одна з

них випливає  iз  загальних   засад   фiлософської   системи

об'єктивного (абсолютного iдеалiзму.  Згiдно з ним - природа

є iнобуттям iдеї:  'iдея пiсля  повної  своєї  реалiзацiї  в

стихiї чистого  мислення' здiйснює самозаперечення i перехо-

дить в 'iнобуття',  що має зовнiшнє до iдеї буття.  Природа,

на думку Гегеля,  є прояв саморозвитку її духовної сутностi,

яка виявляє себе в категорiях.

     Але суттєвою є i iнша передумова, а саме - незадоволен-

ня загальновикористовуваним   в   природознавствi   способом

мислення, осмислення вiдкритих ним емпiричних фактiв.  Нама-

гання розкрити  зв'язки  мiж  рiзними  висновками  природоз-

навства, якi воно саме неспроможне розкрити, а разом з тим -

мiж рiзними природнiми явищами та процесами,  якi ще не зро-

зумiлi природознавцями, спонукало Гегеля загострити увагу на

спiввiдношеннi природознавства ('фiзики') i фiлософiї приро-

ди. Гегель  засуджував натурфiлософську тенденцiю умоспогля-

дального заповнення прогалин природничонаукового  характеру,

припущення свавiлля уявлень. Вiн намагався вiдновити втраче-

не на той час значення  фiлософського  узагальнення  резуль-

татiв природознавства.  За  Гегелем,  фiлософiя  природи має

'пiдхоплювати' матерiал,  який створений фiзикою на пiдставi

досвiду, та  надає  йому  подальшого  розвитку вже без вико-

ристання досвiду як пiдстави для цього.

     Головною проблемою  для  Гегеля  стає характер розвитку

природи, яку вiн вирiшує на засадах розробленої ним  дiалек-

тичної логiки. Вiн сприймає iснувавший вже на той час погляд

на природу як результат розвитку до найвищого щаблю -  люди-

ни. Але,  разом з тим,  не визнає тлумачення матерiалiстично

орiєнтованих концепцiй,  зокрема Ламарка.  Гегель вважає, що

розвиток природи  вiдбувається  не  як  наслiдок 'природного

процесу породження', а є лише породженням в лонi внутрiшньої

iдеї, що складає основи природи.  Тому природа,  за Гегелем,

здiйснює сходження вiд своєї 'безпосередньостi та  зовнiшнь-

остi, що  є  смертю  (неорганiчний стан) до входження в саме

себе, щоб 'спочатку стаи живою iстотою' (органiчний свiт), а

потiм породити  себе до духовного iснування,  що означає по-

родження людського роду.  Вiдповiдно до цих щаблiв  розвитку

природи (розвитку  iдеї як природи),  Гегель будує структуру

своєї роботи 'Фiлософiя  природи'  -  'Механiка',  'Фiзика',

'Органiчна фiзика'.  Кожний  з роздiлiв,  згiдно з прийнятою

Гегелем дiалектичною триадичнiстю, розглядає особливi явища,

що складають, на його думку, структуру розвитку природи.

     5.4.5 Антропо-соцiальна фiлософiя Гегеля.

     Вчення Гегеля про дух, який характеризується ним як за-

вершаючий щабель  розвитку абсолютної iдеї (пiсля iнобуття в

природi), по сутi є спробою сукупного визначення людини в її

соцiально-iсторичному розвитку.   Ця   спроба  втiлюється  в

певнiй фiлософiї - антропо=соцiальнiй, - iдеї якої розвинутi

в 'Фiлософiї   духу'  та  викладенi  в  лекцiях:  'Фiлософiя

iсторiї', 'Фiлософiя релiгiї', 'Iсторiя фiлософiї', 'Естети-

ка', 'Фiлософiя права'.

     Дiяльнiсть iдеї є iнтелектуальним цiлепокладанням. Мета

самопiзнання реалiзується   абсолютною  iдеєю  за  допомогою

дiяльностi людських поколiнь на  протязi  всiєї  всесвiтньої

iсторiї. В  'Лекцiях по естетицi' Гегель особливо чiтко фор-

мулює єднiсть  та  вiдмiннiсть  теоретичної  та   практичної

дiяльностi iдеї.  Остання реалiзується людиною,  яка 'робить

свiт тим,  що iснує для неї'. Завдяки працi людина приходить

до самої  себе,  тобто  усвiдомлює себе як особистiсть.  Ду-

ховнiсть, що  вироблюється   в   людинi   складає   суттєвую

вiдмiннiсть людини  вiд  природи.  За традицiєю триадичностi

розвиток 'духу'  розглядається  Гегелем  в   трьох   формах:

суб'єктивний дух, об'єктивний дух та абсолютний дух.

