Формування гідрологічного і гідрохімічного режимів малих річок

3.3 Стан малих рік Північного Приазов'я

Вода - основа життя і дають її ріки - малі та великі, що потребують дбайливого ставлення до їхніх ресурсів, відновлення, бо саме вони забезпечують життєві потреби більшої частини населення і саме цієї води не достатньо для забезпечення всіх потреб господарства регіона, який є самим маловодним в Україні. На один квадратний кілометр Північного Приазов'я припадає в середньому від 5-10 до 40 тис. куб. метрів за рік, а на одного мешканця від 120 до 400 куб. метрів, що у 15-20 разів менше, ніж в західних областях держави. В маловодні роки ці цифри стають ще меншими. Основним джерелом питної води залишається поверхневий стік, тобто річки, озера. Всього на території Північного Приазов'я протікає біля 1900 річок, ручаїв, які поділяють за гідрологічними характеристиками на великі ( довжина більше 500 км - у Північному Приазовї відсутні), середні ( довжина від 101 до 500 км, таких - 18), малі (довжина від 26 до 100 км, їх 100), але найбільше всього надмалих - з довжиною менше 25 км - їх 1781 [1].

Найбільшою рікою Північного Приазов'я є Кальміус (з тюркської мови кил - волос, "міус" - ріг, означає "вузька, як волос" або "скривлена, як ріг"). І дійсно, Кальміус не широкий, а його русло дуже покручене - найбільша з річок Північного Приазов'я, яка має витік в межах Донецької області. Починаючись поблизу Ясиноватського залізничного вузла тоненьким струмочком, Кальміус поблизу міста Маріуполя розливається повноводною рікою (довжина 209 км, площа басейну 5070 кв. км, глибина до 6 м у верхній та середній течії, у нижньому - 1,5-2 м) Відстань від Ясиноватої до Маріуполя по прямій майже у два рази менше ніж по річці, бо для того щоб прокласти шлях до моря їй потрібно петляти по донецькій землі, обминаючи висоти та кряжі.

Другою у Північному Приазов'ї, після Кальміуса, за довжиною (197 км) і площею водозбірного басейна (3450 кв. км) є ріка Молочна, яка впадає у Молочний лиман. Ширина річки від 2-4 метрів у верхів'ї до 20-30 метрів у середній і нижній течії, при найбільшій глибині 3,5 м і похилі русла 1,2 м/км. Її притоками є Чингул, Крульман, Юшанли, Арабка. Вода високо мінералізована, але її використовують для зрошування, рибництва [4].

На всьому протязі ріка зарегульована - має 3 водосховища і численні ставки. В татаро-ногайський період ріка мала іншу назву- Сютень, що в перекладі з половецької мови означає молоко, молочна. Археологічні дослідження, порівняння історичних першоджерел дають підставу вважати, що ріка Молочна та легендарна ріка Геррос, опис якої дав 2500 років тому Геродот, одне і теж. Геродот визначав її прилеглу територію як головне місце захоронення скифських царів.

Прикладами інших малих рік можуть бути Каратюк, Каратиш, Берестянка - притоки Берди [18] (ріка середньої величини по існуючій класифікації), що впадає в Азовське море. Назва її походить від тюркського слова "Берди" - багата, богом дана. На російській карті 16 сторіччя вона має назву - ріка Богдан. І нині вона дає життя місту Бердянську, назва якого походить від назви ріки. Протікає Берда по Куйбишевському і Бердянському районах Запорізької області та впадає до Азовського моря на східній окраїні Бердянська. Її довжина 125 км, площа водозбірного басейну 1750 кв. км. Вода не відповідає вимогам для питної - занадто велика жорсткість (20-40 мг-екв/л) і солевміст 2-5 г/л, тобто її вода відноситься до солоноватих.

Потреби людей поставили цю і багато інших рік на межу зникнення. Тому і виникла для багатьох міст, особливо півдня України, проблема подачі води із Дніпра, хоча вона теж не відповідає сучасним вимогам для питної води. Мінералізація води в багатьох ріках Приазов'я зросла відносно природного фону, який був 30-40 років тому майже в 3-5 разів, що є наслідком забруднення промисловими та сільськогосподарськими стоками. До ріки надходить від 15 до 25 % азоту і 1,5-9 % сполук фосфору, внесених на поля у вигляді добрив.

Сумарний річний стік вод рік Північного Приазов'я не більше 1 куб. км, що явно не достатньо для розвитку регіона. Тому ще у 1982 році було почато будівництво Приазовської зрошувальної системи для площі біля 90 тис. гектарів. Для забезпечення приазовських міст Мелітополя, Бердянська, інших населених пунктів дніпровською водою було розпочато будівництво водоводу з Каховського водосховища.

