Формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок 
Таким чином,
порушення правильного співвідношення між площею лісів і багаторічної
трав'янистої рослинності та орними землями на користь останніх, недооцінка
протиерозійних заходів, недотримання правил агротехніки і є тими основними
причинами, під впливом яких посилився поверхневий стік, розширилися процеси
ерозії й прискорилося замулення русел малих річок.
Основна стратегія
боротьби з ерозією та замуленням русел малих річок це, насамперед, раціональне
ведення сільського господарства, збереження у заплавах, на схилах долин і на
водозбірних площах річкових басейнів чагарниково-деревної та лучно-степової
природної рослинності, широке і своєчасне втілення комплексних протиерозійних і
водоохоронних заходів, суворе додержання правил агротехніки, збереження
оптимального співвідношення орних та інших площ водозборів, що в цілому
забезпечували б нормальне функціонування екосистеми водозбору.
Другим моментом є
забруднення річок. Розмаїття його в Україні величезне. Не будемо спинятись на
стоках підприємств металургійної та інших галузей важкої промисловості, спуску
шахтних вод, коли основною боротьби за збереження річок від забруднення є
введення водозворотних заходів, при яких стічні води після певної очистки
повинні знову надходити у виробничий цикл.
Приділимо основну
увагу побутовим, органічним, сільськогосподарським стокам та відходам легкої і
харчової промисловості. Особливо великої шкоди річкам завдають масло-молочні,
спиртові, цукрові та деякі інші заводи подібного профілю. Пануюча, на жаль,
практика побудови відстійників цих підприємств безпосередньо на малих річках
абсолютно недопустима. Перегороджуючи річку дамбою і створюючи відстійник,
проектувальники, звичайно, дещо здешевлюють проект будівництва заводу та його
служб. Проте в кінцевому підсумку така споруда завдає більше шкоди. І не тільки
з точки зору охорони певної річки. Бо в проточному відстійнику вода не
очищається і зливається в нижній б'єф з різними шкідливими домішками,
забруднюючи і розташовану нижче ділянку річки. Більше того, приток у водойму
завислих часточок піднімає її дно, призводить до заболочування прилеглих
територій і, врешті-решт, робить відстійник непридатним для подальшого
використання. Отже, виникає потреба побудови нового відстійника, і так – без
кінця. Вихід із цього становища може бути лише один – побудова відстійників у
балках поза заплавою річки, спорудження невеликих проміжних відстійників, де б
відпрацьована вода продовжувала самоочищатися й лише потім спускалася в річку.
Буквально
отруюють річки побутові, господарсько-фекальні та всілякі інші стоки міст і
сіл, розташованих на берегах. Що стосується міст і більш-менш значних за
розміром населених пунктів, то тут повинна існувати комунальна служба,
каналізація, система ставків біологічної очистки та відстійників, які доводять
стічні води до певних кондицій, за яких можна дозволити потім їх спуск у
річкову систему.
Потрібно виходити
з чіткого розуміння того, що у водоймах-відстійниках, ставках біологічної
очистки, буферних водоймах, канавах, каналах, струмках і, нарешті, в річках
безперервно йдуть процеси очищення води, нейтралізації шкідливих домішок –
тобто фізичне та біологічне самоочищення. Процеси ці нерівномірні: інтенсивні в
теплі пори року, в періоди максимального надходження сонячної радіації, і
пригнічені взимку. Фізичне самоочищення полягає в осіданні завислих часток і
збільшенні прозорості води, розкладі під впливом сонячного світла певної
частини шкідливих сполук. Водночас відбувається і гідрохімічне самоочищення
шляхом хімічних перетворень, що знешкоджують шкідливі елементи стоків, та
могутнього “перегорання” за допомогою кисню органічних решток, якими так
насичені побутові і, зокрема, господарсько-фекальні стоки.
