Удосконалення механізму здійснення кредитних операцій

– до супроводження кредиту необхідно крім кредитних працівників підключати інші структурні підрозділи банку, експертів та аудиторів фірм, це дає можливість підвищити якість проведення таких заходів;

– вжиті заходи повинні відповідати принципам своєчасності та економічної доцільності.

Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитні проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від напрямку кредитної політики. Банківські працівники, що займаються позичковими операціями, зобов'язані направляти свої зусилля на виявлення в складі кредитного портфеля великих і особливо великих кредитів, а також проблемних позичок, що вимагають підвищеної уваги.

3.3 Шляхи зниження кредитних ризиків у комерційних банках України

Останнім часом все актуальнішою на тлі економічних зрушень, які відбуваються в Україні, стає проблема становлення системи управління ризиками в комерційних банках. Кредитування є найбільш ризиковою операцією для банків, і в той же час залишається однією з найвагоміших в структурі процентних доходів банку. Ефективність банківської діяльності значною мірою залежить від якості управління ризиками.

Кредитний ризик – ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов’язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

 Створити цілком безризиковий портфель неможливо і недоцільно. Однак своєчасне погашення позичок і відсотків по них багато в чому визначає успішну роботу банку. До основних інструментів управління ризиком можна віднести:

– страхування (попереднє резервування ресурсів, призначених для компенсації негативного впливу ризиків). Головним є те, що застосування цього інструменту є проявом неможливості управління ризиком і не включає дій по зниженню рівня цього ризику, який здебільшого є систематичним, незалежним від банку;

– резервування (самострахування). Особливістю даного методу є обов'язкове попереднє визначення рівня та розмірів створюваного фонду в залежності від конкретних умов. Найчастіше воно є об'єктом державного контролю;

– хеджування – форма страхування, що полягає в укладанні "балансуючої" угоди. Визначальною є витратність методу поряд із безприбутковістю та беззбитковістю реалізації компенсуючої угоди проти базисної;

– розподіл між учасниками. Метод, який застосовується найбільше і полягає у відшуканні джерел повернення коштів в контрагента (застава, порука, гарантія), які повністю або частково компенсують ризик банку;

– диверсифікація – розміщення фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, що слабо корелюють один з одним. Таким чином збільшується кількість об'єктів ризик-менеджменту, але зменшується величина втрат від одного активу;

– уникнення ризику, включаючи відмову від здійснення операції;

– прийняття ризику, тобто відмова від застосування будь-яких інструментів при проведенні операції.

Існує декілька основних способів уникнути кредитного ризику, досягнути його зниження.

Оцінка кредитоспроможності. Кредитні працівники віддають перевагу цьому методові, оскільки він дозволяє запобігти практично цілком усі можливі втрати, зв'язані з неповерненням кредиту. До визначення кредитоспроможності існує багато різних підходів. Критерії, по яких виробляється оцінка позичальника, індивідуальні для кожного банку і ґрунтуються на його практичному досвіді. Ці критерії періодично переглядаються, що забезпечує пристосування аналізу до умов, що змінюються, і підвищує його ефективність.

Моніторинг у процесі кредитування. Моніторинг можна визначити як проведення систематичного аналізу господарської діяльності позичальника, його фінансового стану, а також комплекс інших заходів, які направлені на зменшення кредитного ризику – ризику неповернення кредиту та несплати відсотків за ним протягом дії кредиту.

Щоб уникнути проблемної позики працівник банку повинен передбачати її появу, знаючи причини виникнення та враховуючи ознаки. Лише суворий контроль за кредитним проектом в цілому дозволяє забезпечити безпеку, надійність і прибутковість кредитних операцій комерційних банків.

Існують принципи, які є важливими для успішної кредитної діяльності будь-якого банку:

– банк повинен мати свою систему моніторингу кредитних операцій;

– система моніторингу має бути безперервною та оперативною;

– проведення заходів щодо супроводження кредитних проектів, які направляються на зниження рівня ризику невиконання боржником своїх зобов'язань;

– організація моніторингу повинна сприяти покращенню відносин між кредитором та позичальником;

– банк повинен враховувати особливості бізнесу щодо супроводження кожного проекту, що кредитується;

– кредитний контроль повинен здійснюватись найбільш кваліфікованими та досвідченими працівниками банку.

