Реферат: Механизм активизации трудовой деятельности в рамках рыночной экономики 
Розширення об’єктивних факторів, які впливають на мотивацію, повинне бути
доповнене суб’єктивними моментами, які також суттєво впливають на неї. У
сучасній економіці суб’єктивний фактор відіграє домінуючу роль. По мірі
посилення зрілості виробничо-економічного організму, розвиток особистості на
здійснення трудової діяльності людини все більш зростаючого впливу справляють
надекономічні фактори. На здібності та можливості працівника, логіку його
економічної поведінки накладуються певні обмеження, зумовлені рівнем його
культури, світоглядом, сповідуваною ідеологією, моральними та релігійними
нормами, ступенем піддатливості емоціям, звичкам, визначенням, строго
індивідуальним умонастроям. У сучасних умовах дуже є великим фактор трудової
моралі. Цей компонент вносить значні корективи у поведінку працівника.
До того, що сказано вище про трудові мотивації, слід додати вітчизняні
розробки цієї проблеми. Для них є характерним більш тісний зв’язок потреб,
мотивів, інтересів та стимулів з виробничими відносинами. Хоча потреби за
багатьма своїми параметрами виходять за рамки економічних відносин, все ж за
своєю обумовленістю та реалізацією вони є вихідним елементом виробничих
відносин, а інтереси виражають направленість здійснення трудової діяльності.
Виходячи з цього, мотив виступає формою прояву вже усвідомленої потреби, що
складається під впливом як зовнішніх умов, котрі забезпечують здійснення праці,
так і внутрішніх умов, втілених у сам труд як способі життєдіяльності. Мотиви
представляють собою діалектичну єдність потреб і стимулів, передбачаючи і
взаємно заперечуючи одне одного. Потреби-мотиви-інтереси-стимули сплетені у
реальному житті в єдине ціле.
Наведений логічний рід – це не теоретичний вимисел, а наукове уявлення
про механізм мотивації праці, яке характеризується складною структурою відносин
та форм, тісно взаємопов’язаних і субординованих між собою. Потреби, що не
стали внутрішнім спонукальним мотивом і не підкріплені відповідними стимулами,
залишаються лише потенційним фактором активізації трудової діяльності. Щоб
цього не було, треба неухильно розширювати спектр економічних відносин, у які
вступає робітник, які він освоює і в процесі трудової діяльності реалізовує.
В умовах планово-розподільчої системи працівник був поставлений у
ситуацію, коли від нього нічого не залежало: ні збільшення заробітку, ні вибір
характеру діяльності, ні можливості розпорядитися заробленим. З лібералізацією
економіки, розвитком ринкових відносин повинна була б розповсюдитись економічна
свобода працівника та його економічна незалежність від держави. Однак, на жаль,
ринкове реформування планової економіки не орієнтоване на формування
ефективного механізму активізації трудової діяльності, воно в основному
стимулювало активність у сфері розподілу і в якійсь мірі у сфері обміну. Ринок
як інститут ще не став інструментом об’єктивної оцінки трудової діяльності
робітника, дієвим механізмом включення його у відносини виробництва, розподілу,
обміну, споживання і реалізації економічних інтересів.
Ланцюг логічного ряду “потреби-мотиви-інтереси-стимули” багато в чому
залежить, якщо не визначається, від подолання відчуження працівників від
результатів праці і власності на речові фактори виробництва. Причому відчуження
від речових умов праці і її результатів супроводжується відчуженням від праці
як діяльності. Чим вищий рівень першого відчуження, тим меншу роль відіграють
мотиви, пов’язані з працею як такою і значно більшу вагу мають мотиви,
пов’язані з результатами праці.
Концепції “людських відносин”, “людського капіталу”, “соціального
партнерства”, інституціоналізму, активно розроблювані у останні десятиріччя в країнах
з розвинутою економікою та успішно реалізовувані на практиці, служать яскравим
підтвердженням того, що сучасний ринковий механізм трудової мотивації має за
основу все більш посилюваний процес подолання відчуження праці від її
результатів та власності, зростанні ролі інтелектуальної власності. Володіння
власністю повністю (інтелектуальна) або частково (на засоби виробництва) долає
(також частково чи повністю) відчуження найманого робітника від умов та
результатів праці, дозволяє йому у більшій степені впливати на зміст праці, на
управління нею, забезпечення органічної єдності внутрішніх і зовнішніх мотивів
та стимулів до праці.
Мотиви трудової діяльності різноманітні і визначаються різними
обставинами. Їх стійкість і дієвість забезпечується лише при знятті протиріч
між привласненням та відчуженням. Тільки в процесі цього зняття випливає мотив
та стимул до праці як внутрішньої потреби, як соціальної цінності. До того ж
при всьому різноманітті стимулів існує основоположний, початковий, котрий дає
можливість виникненню мотиву до праці як внутрішньому спонуканню, як внутрішній
потребі. Таким стимулом є власність на робочу силу і власність на засоби
виробництва.
