Реферат: Анализ и аудит финансовой отчетности предприятия

Графічно динаміка фінансової стійкості відображена на мал. 1.

В заключення необхідно узагальнити всі результата аналізу і зробити більш точний діагноз ФСП, а також його прогноз на перспективу. Необхідно розробити також конкретні міроприємства, що дозволяють покращити фінансовий стан підприємства. Перш за все це міроприємства, направлені на збільшення виробництва і реалізації продукції, підвищення її якрсті і конкурентоздатності, зниження собівартості, рост прибутку і рентабельності, прискорення обіговості капіталу і більш повне і ефективне використання виробничого потенціалу підприємства.

2.4. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА.

На підставі проведеного в дипломній роботі аналізу фінансового стану можна зробити наступний висновок:

В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов”язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов”язання на 112%. В 1997 році ці показники  становили відповідно 67% та 97%. Треба   також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не тільки свої зобов”язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;

Показник ліквідності балансу— Підприємство мало можливість розрахуватись з своїми боргами тількі за умови своєчасних розрахункiв з дебiторами i сприятливої реалiзацiї готової продукцiї,а також продажу у випадку потреби iнших елементiв матерiальних оборотних коштiв. Динаміка показника критичної ліквідності свідчить про те, що підприємство на кінець 1998  мало можливість практично повністю (на 93%)  з своїми зобов”язаннями за умови використання як засіб платежу грошові кошти та погашену дебіторську заборгованість;  коефіцієнт оборотності основних і оборотних коштів — розрахунки цього показника свідчать, що підприємство в 1996  виробляло продукції вартістю 1 гривня 32 копійки з однієї гривні оборотних коштів, що вкладені в виробництво. Цей показник зростав з року в рік. В 1998 р  він вже дорівнював 1,66грн.  на одну гривню оборотних активів, що вкладені в виробництво приходилась одна гривня шістдесят шість копійнок продукції, що була реалізована.

Але деякі показники мали тендненцію за ці роки до погіршення. До таких показників відносяться:

- зростання кредиторської заборгованості — з 44,6 тис.грн. до 55,6 тис.грн.  Слід відмітити, що не зважаючи на зростання абсолютної величини кредиторської заборгованості (з 1996 по  1998 роки) на 11тис.грн. за цей період зменшился період очикування погашення кредиторської заборгованості, який в 1998  становив 362 дні в порівнянні з 626 днями в 1996 В кінці періоду підприємство при застосуванні тільки своїх грошових коштів мало змогу погасити 59% всіх своїх зобов”язань, а при застосуванні, як засіб платежу , своїх виробничих запасів — покрити свої зобов”язання на 112%. В 1995 році ці показники  становили відповідно 67% та 97%. Треба  також сказати, що за всі три роки дослідження підприємство покривало на 100% не  тільки свої зобов”язання, а й власні обігові кошти при застосуванні, як засіб платежу грошові кошти, та виробничі запаси;

. В результаті проведеного аналізу слід зробити висновок, що керівництву підприємства потрібно вжити заходів по скороченню кредиторської забгованості.

Так як кредиторська заборгованість на підприємстві в основному складається з забргованості за товари відвантажені, строк оплати за які ще не настав, керівництву підприємства можна рекомендувати скорочення строків платежу, що обумовлені в договорах. Це дасть змогу скоротити період очикування погашення кредиторської заборгованості та зменшення її абсолютної величини.

Проведений аналіз фінансового стану підприємства дав змогу виявити нераціональне використання чистого прибутку на підприємстві. На мій погляд збільшення величини Статутного фонду підприємства  в 1997 році  за рахунок чистого прибутку є неправомірним. Чистий прибуток підприємства можна використати більш вдало, направивши його на розширення виробництва, збільшення резервного та страхового фонду та збільшення власних оборотних коштів.

Шляхи вдосконалення загальних положень та методик аналізу:

Вивчення та аналіз доробок різних авторів по темі дипломної роботи показав, що на Україні ще не розроблено єдиної методики проведення аналізу фінансового стану. Незгода в тлумаченні окремих показників та в визначенні граничних величин у різних авторів не дає можливості однозначно застосувати методику дослідження даної теми. На мій погляд визріла необхідність до складання такої методики аналізу. Наявність розробленої методики дала б можливість співставляти результати аналізу проведеного на різних підприємствах різними виконавцями.

 Методи розрахунку показників балансової ліквідності, платоспроможності, та фінансової стабільності в методиках слід викласти більш детально та спрощено. Це дасть змогу в подальшому розробити спеціалізовану програму для використання комп(ютерної техніки в аналізі фінансового стану.

