Оцінка фінансового стану позичальника – проблеми та шляхи розвитку (на базі матеріалів АКБ "Приватбанк") 
(1.33)
в) Метод розрахунку внутрішньої норми прибутку інвестиції
Під внутрішньою нормою прибутку інвестиції (IRR= ВНД) розуміють
значення коефіцієнта дисконтування r, при якому NPV проекту дорівнює нулю:
IRR = r, при якому NPV = f (r) = 0.
Іншими словами, якщо позначити IC=CF0, то IRR знаходиться з
рівняння [57]:
(1.34)
За допомогою таблиць вибираються два значення коефіцієнта дисконтування
r1<r2 таким чином, щоб в інтервалі (r1, r2)
функція NPV=f (r) змінювала своє значення з “+” на “” чи з “” на “+". Далі
застосовують формулу
(1.35)
де r1 — значення табульованого коефіцієнта дисконтування,
при якому
f (r1) >0 (f (r1) <0)); r2 — значення
табульованого коефіцієнта дисконтування, при якому f (r2) <0 (f (r2)
>0)).
г) Метод визначення строку окупності інвестицій
Цей метод, що є одним з найпростіших і широко використовуємих у
світовій обліково-аналітичній практиці, не припускає тимчасової упорядкованості
грошових надходжень [57]. Алгоритм розрахунку строку окупності (СО) залежить
від рівномірності розподілу прогнозованих доходів від інвестиції. Якщо доход
розподілений по роках рівномірно, то строк окупності розраховується розподілом
одноразових витрат на величину річного доходу, обумовленого ними. При одержанні
дробового числа воно округляється убік збільшення до найближчого цілого. Якщо
прибуток розподілений нерівномірно, то строк окупності розраховується прямим
підрахунком числа років, протягом яких інвестиція буде погашена кумулятивним
доходом. Загальна формула розрахунку показника СО має вид:
, при якому (1.36)
Нерідко показник СО = РР розраховується більш точно, тобто
розглядається і дробова частина року; при цьому робиться припущення, що грошові
потоки розподілені рівномірно протягом кожного року.
Тоді формула (1.36) модифікується для розрахунків як:
(1.37)
При враховуванні часового аспекту в розрахунок приймаються грошові
потоки, дисконтовані по показнику WACC, а відповідна формула для розрахунку
дисконтованого строку окупності (DPP) має вид:
, при якому (1.38)
Очевидно, що у випадку дисконтування строк окупності збільшується,
тобто завжди DPP>PP. Іншими словами, проект прийнятний за критерієм СО може
виявитися неприйнятним за критерієм DPP= ДСО [57].
Якщо проект припускає не разову інвестицію, а послідовне інвестування
фінансових ресурсів протягом m років, то формула для розрахунку ДСО (DPP) модифікується
в такий спосіб (з врахуванням впливу інфляції як на дисконтовані потоки
інвестиції, так і на сгенеровані потоки прибутку інвестиційного проекту):
(1.39)
Опираючись на проведений аналiз кредитоспроможностi та фiнансового
стану позичальника, банк може зробити висновок про реальнiсть, можливостi та
способи повернення надаваної позики та ступiнь кредитного ризику.
Якщо у процесi оцiнки кредитоспроможностi клiєнта банк дiйшов
позитивного висновку про привабливiсть кредитної угоди, то наступним елементом визначення
рiвня кредитного ризику даної справи постає залучення достатнього забезпечення
кредиту, позаяк будь-якi прогнознi розрахунки, навiть найоптимiстичнiшi, не
здатнi передбачити усiх можливих ускладнень з поверненням позики та процентiв
пiд час її використання [61].
Сутнiсть даного методу захисту вiд кредитних ризикiв полягає у тому, що
позичальник апрiорно гарантує вiдшкодування суми кредиту та процентiв за ним. До
таких гарантiй вiдносять: неустойку, заставу (заклад), поступку вимог та прав,
передавання права власностi, гарантiї та поруки, страхування.
Наведенi форми забезпечення повернення кредиту оформлюються
спецiальними документами, котрi мають юридичну силу i закрiплюють за
кредиторами визначене джерело для погашання позики у разi вiдсутностi коштiв у
позичальника при настаннi строку виконання зобов'язань.