3.4 Стан берегів Північного Приазов'я

Північне узбережжя Азовського моря потерпає від могутніх антропогенних навантажень, що погіршує якість природного середовища. Літературні джерела про екологічний стан цього регіона обмежені, і зокрема, за оцінками його рекреаційних можливостей. Особливість регіона - водночас наявність курортно-рекреаційних зон і великих промислових, аграрних центрів.

Для аналіза становища проблеми розвитку лікувально-оздоровчої справи в майбутньому, туристських маршрутів необхідно розглянути еколого-морфологічне становище берегів регіона.

Виходячи із морфологічних принципів районування берегів моря, усе узбережжя слід поділити на три дільниці: Таганрог - Маріуполь, Маріуполь-Бердянськ та Бердянськ-Генічеськ, характеристики яких розглянуто нижче. На першій дільниці берегові схили достатньо стабільні, хоча в деяких місцях (мис Рожок, західні береги кіс Кривої та Єлечанської) спостерігається інтенсивне руйнування узбережжя [8].

Враховуючи близкість великих промислових центрів, достатньо високу концентрацію ксенобіотиків у рекреантах, близькість глинистого берега до урізу морської води, а отже, її високу мутність, особливо при хвилюванні моря, і незначну ширину природного пляжу, ця дільниця, при даній екологічній ситуації, не відповідає еколого-гігієнічним вимогам, які висуваються до рекреаційних ділянок. Більш перспективним в цьому відношені є західна частина дільниці Маріуполь-Бердянськ: від села Новопетрівка до селища Луначарське, включаючи Бердянськ, де зосереджені мінеральні, рапні води і лікувальні грязі.

На третій дільниці, від Бердянська до Генічеська, особливо в її західній частині - від Бердянська до Приморська, яскраво виражені ерозійні та зсувні процеси. Влітку тут скупчуються десятки тисяч неорганізованих відпочиваючих із автомобілями та автобусами. Розташовуються вони біля кромки стрімкого берега зсувної будови, стимулюючи його руйнування. Ці процеси стають особливо яскраво вираженими в місцях, де кількість відпочиваючих перевищує середню норму.

За даними болгарських екологів на одну людину повинно припадати приблизно 10 кв. м пляжу. У літні місяці (червень-серпень) тільки в межах Бердянської курортної зони зосереджується 0,3-0,5 млн. відпочиваючих на загальній площі пляжів біля 400 тис. кв. м. Із цього виходить, що екологічна норма навантаження перевищується більш ніж в 6-8 разів. Аналогічна ситуація характерна і для інших місць відпочинку. Це один із факторів, який призводить до погіршення екологічного становища північного узбережжя Азовського моря. Результат - руйнування берега, знищення пляжів, рослинності, засміченість.

Із розглянутого можна зробити висновок, що найбільш перспективними місцями для курортно-рекреаціоного будівництва і створення туристичних маршрутів є прибережні ділянки, приурочені до кіс або гирл річок, де піщані пляжі достатньо широкі, а береги пологі і віддалені від урізу морської води. Найбільш перспективними місцями є гирло річки Берда та Бердянська коса. Пляжі тут широкі, вода прозора. Однак за останні 8-12 років відбулося катастрофічно швидке зменшення їх ширини уздовж всього східного узбережжя Бердянської коси. Швидкість руйнування (зменшення) ширини пляжових ділянок коливається від 0,3 до 1,5 м за рік, в залежності від активності антропогенного навантаження. Слід урахувати, що вся узбережна зона є квазістійкою і будь-який вплив на неї активізує руйнівні процеси. Часто пляжі заносяться материковими грунтами, які містять токсичні сполуки пестицидів, важких металів. Це пов'язано з тим, що на сході Таганрог, а на заході Маріуполь - потужні промислові центри, викиди від яких акумулюються грунтом, а потім поступають у повітряний та водний басейни. Джерело пестицидів - сільскогосподарський комплекс [6].

Велику небезпеку можуть становити так звані "ЧОРНІ ПІСКИ" - окремі ділянки узбережжя, де після шторму концентруються дрібнокристалічні уламки порід, що містять радіоактивні сполуки торію, урану. Зустрічаються такі піски майже по всьому північному узбережжю моря - біля Бердянська, Маріуполя, Приморська і можуть складати небезпеку тим, хто на них відпочиває. Їх радіоактивний фон може коливатися у межах від 60-90 до 400-600 мкР за годину.

