Ссавці моря

КАШАЛОТ - Physeter macrocephalus

Самий великий представник зубатих китів з різко вираженим половим диморфізмом. Середній розмір самців 15-16 м, самок 11-12 м, вага самців 40-50 т. і більш. Цей вид відрізняється тим, що в нього величезна голова з непропорційно вузькою нижньою щелепою. Спинний плавець має форму горба, грудні плавці короткі і широкі. Забарвлення тіла темне, однотонне з дрібною плямистістю, на черевній стороні як правило мається біла пляма.

Основна їжа кашалотів - головоногі молюски, кальмари і восьминоги. Риба відіграє другорядну роль. Кашалот прекрасний нирець і може скоряти глибину до 2 тис. м, залишаючись під водою до півтори годин. На такій глибині кит зазнає утиску в 200 атмосфер. Шрами, яких буває безліч на голові і тулубі кашалота – свідки його постійних сутичок з гігантськими кальмарами і восьминогами, у пошуках яких він змушений занурюватись на великі глибини. У Японському морі кашалот не утворює значних скупчень і його сучасна чисельність не висока.

За даними звітів китобійних компаній кашалот найбільше часто зустрічається в південній частині Японського моря, у східних берегів Кореї. Відомі випадки заходу китів у затоку Петра Великого, а на початку 30-х років XX сторіччя одного кашалота бачили в бухті Золотий Ріг.

РОДИНА ДЕЛЬФІНОВІ

Добре розвинений локатор у дельфінів. Їхня основна здобич — досить дрібні (по океанських мірках) рибки, а «бачити» їх потрібно здалеку, інакше залишишся голодним. Тому в морських зоопарках — океанаріумах — вченим вдалося домогтися від деяких представників дельфінячого сімейства вражаючих результатів. Брали два м’ячика з різницею в діаметрі ледве більше 1 см., закривали дельфіну очі спеціальними присосками... І що ви думаєте? «Піддослідний» добре відрізняв два предмети один від одного, хоч куляста форма для ехолокації вважається найгіршою: звуковий промінь «зісковзує» із круглого м’ячика і майже не повертається назад.

Утім, неперевершений локатор — не єдина дивовижна особливість дельфінів. Досліди показали, що «мова» дельфінів — одна із найдосконаліших, у тваринному світі. За допомогою звукових сигналів вони не тільки оповіщають один одного про небезпеку, кличуть на допомогу, але і запрошують сусідів пообідати у великому косяку риби. Звичайно ж до багатства людської мови дельфінам ще далеко, але вони можуть вчитися один в одного. Не на прикладі, як всі інші тварини, а під час діалогу.

У два різних басейни помістили двох дельфінів. Не в один, розділений проникною для звуків перегородкою, а саме в два різних. Це дуже важливо, якщо згадати про чудо-локатор у дельфінячому чолі. У кожному з басейнів був установлений «підводний телефон» — спеціальні мікрофони і динаміки, з'єднані один з одним так, щоб один дельфін міг чути сигнали іншого. А «поговорити» дельфінам було про що: у першому басейні сидів «старожил» океанаріуму, навчений натискати на важіль спеціальної годівниці, щоб одержувати рибу, а в другому — новачок, що тільки недавно звик до неволі. Не пройшло і декількох годин, як молодий ненавчений дельфін уже ласував першою рибкою: більш досвідчений сусід «пояснив» йому, що потрібно робити.

Після цього задачу ускладнили: поставили годівницю з двома важелями, один із яких був відзначений колом, другий — трикутником; для одержання нагороди натиснути потрібно було тільки на один з них. І знову тільки в одному басейні був заздалегідь навчений дельфін, а в другому — незвичний до подібних експериментів. Цього разу часу сусідам треба було більше, але усе-таки вони зуміли зрозуміти один одного.

Такі дослідження змусили деяких учених навіть припустити, що дельфіни є не просто тваринами, а розумними істотами, чиє мислення не поступається людському. Приводилося багато доказів і «за» і «проти» цієї ідеї, було багато суперечок і навіть скандалів... Але загадка так до кінця і не розгадана. Поки що більшість учених дотримується обережної думки: у дельфінів — і те лише в деяких видів із двох сотень! — є зачатки осмисленої, розумової діяльності, такі ж, як у людиноподібних мавп. Один з найвідоміших і вивчених дельфінів — афаліна — по своєму «розумового розвитку» явно вище собаки чи слона, але до людини йому далеко.