Неустойка (штраф, пеня) — це визначена законодавством або кредитним
договором грошова сума, котру боржник повинен сплатити кредитору у разi
невиконання зобов'язань або їх неналежного виконання, зокрема, у разi прострочення
виконання. Пеня, як правило, застосовується у випадках несвоєчасного виконання
зобов'язання, у процентному вiдношеннi до суми простроченого зобов'язання i є
продовжуваною (тривалою) вiдповiдальнiстю, тобто застосовуваною послiдовно за
кожний з перiодiв прострочення до повного виконання зобов'язання. Штраф може
виражатись у процентному вiдношеннi до суми неналежного виконання зобов'язання
або у твердiй сумi. Так, зазвичай кредитним договором передбачається сплата бiльшої
процентної ставки за непогашену у строк заборгованiсть та невиплаченi проценти
за позикою, рiзниця ж мiж платою за користування позикою у разi прострочення
платежiв її повернення та платою при своєчасному її погашаннi за своїм змiстом
i є пенею; за нецiльове використання кредиту, виявлене банком, — штраф у
процентному розмiрi вiд суми нецiльового використання.
Застава, згiдно чинного законодавства України, є способом забезпечення
зобов'язань, зокрема, отриманих позик. У цьому випадку банк набуває права у
разi невиконання позичальником зобов'язання щодо повернення кредиту та
процентiв за ним задовiльнити свої вимоги за рахунок вартостi заставленого
предмету. Тому предмет застави повинен володiти наступними характеристиками:
1. Висока лiквiднiсть. Пiд лiквiднiстю у даному разi розумiють
здатнiсть заставленого активу до конвертацiї у грошовi засоби.
2. Здатнiсть до тривалого зберiгання. (щонайменше, протягом термiну дiї
кредитного договору).
3. Вiдносна стабiльнiсть ринкових цiн на заставлений предмет та
наявнiсть реальної вартостi предмета застави.
4. Низькi витрати на зберiгання (утримання) та можливу реалiзацiю
застави.
Предметом застави можуть бути майно та майновi права. В залежностi вiд
об'єкта застави розрiзняють декiлька видiв застави:
1) застава товарно-матерiальних цiнностей: при застосуваннi цiєї форми
в якостi предмета застави виступають партiї сировини, матерiалiв, готової
продукцiї. Перевагу надають товарам, торгiвля котрими проводиться на бiржi, тобто
таким, на якi легко визначити ринкову цiну. Прийнятнiсть товарно-матерiальних
цiнностей для застави зумовлюється якiстю цiнностей та доступнiстю кредитора до
здiйснення контролю за їх збереженням. Критерiями якостi товарно-матерiальних
цiнностей вважають вищенаведенi характеристики предметiв застави. Також умовою
використання товарних запасiв у виглядi застави є можливiсть їх страхування.
2) застава дебiторських рахункiв: прийнятнiсть даного виду застави
визначається такими критерiями, як якiсть товарiв та послуг, що реалiзуються,
та фiнансова стiйкiсть покупця. У зв'язку з цим банки аналiзують динамiку
покупця, що характеризує повернення окремих цiнностей, а також динамiку,
структуру та тривалiсть дебiторської заборгованостi стосовно кожного платника.
3) застава цiнних паперiв: в заставу приймають державнi цiннi папери та
папери пiдприємств та фiрм. Обов'язковою умовою тут постає висока лiквiднiсть
цiнних паперiв. Якщо за предмет застави використовують, наприклад, акцiї фiрм, то
у даному випадку мова не йде про акцiї, емiтованi підприємством-позичальником,
а про тi акцiї, котрi вiн придбав на ринку цiнних паперiв, позаяк вкладення
капiталу у цiннi папери є його реальним майном.
4) застава векселiв: можливе широке застосування даного виду застави з
розвитком комерцiйного кредитування та вексельного обiгу в Україні. Головна
вимога до векселя як до предмета застави полягає в обов'язковостi вiдображення
реальної товарної угоди. Слiд враховувати також строк платежу за векселем, якiсть
та асортимент товарiв, що продаються в кредит.
5) застава депозитiв, що знаходяться у тому ж банку: найбiльш зручний i
найбiльш привабливий для банку вид застави, оскiльки застава пропонується одразу
у грошовiй формi, банк має пряму змогу контролювати стан предмета застави, а у
разi невиконання позичальником своїх вимог заставлений депозит просто
використовується банком для погашення боргу.
6) застава нерухомостi (iпотека): зазвичай використовується при наданнi
великих довгострокових кредитiв, так званих iпотечних позик. Iпотекою
визнається застава землi, нерухомого майна, при якiй земля та (або) майно, що
становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом
iпотеки може бути майно, пов'язане iз землею — будiвля, споруда, квартира,
пiдприємство (його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс, а
також iнше майно, вiднесене законодавством до нерухомого.