Основним фактором
фізичного самоочищення річок є надзвичайно важливий процес “захоронення” донних
відкладів, багатих на отрутохімікати, добрива, важкі метали та інші токсичні
елементи, новітніми наносами, що досить часто є більш-менш надійним бар'єром,
який відділяє товщу води від шкідливих елементів, нанесених сюди в період
максимальних забруднень даної території.В річці з мулистим, в'язким дном,
перенасиченим шкідливими речовинами, після припинення дії того чи іншого
забруднювача відновлюються звичні біоценози, в тому числі й рибне населення,
поліпшується якість води. Хоча, здавалося б, логічно чекати багаторічного
впливу забрудненого дна на життя водотоку, яке постійно постачає у воду
накопичені в ньому шкідливі елементи. Втім, очищення річки відбувається надзвичайно
швидко! І нікуди при цьому всі ці товщі забруднених наносів не діваються – вони
виявляються прикритими свіжими наносами і, отже, ізольованими від товщі води.
Безперечно, подекуди цей прошарок через особливості гідрології водотоку
руйнується і частина небажаних речовин спливає у воду. Але в умовах природного
водотоку таке місце досить швидко тампонується, а стоки, що потрапили в русло з
окремого прориву, інтенсивно очищаються, розбавляються, коагулюють,
розкладаються або осідають, покриваючись потім більш безпечним алювієм.
5.2 Водний кодекс України про малі річки
Основним
законодавчим актом, що регламентує використання, охорону вод, державне
управління і контроль у галузі використання й охорони вод та відтворення водних
ресурсів, є Водний кодекс України, введений в дію Постановою Верховної Ради
України від 6 червня 1995 року.
Згідно зі статтею
2 Водного кодексу України: "Завданням водного законодавства є регулювання
правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого,
раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки,
відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та
вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення
стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і
громадян на водокористування. Водні відносини в Україні регулюються цим
Кодексом, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та
іншими актами законодавства".
Користування
малими річками має особливості, відмічені у Водному кодексі.
Згідно зі статтею
80 Водного кодексу України:
·
змінювати
рельєф басейну річки;
·
руйнувати
русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;
·
випрямляти
русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх
без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;
·
зменшувати
природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;
·
розорювати
заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;
·
проводити
осушні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях
річок;
·
надавати
земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім
гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та
городництва.
Для попередження
забруднення річки, знищення рослин і тварин, що оселяються на її берегах, а
також для створення сприятливих умов її існування, з обох берегів річища від
витоків до гирла на території долини встановлюються так звані прибережні
захисні смуги (ПЗС) та водоохоронні зони (ВЗ), мають виконувати роль резерватів
біорізноманіття водного та біляводного рослинного і тваринного світу,
зберігаючи природний стан заплавних ландшафтів. Ці ділянки є природоохоронними
територіями, господарська діяльність на яких має певні обмеження і регулюється
Водним кодексом України.
Водоохоронні зони
Водоохоронні зони
є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.На
території водоохоронних зон забороняється:
·
використання
стійких та сильнодіючих пестицидів;
·
влаштування
кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
·
скидання
неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя,
кар’єри тощо), а також у потічки.
Ширина ВЗ
встановлюється по обидва боки від водотоку для малої річки – 250 м;
Пересічно, ширина
водоохоронної зони малої річки,становить 0,25 км по обидва боки від водотоку. У випадку, коли у водоохоронній зоні є берегові схили (понад 5о), ширина водоохоронної
смуги подвоюється.
ВЗ має внутрішню
та зовнішню межі. Внутрішня межа ВЗ збігається з мінімальним (меженним) рівнем
води у річці. Зовнішня межа ВЗ прив'язується до наявних контурів
сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, терас, бровок
схилів, балок та ярів.
Залежно від
природних умов у межах водоохоронної зони можуть виділятися ділянки як суворого
режиму господарювання, так і ділянки із частковим обмеженням господарювання. До
перших відносяться лісові масиви, заплавні водойми, підтоплені землі, зростаючі
яри, береги, що руйнуються та оповзають. До других – балки та улоговини,
території можливого зсуву берегів чи схилів, протиерозійні схили,
слабопідтоплені землі.