Дельфін

Що ж стосується складної системи спілкування, то вона в дельфінів розвилася в результаті колективного, стайного способу життя. У великих родинах афалін (а кожна зграя — це саме одна родина, навіть якщо нараховує десятки тварин!) обов'язки розподіляються не гірше, ніж у будь-якій іншій: хтось призначається «вартовим» — обмацує море своїм локатором, щоб ворог не підкрався; деякі «йдуть у розвідку» — пливуть у різні сторони в пошуках риби; досвідчені «тіточки» допомагають родити іншим самкам, виштовхують на поверхню немовляти для першого вдиху; за молодняком доглядають не тільки матусі, але і всі старі досвідчені дельфіни. Від акул уся зграя відбивається разом, узгоджено, іноді і полювання на риб'ячі косяки проходить на подив злагоджено: більш сильні і швидкі самці підганяють здобич ближче до самок з дитинчатами, що не можуть довго переслідувати рибу, тому що швидко утомлюються.

Коли зоологи всерйоз зайнялися вивченням дельфінів, вони знайшли дивний факт: дельфін плаває удвічі швидше, ніж йому дозволяє мускулатура! По всіх розрахунках виходило, що він не повинний розвивати швидкість більше 20—30 км/год.; проте зграя дельфінів легко тримається урівень з бойовим кораблем, що йде на швидкості 50 км/год., а іноді і швидше, причому протягом багатьох годин, без всяких ознак утоми! Для морських мешканців це дуже багато, адже вода в 800 разів щільніше повітря, і такої гарної опори для поштовху, як суша, не дає.

У розгадці секрету дельфінячої швидкості зацікавлені багато хто — не тільки біологи, але і фізики, кораблебудівники, військові моряки... Але дотепер не усе з'ясовано. Деякі результати, утім, є: навчилися робити покриття для кораблів і підводних човнів, яке по своїх властивостях нагадує пружну дельфінячу шкіру. Не вдвічі, але на чверть, швидкість корабля ця «шкіра» збільшує. Розгадано і ще одне «пристосування», що інженери поки не можуть повторити: дельфін регулює силу і напрямок потоків, що обтікають його тіло, не допускає «гальмуючих» завихрень. Для цього особливим образом скорочуються підшкірні м'язи, і від голови до тіла прокочується своєрідна хвиля — техніка на таке не здатна.

А випадки з кораблями і невтомністю дельфінів пояснили досить швидко і просто. Справа в тім, що при русі поруч з бортом судна дельфін майже не затрачає зусиль на підтримку швидкості. Він просто «лягає» на хвилю, що розбігається від носа корабля, як досвідчений спортсмен-серфінгіст при катанні на прибої. Тільки замість доски-серфера дельфін використовує власне тіло і їде «безкоштовно», за рахунок корабельного двигуна!

На молочному харчуванні дельфінченя знаходиться кілька місяців, поки не зміцніє настільки, що зможе ловити рибу самостійно. Іноді, утім, і після цього матуся час від часу підгодовує своє чадо. Молоко в дельфінів, як і у всіх китоподібних, жирне, густе, як сметана. Ссати його дельфінченя не може — немає губ, тому мама впорскує частування прямо в рот з досить великою силою. А оскільки годівля відбувається під водою, то маля вживає заходів, щоб не сьорбнути разом з молоком і морську воду — звертає язик трубочкою й обхоплює ним сосок, після чого смачний струмок біжить прямо в глотку.

Хоча дельфіни і можуть залишатися під водою до 15— 20 хвилин, зовсім без повітря їм не обійтися. Ослабшавши від поранень чи хвороби, вони не завжди можуть підняти голову для вдиху; дихало в них розташоване на потилиці, але дельфін, що утратив свідомість, закидається на бік чи черевом догори. Одинак у цьому випадку приречений: якщо не прийде в себе для наступного чи вдиху не вистачить сил перевернутися, задихнеться прямо на поверхні. Захлинутися він не може: дихало улаштовано так, що відкривається тільки тоді, коли виявляється над водою. Тому головна задача дельфінів, що допомагають ослабілому родичу, — підняти його над водою.