7) застава дорогоцiнних металiв: в якостi предмета застави приймають
монети, зливки, вироби iз золота, срiбла, платини, дорогоцiннi каменi,
коштовностi тощо. Цей вид застави у даний час застосовується дуже рiдко.
8) застава рухомого майна: обладнання, машини, механiзми, iнвентар,
транспортнi засоби, худоба та iнше — для промислових, комерцiйних та iнших
фiрм, фермерських господарств; предмети довготривалого вжитку (в т. ч. особистi
транспортнi засоби) — для iндивiдуальних позичальникiв.
Якщо розглядати заставу майна бiльш широко, то банк в якостi застави
може приймати i права позичальника на володiння заставленим майном.
Предмет застави може залишатися у володiннi як заставодавця (позичальника),
так i заставодержателя (банку-кредитора). Природньо, що кращим випадком для
банку щодо контролю та впевпеностi у збереженнi предмета застави є передання
останнього на зберiгання заставодержателю. У даному разi рухоме майно, заставлене
пiд забезпечення отримуваної позики, передане у володiння заставодержателевi, є
закладом. У випадку залишення предмета застави у заставодавця пiд замком та
печаткою заставодержателя таку заставу називають твердою.
При оцiнцi предмета застави банку слiд мати на увазi, що реальна
вартiсть заставленого майна повинна бути не меншою суми кредиту та витрат щодо
виконання кредитного договору та договору застави. Як правило, загальна
заборгованiсть за кредитом з метою зниження ризику кредитування не повинна
перевищувати 7075% вартостi заставленого предмета — тодi кредит вважається
забезпеченим.
Банку слiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не є вже
ранiше заставленим, тобто у жодному разi не припускати можливого
перезаставлення, оскiльки у разi неповернення суми боргу позичальником
звернення стягнення на заставлене майно може бути не задоволене, i кредитний
ризик таким чином значно зросте.
Гарантiя — це форма забезпечення надаваної позики у виглядi договору,
котрий укладається мiж банком-кредитором та третьою особою гарантом про
вiдповiдальнiсть за повернення позичкового боргу клiєнта шляхом надiслання у банк
гарантiйного листа та прийняття цього листа банком до виконання. Можна також вважати
встановленими договiрнi стосунки в частинi гарантiї, якщо у договорi мiж банком
та отримувачем кредиту є посилання на наданий банку гарантiйний лист. Гарантами
можуть виступати будь-якi фiнансово стiйкi органiзацiї або банки. Вважаються
найменш ризикованими позики, наданi пiд гарантiї уряду або iнших банкiв. Строк
дiї гарантiї передбачають зазвичай на 1015 днiв довшим вiд термiну повернення боргу.
Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор має право вимагати задоволення
заборгованостi у повному обсязi або окремiй її частцi вiд гаранта тiльки у разi
неможливостi їх задоволення за рахунок боржника. Якщо позичальник при настаннi
термiну погашання позики не має коштiв на розрахунковому рахунку, непогашений
кредит стягується у безспiрному порядку з рахунку гаранта.
Порука — також форма забезпечення кредиту, згiдно якої поручитель на пiдставi
письмово укладеної угоди зобов'язується перед банком-кредитором вiдповiдати за
виконання позичальником свого боргу у повному обсязi або його частцi. Якщо iнше
не обумовлене договором поручительства, то:
а) у разi невиконання зобов'язань боржник та поручитель несуть
вiдповiдальнiсть перед банком як солiдарнi винуватцi боргу;
б) поручитель вiдповiдає в тому ж обсязi, як i боржник, зокрема, за
сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки;
в) особи, якi спiльно дали поручительство, несуть вiдповiдальнiсть
перед банком солiдарно.
Поступка (цесiя) на користь банку вимог та рахункiв позичальника третiй
особi як наступна форма забезпечення означає передавання прав банковi змiнювати
напрямок грошового потоку вiд реалiзацiї товарiв та послуг на погашання кредиту
при настаннi термiну його повернення. Цесiя виконується на пiдставi укладеної
мiж банком та позичальником угоди, в котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв,
що пiдлягають перепоступцi, та iншi умови. Коли позичальник має розрахунковий рахунок
у даному банку, то угода про перепоступку не є обов'язковою, а момент
перепоступки можна передбачити у кредитному договорi.
Ще одним методом захисту банкiв вiд кредитних ризикiв у своїй
дiяльностi та однiєю з можливих форм забезпечення надаваних позик є така галузь,
як страхування окремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах мiж кредитором
та позичальником. Оскiльки комерцiйним банкам чинним законодавством
забороняється власна дiяльнiсть у сферi страхування, банки для вiдстоювання
своїх iнтересiв звертаються до страхових компанiй.
