Методи проектного фінансування 
б) аналіз
бухгалтерського балансу та фінансового стану позичальника протягом усього
строку кредитування;
в) перевірка
збереження застави;
г) перевірка
виконання умов кредитної угоди та ін.
У процесі
кредитування інвестиційних проектів банки повинні використовувати ряд
організаційно-економічних прийомів видачі та погашення позичок. Сукупність цих
прийомів як конкретних дій з організації кредитного процесу, його регулювання
відповідно до принципів інвестиційного кредитування, називається механізмом
інвестиційного кредитування.
Вибір конкретного
механізму кредитування банком інвестиційних заходів позичальника залежить від
критеріїв, визначених далі.
Статус кредитора:
позичка видається
безпосередньо комерційним банком;
видача позички
здійснюється міжнародними фінансово-кредитними установами через комерційний
банк.
Статус позичальника:
кредит одержує
акціонер банку;
кредит одержує
новий або постійний клієнт банку;
кредит одержує
велике, середнє або мале підприємство;
кредит одержує
державне підприємство.
Валюта
інвестиційної позички:
у національній
валюті;
у вільноконвертованій
валюті;
у міжнародних
грошових одиницях;
мультивалютні.
Кількість
учасників операції, що кредитується:
двостороння угода;
багатостороння
угода.
Мета та
призначення позички:
на збільшення
капіталу, на розширення обсягів виробництва тощо;
кредити під сукупний
об’єкт (реальний інвестиційний проект).
Строки
користування позичкою:
короткострокова (до
1-го року);
середньо - та
довгострокова (більше 1-го року).
Вид відсотка:
фіксований;
плаваючий.
Спосіб погашення:
позичка
погашається однією сумою в кінці строку кредитування;
позичка
погашається рівними частками протягом строку кредитування;
позичка
погашається обумовленими частками через узгоджені проміжки часу.
Техніка
кредитування:
кредит надається
однією сумою;
кредитна лінія:
а) поновлювальна,
тобто клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість по кредитній лінії,
може знову користуватися нею;
б) непоновлювальна,
після видачі та погашення позички в межах кредитної лінії відносини між
позичальником та банком закінчуються;
в)"рамкова"
кредитна лінія відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у
межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду,
наприклад фінансування поставки обладнання в процесі здійснення інвестиційного
проекту;
г) кредитна лінія
"з повідомленням" клієнту про верхню межу кредитування, перевищення
межі, недопустимість перевищення, стягнення за перевищення більших відсотків;
д)"підтверджена"
лінія, коли клієнт щоразу узгоджує умови конкретної суми позички в межах
кредитної лінії.
Традиційні фінансові послуги,
які банки надають підприємствам та організаціям, не завжди допомагають останнім
сповна розв’язати свої проблеми. Адже проблеми, пов’язані з оновленням чи
вдосконаленням основних фондів підприємств, потребують довгострокових
інвестицій. За таких умов перспективним стає лізинговий бізнес. За сучасних
умов лізинг - це альтернативна форма фінансування, в якій поєдналися орендні
відносини, елементи кредитування та фінансування. З позиції банків - це один із
шляхів диверсифікації видів банківської діяльності. Завдяки лізинговим
операціям банк може значно розширити коло клієнтів та підвищити свою
прибутковість.
Метою лізингової політики банку
є отримання прибутку, а також максимальне задоволення потреб клієнта у
лізингових послугах. Для її реалізації комерційному банку треба буде
вирішити такі завдання [39]:
спрогнозувати розвиток
лізингового бізнесу на найближчу перспективу і порівняти результати прогнозу
зі стратегічними цілями банку;
порівняти рівень рентабельності
і чистого прибутку у разі проведення лізингових та інших кредитних операцій
банку;
сформувати перелік видів
супутніх лізингу послуг, що банк потенційно може надати клієнту;
визначити ступінь галузевої та
територіальної диверсифікації банку у сфері лізингу;
класифікувати лізингові угоди за
рівнем ризику;
встановити процедуру підписання
та реалізації лізингових контрактів;
розмежувати повноваження різних
структурних підрозділів банку тощо.
У той же час політика
комерційного банку у сфері лізингового бізнесу має ґрунтуватися на таких
принципах [38]:
досягнення максимального
прибутку в умовах мінімально припустимого ризику;
диверсифікація лізингової
діяльності банку в аспекті галузей, регіонів, учасників лізингових угод та ін.;
оптимальне сполучення
прибуткових операцій банку з метою найкращого задоволення потреб
клієнтів у лізингових та інших послугах;
підтримка ліквідності банку;
орієнтація на систему податкових
та інших пільг, наданих учасникам
лізингових угод урядом.