     Вчення про суб'єктивний дух подiляється Гегелем  на:

1) антропологiю,  предметом  якої є 'душа' або 'дух в собi'.

Розвиток душi представлений в виглядi трiади -  'природної',

'чуттєвої' та дiйсної душi. Освiтлення 'природнiх змiн' душi

ведеться в планi вiкової психологiї з елементами педагогiки;

2) феноменологiю  духу,  предметом якої є 'свiдомiсть',  або

'дух для себе' в його обособленнi i вiдношеннi.  Це найбiльш

значущий роздiл вчення про суб'єктивний дух, оскiльки розви-

ток свiдомостi охарактеризований в зв'язку з практичним  пе-

ретворенням та   створенням  дiйсностi  в  процесi  трудової

дiяльностi та соцiальної боротьби;

3) психологiю,  предметом якої є 'дух як такий',  або 'сам в

собi визначаючий дух як суб'єкт для себе'.  Суттєва  новизна

цiєї частини  вчення пов'язана з тлумаченням 'єдностi теоре-

тичного i практичного духу' як 'дiйсно  свободної  волi',  в

якiй втiлений 'свободний дух'.

     У вченнi про 'об'єктивний дух' (фiлософiя права) Гегель

дає своє  розумiння всесвiтньої iсторiї.  Першим щаблем роз-

витку волi Гегель вважає одиничну волю,  завдяки якiй деякий

суб'єкт стає  правоздатною  особою.  Другий та третiй щабель

Гегель розкриває в моралi та моральностi як правi суб'єктив-

ної волi. При цьому свої погляди вiн спiввiдносить iз тлума-

ченням моралi Кантом i Фiхте.  Вiн вважав за необхiдне розг-

лядати моральнi визначення в контекстi соцiально визначенно-

го буття людей,  якi вже розглядались не як абстракцiї, а як

члени рiзних соцiальних утворень. Формами розвитку морально-

го духу Гегель вважає родину, громадське суспiльство та дер-

жаву. При  розробцi  концепцiї  громадського суспiльства вiн

використав висновки такої науки як  полiтична  економiя,  що

було видатною подiєю для нiмецької класичної фiлософiї.

     Суттєвим здобутком  гегелiвської  фiлософiї  був  також

висновок про розвиток людської культури, що розумiвся досить

широко як формування  власне  людського  життя,  що  суттєво

вiдрiзняється вiд  'природного  стану',  в  якому перебували

давнi люди. Розвиток культури Гегель вважав спрямованим 'ме-

тою Розуму',  яка  полягала в тому,  щоб наполеглевою працею

була усунена природна простота.  Розвиток  культури,  в  ро-

зумiннi Гегеля,  неразривно пов'язаний з трудовою дiяльнiстю

та її прогресом.

     Суспiльство у   своєму   розвитку   внутрiшньо    дифе-

ренцiюється,  що виявляє себе у поглибленнi системи суспiль-

ного  розподiлу  працi.  Людина  стає  частковим   елементом

цiлiсного процесу перебудови буття,  продукту.  Тому iндивiд

втрачає можливiсть побачити у своєму буттi  себе  як  творця

цього буття.  Сучасна,  для Гегеля, людина перетворюється на

iстоту  з  рiзноманiтними  iнтересами,  обов'язками,  видами

дiяльностi,  що має свою основу в поглибленi структурної ди-

ференцiацiї соцiальної органiзацiї. Людина втрачає здатнiсть

усвiдомлювати у своїй дiяльностi реалiзацiю цiлого, спiльно-

го з iншими  людьми  суспiльного  буття.  Лише  окремi  осо-

бистостi, з причини їх специфiчного суспiльного стану, дiють

свiдомо,  реалiзуючи  свою  iндивiдуальну  мету  як   творцi

дiйсного буття.У якостi приклада Гегель використовує генера-

ла,який усвiдомлює свою залежнiсть вiд бажань,  понять iнших

людей,  а  тому будує свою дiю як iнтегруючу рiзноманiтнiсть

свiдомостi рiзних особистостей.  Саме через таких людей,  за

Гегелем,  прокладає  собi  дорогу  вiд можливого до дiйсного

буття духу iсторiї, абсолютний дух буття.

     Лише вченням  про  абсолютнiй  дух люди здатнi подолати

обмеженiсть своєї свiдомостi, перетворитися на творцiв iсти-

ного, дiйсного  буття,  а  не виконувати роль засобу волiння

iншої людини, жити неiстинно, бути за межами дiйсностi, бути

духовно обмеженим лише знанням минулого. Для цього слiд вив-

чати саме фiлософiю,  як єдиний засiб подолання обмеженостi,

яку накладає суспiльна диференцiацiя працi.

