Реферат: Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)
цўональностям".
Загальна соцўологўчна концепцўя ўсторичного
процесу М.П.Драгомано-
ва пропагована ним як новий ў функцўональний метод
пўзнання дўйсностў,
ўсторў∙, ї досить вагомим внеском в ўсторўю
розвитку соцўологўчно∙ дум-
ки. Вўн ўшов у ногу з кращими досягненнями
фўлософў∙, етнографў∙,
соцўологў∙. Значний пласт творчостў мислителя
звернений до дослўдження
полўтико-ўдеологўчних процесўв, якў вўдбувалися у
суспўльствў, ў в
сво∙х пошуках вўн вийшов на новий для укра∙нських
гуманўтарних наук
рўвень - рўвень полўтично∙ соцўологў∙.
Соцўологўчне розумўння ўсторич-
ного процесу, застосування порўвняльного методу в
ўсторичнўй науцў зу-
мовило подальший прогресивний розвиток молодо∙
укра∙нсько∙ соцўологў∙.
5;1
- 9 -
Визначне мўсце в ўсторў∙ фўлософсько∙,
соцўологўчно∙, соцўально-
полўтично∙ думки займаї видатний укра∙нський
мислитель, учений, пись-
менник, суспўльно-полўтичний дўяч Ўван Якович Франко
(1846-1916).
Творча дўяльнўсть Ў.Я.Франка енциклопедично
рўзностороння - охо-
плюї проблеми ўсторў∙, економўки, фўлософў∙,
соцўологў∙, фольклористи-
ки, лўтературознавства, естетики публўцистики. Вўн
залишив глибокий
слўд в ўсторў∙ укра∙нсько∙ культури
- в поезў∙, прозў, драматургў∙, пе-
рекладав з росўйсько∙, нўмецько∙,
англўйсько∙, французько∙, чесько∙,
польсько∙, словацько∙ мов.
Соцўологўчна спадщина Франка багата ў
рўзноманўтна. Вона не лише
вўдобразила головнў досягнення ївропейсько∙
соцўологўчно∙ думки ХIХ -
початку ХХ ст., а й розвинула новў ўде∙ та
принципи актуальних на той
час соцўальних проблем. соцўологўчнў питання
розробляються ученим у
працях "Про соцўалўзм", "Наука та ∙∙
становище щодо працюючих класўв",
"Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙
людськостў", "Що таке поступ?", "Про працю"
та ўн.
У творчостў Франка багато уваги придўляїться
питанням методологў∙
та методўв соцўального дослўдження. Одним ўз
важливих методўв соцўа-
льного дослўдження Франко називаї ўсторичний метод. У
статтў "Найновўшў
напрямки в народознавствў" Франко пўдкреслюї
велике пўзнавальне значен-
ня еволюцўйного погляду на свўт природи та людську
ўсторўю, елементи
якого ї в творчостў Гегеля, Канта, Фейїрбаха, Маркса
ў, особливо в пра-
цях Дарвўна, що дало "сильний ўмпульс для
розвитку багатьох емпўрўчних
наук".
Особливу увагу Франко придўляї дослўдженню науки,
∙∙ ролў та зна-
чення в життїдўяльностў людини, зазначаючи, що
"кўнцевою метою науки ї
людина та ∙∙ добро".
Ў.Франко близько пўдходить до сучасного розумўння
предметно∙ спе-
цифўки соцўологўчно∙ науки. В листў до Ольги
Рошкевич вўд 20 вересня
1878 р. вўн зазначаї, що соцўологўя вивчаї "форми
спўльного життя лю-
дей, розвитку, виховання ў т.д.". Сьогоднў
загальноприйнятим ї розумўн-
ня предмета соцўологў∙ як науки про соцўальнў
спўльноти, котрў ў ї, по
сутў, "формами спўльного життя" людей.
Вивчення соцўальних явищ, зазначаї мислитель,
пов'язане з величез-
ною складнўстю людських взаїмин, численними
переплетеннями причин ў
5;1
- 10 -
наслўдкўв, що в свою чергу породжують новў видимў й
прихованў причини
та наслўдки, якў важко пўддаються виявленню. Ў тому
немаї науки "труд-
нўшо∙ ў бўльше запутано∙, але одночасно
тако∙ важливо∙, як наука про
людину ў людське життя".
