Професійні отруєння

Професійні отруєння

ЗМІСТ

ВСТУП

ПРОФЕСІЙНІ ОТРУЄННЯ

1. Професійні отруєння з переважним ураженням нервової системи

1.1 Отруєння ртуттю та її неорганічними сполуками

1.2 Отруєння марганцем та його сполуками

1.3.Отруєння тетраетил свинцем

1.4.Отруєння сірководнем

2. Професійні отруєння з переважним ураженням системи крові

2.1 Професійні отруєння ароматичними вуглеводнями

2.2 .Професійні отруєння свинцем та його неорганічними сполуками

2.3.Отруєння оксидом вуглецю

2.4 Гемолітичні отрути

3. Професійні інтоксикації з переважним ураженням гепатобіліарної системи

4. Професійні отруєння з переважним ураженням нирок та сечових шляхів

4.1 Отруєння миш'яковистим воднем

5. Професійні отруєння сільськогосподарськими пестицидами і мінеральними добривами

5.1 Загальноклінічні синдроми інтоксикації пестицидами

5.2 Особливості клінічного перебігу отруєнь в залежності від хімічного складу пестицидів

5.2.1 Хлорорганічні сполуки

5.2.2 Фосфорорганічні сполуки

5.2.3 Металовмісні сполуки

5.2.3.1 Мідьвмісні пестициди

5.2.3.2 Оловоорганічні сполуки

5.2.3.3 Ртутьорганічні сполуки (РОС)

5.2.4 Миш'яковисті сполуки

5.3 Отруєння карбаматами

5.4 Ціанвмісні сполуки

5.5 Нітро- і хлорпохідні фенолу

5.6 Професійні хвороби, обумовлені контактом з мінеральними добривами та їх компонентами

5.7 Азотні добрива

5.8 Калійні добрива

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Тема курсової роботи «Професійні отруєння» з дисципліни «Охорона праці».

Характерною ознакою сучасної промисловості і сільського господарства є високий ступінь хімізації. Токсичними властивостями наділені такі речовини, як вихідні, проміжні і кінцеві продукти хімічної промисловості, різноманітні розчинники, лаки, фарби, сільськогосподарські отрутохімікати.

В залежності від ступеня токсичності речовин встановлюються гранично допустимі концентрації їх в робочому середовищі. Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я, допустимим рівнем є кількісний гігієнічний стандарт на рівень, що розглядається як безпечний і виражається у вигляді концентрації за певний середній відрізок часу. У відповідності з ГОСТ 12. 1. 005-88 "ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны" гранично допустимими концентраціями (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони прийнято вважати такі концентрації, які при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин або при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого часу не можуть спричиняти захворювань або відхилень у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень в процесі трудової діяльності або у віддалені строки життя нинішнього і наступного поколінь."

Основними шляхами проникнення отрути в організм є органи дихання і шкіра, рідше шлунково-кишковий тракт.

Токсичні речовини, які добре розчиняються в жирах і ліпідах, легко проходять через шкірні покриви. Це стосується перш за все таких речовин, як органічні розчинники, ефіри аміно- і нітросполук ароматичного ряду, тетраетилсвинець, хлор- і фосфорорганічні отрутохімікати тощо. Розподіл шкідливих речовин в організмі залежить від їх фізичних і хімічних характеристик, зокрема здатності розбавлятися в біологічному середовищі і проникати через біологічні бар'єри, близькістю хімічної структури отрути і біологічних речовин, які знаходяться в тому чи іншому органі, а також можливістю включення токсичної речовини в біохімічні процеси організму. Деякі хімічні речовини, такі як ртуть, свинець, марганець, миш'як, фосфор, фтор, хлорорганічні сполуки, можуть депонуватися в тканинах і тривалий час знаходитися в організмі людини.

При багаторазовому перевищенні ГДК виникають гострі отруєння різного ступеня важкості, тоді як хронічні отруєння є наслідком тривалої дії на організм відносно низьких концентрацій отрути.