Недопустимі у
водоохоронній зоні і будь-які роботи по видобутку глини, гравію, піску, граніту
тощо. Вони призводять не тільки до прямого забруднення навколишнього середовища
побічними продуктами (стічними водами, супутніми шлаками тощо), але й можуть
викликати перерозподіл ґрунтових вод на значній території. Якщо у криницях раптом
почала зникати вода чи стала такою на смак, що можна огірки солити, – слід
шукати кар’єри на її водозборі.
Прибережні
захисні смуги
Прибережні
захисні смуги – це територія обмеженої господарської діяльності. Тут
забороняються будь-які роботи, окрім влаштування сінокосів та пасік.
Згідно зі статтею
88 Водного кодексу України: "Прибережні захисні смуги встановлюються по
обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період)
шириною -для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га – 25 метрів;
Якщо крутизна
схилів перевищує 3о, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна
смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У прибережних захисних
смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
·
розорювання
земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво
і городництво;
·
зберігання
та застосування пестицидів і добрив;
·
влаштування
літніх таборів для худоби;
будівництво
будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому
числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
·
миття та
обслуговування транспортних засобів і техніки;
·
влаштування
звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва,
кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
5.3 Пропозиції із заходів щодо поліпшення
стану
На малих річках і
у річкових долинах є значна кількість природоохоронних об’єктів, які мають
велике природоохоронне значення. У заплавах річок, ще зустрічаються ділянки,
стан яких є близьким до їх первісного стану.
Для збереження
водних ресурсів необхідне, у першу чергу, поширення режиму водоохоронних зон,
обмеживши їх використання лише для вирощування лучних багаторічних трав. На
еродованих ділянках необхідно провести берегозміцнювальну посадку дерев. Мул,
що утворюється при очищенні річок і водойм варто було б повернути на поля, в
якості добрив. Мул, забруднених важкими металами та радіонуклідами необхідно
вилучати із природного середовища.
Поєднання деяких
форм водокористування хоча і ставить деякі проблеми, але також обумовлює значну
економію водних ресурсів. Наприклад, гарні результати дає рибництво на
іригаційних водоймах, поєднане розведення риби і качок, використання
нетоксичних стоків для зрошення полів, використання накопичувальних водойм для
пляжного відпочинку та аматорського риболовства [25].
Іншим напрямком
поліпшення стані річок є використання фільтрувальної здатності рослин. Якщо
потік на своєму шляху зустрічає великі зарості очерету, рогоза, то значна
кількість забруднень затримується рослинами, які виконують функції фільтрувального
бар’єру.
Використання
полезахисних смуг та масивів, водоохоронна роль яких виявляється у захисті
грунту і долини від ерозійних процесів, які приводять до обміління річок і
замулення джерел. Добре поглинають дощову і поталу воду заповідні цілинні степові
ділянки, з яких стікає не більше 20% води, натомість як з ріллі – 30-80%.
При
сільськогосподарському використанні водозахисних зон необхідне врахування
протиерозійних і водоохоронних заходів, зокрема [25]:
1. Проводити оранку земель
поперек схилів при крутизні схилу більше 7º.
2. Висів обно- і багаторічних
просапних культур проводити на схилах крутизною не більше 7º, а на більш
крутих схилах – висіювати лише багаторічні трави.
3. Використовувати такі добрива,
які в меншій мірі вимивають грунт, зокрема гранульовані.
4. Винести за межі водозахисної
зони тваринницькі комплекси та ферми.
Найголовнішою
перспективою захисту малих річок є створення ландшафтних та біологічних
заказників на території басейну малих річок та вилучення цих територій з
господарської діяльності з метою їх збереження. Розглянемо деякі перспективні
проекти в цій галузі.