Еволюцўйний розвиток суспўльства, його етапи та
перспективи Ўван
Франко розглядаї найбўльш фундаментально у двох працях
- "Мислў о ево-
люцў∙ в ўсторў∙ людськостў" та
"Що таке поступ?". Вони свўдчать, що ав-
тор був глибоко обўзнаний ўз новўтнўми
досягненнями "наук соцўо-
логўчних" ў тих вчених, що пўднялися до
"оброблення" та узагальнення
емпўрўчних фактўв, - Бокля, Маркса, Спенсера, Тейлора
та ўн.
Майбутнї людства Ў.Франко вбачаї не в пануваннў
одного класу над
ўншим, не в боротьбў бўдних проти багатих, не у
"всесвўтнўй рўзанинў",
а в прогресў технўки, розвитковў науки, культури,
освўти, моралў й пе-
реконаннў, що "послўднўй акт велико∙
революцў∙ соцўально∙ буде остўльки
лагўднўший, оскўльки освўта ў наука зможе прояснити
масам робочого на-
роду цўль ў способи цўлого дўла", - пише вўн у
працў "Наука ў ∙∙ стано-
вище щодо працюючих класўв".
Учений прекрасно розумўв, що ўсторўя - складний
процес, не звичай-
ний перелўк "важливих подўй" - воїн, дўючих
осўб, процесўв, наслўдкўв,
що вона нўколи не може стати "повною, скўнченою,
такою, про котру мож-
на сказати: се будинок готовий, нў однўї∙
цеглини в нўм не хибуї.
...Ўсторўя назавсўгди останеться таким будинком,
котрий кожне нове по-
колўння в бўльшўй або в меншўй частинў перебудовуї ў
пересипаї вўдповў-
дно до власних потреб, до власних поглядўв". Вона
ї закономўрним проце-
сом, а людство в своїму розвитку пўдпорядковане певним
"законам, а не
залежить вўд примх ў бажань окремих людей". В
ўсторў∙ укра∙нсько∙ нау-
ки це була нова методологўя ў нова парадигма для
ўсторўографў∙ в ро-
зумўннў ўсторичного процесу розвитку суспўльства,
його джерел, ме-
ханўзмўв ў рушўйних сил.
Ўван Франко дуже високо оцўнюї збирання ў
вивчення фольклору, що,
як вўн пўдкреслюї, допомагало "глибше заглядати в
душу свого народу",
сприяло формуванню нацўонально∙ свўдомостў,
особливо ўнтелўгенцў∙, та
справў вўдродження нацў∙.
Будучи видатним ученим ў водночас впливовим
громадсько-полўтичним
дўячем, М.Грушевський придўляв велику увагу як теоретичним,
так ў пра-
5;1
- 11 -
ктично-полўтичним проблемам розбудови молодо∙
Укра∙нсько∙ держави. Ком-
плекс цих проблем мўстив у собў як суто соцўологўчнў
питання (соцўаль-
но-класова структура суспўльства, проблема
взаїмовўдносин мўста й села,
динамўка громадських суспўльно-полўтичних настро∙в),
так ў соцўологўчнў
аспекти питань державного будўвництва (проблема
суспўльно-полўтичного
устрою, нацўональна полўтика - етносоцўологўя та
етнополўтика, соцўо-
логўя суспўльно∙ моралў).
Найбўльш адекватний вираз соцўологўчнў ўнтереси
вченого, що форму-
валися пўд теоретичним впливом ўдей класично∙
позитивўстсько∙ традицў∙,
французько∙ соцўологўчно∙ школи
Дюркгейма, антропологўчних дослўдўв
Левў-Брюля, Л.Моргана, етнологў∙ та психологў∙
В.Вундта, найшли в його
курсў "генетично∙ соцўологў∙",
яка була своїрўдним вступом до початкўв
еволюцў∙ громадянства в Укра∙нў.
"Генетична соцўологўя", ўде∙ яко∙
Грушевський розвиваї на сторўн-
ках сво∙х "Початкўв громадянства",
продовжила цю актуальну дослўдницьку
соцўологўчну традицўю вивчення людського суспўльства
й суспўльностў.
Завдання цўї∙ працў вчений визначаї у такий
спосўб - "в популярнўй ў
короткўй формў... ознайомити ширшў верстви нашого
громадянства з
новўшими течўямив сўй сферў, з фактами ў
помўченнями, поробленими
спўльною працею цивўлўзованих народўв".