Враховуючи близкість великих промислових центрів, достатньо високу концентрацію ксенобіотиків у рекреантах, близькість глинистого берега до урізу морської води, а отже, її високу мутність, особливо при хвилюванні моря, і незначну ширину природного пляжу, ця дільниця, при даній екологічній ситуації, не відповідає еколого-гігієнічним вимогам, які висуваються до рекреаційних ділянок. Більш перспективним в цьому відношені є західна частина дільниці Маріуполь-Бердянськ: від села Новопетрівка до селища Луначарське, включаючи Бердянськ, де зосереджені мінеральні, рапні води і лікувальні грязі - пелоїди.

На дільниці від Маріуполя до Бердянська береговий схил стрімкий, прорізаний балками, глибокими ярами. Руйнування вертикальних глиняних стінок берегів має виражено динамічний характер, пов'язаний з еколого-кліматичними умовами. Тут є досить широкі пляжні зони - від західної межі торгівельного порту м. Маріуполя до селища Ялта Донецької області, а потім до кордону між Донецькою та Запорізькою областями (село Куликівське) вони звужуються до 3-5 м. В районі села Новопетрівка, яке в 12 км від Бердянська, пляжова зона різко розширюється, досягаючи місцями ширини 18-25 метрів.

На третій дільниці, від Бердянська до Генічеська, особливо в її західній частині - від Бердянська до Приморська, яскраво виражені ерозійні та зсувні процеси. Влітку тут скупчуються десятки тисяч неорганізованих відпочиваючих із автомобілями та автобусами. Разташовуються вони біля кромки стрімкого берега зсувної будови, стимулюючи його руйнування. Ці процеси стають особливо яскраво вираженими в місцях, де кількість відпочиваючих превищує середню норму.

4.Антропогенне навантаження на малі річки

4.1 Основні види господарського використання малих річок та іх водозборів

В Україні водні джерела використовуються в усіх можливих напрямках: водний транспорт, рибне господарство, лісосплав, побутове, промислове і сільськогосподарське водопостачання, гідро- і теплоенергетика, водна меліорація і, нарешті, масова рекреація.

Малі річки тісно пов'язані з економікою прилеглих територій і відіграють значну роль у розвитку соціального середовища. Водночас всебічне використання біоресурсів річок, їх зарегулювання, відбір вод на полив та господарсько-побутові потреби, а також перетворення річок на колектори стічних вод порушили їх природний стан. Річки стали забрудненими, спрямленими, мілководними, з поганою якістю води, збідненими рослинами й тваринами. Надміру інтенсивне використання в народному господарстві як самих річок, так і водозборів порушує їх природний гідрохімічний та гідробіологічний режим, зменшує водність і глибину, річки замулюються і заростають, збільшується їх евтрофікація за рахунок накопичення сполук азоту, фосфору та калію. Відмічено повсюдне забруднення води і донних відкладень річок господарсько-побутовими стоками, які вміщують величезну кількість органічних та біогенних елементів, пестицидів, важких металів, детергентів тощо. В окремих промислових районах Донбасу, Середнього Придніпров'я та Приазов'я річки сильно забруднюються промисловими стоками, в тому числі і шахтними водами, які вносять у річки величезну кількість мінеральних речовин – хлоридів і сульфатів, а також шкідливих токсичних речовин – фенолів, ціанідів тощо [5].

Тривога за долю малих річок зростає з посиленням господарського навантаження на навколишню природу та водозбірні площі річок. Взагалі це закономірний, економічно і соціально обумовлений історичний процес.

Зараз у багатьох країнах, напевне, не залишилось річок, які б мали первісний вигляд, у яких водний потік, русло і береги не мали б, як мінімум, слідів господарської діяльності людини. Тому проблема охорони і раціонального використання малих річок – об'єктів, найбільш чутливих і схильних до стрімких негативних перетворень, ніж середні та великі водотоки, віднесена до числа найважливіших державних проблем.

Відомо, що перші поселення людини майже завжди розміщувались у долинах річок. Наявність води, водних шляхів, риби, високопродуктивних заливних лук, родючих заплавних земель зумовила найбільш інтенсивне заселення та освоєння прирічних територій.

Якщо нанести на карту країни тільки міста, то, по суті, буде відображена гідрографічна мережа країни чи, в крайньому разі, – її основних економічних районів. У цьому відношенні характерним прикладом є Україна, господарське освоєння якої відображає історичний шлях розвитку взаємовідносин людини і природи.