1. Ділянка, що пропонується для створення ландшафтного
заказника місцевого значення "Виток р. Берди", розташована біля
західної околиці с. Вершина-Друга, Куйбишевського адміністративного району
Запорізької області. У геоморфологічному відношенні ця ділянка розташована в
межах акумулятивної рівнини заплавного типу (Додаток 5). Долина ріки
трапецієподібна, завширшки до 3 км, глибиною до 50 м. Схили річки круті. Річище звивисте, глибоке, що пов'язано з виходом на поверхню гранітів. Похил
русла становить 2,1 м/км
[23].
Природні фітоценози тут збережені на невеликій площі, що
пов'язано з господарською діяльністю людини (орні землі підходять близько до
водотоку. Лучні угруповання представлені формацією пирію повзучого (Elytrigia
repens). До домінанти рясно домішуються тонконіг лучний (Poa pratensis), грястиця
збірна (Dactylis glomerata), та різнотрав'я - воловик Гмеліна, шавлія ефіопська,
шавлія лучна (S. pratensis), дивина лікарська, конюшина лучна, жовтозілля
еруколисте (Senecio erucufolius), морква дика, в'язіль барвистий, чина лучна
тощо [24].
Прибережно-водні угруповання - очеретяні, у яких трапляються
типові гідро- та гігрофіти - осока (Carex sp.), зніт шорсткий (Epilobium
hirsutum), рогіз широколистий (Typha latifolia), куга озерна, череда
трироздільна, гірчак почечуйний, осот болотний, частуха подорожникова тощо.
З фауни земноводних тут досить типовою є жаба озерна (Rana
ridibunda). З плазунів подекуди зустрічається ящірка прудка (Lacerta agilis) та
черепаха болотяна (Еmуs orbicularis), які входять у список Бернської конвенції
(1999). Гадюка степова (Vipera ursini), яка занесена до Червоної книги України
(1996) також мешкає на даній території [27].
Отже, Виток р.
Берди відзначається значною ландшафтною цінністю тому, що представляє собою
малопорушений водно-болотний та лучний комплекси витоків однієї з найбільших
річок Північного Приазов'я, що безумовно повинні охоронятись для збереження
витоків річки і подальшого її існування.
2. Ділянка, що пропонується для створення ландшафтного
заказника місцевого значення "Балка Волова", розташована біля
південної околиці с. Білоцерківка в межах Куйбишевського адміністративного
району Запорізької області (Додаток 6) [23].
Територія майбутнього заказника "Балка Волова"
належить до Приазовської височинної області
Лівобережно-Дніпровсько-Приазовської північно-степової провінції степової
фізико-географічної зони.
Балка Волова є
найбільшою правобережною балкою, яка впадає в р. Берду на південній околиці с.
Білоцерківка Куйбишевського району. В ній добре збереглися угруповання
зональних типчаково-ковилових степів (особливо з лівого боку, тобто у
Куйбишевському районі).
3. Ділянка, що пропонується для створення ботанічного
заказника місцевого значення "Степи біля р. Грузенької", розташована
в околиці с. Білоцерківка в межах Куйбишевського адміністративного району
Запорізької області (Додаток 7) [23].
Долина р.
Грузенької знаходиться в межах Приазовського кристалічного масиву Українського
кристалічного щита в області переважного поширення гранітів та гнейсів
протерозойської групи, які перекриті лесами та лесоподібними відкладами.
У геоморфологічному відношенні ця ділянка розташована в межах
пологово-хвилястої лесової рівнини, розчленованої ярами та балками. Долина
річки трапецієподібна, завширшки до 3 км.
Типові степові та
прибережно-водні ландшафти звичайної балки Північного Приазов'я з типовими та
рідкісними степовими угрупованнями, а також прибережними угрупованнями.
4. Територія
майбутнього заказника "витоки р. Молочної (Токмак)" належить до
Чернігівського району Приазовської височинної області
Лівобережно-Дніпровсько-Приазовської північно-степової провінції степової фізико-географічної
зони (Додаток 8) [23, 26].