М.Грушевський по-своїму розв'язуї проблему
механўзму еволюцў∙ люд-
ського суспўльства й рўзних форм суспўльностў.
Аналўзуючи соцўальнў
факти того часу та дослўдження соцўально∙
еволюцў∙ в минулому, вчений
доходить висновку про вирўшальну роль у вўчних змўнах
людського життя
невпинно∙ конкуренцў∙ ўндивўдуалўстських
та колективўстських тенденцўй
ў перўоидчного чергування переваги то одних, то
других. Саме ця бо-
ротьба двох тенденцўй ї, на думку Грушевського,
основою того ритму
соцўально∙ еволюцў∙, котрий дослўджуї
соцўологўя ў всў соцўальнў науки.
В концепцў∙ "генетично∙
соцўологў∙" Грушевський намагаїться по-
лўдовно впроваджувати свўй методологўчний принцип
органўчного синтезу
основних факторўв розвитку людського суспўльства
- бўологўчного,
психўчного та соцўального.
Перша стадўя розвитку суспўльностў
характеризуїтся, за Грушев-
ським, перевагою бўологўчних факторўв розвитку
досоцўальних форм ор-
ганўзацў∙ та вўдокремленням людини й людського
колективу зў сфери тва-
ринного ўснування з подальшим поглибленням дў∙
соцўального та психо-
5;1
- 12 -
логўчного факторўв.
Друга стадўя характеризуїться пануванням
племўнно-родово∙ ор-
ганўзацў∙ та процесами ∙∙
поступового розкладу пўд впливом економўчно∙
диференцўацў∙, розвитком особисто∙
власностў та вўдокремленням родини
чи родинно∙ сўм'∙ ўз загалу племенў.
Формуїться влада та соцўальнў вер-
стви, яким вона належить, - вўйськова
аристократўя, цивўльнў та
релўгўйнў авторитети.
Процеси розкладу племўнно-родово∙
органўзацў∙ неминуче приводять
до формування класово∙ держави, що й знаменуї
собою наступ третьо∙
стадў∙ розвитку суспўльностў.
У теоретичнўй спадщинў М.С.Грушевського
становлять значний ўнтерес
ўде∙ та концепцў∙, що тўсно пов'язанў
з його громадсько-полўтичною
дўяльнўстю. Умовно можна окреслити ∙х як
"полўтична соцўологўя" Грушев-
ського. У сво∙й полўтичнўй соцўологў∙
М.Грушевський з неупередженўстю й
терпўнням ученого ў водночас ўз практичним досвўдом
полўтика дослўджуї
ў визначаї тў предумови, обставини й перспективи, за
яких розвивалося й
буде розвиватись укра∙нське суспўльство. В
цўлковитўй вўдповўдностў з
методом свої∙ "генетично∙ соцўологў∙"
вўн виводить генезис ўде∙ ук-
ра∙нсько∙ державностў, починаючи з
найдавнўших часўв Ки∙всько∙ Русў й
кўнчаючи проголошенням Укра∙нсько∙ держави
у 1917 р.
М.Грушевський виконуї величезнў за сво∙м
значенням завдання - об-
грунтовуї ўсторично, теоретично та юридично право
укра∙нського народу
на власну державу, довўвши, що цей народ ўснуї як
окремий ўсторичний,
культурний та етнўчний суб'їкт. "Це людина,
яка встановила науковў,
точнў пўдстави нашо∙ державностў", - сказав
про нього В.Винниченко.
Займаючись питанням укра∙нсько∙
нацўонально-культурно∙ осўбностў,
М.С.Грушевський розробляв деякў загальнў методологўчнў
проблеми теорў∙
соцўально∙ та нацўонально∙ ўдентичностў.
Зокрема, становить ўнтерес
розроблена ним система факторўв формування
нацўонально-культурно∙ ўден-
тичностў та нацўонально∙ самосвўдомостў. Серед
головних факторўв тако-
го роду вчений видўляї, крўм спўльного ўсторичного
шляху розвитку, ет-
нўчне походження, мову та самоусвўдомлення своїў
принадлежностў до пев-
но∙ культурно-етнўчно∙ спўльноти.
Теоретичнў пўдстави концепцў∙ М.Гру-
шевського збўгаються у сво∙й основў з
провўдними сучасними розробками
цўї∙ проблематики.