При здійсненні контролю за реалізацією кредитного проекту слід враховувати, що оцінка кредитоспроможності позичальника дає визначення ступеня ризиків тільки на дату оцінки, тобто на дату видачі кредиту, а в подальшому ступінь ризику може змінюватись. Адже банкіри повинні прагнути уникати ризиків або зменшувати їх навіть більше, ніж інші кредитори, оскільки дають у позику не свої власні гроші, а кошти своїх кредиторів.

Лімітування. Являє собою таку форму контролю за формуванням кредитного портфеля банку, яка полягає у встановленні максимально можливих розмірів видачі позички, а також зменшення розмірів видаваних кредитів одному позичальникові. Цей спосіб застосовується, коли банк не цілком упевнений у достатній кредитоспроможності клієнта. Зменшений розмір кредиту дозволяє знизити рівень втрат у випадку його неповернення.

Страхування кредитів. Страхування кредиту припускає повну передачу ризику його неповернення страховій кампанії. Існує багато різних варіантів страхування кредитів, але усі витрати по страхуванню звичайно відносяться на позичальників. В даний час така форма захисту від ризику не поширена у зв'язку з відсутністю надійних страхових кампаній.

Залучення достатнього забезпечення. Цей метод практично цілком гарантує банкові повернення кредиту і відсотків по ньому. Слід зазначити, що розмір забезпечення позички повинен покривати не тільки сам кредит, але і відсотки. Перевага повинна надаватися заставі рухомого і нерухомого майна. Такі форми забезпечення як поручительство (гарантії) юридичних осіб, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальникам або у разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А. Однак пріоритет по захисту від ризику повинен віддаватися не забезпеченню, призначеному для покриття збитків у випадку втрат, а аналізові кредитоспроможності, що повинен передбачити можливі збитки. Кредит видається не для того, щоб для його повернення приходилося продавати якісь активи, а для повернення на основі окупності і прибутку від кредитуємого заходу.

Диверсифікація. Як відомо, кредитний ризик банку зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників. Тому банкам слід намагатися при незмінному обсязі кредитних вкладень надавати кредити на більш дрібні суми більшій кількості незалежних один від одного клієнтів.

Серед основних критеріїв диверсифікації, що можуть застосовуватись комерційними банками у нашій країні, найбільш доцільно виділити наступні:

– склад позичальників – дрібної, середньої і великої груп – залежно від розміру капіталу підприємства;

– територіальне розміщення позичальників, тобто розподіл кредитних вкладень між клієнтами, що діють у різних регіонах країни;

– регулювання видачі кредитів за строками (коротко, середньо та довгострокові позики), враховуючи при цьому, що чим довший строк кредитування, тим вищий рівень ризику;

– призначення позик (сезонні, на поповнення оборотного капіталу, на будівництво і т.д.);

– вид забезпечення (залежно від якості відповідних активів);

– галузева належність позичальника (відповідно до стану і перспектив розвитку різних галузей економіки);

– платоспроможність позичальників;

– способи забезпечення повернення наданих кредитів;

– відповідність напрямків кредитних вкладень кредитній політиці банку;

– інші критерії, які впливають на величину кредитного ризику.

Можливо також застосування сполучених схем компенсації ризику втрат. Наприклад, і деяке підвищення ставки, і залучення достатнього забезпечення.

Підсумовуючи зазначене, потрібно зауважити що:

– ризик-менеджмент є невід'ємною частиною здійснення діяльності будь-якої організації;

– підвищення рівня ризикованості операцій та застосування нових механізмів взаємодії з клієнтами визначає зростання ролі ризик-менеджмету, що знаходить своє відображення у набуванні виключного права на блокування операцій і зміні підпорядкованості в структурі банку;

– необхідність постійного удосконалення інструментів, методик та моделей оцінки ризику потребує постійного підвищення рівня кваліфікації ризик-менеджерів, адаптації моделей та врахування закордонного досвіду;

– потреба в оперативному виконанні або блокуванні операцій визначає поступовий перехід до індивідуальної або колективної авторизації, оцінки ризиків і прийнятті рішень;

– необхідність більш оперативного реагування та вдосконалення стратегій управління ризиками зумовлює зростання відповідальності колегіальних банківських структур.

