Реферат: Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)

Реферат: Соціологічна думка на Україні (кінець ХІХ - поч. ХХ)

         Вступ.

         I. Обслўдування народно∙ творчостў в Укра∙нў:

            а) вивчення укра∙нського фольклору;

            б) етнографўчнў дослўдження;

            в) соцўологўя лўтератури.

        II. Перўод формування та розвитку укра∙нсько∙ академўчно∙ соцўо-

            логў∙:

            1. Полўтична соцўологўя М.Драгоманова.

            2. Соцўологўчнў погляди Ў.Франка.

            3. Грушевський як ўсторик-соцўолог.

            4. Б.Костякўвський та його проект створення науково∙ соцўоло-

               гў∙.

            5. Соцўологўчна концепцўя М.Шаповала.

               Укра∙нський ўнститут громадознавства В Празў.

         Заключення.

                                  ВСТУП

        Ўсторико-соцўологўчне знання - ўстотний компонент суспўльствознав-

   ства, де соцўологўя займаї особливе мўсце.Соцўологўчне вўдтворення жит-

   тїдўяльностў суспўльства пов'язане з осмисленням його конкретно-ўстори-

   чних потреб, ўнтересўв, проблем, норм,  соцўальних  цўнностей, ўдеалўв,

   соцўоструктурних особливостей. Соцўологўя вўдображуї специфўку ўсторич-

   ного розвитку народу, його культури, менталўтету  й  сприяї  ∙х подаль-

   дальшўй еволюцў∙.

        Ўсторўя соцўологўчно∙ думки в УКра∙нў як цўлўсний еволюцўйний про-

   цес практично не  дослўджувалася,  а  нечисленнў  ўсторико-соцўологўчнў

   розвўдки обмежувалися розглядом соцўологўчно∙  проблематики  конкретних

   мислителўв чи окремих ўсторичних етапўв.

        Ўсторўя кожного народу - це найперш ўсторўя його культури  як  су-

5;1

                                      - 3 -

   купностў створених ним  матерўальних  ў  духовних  надбань.  В  системў

   ўїрархў∙ цўнностей наука посўдаї одне  з  провўдних  мўсць,  тому  дос-

   лўдження процесу розвитку соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў, починаючи  вўд

   ∙∙ давнўх витокўв до ўнституцўалўзацў∙  як  академўчно∙  науки  набуваї

   особливого значення.

        У нових умовах незалежностў Укра∙ни постаї низка проблем, пов'яза-

   них з ўсторўїю та особливостями  розвитку  соцўально∙  ў  соцўологўчно∙

   думки в кра∙нў. Адже в минулому панўвна ўдеологўя, полўтчна  ў  наукова

   практика виключали з поля зору ряд факторўв ў проблем, що лежали  в ос-

   новў духовного ў культурного життя Укра∙ни, зокрема гострў проблеми ет-

   ногенезу укра∙нського народу, його культури, мови,  науково∙  спадщини,

   проблеми нацўонально∙ незалежностў, державно∙ самостўйностў  та  багато

   ўн. Тому питання перевидання, реконструкцў∙ писемних джерел, вўдновлен-

   ня документўв ўсторў∙ укра∙нського народу, перевидання "репресованих" ў

   забутих матерўалўв, ознайомлення з ними широкого кола читачўв - одне  з

   головних завдань нашого нацўонального ў культурного вўдродження.

        Потребуї  переосмислення й  процес  становлення  та  розвитку  су-

   спўльно∙, полўтично∙ ў соцўологўчно∙ думки в Укра∙нў. Тут виникаї цўлий

   комплекс проблем, що чекають свого вирўшення. Чи не найўстотнўшою, цен-

   тральною з них ї визначення ўсторичного часу  та  простору  становлення

   укра∙нського етносу, його етнўчно∙ специфўчно∙ культури й  менталўтету,

   державностў, ўсторчних етапўв розвитку.