Розробка програмного забезпечення аналізу дасть змогу керівництву підприємства проводити щомісячно вказаний аналіз та використовувати його результати для розробки обгрунтованих управлінських рішеннь.

РОЗДІЛ 3.

МЕТОДИКА АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ

ЗВІТНОСТІ.

3.1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ

ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.

Особливо відповідальною роботою аудитора є перевірка достовірності бухгалтерської звітності підприємства. Ауди­тор при цьому керується Положенням про організацію бух­галтерського

обліку і звітності в Україні, а також Інструк­цією про порядок заповнення форм бухгалтерської звітності, затвердженою Мінфіном.

Підприємство складає місячну, квартальну і річну бух­галтерську звітність, у якій відображаються всі активи і па­сиви, які має власник.

При формуванні облікової політики підприємці можуть вибирати для застосування в обліку виробничих запасів, товарів такі методи (стандарти): за середньою собівартістю; за собівартістю перших за часом закупок (ФІФО); за собі­вартістю останніх за часом закупівель (ЛІФО).

За середньою собівартістю виробничі запаси, товари у обліку оцінюються за витратами на їх виробництво або прид­бання.

Оцінка запасів за методом ФІФО грунтується на припу­щенні, що матеріальні ресурси використовуються протягом звітного періоду в послідовності закупівлі їх, тобто ресурси, що надійшли першими у виробництво (в торгівлю — в про­даж), повинні оцінюватися за собівартістю перших за часом закупівель з урахуванням вартості цінностей, які взято на облік на початку місяця. При застосуванні цієї методики оцінка матеріальних ресурсів, що перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фактич­ною собівартістю останніх за часом закупівель, а до собівар­тості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається вар­тість зроблених раніше за часом закупівель.

Метод ЛІФО грунтується на протилежному припущенні методу ФІФО, тобто ресурси, які надійшли першими у ви­робництво (продаж), оцінюються за собівартістю останніх за послідовністю часу закупівель їх. При застосуванні цього методу оцінка матеріальних ресурсів, які перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фак­тичною собівартістю зроблених

раніше за часом закупівель, а до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) вклю­чається вартість пізніших за часом закупівель.

Аудитор, перевіряючи достовірність відображення у звіт­ності залишків товарно-матеріальних цінностей на кінець. звітного періоду, встановлює, наскільки на підприємстві дот­римуються обраної облікової політики.

Аудитор, використовуючи нормативні акти, перевіряє пра­вильність оцінки статей бухгалтерського балансу та фінансо­вої звітності. Капітальні та фінансові вкладення він перевіряю щодо обгрунтованості витрат, показаних у балансі. До складу капітальних вкладень належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструментів та інші капітальні роботи і витрати. Фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів інших підпри­ємств) підприємства оцінюють у балансі за фактичними вит­ратами. Величину цих витрат та їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків "Капітальні вкладення", "Довго­строкові кредити банків", "Довгострокові позики" та ін.

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріаль­но-речових цінностей, що діють у натуральній формі протя­гом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капіталь­ні вкладення у багаторічні насадження, на поліпшення зе­мель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі (ф. № 1) і звіті про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) за даними рахунку "Основні засоби".

Нематеріальні активи перевіряються аудитором за дани­ми однойменного рахунку бухгалтерського обліку.

Сировину, основні та допоміжні матеріали, паливо, покуп­ні напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тару відображають в обліку за фактичною вартістю. Даваль­ницьку сировину відображають за балансом, цінами, вказани­ми у договорі. Матеріальні ресурси, на які продажна ціна зменшилась або коли вони застаріли чи частково втратили початкову якість, відображаються у бухгалтерському балансі на кінець звітного періоду за ціною можливої реалізації, якщо вона нижча від первісної вартості заготівлі (придбання), з віднесенням різниці у цінах на результати фінансово-госпо­дарської діяльності. Зазначені цінності аудитор перевіряє за даними рахунків бухгалтерського обліку "Матеріали", "Ма­лоцінні і швидкозношувані предмети", "Товари", "Готова продукція" та ін.

Розрахунки з дебіторами і кредиторами, постачальниками, покупцями і підрядчиками та інші розрахункові відносини у бухгалтерському обліку і звітності відображають у сумах, звіре­них взаємно і оформлених відповідними актами. Аудитор пере­віряє їх достовірність за даними рахунків бухгалтерського обліку "Розрахунки з постачальниками і підрядчиками", "Розрахунки з покупцями та замовниками", "Розрахунки по претензіях", "Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами" та ін.