РОЗДІЛ 4. ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ

4.1 Характеристика інформаційних систем і технологій у банківській сфері. Стан інформаційних систем і технологій в сфері кредитування

Фінансова і банківська діяльність нерозривно пов’язані із загальним політичним і економічним станом держави. За останні роки в Україні відбувалися процеси бурхливого розвитку банківського сектора. Це та галузь діяльності, де найбільш динамічно і активно йдуть реформи, знаходять відображення всі позитивні та негативні явища, що відбуваються в економіці України. Період екстенсивного розвитку банківської сфери обумовлював необхідність розробки і впровадження адекватних систем автоматизації базового переліку банківських процедур, викликало попит у банківських установах на різні види обчислювальної та офісної техніки. Швидкими темпами формувався ринок програмно-технічних комплексів, що автоматизували різні сфери діяльності банків. Тому банківський сектор економіки України на сьогодні виявився чи не найбільший щодо використання в повсякденній практиці найсучасніших інформаційних технологій.

Використання автоматизованих банківських систем дозволяє банкам скоротити витрати і час на обслуговування клієнтів, контролювати виконання банківських операцій у реальному масштабі часу, приймати обґрунтовані рішення у найкоротший термін, що впливає на якість роботи і конкурентоздатність банківських установ.

Таким чином, інформаційні системи і технології є невід’ємною частиною будь-якого підрозділу як Національного банку України, так і комерційних банків.

Автоматизована банківська система (АБС), в загальному вигляді, являє собою особливу форму організаційного управління сучасним банком на базі використання основних наукових і прикладних положень інформаційно-кібернетичного синтезу. Для створення і функціонування АБС широко застосовуються основи теорії управління складними динамічними об’єктами і практичні аспекти побудови інформаційних систем для збору, зберігання, переробки, аналізу та передачі інформації про хід реалізації банком своїх основних функцій.

Схематично будьяка інформаційна система може бути представлена таким чином як показано на рис 4.1.

Рис.4.1. Функціональна схема інформаційної системи.

Сучасні інформаційні технології в банку створюються відповідно з Законом України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” [9] і базуються на таких принципах:

– комплексний підхід до автоматизації широкого спектра банківських функцій і процедур при повній їх інтеграції, що дає можливість безперешкодного обміну інформацією між різними компонентами системи через деяке загальне інформаційне поле, а також забезпечує взаємозв’язок з іншими інформаційними системами;

– модульний принцип побудови, що дозволяє легко конфігурувати та адаптувати систему під конкретну організаційно-технологічну структуру банку;

– відкритість інформаційних технологій, що використовуються, здатних взаємодіяти з різними зовнішніми системами, забезпечувати вільний вибір програмно-технологічної платформи та перенесення її на інші апаратні засоби;

– маштабованість системи, що передбачає можливість розширення і ускладнення її функціональних можливостей в міру розвитку і розширення технологічного рівня окремих бізнес-процесів;

– можливість організації розрахованого на велику кількість користувачів доступу до даних у реальному часі та реалізація всіх інформаційно-аналітичних і облікових функцій в єдиному інформаційному просторі;

– можливість моделювання банківських функцій і бізнес-процесів, з реалізацією їх алгоритмічного уявлення;

– розвиток і вдосконалення системи моделювання різних нетривіальних банківських процедур і процесів;

– наявність обов’язкового програмного інструментарію для генерування звітів довільної форми і змісту;

– наявність надійного захисту від несанкціонованого доступу ззовні, а також захист від непрофесійних дій і від негативного впливу непередбачених обставин;

– наявність надійної системи резервування і архівування даних в рамках всієї АБС.