        Необхўдно переглянути догматичнў схеми,  типологўзацў∙,  принципи,

   установки, коли всў самобутнў полўтичнў, соцўальнў та культурнў  проце-

   си в багатонацўональнўй ўсторў∙ Росўйсько∙ держави вўдкидалися,  замов-

   чувалися або ж пўдтягувались до великодержавного зразка. Штучнўсть, на-

   тяжки, перебўльшення або фальсифўкацўя й неправда були супутниками дог-

   матично∙  ўдеологў∙,  котра  залишила  глибокў  рубцў  в    соцўальнўй,

   полўтичнўй ў духовнўй ўсторў∙  нашого  народу.  Можна  називати  безлўч

   представникўв укра∙нсько∙ науки, лўтератури, мистецтва - духовну елўту,

   гордўсть нацў∙, дўяльнўсть яких ошельмована, спотворена або  перелицьо-

   вана  на  свўй  лад:  М.Ў.Костомаров,  М.П.Драгоманов,  В.К.Винниченко,

   М.С.Грушевський, Д.Ў.Яворницький ў багато ўнших.

        Одним ўз ўстотних напрямўв розробки проблем ўсторў∙  соцўологўчно∙

   думки в Укра∙нў маї бути переоцўнка окремих етапўв ∙∙ розвитку  ў  кла-

   сифўкацў∙ ∙∙ дўячўв.  Ўсторўя - неперервний  процес,  тому  розглядаючи

5;1

                                      - 4 -

   ўсторўю  соцўологўчно∙  думки  в  Укра∙нў,  важливо  вўдтворити  ∙∙  як

   цўлўсний,  спадково-поступальний  процес  еволюцў∙,  вивчити  внутрўшню

   логўку й механўзми цього процесу. Для цього ўсторўю соцўологўчно∙ думки

   роздўляють на два перўоди:

        - протосоцўологўчний перўод включаї  в  себе  процеси  зародження,

   становлення, розвитку донаукових (мўфологўя,  геро∙чно-побутовий  епос,

   релўгўйнў уявлення та ўн.) та елементўв наукових знань  про людину, су-

   спўльство, соцўальнў вўдносини, соцўальну структуру, побуджувальнў  мо-

   тиви людсько∙ дўяльностў, форми закрўплення  та  засоби  здўйснення  ∙∙

   спецўалўзованих  видўв щодо  органўзацў∙, регулювання, управлўння соцў-

   альними процесами, взаїминами мўж соцўальними групами та  ўндивўдами  ў

   т.д. Зазначенў тут елементи соцўального знання виникають не вўдразу,  ў

   ∙х формування пов'язане з певними комплексами умов, котрў ми  вўдокрем-

   люїмо й видўляїмо в даному перўодў як його певнў етапи.  Зрозумўло,  що

   не слўд ототожнювати протосоцўологўю, протосоцўологўчне знання з соцўо-

   логўїю як наукою, котра виникла у першўй  половинў  ХIХ  ст.  Це  рўзнў

   речў. Протосоцўологўчне знання минулого не ї наукою, як  алхўмўя  не  ї

   хўмўїю, але так само , як з алхўмўчних пошукўв формувалася наука хўмўя,

   так ў з протосоцўологўчного знання (але не лише з нього)  йшло  станов-

   лення соцўологў∙.

        - перўод академўчно∙ соцўологў∙ включаї етапи класично∙ соцўологў∙

   (вўд О.Конта до кўнця ХIХ ст.), ∙∙ ўнституцўалўзацўїю як визнано∙  нау-

   ково∙ дисциплўни (кўнець ХIХ ст. - 20-тў роки ХХ ст.) ў етап  ново∙  та

   сучасно∙ соцўологў∙ (з 20-х рокўв ХХ ст.), пов'язаний з формуванням су-

   часних соцўологўчних концепцўй, виробленням нових принципўв  ў  методўв

   аналўзу, переходом до глобального бачення соцўологўчних проблем  сучас-

   ного суспўльства, спробами  створення  загальносоцўологўчно∙  теорў∙  з

   глибокою спецўалўзацўїю системи сучасного соцўологўчного знання.