Визначаючи свою стратегію у
лізинговому бізнесі, банк має прийняти рішення щодо ролі, якій він віддав би
перевагу, зокрема:
а) лізингодавця;
б) лізингоодержувача;
в) кредитора лізингодавця;
г) гаранта за зобов’язаннями
однієї зі сторін лізингової угоди;
д) засновника лізингової
компанії.
Якщо банк ставить завдання
одержання прибутку, то йому доцільно виступити лізингодавцем, його кредитором і
гарантом за зобов’язаннями однієї зі сторін лізингової угоди; якщо
завдання банку - одержання додаткового прибутку у вигляді дивідендів, то
засновником лізингової компанії; якщо завдання банку - мінімізація власних
витрат, то він може стати лізингоодержувачем.
Комерційний банк у межах
виділеного обсягу операцій лізингової спрямованості повинен установити
максимально допустимі межі витрат на розвиток тієї або іншої форми участі його
у лізингу.
Варто підкреслити, що
формування статутного фонду лізингової компанії може здійснюватися за
одним зі сценаріїв: по-перше, фонд формується у мінімально допустимому
обсязі у надії на те, що банк протягом визначеного періоду буде
робити лізинговій компанії значну кредитну підтримку; по-друге, банк завжди
формує статутний фонд лізингової компанії у необхідному обсязі і надає при
цьому невелику кредитну допомогу.
Привабливість лізингової
операції для комерційних банків пояснюється наявністю реального матеріального
забезпечення, оскільки кредитор зберігає за собою право власності на об’єкт
забезпечення. Посилення права банку у процедурі стягнення забезпечення має
привести до якісного покращання кредиту та сприяти підвищенню якості
інвестиційних проектів. Крім того, безпосередня участь банківської установи як
одного із суб’єктів лізингового бізнесу надасть можливість банкам розширити
коло своїх операцій, встановити дійсний контроль за використанням коштів банку,
підвищити якість обслуговування клієнтів і тим самим збільшити їх кількість,
зміцнити традиційні зв’язки та встановити нові взаємовигідні партнерські
відносини з клієнтами.
Перевага лізингового бізнесу
також полягає у високому ступені його рентабельності для банку. Через лізингові
платежі банк отримує нове джерело доходів у вигляді комісійних виплат. Крім
того, комерційні банки у процесі розвитку лізингового бізнесу можуть економити
кошти за рахунок відносної простоти обліку лізингових операцій порівняно з
кредитними операціями довгострокового характеру.
Важливим у реалізації
інвестиційного проекту є підтримка банку у процесі організації комерційного
кредитування.
Сучасний механізм комерційного
кредиту характеризується поєднанням міжфірмових розрахунків і кредитування за
відкритим рахунком. Такі розрахунково-кредитні відносини особливо активно
використовується у міжнародних економічних зв’язках.
Традиційний механізм
комерційного кредитування передбачає проведення вексельного кредитування. Платник
надає постачальнику комерційний вексель, у номінальну вартість якого входять
ціна товару та відсотки за наданий кредит. При цьому постачальник надає
платникові право погашати платежі частинами і протягом певного часу.
Коли оформлення комерційного
кредиту здійснюється через векселі, то такі кредити тісно пов’язані з банківськими
кредитами. Банківські операції з обліку векселів і видачі позичок до запитання
під забезпечення векселів називаються банківськими вексельними кредитами. Такий
кредит надається за заявою підприємства векселедержателя, яка подається, як
правило, до банку, в якому йому відкритий основний поточний рахунок.
Одним з найважливіших питань у
залученні фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів є видача
банками учасникам проекту гарантій. Існує дві форми надання банками
гарантій - прямі та непрямі.
Гарантії на користь кредитора:
1) необмежені, тобто на весь
термін кредитного договору на повну суму
платіжних зобов’язань за
договором;
бмежені як за часом, так і за
обсягом зобов’язань, у тому числі:
гарантія завершення робіт за
проектом;
гарантія покриття непередбачених
витрат за проектом на інвестиційній фазі;
гарантії покриття додаткових
витрат позичальника з погашення кредитних зобов’язань на виробничій фазі у разі
нестачі грошових потоків за проектом.
Гарантії на
користь кредитора можуть бути як умовні, так і безумовні.