Функціонування АБС спирається на використання сучасних засобів обчислювальної техніки і таких видів забезпечення їх функціонування:

– технічне забезпечення;

– інформаційне забезпечення;

– математичне забезпечення;

– програмне забезпечення;

– лінгвістичне забезпечення;

– організаційне забезпечення;

– методичне забезпечення;

– ергономічне забезпечення;

– правове забезпечення.

Комплекс заходів з технічного забезпечення – це обґрунтування застосування для автоматизації тих або інших процедур інформаційної взаємодії в рамках деякої інформаційної системи необхідного переліку технічних засобів (обчислювальна, телекомунікаційна та інша офісна техніка). Обґрунтованість вибору технічних засобів автоматизації в кожному конкретному випадку безпосередньо залежить від загального рівня інформаційного забезпечення даного банку або установи, складності та масштабності його інформаційної моделі, традицій і прийнятого регламенту внутрішнього та зовнішнього документообігу, наявності відповідних фінансових і людських ресурсів, а також цілого ряду інших, менш значущих чинників.

Інформаційне забезпечення функціонування систем автоматизації економічних процедур полягає у визначенні суті і кола завдань, що вирішуються в рамках даної системи, визначенні переліку користувачів і розмежування функціональних повноважень управлінського персоналу на базі організаційної структури банку.

Математичне забезпечення інформаційних систем являє собою сукупність математичних моделей і алгоритмів, що забезпечують як основу для побудови прикладних програм, інформаційну взаємодію всіх елементів даної системи.

Програмне забезпечення інформаційних систем поділяється на два основних типи:

а) системне та інструментальне програмне забезпечення – комплекс програм, що забезпечує узгоджену роботу всього програмно-технічного комплексу, що становить інформаційну систему і що дозволяє автоматизувати її розробку і супровід;

б) прикладне програмне забезпечення – комплекс програм для вирішення конкретних завдань автоматизації різних бізнес-процесів і процедур в рамках інформаційної системи.

Загальні вимоги до системного і прикладного забезпечення визначаються складом технічних засобів, технологічними, організаційно-методологічними особливостями функціонування даної інформаційної системи.

Лінгвістичне забезпечення інформаційних систем визначає загальну методологію взаємодії користувача з системою. Змістовну структуру лінгвістичного забезпечення складають мови програмування, оформлення запитів для інформаційно-пошукових і звітних підсистем, забезпечуючи смислову та логічну відповідність дій користувача і програмно-технічного забезпечення системи.

Організаційне забезпечення інформаційних систем – це комплекс нормативно-довідкових документів, що регламентують діяльність користувачів і обслуговуючого персоналу системи, що визначають функції і завдання кожного фахівця на своєму робочому місці.

Методичне забезпечення інформаційних систем складається з комплексу методичних вказівок, рекомендацій і положень щодо впровадження, експлуатації і супроводу інформаційної системи у вигляді контекстно-залежних електронних довідників і повчальних підсистем.

Ергономічне забезпечення – це комплекс організаційних і технологічних заходів, що забезпечують комфортні умови експлуатації інформаційної системи, що зменшують негативні впливи на людину зі сторони комплексу технічних засобів системи.

Правове забезпечення інформаційних систем – це система нормативно-правових документів, що визначають права та обов’язки користувачів і обслуговуючого персоналу системи в умовах функціонування інформаційної системи, як окремого банку або установи, так і загального правового простору.

Автоматизована Банківська Система “ХХХ”, яка використовується в системі ПриватБанку являє собою сукупність інформаційно взаємозв’язаних функціональних і забезпечувальних автоматизованих робочих місць – АРМ і комплекси програмних і технічних засобів (ПТК).

Система АБС “ХХХ” містить такі основні компоненти :

– операційна банківська система - ведення рахунків клієнтів, проведення всіх розрахункових операцій з урахуванням взаємодії підрозділів банку, філій, контроль за операціями і станом рахунків, валютні операції, забезпечення інтерфейсу із системами розрахунків зокрема зі СЕП. Вона включає такі АРМ:

1)                АРМ “Операціоніста й операціоніста-контролера”;

2)                 АРМ “Касовий план”;

3)                 АРМ касира;

4)                 АРМ “Центр керування платежами банку” (ЦУП);

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13