Ця допомога потопаючому — один з доводів прихильників розумності дельфінів: адже ніхто з тварин про «своїх» так не піклується, не допомагає. Були випадки, коли «морський народ» рятував людей — і тих що потопали виштовхував з води, і потерпілих на аварії корабля до берега «буксирували»... Невже і справді свідомо допомагали «братам по розуму»?

На жаль, досвіди і спостереження в океанаріумах не підтвердили цю красиву теорію. Дельфіни рятують потопаючих тільки завдяки інстинкту, закладеною природою необхідностю виштовхувати на поверхню всіх потопаючих. Причому це зовсім не обов'язково повинен бути інший дельфін чи людина: на своїй спині з води «рятувальники» виштовхували і морських черепах, і дрібних акул, і навіть плаваючі колоди! Що ж стосується буксирування людей до берега... Усі достовірні випадки відбувалися чи в протоках, чи в Червоному морі, відносно вузькому, де при штовханні «постраждалому» досить швидко буде видно берег, аби штовхали не уздовж його. Як справедливо помітив один досвідчений моряк, ми ніколи не почуємо свідчень тих, кого дельфіни «помилково» штовхали не до берега, а від нього, у відкрите море.

Суперечки про розумність і дружелюбність дельфінів принесли відчутну користь: на них майже повсюдно перестали полювати. Ще не дуже давно, у середині XX ст., м'ясо дельфінів постійно лежало на прилавках багатьох приморських міст, у тому числі і наших, чорноморських. Зараз ці розумні і добродушні звірі стали не видобутком, а символом дружелюбності і волі.

Більш рослі побратими дельфінів, що відносяться до того ж сімейства, великої любові не заслужили. Як тільки їх не називали! «Кити-убивці», «морські вовки», «чорні пірати» — це усе про косаток. З цих прізвиськ, мабуть, тільки одне справедливо: серед морських ссавців косатка займає таке ж місце, як і вовк — серед лісових. Тільки «кити-убивці» у десятки разів крупніше сухопутних хижаків: дорослий самець косатки досягає довжини 10 м і ваги 8 т; навіть немовлята в них значних розмірів: саме велике зареєстроване ученими «дитинча» було ростом «усього» 280 см.!

Косатка — справжній хижак, стрімкий і нещадний, здатний наздогнати будь-якого дельфіна, що, до речі, досить часто і відбувається. Правда, основна їжа «морських вовків» — велика риба і кальмари, але вони не пропускають можливості поласувати і тюленями, і морськими птахами (біля берегів Антарктиди, наприклад, постійно полюють на пінгвінів), нападають на китів. Здоровий великий кашалот чи фінвал може і відбити напад, але хворі, поранені, ослабілі стають легкою здобиччю, як і відсталі від матерів дитинчата. Косатки нападають зграєю, своїми величезними гострими зубами (усього їх у пащі 40, і по своїм «бойовим властивостям» ця зброя нітрохи не поступається акулячій щелепі) буквально рвуть кита на шматки, а деякі ще і заплигують жертві на спину чи голову біля дихала, топлять, не дозволяючи вдихнути.

Проте в зайвій жорстокості обвинувачувати цих тварин не можна, і користі своїм побратимам-китам вони приносять куди більше, ніж шкоди: не дають поширюватися небезпечним хворобам, відбирають слабких, непристосованих до суворого океанського життя, розчищаючи місце в океані для сильних і здорових. У природі завжди підтримується рівновага між жертвами і хижаками, без яких «мирним» звірам теж прийдеться погано.

Але людина найчастіше зважується змінювати цю рівновагу по своєму розумінню. Незабаром після Другої світової війни деякі учені вирішили «для збереження китів» зменшити чисельність їхній «ворогів» — косаток. Берегова охорона і військово-морський флот США улаштували масову облаву на «китів-убивців», порівнянну хіба що з винищуванням вовків. Тільки міри приймалися куди більш серйозні, відповідно розміру хижаків:

Косатка

косаток розстрілювали з корабельних гармат і з літаків, убивали глибинними бомбами, призначеними для боротьби з підвідними човнами... Тільки уздовж тихоокеанського узбережжя США за рік були знищені сотні цих звірів. Однак пройшло кілька років після «переможних» доповідей, і високі чорні плавці «піратів» знову показалися в американських водах, і з кожним роком їх ставало усе більше. Відкіля ж вони взялися? З інших частин океану. Справа в тім, що косатки не прив'язані до якогось одного місця, кочують скрізь, іноді заходять навіть у ріки і зв'язані з морем озера. Поступово такі «кочівники» добралися до місць колишніх боїв, знайшли там безліч розпліднившихся риб і залишилися на постійне проживання.