Гарантії на користь замовника
проекту:
гарантія повернення авансу;
тендерна гарантія;
гарантія митного очищення
будівельної техніки, що ввозиться із-за кордону;
гарантія належного виконання
контракту.
Гарантія на користь підрядчика
або постачальника як засіб забезпечення платежу у разі подання замовнику
проекту комерційного кредиту. Спосіб реалізації і ступінь покриття залежить від
типу і умов гарантії.
Непрямі гарантії надаються
комерційними банками, як правило, у формі довгострокових контрактів, а саме:
контракти на реалізацію
продукції, що вже випускається у рамках діючого виробництва як забезпечення
банківського кредиту для фінансування проекту;
додаткові контракти на
реалізацію проектного продукту як забезпечення банківського кредиту для
фінансування проекту;
довгострокові контракти на
поставку виробничих ресурсів для забезпечення об’єкта інвестиційної діяльності.
Розрахунково-платіжні операції
комерційних банків у рамках проектної діяльності також мають особливе значення,
зокрема у разі використання акредитивної та інкасової форм розрахунків,
банківського переказу, обслуговування учасників інвестиційного проекту із
застосуванням інших форм розрахунків, зокрема з використанням векселів, чеків
та платіжних карток.
Організація спільного
банківського інвестиційного кредитування передбачає участь банку в:
організації синдикатного та
консорціумного кредитів;
управлінні синдикатним та
консорціумним кредитами;
дійсненні платіжно-розрахункових
операцій у рамках синдикату /консорціуму.
Фінансування проекту через
придбання паїв, акцій та облігацій компанії, що реалізує проект, здійснюється
через: участь у заснуванні проектної компанії через внесення паю в її капітал; придбання
акцій та облігацій на фондовому ринку.
Аналізуючи функції та роль
комерційних банків у фінансовому забезпеченні інвестиційної діяльності
підприємств, доходимо висновку, що саме банки є тією ключовою ланкою між
промисловими підприємствами та інвесторами, як інституціональними, так і
індивідуальними, через ефективну політику мобілізації інвестицій у реальний
сектор економіки за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.
Існує кілька варіантів, умови
яких задовольняють банк та схиляють його до участі у проектному фінансуванні.
За результатами експертизи банк
робить висновок щодо високої життєздатності та прибутковості проекту. У цьому
разі він може брати участь у проекті навіть за низької кредитоспроможності
інших учасників проекту та непереконливих гарантій погашення кредиту.
Варіант, за якого очікувані
потоки готівки від реалізації проекту як джерело покриття боргу за результатами
ретельно проведених розрахунків задовольняють банк.
Банк задовольняють результати
оцінки перспективних потоків готівки, забезпеченням решти кредиту є активи
позичальника, природно, після ретельної оцінки його фінансового стану.
Результати аналізу фінансового
стану підприємства-позичальника підтверджують його високий рейтинг і
переконують кредитора у його спроможності своєчасно погасити борг.
Таким чином, головним принципом
участі банку у фінансуванні проекту виступає його впевненість у реальності
генерування потоків готівки, які забезпечують покриття боргу та відсотків за
ним.
Проектним
фінансуванням називають такий спосіб залучення довгостро-кового капіталу для
реалізації великих інвестиційних проектів, при якому єди-ним джерелом
повернення вкладених коштів і головним забезпеченням кредиту є грошові потоки,
що генеруються самим проектом [39]. Хоча традиційному ро-зумінню
проектного фінансування відповідає небагато випадків, цей термін часто
використовується у більш широкому значенні, що охоплює всі випадки кредитування
проектів, масштаб яких досить великий у порівнянні з діяльністю позичальника, а
сума кредиту не може бути забезпеченою заставним майном.
Організація
фінансування за типом проектного дозволяє на початковій стадії здійснення
проекту [40]:
оцінити можливості
його ініціаторів;
визначити потребу
проекту в позикових засобах;
визначити прибуток
після введення підприємства в експлуатацію;
розподілити ризики
створення і функціонування підприємства між всіма зацікавленими юридичними і
фізичними особами.
Основною
особливістю проектного фінансування, на відміну від акціо-нерного та
державного, є виявлення та управління ризиками, розподіл ризиків між учасниками
проекту, оцінка затрат і доходів з врахуванням ризиків та їх розподілу.