Концепцўя нацўонального миру, що ї кўнцевою
метою етнополўтики
5;1
- 13 -
М.С.Грушевського, органўчно доповнюї його теорўю укра∙нсько∙
соцўально∙
гармонў∙. Наочним втўленням ў соцўальним
забезпеченням останньо∙ мало
стати нове уявлення про громадянськўсть ў громадянство
- "державу-гро-
маду", за висловом самого вченого, -
"подўбне за означенням новўй
релўгў∙ для народу".
Демократичнў за своїю суттю принципи
нацўонально∙ полўтики
Укра∙ни, якў були розробленў в сво∙х
основах М.С.Грушевським, безумов-
но, вимагали й вимагають для свої∙ повно∙
реалўзацў∙ створення демокра-
тичних умов ў розвитку демократичного громадянського
суспўльства.
Перетворити соцўологўю в справжню науку про
суспўльство було од-
ним ўз найважливўших завдань у сферў соцўальних
наук видатного ук-
ра∙нського теоретика права, фўлософа, соцўолога,
полўтичного дўяча Бог-
дана Олександровича Кўстякўвського (1868-1920).
В сво∙й дисертацў∙ "Суспўльство
ў особистўсть" вўн дотримувався
позицў∙ соцўально-психологўчного напряму в
соцўологў∙, з точки зору
якого суспўльство - результат психологўчно∙
взаїмодў∙ мўж ўндивўдами.
За тако∙ взаїмодў∙ мўж ўндивўдами
встановлюїться спўльнўсть почуттўв,
бажань та ўдей, що перетворюї групу ўндивўдумўв у
соцўальне формування
ў, нарештў, в суспўльство. "Дўя суспўльства, -
писав у цўй працў Костя-
кўвський, - полягаї не лише в кўлькўснўй ў ўнтенсивнўй
змўнў десь уже
ўснуючих однакових почуттўв у ўндивўдўв, якў складають
суспўльство, але
так само, в значнўй мўрў, в створеннў цўї∙
спўльностў почуттўв у ўнди-
видўв, якў первўсно не мають нўчого спўльного, або
в створеннў сус-
пўльних рухўв ў прагнень у замкнених суспўльних
колах. Кожний зокрема
ўснуї передусўм просто як ўндивўд, або, вживаючи
розмовний вислўв, як
приватна особа: вўн куї, кравцюї, шиї чоботи ў т.ўн. ў
цўлком поглину-
тий приватними заняттями та ўнтересами. Якщо ж цў
приватнў особи хо-
чуть брати участь у суспўльному життў, то вони
повиннў, в кожному разў,
однаково вўдчувати й бажати. Ця однорўднўсть у
почуттях ў бажаннях
з'являїться лише завдяки взаїмодў∙ мўж
особистостями ў отже, маї бути
створена якўсною змўною ўндивўдуальних психўчних
станўв".
На думку Кўстякўвського, перетворення соцўологў∙
в строгу науку
вимагаї виконання наступних умов. Перша умова
стосуїться понятўйного
апарату соцўально∙ науки. Критично повиннў бути
проаналўзованў основнў
соцўально-науковў поняття, такў як суспўльство,
держава, право ў т.д.
5;1
- 14 -
Згўдно з цим Кўстякўвський дўлить свою монографўю
"Соцўальнў науки ў
право" на чотири великў роздўли:
"Суспўльство", "Право", "Держава",
"Культура".
Другою важливою умовою ї застосування причинних
вўдносин у сферў
соцўальних явищ. Застосування поняття причинностў
вимагаї вирўшення пи-
тань про необхўднўсть ў випадковўсть соцўальних
процесўв, можливўсть ў
дўйснўсть. У сферў явищ важливо визначити рўвень
аналўзу, на якому мож-
на простежити причиннў й необхўднў зв'язки.
Третьою умовою, що даї змогу вирўшити питання
про науково строгу
соцўальну науку, ї проблема цўнностей. Кўстякўвський
визначаї ∙∙ як
проблему норм. Норми, за Кўстякўвським, - це певнў
цўннўснў регулятиви,
що впливають на соцўальне життя.
На переконання Кўстякўвського, соцўальна наука
може працювати ли-
ше при певному рўвнў рўвнў узагальнення дўйсностў,
який фўксуїться в
науково-соцўальних поняттях.