Попередньо були викладені в загальній формі антропологічні, соціологічні,
психологічні та соціокультурні аспекти трудової мотивації, а також визначені
місце і роль останніх у системі виробничих відносин. Однак для того, щоб
повніше уявити суть та структуру механізму трудової мотивації, дуже важливо
визначити типи трудової мотивації, їх співпідлеглість, структуру та тенденції
розвитку, напрямки ускладнення їх взаємозв’язку.
Вирішення цих та інших питань зв’язане перш за все з класифікацією
трудових мотивацій, яка передбачає різноманітні критерії. Один з них передбачає
розвиток та ускладнення структури трудової мотивації, обумовлене підвищенням
рівня зрілості виробничо-економічного організму, посиленням соціальної
орієнтованості та гуманізації економіки, зростанням домінуючої ролі праці як
джерела соціально-економічного розвитку. В якості другого критерія може бути
прийнята відмінність між мотивами та стимулами, пов’язаними з результатами
праці, з одного боку, і здійсненням праці як необхідним моментом
життєдіяльності людини, як засобом самоутвердження і самореалізації особистості.
Інакше кажучи, мова йде про внутрішні та зовнішні мотиви трудової діяльності.
Третій критерій класифікації трудової мотивації пов’язаний з розмежуванням їх
на економічні та неекономічні мотивації і тенденціями розвитку кожної з них.
Нарешті, певне значення має класифікація трудових мотивацій за їх значимістю у
короткотерміновому і довготерміновому періодах, пов’язаності з різними
аспектами трудової діяльності та степені злободенності потреб. Цей критерій
передбачає виділення коротких та віддалених мотивацій.
Враховуючи складність трудового процесу і багатоманітність трудових
мотивацій, можна передбачити й інші критерії їх класифікації. Однак і ті, що
визначені попередньо, мають важливе значення для управління працею і для
вирішення питань активізації трудової діяльності.
Оскільки змінюється зміст і характер праці, так само не може залишатися
незмінним і механізм трудової мотивації. Найбільші зміни у соціально-трудових
відносинах відбуваються в результаті суттєвих перетворень у технологічній, організаційній,
соціально-економічній структурі виробництва. Виходячи з цього, можна вести мову
про різні організаційно-мотиваційні типи чи моделі трудової мотивації. Нам
видається можливим виділити чотири моделі, котрі показують з певною часткою
умовності сутність процесу еволюції трудової мотивації.
Треба відзначити, що кожен із пропонованих типів моделей відображає етап
у розвитку мотивації працівника, показує основні риси визначеного виду зв’язків
між робітником і роботодавцем. У основу цих моделей покладено певну систему
організації та стимулювання праці і якісні зміни мотивації робітника,
виникнення у нього нових потреб більш високого гатунку, аніж ті, котрі
визначали його трудову поведінку раніше. Умовно ці моделі можна назвати
передіндустріальною, індустріальною, соціальною або постіндустріальною,
постекономічною або творчою.
Виділення вказаних історичних епох не тотожне суспільним формаціям.
Однак, це не означає, що між ними немає певних рис подібності. К.Маркс
розрізняв архаїчну і економічну суспільні формації, підкреслюючи, що перехід
від однієї до іншої може продовжуватися сторіччями. На цей перехід можна
глянути з позиції постіндустріальної теорії, класиком якої є Д.Белл, який
виділяв аграрну (передіндустріальну), індустріальну, постіндустріальну стадії
розвитку серед відмінностей типу взаємовідносин між людиною та природою,
характеру мотивації людської діяльності, технічного рівня виробництва та джерел
розвитку виробництва. У рамках постіндустріальної теорії створюються умови для
реального особистого зростання, перетворення індустріальної самореалізації у
першочергову мету кожної конкретної людини. Кардинальна зміна характеру і форм
людської діяльності ознаменує наступ постекономічної стадії цивілізації.
З самого початку необхідно підкреслити, що ці типи мотивації з відомою
часткою абстракції вказують на реальний стан речей. Тому не слід шукати
абсолютного співпадання мотиваційних типів з трудовою поведінкою реальних
робітників, які значно багатші пропонованих моделей. Так, само перехід від
однієї моделі до іншої не означає, що одна з них повністю зникне. Навпаки,
чимало складових цих моделей використовуються з різною мірою повноти у різні
епохи – завдання полягає у тому, щоб визначити: які з них є переважаючими для
того чи іншого періоду.