        Перўодизацўя ўсторў∙ соцўологўчно∙ думки маї  вўдносний  характер,

   оскўльки вона залежить  вўд  багатьох  параметрўв  (принципўв  аналўзу,

   рўвнўв узагальнення, просторових ў хронологўчних факторўв та ўн.).

        В цўй роботў показано перўод становлення академўчно∙ соцўологў∙ на

   основў праць вўдомих дўячўв укра∙нсько∙ лўтератури, науки, культури.

5;1

                                      - 5 -

                                 ГЛАВА I

        Для ХIХ ст. характерне пожвавлення ўнтересу до вивчення  народного

   життя й побуту у рўзних кра∙нах. В Укра∙нў для цього не було нў  науко-

   вого досвўду,  нў  матерўальних  можливостей,  та  й  ўмперўя  не  була

   зацўкавленою. Проте  етнографўчнў й деякў  дослўдження  соцўально-стру-

   ктурних явищ завдяки ентузўазму та власнўй ўнўцўативў дослўдникўв  роз-

   вивалися. Особливо ўнтенсивно йшло нагромадження матерўалўв про  госпо-

   дарство, торгўвлю, побут ў звича∙ народу. Майже в усўх регўонах Укра∙ни

   в цей час вўдбувалося збирання етнографўчних матерўалўв ў рўзних фанрўв

   народного фольклору - соцўально-побутових, ўсторичних,  козацьких,  чу-

   мацьких пўсень, дум, мўфўв, легенд, апокрифўв, казок, прислўв'∙в,  при-

   казок, загадок ў т.д.

        В Укра∙нў були й сво∙ особливў причини, пов'язанў з бажанням  збе-

   регти народнў матерўальнў та духовнў цўнностў й  вўдродити  ўнтерес  до

   минулого, щоб яснўше бачити перспективи у зв'язку з пошуками шляхўв ви-

   ведення Укра∙ни на новў магўстралў розвитку як незалежно∙  нацўонально∙

   держави. Все це визначило активний процес записўв, дослўджень,  пошукўв

   та видань матерўалўв народно∙ творчостў.

        Протягом ХIХ ст. виходять  у  свўт  численнў  збўрки  укра∙нського

   фольклору, серед яких одна з перших - праця укра∙нського та  росўйсько-

   го фольклориста М.А.Цертелїва "Опыт собрания  старинных  малороссийских

   песен" (СПб.,1819), М.Максимовича "Украинские народные песни"  в  трьох

   книгах (М., 1827-1849), П.Я.Лукашевича "Малороссийские и червонорусские

   народные думы и песни" (СПб,  1836),  М.А.Маркевича  "Обычаи,  поверья,

   кухня и напитки малороссиян" (К.,1860), М.Номиса "Укра∙нськў  приказки,

   прислўв'я ў таке ўнше" (СПб.,1864) та ўншў.

        Масовий характер етнографўчних дослўджень в Укра∙нў ХIХ ст., бага-

   томанўтнўсть ∙х напрямкўв допомагали побачити  прадавнў  витоки  нацўо-

   нально∙ культури, народного свўтосприйняття та  менталўтету.  Одночасно

   все бўльшого значення набували соцўально-полўтичнў проблеми поневолено-

   го народу, культура, традицў∙, мова, духовнўсть  якого  перебували  пўд

   постўйно зростаючими масштабами загрози денацўоналўзацў∙. Тому  в  роз-

   витку етнографўчних дослўджень якоюсь мўрою матерўалўзувався  й  процес

   нацўонального пробудження, вўдбивалося самоусвўдомлення укра∙нським ет-

5;1

                                      - 6 -

   носом власного ўснування як народу, що маї право на волю, незалежнўсть,

   на знання свої∙ ўсторў∙ та культури.

        Етнографўчний та етнологўчний матерўал, зўбраний у ХIХ  ст.,  над-

   звичайно рўзноманўтний ў вўдображаї всў сфери народного життя й побуту,

   що даї пўдстави розглядати значну частину цих матерўалўв як  формування

   зародкўв  етносоцўологў∙, котра згодом видўлилась в самостўйний пўдроз-

   дўл соцўологў∙.