У
геоморфологічному відношенні ця ділянка розташована в межах акумулятивної
рівнини заплавного типу.
Ділянка
представляє собою відносно добре збережену прибережну рослинність витоків та
верхньої течії р. Молочної (Токмак-Токмачка-Молочна) та різного ступеня
трансформованості лучні та степові угруповання.
5. Ділянка, що
пропонується для створення ботанічного заказника місцевого значення "Степи
до р. Тащенак", розташована біля с. Нове в межах Мелітопольського адміністративного
району Запорізької області (Додаток 9).
Досліджена
ділянка представляє собою добре збережені степові угруповання правого берега р.
Тащенак в околицях залізничної станції однойменної назви. Тут окрім типових
типчаково-кринітарієвих, типчаково-різнотравних, гіллясто-гострецевих асоціацій
трапляються фрагменти рідкісних ковилових (з ковилою волосистою, Лессінга і
українською) фітоценозів.
Малі річки тісно
пов'язані з економікою прилеглих територій і відіграють значну роль у розвитку
соціального середовища. Водночас всебічне використання біоресурсів річок, їх
зарегулювання, відбір вод на полив та господарсько-побутові потреби, а також
перетворення річок на колектори стічних вод порушили їх природний стан. Річки
стали забрудненими, спрямленими, мілководними, з поганою якістю води,
збідненими рослинами й тваринами. Надміру інтенсивне використання в народному
господарстві як самих річок, так і водозборів порушує їх природний гідрохімічний
та гідробіологічний режим, зменшує водність і глибину, річки замулюються і
заростають, збільшується їх евтрофікація за рахунок накопичення сполук азоту,
фосфору та калію. Відмічено повсюдне забруднення води і донних відкладень річок
господарсько-побутовими стоками, які вміщують величезну кількість органічних та
біогенних елементів, пестицидів, важких металів, детергентів тощо. В окремих
промислових районах Донбасу, Середнього Придніпров'я та Приазов'я річки сильно
забруднюються промисловими стоками, в тому числі і шахтними водами, які вносять
у річки величезну кількість мінеральних речовин – хлоридів і сульфатів, а також
шкідливих токсичних речовин – фенолів, ціанідів тощо.
Встановлено, що в
басейнах малих річок основними землекористувачами є сільське господарство – на
його частку припадає від 70 до 90% усіх освоєних земель річкового водозбору.
Малі річки
формують “водний потенціал” країни, тому потребують особливої уваги. Вони мають
важливе господарське значення. Їх вода використовується для зрошування полів і
водопою тварин, а також технічних потреб, насамперед сільського господарства.
Тому вони першими виснажуються, засмічуються й замулюються.
Упродовж
останнього століття внаслідок масової вирубки лісів і розорювання заплав, малі
річки майже зовсім позбавлені природного захисту. Це призвело до того, що у
басейнах річок високої активності набули ерозійні процеси, чому сприяло також
порушення агротехніки на водозборах: розорювання схилів і заплав, випрямлення
русел тощо.
Джерелами
забруднення наших річок є населені пункти та великі й малі підприємства, не
оснащені належним водо- і повітроочисним обладнанням, наземні і підземні
комунікації, поверхневий стік сільськогосподарських угідь тощо.
Ефективна охорона
малих річок передбачає: припинення або суттєве послаблення ерозійних процесів
на водозборах; зменшення обсягів поверхневого водостоку із
сільськогосподарських угідь; будівництво очисних споруд; дотримання вимог щодо
зберігання та внесення в грунт агрохімікатів тощо.
Захист малих
річок та їх відродження необхідно спрямувати у такі напрямки:
1) розробка спеціальних програм
щодо відродження конкретної річки;
2) виконання природоохоронного
законодавства, щодо умов розміщення та експлуатації у басейні малих річок;
3) санітарний контроль за станом
малих річок;
4) створення сприятливих умов
для відтворення рибних запасів; охорона тваринного світу річки;
5) запобігання антропогенній,
водній і вітровій ерозії у долині річки;
6) насадження лісів і чагарників
уздовж берегів долини, на її схилах і на заплаві.