В залежності від переважного впливу отрути на ті чи інші органи і системи виділяють токсичні речовини подразнюючої дії, нейротропні, гематотропні, ниркові отрути, отрути крові і промислові алергени.

Мета роботи – розглянути різні професійні отруєння, міри їх визначення та профілактики.

1. Професійні отруєння з переважним ураженням нервової системи

Нейроінтоксикації, або нейротоксикози - це група професійних захворювань, обумовлених токсичною дією хімічних факторів промислового середовища, внаслідок чого виникають порушення біохімічних процесів і фізіологічних функцій організму.

До промислових отрут, які переважно уражають нервову систему, відносять металеву ртуть, марганець, сполуки миш'яку, сірковуглець, тетраетилсвинець та інші.

Експериментальними дослідженнями доведено, що в основі патогенезу нейротоксикозів лежить злам захисних бар'єрів клітин і проникнення отрути безпосередньо в клітини нервової системи.

Глибокі функціональні і органічні зміни в нервовій системі, які відбуваються при дії отрути, є причиною порушень функцій гомеостатичного регулювання, що проявляється неузгодженням і нестійкістю психовегетативних, нейрогуморальних та інших фізіолого-біохімічних реакцій. Це є однією з основних патогенетичних ланок формування різних стадій хронічної інтоксикації нейротропними отрутами.

Важливу роль в патогенезі хронічних нейротоксикозів відіграють порушення нейрогуморальної регуляції, яка відбувається при участі ка-техоламінів, ацетилхоліну, гістаміну, серотоніну, брадикініну та інших біологічно активних речовин з включенням системи гіпоталамус - гіпофіз - кора наднирників.

При патоморфологічному дослідженні тканин нервової системи експериментальних тварин з гострим і хронічним отруєнням нейротропними отрутами знаходять глибокі зміни в судинах, клітинах, нервових волокнах і глії. Так, в нервових клітинах головного і спинного мозку мають місце ознаки каламутного набухання, зморщення, гіперхроматозу, жирової інфільтрації, вакуолізації тощо.

1.1 Отруєння ртуттю та її неорганічними сполуками

Ртуть - рідкий метал сірого кольору, може випаровуватися при нульовій температурі, температура кипіння 357 °С, плавлення 389 °С. Виплавляють ртуть з руди кіновару. її пари в 7 разів важчі за повітря. Хронічні отруєння частіше виникають при контакті з парами металевої ртуті на ртутних копальнях і підприємствах, де отримують чисту металеву ртуть, виготовляють і ремонтують вимірювальну апаратуру, електронні прилади, ртутні випрямлювані. Пари металу попадають в організм через дихальні шляхи. Виділяється з сечею, фекаліями, потом, слиною і молоком жінок, які годують дітей груддю. Металева ртуть, яка потрапила в організм через травний тракт, повністю виділяється з фекаліями і тому великої загрози здоров'ю людини не представляє. Гранично допустима концентрація для елементарної ртуті становить 0,01 мг/м3.

Патогенез. Ртуть відноситься до групи тіолових отрут, які блокують SH-групи тканинних білків. Депонується ртуть в печінці, нирках, селезінці, мозку і кістках. Найбільші концентрації ртуті створюються в мозковій тканині, незважаючи на гематоенцефалічний бар'єр.

В ранні періоди ртутної інтоксикації в організмі спрацьовують захисно-пристосовні механізми, що проявляється підвищеною збудливістю симпатичних відділів вегетативної нервової системи. При прогресуванні хвороби відбувається послаблення механізмів адаптації, з'являються ознаки порушення регуляції нейрогуморальних та гормональних процесів. На тлі функціональних розладів нервової системи спостерігаються симптоми вогнищевого ураження відповідних ділянок мозку (тремор, ністагм).