Поняття “господарське навантаження” на природу нині вже не відповідає повністю дійсному стану і самої малої річки, і її водозбірного басейну. Більш точне поняття “антропогенний прес”, під яким треба розуміти не тільки пряме використання з господарською метою русла річки, її долини, берегів та прилеглих територій, а й побічні (не рідко суперечливі або негативні) наслідки такого використання.

Оцінюючи сучасний чи очікуваний стан малих річок, необхідно враховувати такі їх особливості:

- малі річки є основним джерелом живлення великих рік, тому збереження їх має найважливіше значення для захисту водних ресурсів від виснаження;

- на водозборах малих річок розміщується значна кількість населення, промислових об'єктів, сільськогосподарських земель, що визначає велике народногосподарське значення цієї категорії річок;

- внаслідок малої величини ці річки дуже чутливі до певних видів господарської діяльності, що особливо гостро позначається на водному режимі території. В їх числі:

·                   вилучення з річок значної кількості води, а також вся інша господарська діяльність, яка зумовлює зміни (насамперед зменшення) річкового стоку за рік в цілому і в меженні періоди;

·                   інтенсивний відбір підземних вод, що призводить до осушення великих територій та зменшення підземного живлення річок, аж до його повного зникнення;

·                   випрямлення річищ, що супроводжується збільшенням швидкості течії води, зниженням глибини і живого перерізу, тобто призводить до видимого зменшення параметрів річки;

·                   скидання стічних вод та інші види забруднень, які помітно погіршують якість води через її нестачу для розведення.

Розглянемо особливості малих річок з погляду дотримання вимог охорони природи при комплексному використанні і охороні вод. Їм у природних умовах властиві надзвичайно мінливий гідрологічний режим протягом року і великі коливання водності [10]. Узагальнення гідрометричних матеріалів за багаторічний період показало, що частина малих річок України в літню межень пересихає (на 1-2 місяці, іноді більше). Забір вод на побутові, виробничі та інші потреби призводить до зменшення річкового стоку в більших масштабах.

Збереження річок як об'єктів природи вимагає підтримання в них течії води, достатньої для забезпечення водозабору та заповнення річищ у меженний період (з урахуванням проведеного відбору води). Цього можна досягти або обмеженням забору води, або компенсацією стоку за допомогою водоймищ. Існують й інші причини зміни водності, зумовлені впливом діяльності людини на формування стоку – осушення земель, збільшення врожайності сільськогосподарських культур та ін. Зменшення стоку малих річок може спричинити також відчленування частини водозбірної площі у зв'язку із прокладанням осушувальної мережі, коли стік річок-водоприймачів одержує своєрідну добавку.

Антропогенний вплив на кількісні показники водних ресурсів малих річок також різноманітний і неоднаковий за величиною та інтенсивністю. Одні фактори діють на водний режим річок і їх стік постійно й не дуже помітно, другі – різко, роль третіх не зовсім з'ясована. На фоні коливань природної водності не завжди можна виявити і оцінити роль антропогенного впливу та зміну стоку.

Будь-яка дія на водозбір призводить до порушень його стану. Однак ця система прагне відновити природну рівновагу компенсаційними факторами. Додаткові фактори посилюють чи послаблюють гідрологічні наслідки антропогенної дії. Їх роль у цьому процесі оцінюється в результаті системного підходу, який дає змогу аналізувати зміни на водозборі. Кількісну оцінку цих наслідків найбільш об'єктивно можна одержати шляхом аналізу багаторічних гідрологічних рядів спостережень, особливо в тому випадку, коли на водозбір впливають кілька антропогенних факторів.

4.2 Безповоротне водоспоживання

Величина безповоротного водоспоживання для малих річок у наш час помітно збільшилася і має тенденцію до подальшого зростання. Загальний об'єм безповоротного споживання річкового стоку в басейнах малих річок, що дорівнює 1,64 км3, становить 14% сумарного об'єму. Половина його припадає на малі річки в басейні Дніпра, майже 20% – на річки Північного Причорномор'я. В таблиці 2 наведені відносні показники водокористування в басейнах малих річок України [22]. При цьому умовно прийнято, що площа басейну головної ріки дорівнює сумі площ водозборів малих річок.

Розподіл об'ємів водокористування в басейнах малих річок значною мірою визначається кількістю водотоків довжиною понад 10 км в басейнах головних рік. Ця закономірність дещо порушується (в бік збільшення) на малих річках Приазов'я.

Таблиця 2

Відносні показники розподілу водокористування в басейнах малих річок (частка від відповідних загальних об'ємів водокористування)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6