Курсові різниці за операціями у іноземних валютах виз­начаються як різниця між оцінкою валютних активів та па­сивів на дату відображення їх у бухгалтерському обліку і на дату фактичного здійснення розрахунку (надходження або сплати коштів) за курсом Національного банку України і відображаються у прибутках і збитках окремо.

Прибуток (збиток) від реалізації продукції, робіт, послуг і товарів визначається як різниця між виручкою від реалі­зації в цінах продажу без акцизного збору, податку на додану вартість і витратами на виробництво та реалізацію. У тор­говельних організаціях виручка від реалізації є сумою тор­говельних надбавок, знижок і націнок на реалізовані товари. Аудитор перевіряє правильність відображення прибутку (збитку) у балансі (ф. № 1) і звіті про фінансові результати та їх використання (ф. № 2) за даними аналітичних і син­тетичних регістрів на рахунку "Прибутки і збитки", Голов­ної книги, рішень зборів засновників та ін.

Усі статті балансу повинні бути підтверджені матеріалами інвентаризації, яка провадиться не раніше від жовтня місяця поточного року, тому аудитор перевіряє правильність їх оформ­лення та відображення на рахунках бухгалтерського обліку. За результатами такої перевірки аудитор може зробити вис­новок про достовірність даних бухгалтерського обліку і звітності на підприємстві. Достовірність звітності, що публікуєть­ся, підтверджується аудиторською організацією, аудитором.

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві пок­ладена на головного бухгалтера відповідно до нормативних документів про бухгалтерський облік. Аудитором встанов­люється, чи є в бухгалтерії розподіл обов'язків між окреми­ми працівниками і структурними підрозділами бухгалтерії, наявність плану удосконалення обліку відповідно до розвит­ку технічного прогресу на підприємстві. Одночасно переві­ряють, як підвищується професійна і ділова кваліфікація працівників обліку. Аудитор також визначає відповідність. фактичної наявності працівників обліку штатній чисельності, укомплектованість і плинність працівників обліку, додер­жання трудової дисципліни. Одночасно з перевіркою рівня методичної роботи аудитор з'ясовує, чи проводяться семі­нарські заняття з працівниками щодо удосконалення обліку, чи забезпечені працівники обліку необхідними інструктив­ними і законодавчими актами і спеціальною літературою з питань обліку, контролю, економічного аналізу, застосуван­ня обчислювальної техніки.

Аудитор також з'ясовує, чи ознайомлені працівники бух­галтерського обліку з усіма ділянками роботи з обліку діяль­ності підприємства і чи можуть вони взаємозамінятися, а також перевіряє організацію раціоналізаторської роботи се­ред працівників обліку. Окремо вивчає питання, як молоді кадри висувають на відповідальні ділянки облікової роботи.

Перевірка доброякісності звітності і своєчасності її по­дання вищій організації і відповідним державним органам провадиться аудитором на підставі нормативних актів про бухгалтерські звіти і баланси. При цьому аудитор перевіряє графіки подання звітності, пояснювальної записки і річного звіту, а також те, як на підприємстві виконуються зауважен­ня податкових служб, пропозиції і рішення вищої організа­ції, фінансових органів, банків щодо поточної і періодичної звітності, зокрема з'ясовує, чи внесені корективи до балан­су, зроблені при затвердженні звіту за минулий рік. Вста­новлюється реальність балансу, повнота і своєчасність про­ведення інвентаризації всіх товарно-матеріальних цінностей і розрахунків, дебіторської і кредиторської заборгованості, правильність відображення фінансових результатів. Переві­ряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та статистичної звітності. Одночасно з'ясовує, як на підприємстві здійсню­ються аналіз і затвердження звітності структурних підроз­ділів, чи обговорюється поточна і річна звітність на вироб­ничо-технічних нарадах, зборах засновників і акціонерів, наявність протоколів про затвердження звітності і розподіл прибутків, як виконуються рішення цих нарад, зборів.

Аудитором вивчаються всі зауваження щодо поточної і річної звітності, які надходять на підприємство від місцевих фінансових органів, податкових служб, з'ясовують, що зроб­лено керівником підприємства для усунення недоліків і по­ліпшення фінансово-господарської діяльності.

Для впевненості у правильності складання бухгалтерсько­го балансу (ф. № 1), звіту про фінансові результати та їх використання (ф. № 2) і звіту про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) аудитору необхідно перевірити взаємну погодженість показників фінансової звітності. Досвід показує. що для такої перевірки аудитору необхідно скласти спеціаль­ну таблицю взаємозв'язків показників, які відображені у звіт­них формах. Орієнтовна форма кореспонденції показників річного фінансового звіту підприємства подана у табл. 9.

Таблиця 9.

Перевірка взаємної погодженості показників

фінансової звітності підприємства за 1999 р.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10