Даний спосiб широко застосовується практично у всьому свiтi. Страхування
операцiй та дiй, пов'язаних з наданням кредитiв, передбачає повне передання
вiдповiдальностi та ризику органiзацiї, котра страхує кредит.
До кредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять:
а) страхування ризикiв забезпечення кредитiв;
б) страхування пiдприємницьких ризикiв позичальника, що стосуються
використовуваної ним позики;
в) страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються
кредити.
г) страхування забезпечення кредитiв, що передбачає можливiсть
застрахувати заставлюване матерiальне майно, цiннi папери, (акцiї, сертифiкати,
векселi тощо).
Безпосереднiм видом страхування вiд кредитних ризикiв для комерцiйних банкiв
є страхування банкiвських кредитiв та контрактiв, пiд якi надаються кредити. Дана
послуга страхових компанiй України виникла на етапi перехiдної економiки. Вона
складається з наступних видiв:
1) страхування ризику неповернення кредиту: договiр страхування
укладається мiж страховиком та банком. У договорi передбачається рiвень
вiдповiдальностi страховика, котрий не повинен перевищувати 90%. Страхова сума
визначається як загальний борг позичальника за кредитом. За цим видом
страхування можливi два варiанти:
а) мiж банком та страховиком укладається загальна угода, згiдно якої
банк передає на страхування ризики неповернення кредитiв за всiма кредитними
договорами;
б) на страхування передаються тiльки окремi ризики.
Зрештою, страхування ризику неповернення кредитiв у даний час майже не
використовується, оскiльки банки не хочуть бути страхувальниками та сплачувати
страховi премiї, хоча за цiєю формою договору iнтереси банкiв захищаються.
2) страхування вiдповiдальностi позичальникiв за неповернення кредитiв:
даний договiр укладається мiж страховиком та позичальником. Страхова
сума також дорiвнює загальному борговi клiєнта. Даний вид страхування зараз
доволi поширений, проте у зв'язку з впливом цiлого ряду негативних чинникiв
економiчної стагнацiї, полiтичної хиткостi та податкової дискримiнацiї, зростанням
обсягiв непогашених заборгованостей його не можна вважати ефективним. Застосовуються
й iншi юридичнi форми, наприклад, договiр поступки банковi позичальником-страхувальником
права вимоги страхового вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.
3) страхування ризику несплати процентiв: не набув поширення, оскiльки
вищевказанi види страхування передбачали цю форму як їх складову частину.
4) страхування вiдповiдальностi за невиконання умов контрактiв: даний
вид страхування також з'явився у перехiдний перiод розвитку економiки i
слугував забезпеченням кредитiв, надаваних банками. Договiр укладався мiж
страховиком та партнером банку по контракту, за яким надавався кредит.д.еколи
укладались чотирьохстороннi договори, сторонами яких виступали банк, страховик,
позичальник та партнер по контракту.
Загалом страхування надаваних банком кредитiв вiд ризику їх
неповернення трактується як форма недостатнього забезпечення, тому при управлiннi
банками кредитними ризиками їм слiд розглядати даний метод зниження ризикiв як
допомiжний у поєднаннi з iншими.
У даному роздiлi варто побiжно згадати й такий метод захисту вiд
кредитних ризикiв, як надання банками дисконтних позик, тобто попереднє
утримання плати за користування кредитом з суми надаваної позики. Такий спосiб
гарантує банковi отримання процентiв за кредитом, але питання про повернення
основної суми боргу залишатиметься вiдкритим, якщо не будуть використанi й iншi
засоби зниження ризику. Даний метод застосовується iноземними банками. В
Українi надання дисконтних позик заборонене.
Звичайно, пiсля виконання усiх процедур, пов'язаних iз наданням кредиту,
банк повинен контролювати цiльове використання позики та поточний фiнансовий
стан клiєнта.
Після обгрунтування та впровадження зовнішніх процедур гарантування
повернення кредитів позичальникам, комерційний банк повинен створити резерв для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [7] (далі — резерв
під кредитні ризики), який є спеціальним внутрішнім резервом, необхідність
формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській
діяльності. Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат для
відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення
якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють
фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах
чинного законодавства.
З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію
кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану
позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з
урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації
кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна",
"під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи
"безнадійна" [13].
Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий
кредитний ризик для кредитора.
Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними
операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом
зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на
вартість прийнятного забезпечення.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19
|