Передіндустріальний тип мотиваційної поведінки був характерним для
більшості найманих робітників епохи становлення капіталістичного способу
виробництва, формування виробничих відносин капіталізму. Для різних країн його
переважання доводиться на різні історичні періоди в залежності від часу
формування індустріального суспільства. Однак, треба відзначити, що й тепер у
зовсім різних країнах існують підприємства, що організовують працю відповідним
чином.
Найважливішим моментом передіндустріального механізму трудової мотивації
є продаж робочої сили власнику капіталу. Праця у цей період характеризувалася в
основному як важка фізична, вимагала напруження всіх фізичних та моральних сил
і була дуже непродуктивною.
На формування потреб найманого робітника справляли вплив не весь комплекс
життя суспільства, а тільки умови його власного буття і буття найближчих
родичів, сусідів і т.п. Для передіндустріального періоду були характерними
слабкі соціальні зв’язки, нерозвинутість самого індивіда, значна роль сімейних,
національних та релігійних тенденцій. Домінуючим мотивом виступала оплата праці
як форма реалізації власності на робочу силу. Потреби більш високого гатунку
були ще не розвинутими, проблеми соціального статусу, участі в групі, а тим
більше самовираження робітників не стали настійними. Мотивація до праці як
діяльності, як засобу самоствердження була зовсім відсутньою. Все зводилось
головним чином до її результату, до життєвонеобхідних засобів, отримуваним в
обмін на робочу силу. Найманого робітника мало цікавило, що відбувається на
виробництві. Він був відчуженим від власності на засоби виробництва і
підпорядкованим капіталу. Його самозростання виступало цільовою функцією, а
ступінь реалізації цієї функції визначав можливості покращення або погіршення
умов продажу робочої сили. Відтворення робочої сили, індивідуальне споживання
були підпорядковані потребам капіталу і виступали невід’ємним моментом
просування його. За таких економічних умов на перший план виходили
позаекономічні методи спонукання до праці, такі, як насильство, погрози
звільнення тощо. Їх здійснення підтримувалось державою.
Не вдаючись у детальний виклад інших моментів передіндустріального
механізму трудової мотивації, підкреслимо, що попередньо позначені моменти
сприяли формуванню юридично самостійного робітника, знайомого з фабричною
дисципліною, роботою в колективі, виконанням розпоряджень підприємця,
засвоєнням певних норм поведінки, котрі забезпечували його виживання в системі
капіталістичного виробництва. Все це послужило умовою для становлення типу
робітника, трудова мотивація якого стала іншою, аніж у робітника
передіндустріального. Перш за все, зміцніли індустріальні основи багатьох
складників попереднього механізму трудової мотивації. Це, в першу чергу,
стосується акту купівлі-продажу робочої сили. Він набув форми рівноправної та
добровільної угоди двох товаровласників – власника засобів виробництва та
власника робочої сили. Посилені самостійність і незалежність робітника. Став
формуватися індустріальний спосіб мислення та бачення світу, урбаністський
спосіб життя. Зріє зовнішній вплив на потреби робітника. Ринкове господарство
зруйнувало патріархальну замкнутість, а разом з цим різко розширило оточуюче
середовище, у якому формуються потреби найманого робітника. Розвиток
комунікацій та засобів інформації, демократизація та відкритість суспільства
різко збільшили вплив рівня і стилю життя представників неробітничих класів та
соціальних груп на формування потреб найманого робітника. Нищення станових
привілеїв сприяло сприйняттю робітником себе як рівного серед рівних в
політичному та правовому відношенні, а, значить, породжувало відповідні
економічні потреби. Держава, церква, право утвердили повагу до власності,
праці, добробуту, родинного процвітання. Усе це суттєво розширило спектр
суспільних умов, що впливають на формування потреб найманого робітника.
Поряд зі зміною попередніх складників механізму трудової мотивації в
індустріальну епоху у ньому з’явились зовсім нові елементи. Зі створенням
індустріальної бази економіки формальне підпорядкування праці капіталу перетворилося
у реальне. Тепер найманому робітникові став протидіяти не просто власник
капіталу, а власність, основана на кооперації машин, котра зробила його
придатком до цих машин, виконавцем грубої волі. В індустріальній системі зросла
інтенсивність праці. На додаток до “батога”, що складав основу системи
стимулювання у доіндустріальну епоху, з’являються два суттєво нових моменти.
Це, по-перше, можливість збільшення доходу робітника, і, по-друге, науковий
підхід до організації праці, орієнтований на зведення її до мінімуму
самоуправства робітника, замикання його трудової поведінки у жорсткі рамки
доцільності, що визначається з точки зору організації. Ці та інші моменти
знайшли достатньо повне відображення в системі тейлоризму та фордизму.