        Етносоцўологўя виникла у ХХ ст. на стику етнографў∙ та соцўологў∙.

   Предметом ∙∙ ї  етноси  як  соцўальнў  спўльностў,  соцўальнў  процеси,

   взаїмозв'язки та вўдносини, що ўснують мўж його внутрўшнўми структурни-

   ми елементами, так ў в його взаїмодў∙ з ўншими етносами.

        Соцўальне, полўтичне, духовне  значення  етнографўчного  матерўалу

   було величезним. Пўд його безпосереднўм впливом вўдбувалося  формування

   свўтогляду  та  ўнтересўв    численних    представникўв    нацўонально∙

   ўнтелўгенцў∙. Укра∙нська народна творчўсть привертала  до  себе  увагу,

   викликала подив ў захоплення багатьох учених, дўячўв культури й за  ме-

   жами Укра∙ни. Вона безпосередньо впливала на розвиток  укра∙нсько∙  ху-

   дожньо∙ лўтератури, яка все частўше пўднўмала свўй голос на захист  по-

   неволеного народу  й  набувала  революцўйно-демократичного  змўсту.  На

   фольклорнўй основў створювались лўтературнў жанри комедўй,  драм,  тра-

   гедўй, ўсторичних поем, продовжились традицў∙ народного бурлеску тощо.

   З ХIХ ст. саме лўтература була головним  носўїм  ў  поширювачем  нацўо-

   нально∙ та державницько∙ ўдей, формувала менталўтет маси,  будила  гро-

   мадську  думку, критикувала ўснуючий лад, була барометром, котрий вўдо-

   бражував стан суспўльства. Це  коло  проблем,  що  складають  особливий

   предмет дослўдження, який можна розглядати  як  соцўологўю  лўтератури.

   Предметом ∙∙ ї дослўдження взаїмозалежностей та закономўрностей взаїмо-

   дў∙ мўж масами, рўзними формами спўльностей ў тўїю сукупнўстю  художнўх

   образўв, ўдеалўв, ўдей, норм, котрў даї лўтература.

        Завдяки масовому збору й дослўдженням  фольклорного  матерўалу  цў

   данў перетворювалися в ефективнў засоби боротьби за соцўокультурну  са-

   мобутнўсть укра∙нського етносу, за його мову, майбутнї; набуваючи  час-

   то вўдчутного полўтичного забарвлення, вони сприяли вўдродженню ўнтере-

   су до минулого, пўдтримували вўру й сподўвання на краще майбутнї.

                                 ГЛАВА II

5;1

                                      - 7 -

        Одним ўз перших мислителўв,  хто  закладав  пўдвалини  укра∙нсько∙

   соцўологў∙,  був Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895) - людина енци-

   клопедичних знань, рўзнобўчних наукових ўнтересўв, яскравого  публўцис-

   тичного таланту. З тих пўр, як з його ўменў була  скинута  завўса  мов-

   чачння,  опублўковано  немало  праць,  що  характеризують творчий генўй

   укра∙нського мислителя. Полўтична соцўологўя  Драгоманова,  певна  рўч,

   похўдна вўд його загальнотеоретичних, методологўчних  переконань,  уяв-

   лень про сутнўсть ў завдання соцўологў∙ в цўлому.  Соцўологўю  вўн  ро-

   зумўв як унўверсальну, а з тим ў точну науку про суспўльство, "якўй ба-

   гато з ўснуючих до цих пўр самостўйних наук повиннў  стати  вўддўлами".

   Винятки не передбачалися нў для ўсторў∙, нў для  полўтично∙  економўки,

   нў для науки про державу. Драгоманов прагне не стўльки до диференцўацў∙

   галузей суспўльствознавства, скўльки  до  теоретичного  синтезу  "науки

   суспўльно∙ чи наук суспўльних, динамўка яко∙ чи яких ў ї ўсторўя".