Патоморфологія експериментального сатурнізму характеризується дифузним ураженням головного мозку, в тому числі і кори, підкоркових гангліїв мозочка, а також спинного мозку. Особливо значні зміни виявляються в ділянці амонового рогу, рушійних центрів, здорового горба і в судинах.

Клініка. Гострі отруєння металевою ртуттю можуть виникати при аварійних ситуаціях, коли в повітря робочої зони виділяються значні концентрації парів ртуті, рідше - при випадковому або навмисному прийманні її через рот.

Гостра інтоксикація проявляється металічним присмаком в роті, головним болем, загальним нездужанням, лихоманкою, блювотою, слинотечею, іноді кривавим проносом. Через одну-дві доби в місцях проникнення отрути в організм з'являються запально-виразкові зміни (виразковий стоматит і гінгівіт). З часом спостерігається поліурія, яка при важких отруєннях може переходити в анурію. Після гострої інтоксикації можуть виникати хронічні ураження нирок, печінки, товстого кишківника (органи детоксикації і виділення) і стійкий астеновегетативний синдром. При своєчасному комплексному лікуванні хворі можуть повністю одужувати.

Підгострі отруєння ртуттю перебігають з ураженням травного тракту, що проявляється печінням в роті, виразковим стоматитом, гінгівітом, нудотою, проносами, кровотечею з ясен; підвищенням температури тіла до 39-40 °С, висипкою, нерідко геморагічного характеру, свербіжем шкіри, загальною слабкістю, головним болем, тахікардією, відчуттям жару, артралгією, брезклістю обличчя, тремором.

В подальшому спостерігаються ознаки хронічного ентероколіту, токсичного гепатиту, хронічного гломерулонефриту. Ураження нервової системи проявляються гіперкінезами язика, мімічної мускулатури, м'язів рук, нападами судом, пригніченням сухожилкових рефлексів. При підгострому отруєнні можуть спостерігатися прояви токсичної енцефалопатії (відчуття страху, депресія, галюцинації, суїцидальні висловлювання, погіршення пам'яті), а також судомні зведення м'язів обличчя, шиї.

Хронічне отруєння. Виділяють три стадії хронічної ртутної інтоксикації: першу (початкову), або мікромеркуріалізм, другу (середнього ступеня тяжкості) і третю (тяжку).

Перша стадія виникає у осіб, які тривалий час (8-10 років) працювали в умовах забруднення робочої зони парами ртуті, концентрація якої незначно перевищувала ГДК (0,01-0,02 мг/м3). Це вважається однією з найпоширеніших форм нейроінтоксикацій.

Перша стадія перебігає як астеноневротичний або астеновегетатив-ний синдром і має дві фази. Характерною ознакою першої фази є підвищена збудливість вегетативної нервової системи. Хворі скаржаться на підвищену збудливість, виснаженість, дратівливість, головний біль, запаморочення, зниження пам'яті і працездатності, порушення сну. Появляється симптомокомплекс психічної збудливості, який носить назву ртутний еритризм і характеризується боязкістю, зніяковінням, невпевненістю в собі, нездатністю виконувати роботу в присутності сторонніх осіб внаслідок хвилювання. Однією з кардинальних ознак цього періоду є тремор рук, який припиняється в стані спокою. Посилюється тремор при виконанні точних м'язових рухів та вживанні алкоголю.

Друга фаза мікросатурнізму (фаза відносної компенсації) характеризується пригніченням функції нервової, серцево-судинної і ендокринної систем, зокрема наднирників і щитовидної залози, а також печінки, підшлункової залози та нирок.

Діагностика. Симптоми, які спостерігаються в першій фазі мікросатурнізму, в другій ніби згасають. Так, синдром еритризму і тремор пальців витягнутих рук можуть зникати зовсім або бути слабовираже-ними. При лабораторних обстеженнях виявляється порушення вуглеводного, білкового та жирового обміну внаслідок блокади SH-груп клітинних протеїнів, помірний лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, відносний лімфоцитоз і моноцитоз, помірний еритроцитоз.