У передіндустріальному механізмі трудової мотивації можна виокремити дві
сторони, які є протирічними одна одній. Одна з них пов’язана з відчуженням від
процесу виробництва, перетворенням робітника у придаток машини, залежністю від
чужої волі як при отриманні доходу, так і в самому процесі праці. Інша сторона
передбачає суттєве зростання доходів робітника і на цій основі значне
підвищення рівня та змін стилю життя, заполучення самостійності (фінансової,
психологічної), формування стійкого способу життя і розповсюдження трудової
етики у суспільстві. Неухильна реалізація знову створюваних моментів мотивації
та посилення їх ролі підготували необхідні умови для становлення нового,
постіндустріального типу мотивації.
Постіндустріальний тип мотивації, який характеризується суттєвим
зростанням ролі неекономічних мотивів, послабленням значимості продажу робочої
сили. В структурі постіндустріальної системи мотивації поряд з доходами від
роботи з’являються такі форми, як соціальне страхування та інші виплати за
соціальними програмами, заощадження, доходи від власності (цінні папери,
нерухомість, закладні тощо). Разом з тим, робітник має високий освітній рівень
(середню чи вищу, спеціальну освіту), веде цивілізований спосіб життя, є
достатньо культурною людиною, користується багатьма речами, має розвинуті
інтереси. Праця робітника відзначається наявністю в ній змістових моментів, які
потребують інтелектуальних зусиль, фізичне навантаження поступається місцем
психологічному та інтелектуальному.
Разом з тим послаблюється значення потреб у матеріальних благах і на
перший план виходять потреби у соціальному статусі, соціальних контактах,
соціальній оцінці. Виникнення цих та інших соціальних потреб не могло не
позначитися на раніше домінуючих мотиваціях. Це, перш за все, стосується самого
акту найму та безпосереднього процесу праці. Продаючи свою робочу силу
безпосередньо тому чи іншому роботодавцеві, робітник у все більшій мірі
цікавиться внутрішнім соціальним середовищем підприємства, у котрому йому
доведеться працювати, робочим місцем, котре він займатиме, відносною цінністю
підприємства. На цій основі відбувається послаблення відчуження від праці.
Праця стає більш значимим засобом задоволення потреб у соціальних контактах,
соціальній оцінці тощо. Не менш важливим фактором зміни ставлення робітника до
праці є виникнення заінтересованості в успіхах організації, в котрій бере
участь робітник. Трудова винагорода починає зі все зростаючою мірою виступати
як засіб соціальної оцінки та соціального статусу. Це одночасно суттєво
розширює межі та джерела отримання винагороди. Вона починає залежати не тільки
від безпосереднього виконання трудових функцій, передбачених тарифною угодою,
але й від участі в управлінні виробництвом, забезпечення більш високих кінцевих
результатів, власних інвестицій. Завдяки цьому і закономірному посиленню
соціальної орієнтації виробництва матеріальна винагорода в усе більшій мірі
відіграє багатоцільову роль. Вона виступає і як засіб оцінки індивідуального
робітника з боку організації, і як символ приналежності до певної соціальної
групи, і як найважливіше джерело створення необхідної соціальної атмосфери в
середині організації, більш тісного поєднання особистих та кооперативних
інтересів. Розширення функцій винагороди за працю мало за основу зростання міри
участі робітників у процесі прийняття рішень, управління виробництвом та
організації в цілому. Зі зростанням самостійності робітників безпосередньо на
робочому місці їм передавались деякі функції по контролю, визначенню швидкості
технологічного процесу, графіка роботи, вони залучались до роботи по
вдосконаленню виробництва. Змінюються відношення робітників до роботодавців та
до організації, в якій вони трудяться. У робітника формується почуття єднання з
організацією. Її потреби та інтереси стають важливим мотивом його трудової діяльності.
Ми лише виділили у найзагальнішому плані основні моменти
постіндустріального механізму мотивації. В дійсності він є більш складним та
суперечливим. Але не заглиблюючись у подальшу деталізацію цього механізму, дуже
важливо відзначити те нове, що намітилося в ньому.
Одним з важливих моментів цього нового є чітка тенденція до соціалізації
економіки. Вона веде до витіснення традиційної економіки, в якій довгі роки,
включаючи і постіндустріальну стадію, переважали матеріальні цінності та
інтереси, і до поступового перетворення соціокультурних результатів
економічного прогресу із побічних, тих, що відігравали вторинну роль, у
домінуючи мотиви. Довгі роки економічне було самостійним, тому що соціальні
відносини були нерозвинутими. Сьогодні в економіці країн із високорозвинутою і
соціально орієнтованою ринковою економікою економічне все більше виявляється
через соціальне, яке стає все більше самостійним і пріоритетним.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
|
|