Більше війну косаткам ніхто не оголошував: дорого, неефективно і просто даремно. До того ж з'ясувалося, що не таку вже й велику шкоду наносять вони морям, особливо в порівнянні з людьми. А потім виявилося, що і на людей косатки не нападають (у чому їх теж обвинувачували), навпаки, легко приручаються і піддаються дресируванню; і розумні не менше, ніж будь-який інший дельфін... Так що зараз вже думають не про знищення «морських вовків», а про дружбу з ними. Утім, назва «кит-убивця» в англійській мові все-таки збереглося як нагадування про те, що цей величезний дельфін є могутнім хижаком.

КОСАТКА - Orcinus orca

Досить великий представник сімейства дельфінових, довжина тіла самців може складати 8-10 м, самок 6-8 м. Вага дорослих самців може досягати 10 т. Забарвлення тварин досить своєрідне - спина і боки чорні, черево, горло і задня половина тулуба пофарбовані в білий колір. У морі косатку практично неможливо сплутати ні з яким дельфіном. Помітною її ознакою є високий спинний плавець, у самців він може досягати 2 м у висоту, у самок він набагато нижчий. За цією ознакою безпомилково можна визначити стать тварин.

Косатка має дуже могутній, з добре розвинутою мускулатурою череп, сильні щелепи з великими зубами. При змиканні щелеп зуби заходять один за одного і це дозволяє відривати великі шматки м'яса з тіла жертви.

У Японському морі косаток можна зустріти по-одинаку і невеликими групами у три-сім голів. Часто такі групи поєднують родинні зв'язки - кілька самок, молоді тварини і дорослий самець. У косаток добре виявляється взаємна прихильність один до одного. Дорослі опікують малят, що зазвичай знаходяться в центрі групи.

Моряки часто називають косатку, як убивця чи морський вовк. Виявляється це єдиний представник сімейства дельфінів здатний поїдати теплокровних тварин. Косаток відносять до саркофагів (споживачів м'яса), за те, що вони нападають на китів і тюленів. Часто їхніми жертвами стають дельфіни, кити смугачі і морські птахи. Відомий випадок, коли в шлунку косатки добутої в Беринговому морі були знайдені залишки 13 дельфінів і 14 морських котиків.

У берегів Японії за даними японських вчених у раціоні косаток теплокровні тварини (кити, дельфіни і тюлені), складають усього лише 20%, інша їжа приходиться на риб і кальмарів. Косатка досить звичайна для затоки Петра Великого, північного Примор'я, центральної акваторії Японського моря. Влітку і восени групи косаток можна спостерігати біля берегів Японії, західних берегів Сахаліну і поблизу протоки Лаперуза.

МАЛА чи ЧОРНА КОСАТКА - Pseudorca crassidens

Досить великий дельфін довжиною до 6 м і вагою до 1,5 т. Тіло має чорне забарвлення, спинний плавець невеликий. Будова вивчена вкрай погано. Відомо, що дельфіни тримаються невеликими групами. Основу харчування очевидно складають стайні риби. Перевагу віддають помірним і теплим водам.

БІЛОКРИЛА МОРСЬКА СВИНЯ - Phocoenoides dalli

Дельфіни дрібні, довжина тіла 170-200 см., маса 80-110 кг. Тіло укорочене з невеликою головою. Окрас голови та спини чорний, з боків тулуба різко виділяється біле поле, що може доходити до ока. Спинний плавець частково білий, грудні плавці порівняно широкі і короткі.