Друга стадія ртутної нейроінтоксикації проявляється вираженою астенізацією, головним болем, який носить постійний характер, стійким порушенням сну, вираженою дратівливістю, схильністю до агресивних дій, депресією, зниженням пам'яті.

При об'єктивному обстеженні виявляються крупноамплітудний тремор рук, ністагм, згасання черевних рефлексів, псевдопарези, яскраво-червоний розлитий дермографізм, гіпергідроз, лабільність пульсу, ознаки ендокринно-вегетативної дисфункції, збільшена в об'ємі щитовидна залоза. При огляді ротової порожнини виявляють пародонтоз, кровоточивість ясен, їх набряк.

Дані лабораторних обстежень свідчать про пригнічення функції над-нирників, гіпергістамінемію на тлі зменшення гістамінази. Вміст ртуті в сечі коливається від 0,02 до 0,9 мг/л, іноді виявляється протеїнурія.

Третя стадія - стадія токсичної енцефалопатії (виражена форма енцефалопатії). На цій стадії хронічної інтоксикації прогресують симптоми важких уражень центральної нервової системи. Сприяє прогресуванню хвороби психічна травма, важкі інфекції, клімакс.

Хворі скаржаться на постійний головний біль без визначеної локалізації, постійне безсоння, порушення ходи, слабкість в ногах, депресію, зниження пам'яті, галюцинації; тремор, окрім рук, поширюється на інші групи м'язів, в тому числі на нижні кінцівки.

Виражені форми ртутної енцефалопатії в останні десятиліття майже не зустрічаються. Цеховий терапевт і лікар-профпатолог частіше можуть спостерігати так звані "стерті форми" ртутної енцефалопатії, яка перебігає як звичайні психоневрологічні порушення. Провести диференціальний діагноз допомагає всебічне клінічне обстеження з урахуванням умов праці, токсикологічні дослідження та дані електроенцефалографії, електроміографії.

Діагностика. На ранніх стадіях інтоксикації, коли відсутні "класичні" симптоми отруєння, поставити діагноз нелегко. Наявність ртуті в сечі не може бути переконливим доказом на користь мікромеркуріалізму. В таких випадках слід провести поглиблене клінічне обстеження з урахуванням умов праці, психологічні дослідження, електроенцефалографію. Для підтвердження діагнозу доцільно визначати концентрацію ртуті в сечі до і після 3-5 денного застосування одного із комплексонів (гіпосульфіт натрію або унітіол). Призначення останніх сприяє виведенню ртуті із депо і підвищенню її концентрації в сечі.

Діагноз важких отруєнь ртуттю базується на симптомах, які характеризують ураження ЦНС: тремор, ністагм, мозочкові порушення, розлади сну, еритризм, гінгівіт.

Лікування. При попаданні металевої ртуті через рог показані харчові сорбенти: яєчний білок, молоко, активоване вугілля, ентеросгель, полісорб. Рекомендується промивання шлунку і кишок, призначення проносних засобів. Для промивання застосовують 5 % розчин унітіолу (5 мл) або 3—4 ложки активованого вугілля, які додають до рідини, що нею промивають шлунок.

Донатори сульфгідрильних груп можна вводити внутрішньом'язово (10 мл 5 % унітіолу) 3—4 рази на добу; внутрішньовенно крапельно 10 мл 10 % розчину тетацину кальцію в 300 мл 5 % розчину глюкози, 80-100 мл 30 % розчину натрію тіосульфату. Розвиток гострої ниркової недостатності є показанням до гемодіалізу.