Дотримування
наведених водоохоронних ”заповідей” є легшою і доступнішою справою, ніж
боротьба з наслідками забруднення поверхневих і підземних вод.
Список
використанноі літератури
1. Василевський Г.А. Водні багатства
Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.
2. Вендров С.Л. Жизнь наших рек.
– Л.: Гидрометеоиздат, 1986.
3. Водне господарство в Україні
/ За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.
4. Водний Кодекс України.
Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06.95
5. Географічна енциклопедія
України: в 3-х т. / Відп. ред. О.М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.
6. Использование и охрана малых
рек / А.Н. Альферович, В.В. Дроздов, В.Н. Плужников и др. - Минск: Ураджай,
1989.
7. Малі річки України: Довідник /
А.В. Яцик, Л.Б. Бишовець, Є.О. Богатов та ін.; за ред. А.В. Яцика. – К.:
Урожай, 1991.
8. Методика з упорядкування
водоохоронних зон річок України / Міністерство екології та природних ресурсів
України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.
9. Національна доповідь про стан
навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство
екології та природних ресурсів України. – К., 2000.
10. Паламарчук М.М., Ревера О.З. Нове
життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.
11. Перехрест В.С., Чекушкина Т.А. Малим
річкам – чистоту і повноводність.
12. К.: Урожай, 1984.
13. Поліщук В.В. Малі річки України та їх
охорона. – К.: Т-во “Знання” УРСР, 1988. (Сер. 8 “Нове в науці, техніці,
виробництві”, № 14).
14. Природа Карпатського регіону України.
– К.: ІНЕКО, 1999.
15. Ресурсы поверхностных вод СССР. Том
6. Украина и Молдавия. Вып. 1. Западная Украина и Молдавия. – Л.:
Гидрометеоиздат, 1978.
16. Ресурсы поверхностных вод СССР. Том
6. Украина и Молдавия. Вып. 2. Среднее и нижнее Поднепровье. – Л.:
Гидрометеоиздат, 1971.
17. Ресурсы поверхностных вод СССР. Том
6. Украина и Молдавия. Вып. 3. Бассейн Северского Донца и рек Приазовья. – Л:
Гидрометеоиздат, 1967.
18. Річка Стугна: Сучасний стан.
Перспективи на майбутнє. – К.: ІНЕКО, 1997.
19. Справочник по водным ресурсам / Под
ред. Б.И. Стрельца. – К.: Урожай, 1987.
20. Чубатий О.В. Гірські ліси –
регулятори водного режиму. – Ужгород: Карпати, 1984.
21. Фильчагов Л.П., Полищук В.В.
Возрождение малых рек. – К.: Урожай, 1989.
22. Яцик А.В. Экологические основы
рационального водопользования. – К.: Генеза, 1997.
23. Зуб Л.М., Карпова Г.О. Малі річки України: характеристика, сучасний стан, шляхи
збереження. –
1991 р.
23. Проект "Збереження малих
річок Північного Приазов’я шляхом впровадження комплексу екологічних
заходів", Сайт Громадської організації «Таврійська заповідна допомога»
http://www.uarivers.net/activities/pr9.htm
24. Краснова А.М. Очерк флоры
Северного Приазовья: Автореф... канд. биол. наук: 03.00.05/ К., 1974А. – 28 с.
25. Коломійчук В.П., Подорожний С.М.
Необхідність охорони рідкісних видів Північного Приазов'я та Присивашшя //
Мат-ли XI з'їзду УБТ. - Харків, 2001. - С.169-170.
26. Молочна ріка – диво природи. –
Мелітополь, 2002. – 100 с.
27. Червона книга України. Рослинний
світ. – К.: Українська енциклопедія, 1996. – 603 с.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
|