У працў "Соцўальнў науки ў право"
Кўстякўвський не вўдокремив кри-
тику соцўологўчних понять у самостўйний роздўл. Як
зазначив сам учений,
"мої завдання не побудувати систему, а
пўдготувати шляхи ў засоби, якў
допоможуть здобувати ў створювати наукове
знання".
У вченнў про право, найбўльш опрацьованўй
частинў теоретично∙
спадщини Кўстякўвського, конкретизуються тў
принципи пўзнання
соцўальних явищ, якў вўн виробив, дослўджуючи
загальнў питання соцўо-
логў∙.
Дво∙ста природа права: з одного боку, це
сфера чисто∙ належностў,
зовнўшня форма ўснування справедливостў ў свободи, з
ўншого - воно на-
лежить до сфери соцўальних вўдносин, вўдносин мўж
окремими ўндивўдами ў
соцўальними групами, являючи собою суму норм, що
встановлюють ком-
промўс мўж рўзними вимогами, - вимагаї вўд учених
дво∙стого методу,
своїрўдного методологўчного плюралўзму в дослўдженнў.
З точки зору Кўстякўвського, неправильнў тў
вчення про право, якў
розглядають його лише з одного боку; так,
соцўологўчний пўдхўд до пра-
ва забуваї про його цўннисний характер, але цўннисний
пўдхўд також маї
пам'ятати про те, що ўдея права завжди
втўлюїться в конкретному
суспўльствў, яке складаїться з певних соцўальних груп
з рўзними, часто
суперечливими ўнтересами. Згўдно з такою сутнўстю
права Кўстякўвський
видўляї чотири пўдходи до його аналўзу:
соцўологўчний, психологўчний,
5;1
- 15 -
догматичний ў нормативний. Першў два пўдходи
розглядають право як
реальне причиново-зумовлене явище, яке входить в
структуру ўснуючих
соцўальних зв'язкўв. Якщо соцўологўчний пўдхўд
спрямований на аналўз
права як явища природного порядку, на вивчення законўв
його розвитку й
виникнення, то психологўчний пўдхўд пов'язаний з
вивченням того, що в
сучаснўй термўнологў∙ описуїться поняттям
правосвўдомостў.
Догматичний (юридичний) пўдхўд до права вивчаї
систему правових
норм або правовий порядок, що дўї в ўсторично
визначеному суспўльствў.
Останнўй пўдхўд до вивчення права - нормативний
або телеологўчний
- припускаї, що в правў реалўзуються
"трансцендентальнў" цўлў: рацўо-
нальнў та етичнў. Рацўональна мета в правў полягяї в
тому, що ∙й зав-
жди притаманне прагнення до максимально∙
повноти логўчно завершеного
цўлого, позбавленого суперечностей. Етична природа
права, на думку
Кўстякўвського, полягаї в його спроможностў
висловлювати ўде∙ свободи ў
справедливостў. Право - це справедливўсть ў свобода в ∙х
зовнўшнўх, зу-
мовлених суспўльним середовищем формах.
"Право рухаїться ў зумов-
люїться рўзними етичними цўлями: воно ї одночасно
носўїм свободи ў
справедливостў. Право прагне втўлити в собў свободу
ў справедливўсть
якомога повнўше ў досконалўше".
Серед властивого росўйськўй ўнтелўгенцў∙ на
рубежў столўть право-
вого нўгўлўзму дўяльнўсть Кўстякўвського як фўлософа ў
теоретика права
важко переоцўнити. В сво∙х працях ў публўчних
виступах вўн закликав
кожного громадянина до участў в створеннў,
застосуваннў ў втўленнў пра-
ва, пўдпорядковуючи цьому завданню творче
натхнення, запити розуму,
напруження почуттўв ў зусилля волў.
В ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки Укра∙ни
до недавнього часу було
невўдомим ўм'я одного з видатних ∙∙
представникўв, котрий чимало зро-
бив як для ўнституцўалўзацў∙ укра∙нсько∙
соцўологў∙, так ў для ∙∙ роз-
витку - Микити Шаповала. Головною причиною
замовчування його наукового
доробку була примўтна роль цього вўдомого полўтичного
дўяча в ўсторў∙
укра∙нсько∙ держави - Центральнўй Радў та
УНР.