Лікування хронічної інтоксикації потребує проведення комплексу заходів, об'єм яких залежить від стадії нейротоксикозу. Так, при мікро-меркуріалізмі проводять інгаляції розчину унітіолу або сірководню, призначають фізіотерапевтичні процедури, полівітаміни, заспокійливі засоби. Для зв'язування і елімінації ртуті з організму внутрішньом'язово вводять унітіол по 5 мл 5 % розчину щоденно 10 днів або внутрішньовенно краплинно 20 % розчин натрію тіосульфату по 20 мл, 10-15 днів. Доведено ефективність циклічного введення унітіолу перорально по 0,5г 2 рази в день 3-4-денними курсами.

Позитивні результати отримані при лікуванні хронічної нейроінтоксикації сукцимером, який може застосовуватися у формі таблеток або розчинів. Проводять курсове лікування за схемою:

1- й день - по 0,3 г перорально 3 рази;

2- й день - по 0,3 г 3 рази;

3- 7-й дні - по 0,3 г 1 раз на день.

На курс лікування за цією схемою використовують 3,6 г препарату. Сприяють виведенню ртуті з депо пеніциламін по 800-1200 мг на добу протягом 30 днів, сірководневі ванни, седативні і загальнозміцнюючі засоби, препарати кальцію, полівітаміни, белоїд, беласпон або белатамінал.

При лікуванні енцефалопатії показані препарати, які покращують метаболізм і кровопостачання головного мозку, зокрема аміналон, пі-рацетам, церебролізин, аденіл, АТФ, рибоксин, анаболічні стероїди, стугерон.

Лікарсько-трудова експертиза. У носіїв ртуті при відсутності симптомів отруєння працездатність збережена. Такі особи мають перебувати під постійним медичним наглядом.

У випадках легкого отруєння постраждалі усуваються від роботи в умовах дії ртуті і проходять лікування протягом 2,5 місяців. На період лікування їм видається лікарняний лист. Приступати до роботи дозволяється лише після детального медичного обстеження і при відсутності ознак захворювання. При неефективному лікуванні або рецидиві хвороби рекомендується відсторонення від роботи в контакті з парами ртуті на 1-2 роки і більше.

Хворим з ознаками ртутної інтоксикації середнього ступеня тяжкості протипоказана робота в умовах дії парів ртуті та інших токсичних речовин, вони направляються на МСЕК для встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності.

Пацієнтам з тяжкими формами інтоксикації і розвитку енцефалопатії визначається II або І група інвалідності внаслідок профзахворювання.

професійний отруєння інтоксикація неорганічний пестицид

1.2 Отруєння марганцем та його сполуками

Марганець (Мп) - крихкий сріблястий метал, легко з'єднується з киснем, добре розбавляється в кислотах та в біологічних середовищах - крові, шлунковому соку. Температура плавлення 1245 °С, кипіння - 2095 °С. В природі зустрічається у вигляді мінералів: гаусманіту (Мn304), брауніту (Мn403), піролюзиту (Мn02).

Цей метал широко використовується в промисловості, особливо при виготовлені високоякісних сталей, які йдуть на будівництво залізничних рейок, багатьох машин. ГДК для марганцю становить 0,3 мг/м3 повітря.

Марганець у вигляді пилу або пари може проникати в організм через дихальні шляхи, шлунково-кишковий тракт і рідко — через шкіру. Всмоктавшись у кров, утворює з її білками нестійкий комплекс. При хронічному отруєнні накопичується в паренхіматозних органах, залозах внутрішньої секреції, кістках, головному і спинному мозку. Має здатність проникати через гематоенцефалічний бар'єр і відкладається переважно в підкоркових вузлах головного мозку, де зберігається тривалий час. Виділяється з жовчю, із фекаліями, концентрація його у випорожненнях здорової людини складає 0,003-0,006 мг/л. Підвищення концентрації у фекаліях до 55-60 мг/л свідчить про виробничий контакт обстеженого з марганцем.

Отруєння марганцем можуть виникати у робітників, зайнятих видобутком і переробкою руди, у сталеварів, які працюють у закритих приміщеннях на підприємствах по виробництву марганецьмістких електродів і феросплавів, електрозварювальників.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10