Білокрила морська свиня - самий масовий вид з дельфінів у Японському морі. Дельфіни стадні, звичайно тримаються дрібними групами, іноді утворюють великі скупчення. Восени нам траплялося спостерігати зграї дельфінів біля Знахідки та у центральній частині затоки Петра Великого. У деяких випадках у скупченнях було до 100 і більше морських свиней. Як правило зграї морських свиней дуже рухливі, спочатку дельфіни виявляють допитливість і підходять до судна, супроводжуючи його якийсь час, потім як правило ідуть від нього. Дельфінів як правило можна спостерігати в районах скупчень пелагічних риб - івасі, анчоусів, минтая і кальмарів. Стайні риби і головоногі молюски є їх головними харчовими об'єктами.

У прибережних районах Примор'я дрібні групи білокрилих морських свиней часто заходять у бухти і затоки. Дельфінів відрізняє велика рухливість і жвавість, вони вистрибують з води, за чим дуже приємно спостерігати.

У 80-90-і роки білокрилих морських свиней постійно зустрічали на акваторії Морського Державного заповідника, у затоці Петра Великого, у берегів південного Примор'я, у центральній частині Японського моря й у протоки Лаперуза. Можна припустити, що сучасна чисельність морських свиней у Японському морі складає більше 10 тис. осіб.

ТИХООКЕАНСЬКИЙ КОРОТКОГОЛОВИЙ (білобокий) ДЕЛЬФІН - Lagenorhynchus obliquidens

Відносно дрібний дельфін, довжина тіла 180-220 см., маса тіла 70-80 кг. Тіло подовжене, струнке, спинний плавець серповидно вигнутий і розташований посередині тулуба. Забарвлення темно-сіре, кінець морди і велика частина спини зазвичай чорні, боки і черевна поверхня - сірі. Цей вид досить звичний для Японського моря, його можна зустріти уздовж узбережжя Японії й біля берегів Примор'я. Дельфіни досить активні, харчуються дрібними стайними рибами і кальмарами. У південній частині Японського моря в харчуванні важливу роль грають анчоуси і дрібні кальмари. У шлунках дельфінів знаходили сардину, оселедець і лососевих риб. У білобоких дельфінів добре розвитий стадний інстинкт. У Японському морі вони як правило зустрічаються групами, але можуть утворювати великі зграї в районах скупчень риб. У водах Японії ведеться промисел цього дельфіна (разом з іншими видами).

БІЛУХА - Delphinapterus leucas

Типово стадна тварина, великих розмірів. Дорослі особи мають довжину до 6 м. Колір шкіри однотонний, що змінюється з віком. Немовлята мають темне забарвлення, статевонезрілі особи пофарбовані в блакитний колір, дорослі мають біле забарвлення. Звідси вони й одержали назву «білуха». У Японському морі білухи зустрічаються в північній частині Татарської протоки, її немає біля берегів Примор'я і на іншій акваторії моря.

Білухам характерні сезонні міграції, вони типово стадні тварини. У їхньому харчуванні важлива роль належить рибам, таким як оселедець, навага, мойва, кета і горбуша. У молодих тварин у раціоні звичайні ракоподібні, головоногі і дрібні риби. У період ходу лососевих на нерест білухи утворюють великі скупчення на східному узбережжі о. Сахаліну (Охотське море). У Японському морі їхня чисельність залишається не великою.

Білуха досить добре переносить життя в океанаріумах, звикає до людей і піддається дресируванню. У неї як у більшості дельфінів і китів добре розвинутий ехолокаціонний апарат, завдяки якому тварини спілкуються між собою.

ВИСНОВОК

Ластоногі та китоподібні – ссавці, життя яких здебільш (ластоногі) або повністю (китоподібні) пов’язане із водним середовищем. Кінцівки цих тварин перетворилися на ласти, форма тіла – рибоподібна, добре розвинений підшкірний прошарок жиру.

Ластоногі більшу частину життя проводять у воді, на суходіл виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння. Волосяний покрив цих тварин розвинений слабко. Більшість видів не має вушної раковини, але чують вони дуже добре, деякі види здатні до ехолокації. Ластоногі – промислові тварини, яких цінують за хутро (наприклад, котики, тюлені, особливо новонароджені, які мають біле густе хутро, нерпи). Людина також використовує їхнє м’ясо та жир. Найбільші за розмірами серед ластоногих – це моржі, поширені у північних частинах Тихого океану (тіло завдовжки до 4 м., маса – до 2 т). Масивні ікла їхньої верхньої щелепи народи Півночі використовують для виготовлення декоративних виробів.