Порівняно з традиційним
банківським кредитуванням проектне фінансу-вання має такі особливості [44]:
1. В схемах проектного
фінансування в ролі фінансових учасників реалі-зації інвестиційного проекту
можуть виступати не тільки комерційні банки, але й інвестиційні банки,
інвестиційні фонди і компанії, пенсійні фонди та інші ін-ституціональні
інвестори, лізингові компанії та інші фінансові, кредитні та ін-вестиційні
інститути.
2. Переважаючою тенденцією
розвитку проектного фінансування в про-мислово розвинених країнах є
використання всієї гами джерел і методів фінан-сування інвестиційних проектів: банківських
кредитів, емісій акцій, пайових внесків, фірмових кредитів, облігаційних позик,
фінансового лізингу, власних коштів компаній (амортизаційних фондів та
нерозподіленого прибутку). В ок-ремих випадках можуть використовуватись також
державні кошти (частіше в завуальованій формі - у вигляді гарантій і податкових
пільг).
3. Проектне фінансування є
інструментом активного зрощування банків-ської і промислової сфер.
4. В схемах проектного
фінансування без регресу і з обмеженим регресом на позичальника особлива увага
приділяється питанням виявлення, оцінки та зниження ризиків при реалізації
інвестиційних проектів.
Основними джерелами
проектного фінансування інвестиційних проектів є наступні [48]:
власні джерела
існуючих підприємств, які складаються з частини амор-тизаційних відрахувань від
доходів до оподаткування податком на прибуток та розподіленої частини чистого
прибутку підприємства після оподаткування в резерви на розвиток підприємства;
власні джерела
акціонерного капіталу створюємих під інвестиційних проект підприємств за
рахунок частини чистого прибутку акціонерів, які засновують нове підприємство,
включаючи іноземних інвесторів;
залучені додаткові
кошти акціонерного капіталу за рахунок додаткової емісії пайових цінних паперів
(акцій) підприємства з перерозподілом чи без перерозподілу акціонерних часток;
кредитні залучені
кошти банків під інвестиційний проект;
залучені кошти за
рахунок випуску боргових цінних паперів (облігацій) підприємства під
інвестиційний проект;
залучені кошти
фондів державного фінансування інвестиційних проектів на поворотній та
неповоротній основах;
залучені кошти
іноземних державних та недержавних фінансових установ для фінансування
інвестиційних проектів;
часткове
фінансування інвестиційного проекту за рахунок залучення матеріальних та
нематеріальних (технологія та програмне забезпечення систем автоматизації) засоби
реалізації інвестиційного проекту на лізинговій основі, включаючи міжнародний
лізинг.
В табл. А.1 - А.3 Додатку
А наведені обсяги та структура джерел коштів капітального інвестування в
Україні у 2007 - 2009 роках. за даними держком-стата України [76].
Як показує
спільний аналіз даних,
наведених в табл. А.1 - А.3 Додатку А, динаміка структури основних джерел
проектного фінансування інвестиційних проектів в Україні у 2007 - 2009 роках характеризується
наступними показни-ками:
питома вага
власних коштів підприємств та організацій (власний капі-тал, амортизаційні
відрахування та капіталізуєма частка чистого прибутку) з рівня 58,6% у 2007
році зросла до 69,5% у 2009 році;
питома вага
кредитів банків з рівня 15,2% у 2007 році знизилась до рівня 12,2% у 2009 році;
питома вага
іноземних інвестицій з рівня 3,3% у 2007 році зросла до рівня 4,0% у 2009 році;
питома вага коштів
державного та місцевого бюджетів з рівня 11,2% у 2007 році знизилась до рівня
5,2%.
Таким чином,
найбільш дешеві державні кошти інвестування через спеці-альні інвестиційні
фонди у 2009 році на фоні наслідків світової фінансової кризи стали
малодоступними.
Зниження обсягів
інвестиційного банківського кредитування пов’язане з системною кризою
банківської системи України та тимчасовим згортанням банками України портфелів
кредитування. Так, якщо на 1 січня 2009 року сумарний обсяг
кредитно-інвестиційного портфелю банків України складав 759 686,0 млн. грн. (курс
7,7 грн. /1 долар США), то станом на 01.09.2009 року він складав тільки 654
218, 1млн. грн. (курс 8,0 грн. /1 долар США) [77], тобто обсяг кредитування
знизився на - 14%.
На фоні загального
зниження обсягу капітальних інвестицій в економіку України у 2009 році на 49,8%
(прогноз 2009 року) найбільш питому вагу ста-новлять власні кошти підприємств,
зростає питома вага іноземних інвестицій.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
|