        Використовуючи  загальнў  методологўчнў  установки  першого  пози-

   тивўзму, Драгоманов вельми критично ставився до тих концептуальних  по-

   ложень його вўдомих представникўв, якў з рўзних причин не мўг  прийняти

   ў схвалити; досить енергўйно розвивав власнў ўде∙.  Драгоманов  був  не

   тўльки пропагандистом ў дослўдником позитивўстсько∙ соцўологў∙ в  Росў∙

   ў на Сходў Ївропи, а й фактично одним ўз спўвавторўв  принципово  ново∙

   для того часу системи суспўльного знання.

        М.Драгоманов визначаї соцўологўю як "науку про дўяльнўсть людини в

   суспўльствў", а ўсторўю - як науку  про  звершену,  минулу  дўяльнўсть,

   стявлячи вимогу, щоб цў науки давали "такў ж  точно  узагальнення,  якў

   дають ўншў науки, математичнў, фўзико-хўмўчнў ў бўологўчнў,  тобто  так

   званў закони". Соцўологўчний метод Драгоманова одержуї розвиток ў  про-

   довження в сукупностў конкретних прийомўв ў процедур  загальнонаукового

   значення, серед яких звертаї на себе увагу насамперед порўвняльний  ме-

   тод, який широко використовуїтьсяв сучаснўй культурологў∙ та етносоцўо-

   логў∙. Ўсторико-порўвняльний метод  Драгоманов  успўшно  застосовуї  не

   тўльки в працях, присвячених питанням стародавньо∙ ўсторў∙, а й у  тих,

   що аналўзують мўжетнўчнў взаїмодў∙ на Сходў Ївропи, полўтичнў  проблеми

   Росў∙ та Укра∙ни, народну творчўсть  укра∙нського  народу,  укра∙нський

   нацўонально-визвольний рух.

        Особливу  увагу  М.П.Драгоманов  придўляї  соцўологў∙   полўтичних

5;1

                                      - 8 -

   вўдносин. Тут його цўкавлять насамперед проблеми влади,  взаїмовўдносин

   мўж державою ў суспўльством, мўж загальногромадянськими прўоритетами та

   особистими правами, ўндивўдуальною свободою; одне  слово,  широке  коло

   питань, яке в сучаснўй термўнологў∙ визначаїться як предметна сфера ет-

   нополўтологў∙ - науки, що виражаї етнонацўональний аспект соцўально-по-

   лўтичних процесўв.

        Учений ясно бачив, що влада як суспўльне явище неперервно еволюцў-

   онуї; поточна полўтика мўнлива,  пўдлягають  змўнам  ў  фундаментальнў,

   здавалось би, основи полўтичного устрою. Тому не ўснують  ў  не  можуть

   ўснувати будь-якў ўнститути влади, полўтичнў чи  правовў установи,  якў

   мали б претендувати на безперечну,  позаўсторичну  сталўсть.  Полўтичне

   життя за сво∙м змўстом ї процесуальним,  тут  усе  рухаїться,  виникаї,

   деякий час впливаї на суспўльство й поринаї в небуття; старе змўнюїться

   новим, причому цў процеси в цўлому закономўрнў,  -  така  методологўчна

   установка Драгоманова в дослўдженнў тих проблем, якў в сучаснўй  соцўо-

   логўчнўй науцў визначають предметне поле соцўологў∙ влади.

        Треба пўдкреслити, що М.Драгоманов намагався в багатьох сво∙х пра-

   цях довести до свўдомостў спўввўтчизникўв, що вўн не ворог нацўональним

   ўнтересам Укра∙ни, що в сво∙х ўсторичних ў  соцўологўчних  дослўдженнях

   вўн виходить ўз загальнолюдських ўнтересўв: "...людина мусить прийти до

   того, що сама по собў думка про нацўональнўсть ще не може довести людей

   до волў й правди для всўх ў не може дати ради для впорядкування  навўть

   державних справ. Треба пошукати чогось ўншого, такого, що б стало  вище

   над усўма нацўональностями та й мирило ∙х, коли вони пўдуть одна  проти

   друго∙. Треба шукати всесвўтньо∙ правди, котра була б спўльною всўм на-

Страницы: 1, 2