Микита Шаповал як полўтичний дўяч ў учений
один з перших ук-
ра∙нських науковцўв зрозумўв практичне значення
соцўологў∙ як науки,
без теорў∙ ў методўв яко∙ неможливо
вирўшувати прагматичнў соцўальнў,
економўчнў, полўтичнў та ўншў проблеми, що постають
перед Укра∙ною у
5;1
- 16 -
зв'язку з потребами ∙∙ вўдродження пўсля
втрати незалежностў. Виходячи
з глибокого переконання про тўсний зв'язок "науки
ў життя", М.Шаповал
пўдкреслюї, що "полўтика може наукою стати лише
на грунтў соцўологў∙ ў
соцўографў∙", бо вўдродження укра∙нського
народу неможливе без "серйоз-
но∙ органўзацў∙ соцўологўчних
студўй", оскўльки народ, що "йтиме помац-
ки, що не бачитиме перспектив, що не розбиратиметься в
супўльних спра-
вах, впаде жертвою могутньо∙ механўки
мўжнародного й суспўльного життя".
Задум створення Укра∙нського ўнституту
громадознавства в Празў ви-
никаї у його засновника з внутрўшнього переконання в
необхўдностў "гли-
бокого аналўзу" соцўальних процесўв, чого не
може дати зовнўшнї ∙х
спостереження та описання. У зв'язку з цим Шаповал
розробляї план ор-
ганўзацў∙ соцўологўчного ўнституту, котрий
займався б глибоким дос-
лўдженням соцўальних явищ ў процесўв насамперед укра∙нського
життя.
Ўнститут громадознавства був створений у Празў
при пўдтримцў уря-
ду ЧСР в листопадў 1924 р. В ньому ўснували три
вўддўли: народознав-
ства, господарства ў технўки, соцўологў∙ ў
полўтики. Вўддўл народо-
знавства займався загальними проблемами
народознавства, дослўдженням
розвитку форм "людських органўзацўй"
(суспўльств, народўв), вивченням
витворўв духовно∙ дўяльностў, суспўльно∙
свўдомостў та ўн. Вўддўл гос-
подарства (економўки) ў технўки провадив дослўдження
економўчних стру-
ктур ў процесўв, вивчав економўку Укра∙ни та ∙∙
сусўдўв, систему еко-
номўчних зв'язкўв тощо, а вўддўл соцўологў∙ й
полўтики зосередився на
дослўдженнях соцўально∙ статистики,
рўзноманўтних форм життїдўяльностў
суспўльств ў соцўальних процесўв, аналўзў процесўв
виникнення ў розвит-
ку суспўльних форм органўзацў∙ та управлўння
суспўльним життям та ўн.
У липнў 1927 р. при Ўнститутў було вўдкрито Укра∙нський
робўтни-
чий унўверситет. Тут викладався курс громадознавства
(теоретична соцўо-
логўя), студенти набували знання з "суспўльно∙
полўтики" (про соцўальнў
процеси, суспўльнў чинники, соцўальну генетику),
оволодўвали ўсторўїю
соцўологў∙, соцўальною педагогўкою, концепцўями
соцўального контролю та
ўн. Читалися лекцў∙ з укра∙нознавства
та соцўографў∙ Укра∙ни, де
всебўчно висвўтлювались питання географў∙,
населення, ўсторў∙ укра-
∙нського письменства, мистецтва, господарства,
вўдродження, революцў∙.
Програма з проблем сучасно∙ политики включала
такў питання, як робўтни-
ча, земельна, селянська, нацўональна, вўйськова
справи, свўтове госпо-
дарство, взаїмовўдносини Росў∙ й Укра∙ни
та ўн. Спўвпрацўвниками цього
5;1
- 17 -
ўнституту було опублўковано або пўдготовлено до
друку багато цўкавих
праць, бўльша частина котрих мало або зовсўм невўдома
в Укра∙нў сьо-
годнў. Серед виданих були працў С.Бородаївського
"Ўсторўя кооперацў∙",
М.Ю.Шаповала "Вўйсько з соцўологўчного
погляду", "Органўзацўя укра-
∙нських соцўологўчних студўй", "Укра∙нська
соцўологўя", а серед пўдго-
товлених до друку наприкўнцў 1927 р. були працў
Л.Бўлецького "Соцўо-
логўчний метод в лўтературнўй критицў", Т.Гриба
"Соцўологўчна теорўя
нацў∙", В.Петрўва "Соцўологўчна теорўя
оборони нацў∙" та ўн.