     Необхiдним моментом  для  створення уявлень про перехiд

вiд об'єктивного  духу  до   суб'єктивного   є   гегелiвська

фiлософiя iсторiї,    предметом   якої   вважався   розвиток

об'єктивного духу до його вищої стадiї, коли вiнстає 'свiто-

вим духом'.  Моментами i щаблями його розвитку Гегель вважав

'духи окремих народiв',  оскiльки вони  включенi  в  свiтову

iсторiю. А  сам  'мислячий  свiтовий дух' виступає у виглядi

'вiчно дiйсної iстини',  яка керує людськими долями.  Трьома

щаблями процесу   'абсолютного  духу'  виступають  в  Гегеля

мистецтво, релiгiя i фiлософiя. Фiлософiю, що предстає вищим

щаблем 'абсолютного духу', Гегель тлумачив як синтез i повне

розкриття iстин, що мiстяться в мистецтвi i релiгiї. 'Понят-

тя фiлософiї є iдея, що мислить себе' i тим самим наука стає

пiднесеною до свого начала  -  логiчного  принципу,  логiчне

стає також її результатом як духовне.

     5.4.6 Вплив фiлософiї Гегеля на духовне життя Нiмеччини.

     Фiлософiя Гегеля ще за часи його життя  була  сприйнята

значною кiлькiстю  прибiчникiв та послiдовникiв,  що сприяло

формуванню фiлософської школи 'гегельянства'. Вплив iдей Ге-

геля особливо сильним був у 30-тi - 40-вi роки ХIХ ст., коли

вони захопили духовне життя Германiї в рiзних його сферах  -

вiд науки до преси.  Авторитетнiсть фiлософської системи Ге-

геля спричинила й необхiднiсть її критики з  боку  тих,  хто

негативно ставився до соцiально-полiтичного устрою Германiї.

Зростання пердумов буржуазно-демократичних перетворень спри-

яло увазi  до тих моментiв гегелiвської фiлософiї,  якi були

оцiненi як скритi революцiйнi потенцiї.  Так була  закладена

так звана младогегельянська течiя (Г.Гейне).

     Оскiльки для духовного житя Германiї важливим було  пи-

танння про   вiдношення   фiлософiї  до  релiгiї,  то  серед

послiдовникiв виникло двi течiї,  в залежностi вiд того,  як

тлумачилась позицiя в цьому питаннi Гегеля.  Тi, хто вважав,

що його фiлософiя цiлком спiввiдноситься з християнською ор-

тодоксiєю, -  утворили  праве  крило,  або течiю сарогегель-

янства. Протилежне тлумачення породило лiве крило,  або мла-

догегельянство.

     5.5   Фiлософiя Л.Фейєрбаха.

     5.5.1 Людвiг Андреас Фейєрбах.

     Людвiг Андреас Фейєрбах (1804-1872) - видатний  нiмець-

кий фiлософ, спочатку один з послiдовникiв Гегеля, пiзнiше -

творець самобутньої фiлософської концепцiї матерiалiстичного

спрямування, котра   отримала   назву  'антропологiчний  ма-

терiалiзм'. Протягом деякого часу - професор  Ерлангенського

унiверситету, з  якого  був  звiльнений пiсля розкриття його

авторства анонiмної атеїстичної працi 'Думки про  смерть  та

безсмертя' (1830).  Основнi працi: 'До критики фiлософiї Ге-

геля' (1839), 'Сутнiсть християнства' (1841), 'Основнi поло-

ження фiлософiї   майбутнього'  (1843),  'Сутнiсть  релiгiї'

(1845), 'Iсторiя фiлософiї Нового часу вiд Бекона Веруламсь-

кого до Бенедикта Спiнози' (1833) та iн.

     5.5.2 Антропологiчна фiлософiя Л.Фейєрбаха.

     Фейєрбах запропонував  вiдмiнне  вiд  традицiйного  ро-

зумiння фiлософiї,   її   минулого  та  сучасностi,  ролi  в

суспiльствi i вiдношення до релiгiї.  За Фейєрбахом, в свiтi

починається нова епоха - постхристиянська. Релiгiя вiдмирає,

її мiсце в культурi звiльняється, i зайняти це мiсце повинна

фiлософiя. Водночас i сама фiлософiя повинна змiнитись: вона

не має стати простим,  чи негативним  (в  гегелiвському  ро-

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17