Микитў Шаповалу належить прўоритет в укра∙нськўй
соцўологў∙ у
розробцў системи загально∙ соцўологўчно∙
теорў∙. Мова йде про його фун-
даментальну працю "Загальна соцўологўя",
написану як курс лекцўй для
студентўв Укра∙нського робўтничого унўверситету
при Ўнститутў громадо-
знавства в Празў. Учений розглядаї тут соцўологўю
як практичну науку
про життя суспўльства, котру потрўбно знати, щоб
"не блукати потемки в
громадських справах, а свўдомо розбўратись в ∙х
ў керувати ними", бо
укра∙нцям "нема ўншого виходу, як взятися
до вивчення суспўльства: або
ми пўзнаїмо його науково ў станемо активними,
дўяльними, творчими, або
... будемо лише скўглити вўд болю рабства ў не
зрушимось з мўсця, не
визволимось з неволў". Усвўдомлення ролў ў
значення наукового розумўння
суспўльства на основў глибокого знання законўв його
розвитку та фун-
кцўонування червоною ниткою проходить крўзь усў
соцўологўчнў працў
М.Шаповла.
Предметом спецўального аналўзу в соцўологў∙
М.Шаповала ї характе-
ристика складних соцўальних чинникўв, котрў
детермўнують ўндивўдуальну
ту групову дўяльнўсть. Ўндивўд дўї не сам по собў, а
в об'їднаннў з
ўншими. Така взаїмодўя утворюї новў об'їднання
людей, новў соцўальнў
групи, системи, а тому такў спўльностў синтезують
ўндивўдуальне та за-
гальне, утворюючи "комплекси сил, збўрникўв ∙х,
якў ми сприймаїмо як
окремў сполученў, складнў їдностў", котрў
називаються колективами, або
соцўальними силами. Соцўальнў сили М.Шаповал
розглядаї як спосўб
поїднання, зв'язку людей, як чинник, що "утворюї
всяку вза∙мочиннўсть
мўж людьми".
М.Шаповал вважаї необхўдним створення
"соцўологў∙ мови", котра
розкривала б ∙∙ соцўальнў функцў∙ в
суспўльствў, що поглибило б наше
знання супўльного життя. У цьому ж значеннївому
контекстў вўн розглядаї
письмо як знакову систему, що допомагаї закрўплювати
нагромадженвй люд-
5;1
- 18 -
ський досвўд, передавати його наступним генерацўям, ў
як така вона без-
посередньо впливаї на поведўнку й життїдўяльнўсть
людських скупин та на
∙х ўсторичну долю.
Соцўологўчна спадщина М.Шаповала маї велике
значення не лише в
ўсторико-соцўологўчному аспектў, вона актуальна й
сьогоднў, оскўльки
чимало ўдей ў рекомендацўй в умовах розбудови ново∙
Укра∙ни набувають
практичного значення, застерўгають проти повторення
трагўчних помилок
минуло∙ ўсторў∙ нашо∙ кра∙ни.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
Ўсторўя розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў
вўдтворюї не лише
загальнў закономўрностў становлення системи
соцўологўчного знання без-
вўдносно до ўсторичного простору й часу, а й
вўддзеркалюї всю склад-
нўсть економўчних, полўтичних, соцўальних,
пўзнавально-наукових проце-
сўв, проблем, умов, тенденцўй, що матерўалўзувалися в
конкретних ўдеях,
вченнях концепцўях, проблема та уявленнях вўтчизняних
мислителўв. Саме
цей змўстовно-проблемний аспект, а не якўсь особливў
форми знання чи
мислення дають пўдстави вўдокремити укра∙нську
соцўологўю як спе-
цифўчну форму соцўально∙ саморефлексў∙
нашого етносу, як елемент теоре-
тичного самоусвўдомлення ним сво∙х специфўчних
ў загальнолюдських
соцўокультурних рис та особливостей.
КУльтура, соцўальна структура, багатоманўтнўсть
соцўальних вўдно-
син, норм, цўнностей, традицўй, символўв тощо,
усвўдомлених ў вўдтворе-
них у суспўльнўй свўдомостў, - все це утворюї той
специфўчний соцўо-
культурний колорит, котрий в системў наукового
соцўологўчного знання
уособлюїться не лише в загальновизнаних принципах,
ўдеях, теорўях, ме-
тодах, якў стають загальнолюдським надбанням, а й
вўдбивають специфўчнў
особливостў розвитку соцўологўчного знання в рўзних
кра∙нах (Соцўо-
логўя США, Францў∙, Нўмеччини тощо).
На Укра∙нў склалися необхўднў
передумови для ўнституцўалўзацў∙
соцўологў∙. Укра∙нське суспўльство
потребувало об'їктивного наукового
знання про власну природу, про свої мўсце й роль у
всесвўтнўй та ївро-
пейськўй ўсторў∙ ў культурў. Доказом цього
ї багата спадщина,
оригўнальнў, глибокў ўде∙, проблеми й концепцў∙
в творчостў М.Костома-
5;1
- 19 -
рова, М.Драгоманова, Ў.Франка, М.Грушевського,
Б.Кўстякўвського, М.Ша-
повала та ўн.
Ўнституцўалўзацўя соцўологў∙ в СРСР,
незважаючи на суворий конт-
роль за ∙∙ розвитком з боку партўйно-адмўнўстративно∙
системи, сприяла
розвитку соцўологўчних дослўджень ў в Укра∙нў.
Першими паростками цього
процесу тут стали так званў лабораторў∙
конкретних соцўологўчних дос-
лўджень, створенў на початку 60-х рокўв. Така
лабораторўя почала фун-
кцўонувати в 1961 р. в Ки∙вському державному
унўверситетў ўм.Шевченка
при кафедрў фўлософў∙. Подўбнў лабораторў∙
були вўдкритў у Львўвському,
Харкўвському унўверситетах, а згодом ў в ўнших вузах
Укра∙ни.
Ўз започаткуванням соцўологўчно∙ освўти
розгорнулася пўдготовка
соцўологўчних кадрўв вищо∙ квалўфўкацў∙.
Було вўдкрито набўр до аспў-
рантури зў спецўальностў "соцўологўя". В
груднў 1979 р. в Ки∙вському
унўверситетў була створена перша в його ўсторў∙
кафедра соцўологў∙, в
1986 р. - вўддўлення соцўологў∙, а з квўтня 1991
р. - факультет соцўо-
логў∙. Соцўологўчнў факультети чи вўддўлення
були створенў також у Хар-
кўвському, Львўвському, Одеському,
Днўпропетровському, Волинському
унўверситетах. В Укра∙нў в 1968 р. в структурў
Ўнституту фўлософў∙ АН
органўзований соцўологўчний вўддўл, на базў якого
восени 1990 р. ство-
рено Ўнститут соцўологў∙ Академў∙ наук
Укра∙ни.
Дослўдження та вирўшення актуальних соцўальних ў
теоретико-методо-
логўчних проблем дасть змогу поставити згодом нашу
соцўологўчну науку
поряд з авторитетними школами ў течўями в свўтовўй
сучаснўй соцўологў∙.
5;1
- 20 -
ВИКОРИСТАНА ЛЎТЕРАТУРА
1. Шаповал М. "Укра∙нська соцўологўя"
Прага, 1927 р.
2. Шаповал М."Соцўологўя укра∙нського
вўдродження"
Ки∙в, 1994 р.
3. Грушевський М. "На порозў ново∙ Укра∙ни"
Ки∙в, 1991 р.
4. Довгич В.А. "Укра∙нська ўдея в
полўтичнўй теорў∙ М.Драгоманова"
Ки∙в, 1991 р.
5. Франко Ў. "Мислў о еволюцў∙ в ўсторў∙
людьськостў"
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.
6. Франко Ў. "Найновўшў напрямки в
народознавствў"
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.
7. Франко Ў. "Потреби аграрно∙ статистики"
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.
8. Франко Ў. "Наука ў ∙∙ становище
щодо працюючих класўв"
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.19.
9. Франко Ў. "Лист до Ольги Рошкевич 20 вересня
1878р."
Твори. Ки∙в, 1956 р. Т.20.
10. Кистяковский Б.А. "В защиту права
(Интеллигенция и правосознание)"
Вехи М.,1991 г.
11. Депенчук Л.П. "Кистяковский: жизненный путь и
философия"
Филос. и социол. мысль. М.,1992. N 1.
|