Поблизу морських берегів України колись траплявся тюлень-монах, поширений у Чорному й Середземному морях, та деяких частинах Атлантичного океану.

Китоподібні, на відміну від ластоногих, повністю перейшли до водного способу життя. Опинившись на суходолі, ці тварини, незважаючи на легеневе дихання, гинуть, бо не в змозі самостійно повернутися до води. Їхній скелет не витримує великої маси тіла, що зумовлює деформацію внутрішніх органів.

Передні кінцівки китоподібних перетворилися на ласти, від задніх кінцівок зосталися тільки залишки тазового поясу. Хвостовий плавець китоподібних є згорткою шкіри, що рухаються у вертикальній площині; це головний орган руху китоподібних. Шкіра майже позбавлена волосяного покриву, відсутність якого компенсується добре розвиненим підшкірним жировим прошарком (його товщина може перевищувати 50 см.).

Легені в китоподібних мають великий об’єм (у синього кита – до 14 тис. л), що надає їм змогу тривалий час (від 15 хв. до години) перебувати підводою. Ніздрі китоподібних у зв’язку із водним способом життя розташовані на тімені. Вони відкриваються лише під час вдиху та видиху, а решту часу закриті особливими клапанами. У прохолодну погоду водяна пара повітря, що видихається, конденсується, утворюючи фонтан – своєрідну „візитну картку” китів.

У китоподібних добре розвинені зір і слух. Кити народжують сформованих малят, що відразу можуть плисти за матір’ю. Відомо близько 90 видів китоподібних, з яких в Україні (в Чорному та Азовському морях) трапляються дельфін-білобочка, морська свиня та чорноморська афаліна.

Китоподібних поділяють на зубатих та беззубих, або вусатих, китів. Зубаті кити мають багато зубів однакової форми. Це хижаки, що живляться рибою, головоногими молюсками, тюленями тощо. Можуть розвивати значну швидкість (до 55 км/год.). Зубаті кити здатні до ехолокації. До них належать дельфіни, кашалоти, косатки.

Найбільші розміри має кашалот (тіло завдовжки до 21 м., маса – до 80 т). Живе у теплих морях. Може пірнати на великі глибини (до 2 км.), перебуваючи при цьому під водою понад годину. Дельфіни сягають завдовжки до 10 м. Поширені переважно у теплих морях. Промисел на зубатих китів – заборонено, багато видів занесено до Міжнародної Червоної книги. Деяких китоподібних досліджують, утримуючи в морських акваріумах. Дельфіни і косатки легко піддаються дресируванню.

Беззубі, або вусаті кити не мають зубів. Натомість у них на верхній щелепі та піднебінні в ротовій порожнині є рогові пластинки, які утворюють цідильний апарат (так званий китовий вус). Вусаті кити поширені у морях та океанах, передусім, холодного та помірного поясів. Звичайно тримаються невеликими групами (по 5-8 особин), можуть здійснювати регулярні міграції. Вусаті кити (наприклад гренландський, сірий та горбатий кити) живляться, проціджуючи через „китовий вус” значну кількість води з дрібними організмами (переважно ракоподібними). До вусатих китів належить найбільша сучасна тварина – синій кит.

Люди з незапам’ятних часів полюють на китів, знаходячи широке застосування їхньому м’ясу, ворвані, шкірі, китовому вусі і кісткам. На межі ХІХ-ХХ ст. це полювання набуло форму масового знищення, і жертвами китобоїв щорічно ставали біля 40 тис. тварин. Тільки в 1904 році Норвегія прийняла закон про обмеження китобійного промислу, а в 1956 році була введена заборона на добування китів в Північній Атлантиці. В 1963 році охоронні міри розповсюдились на всіх смугастиків Північної півкулі, а через три роки – і на їх південних родичів. Міжнародний договір 1986 року заборонив на декілька років комерційний промисел китів, завдяки чому поголів’я морських велетнів поступово збільшується.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 Атлас морських ссавців СРСР. М. "Харчова промисловість", 1980.183 с.

 Берзин А.А., Яблоков А.В. "Чисельність і популяційна структура основних експлуатованих видів китоподібних Світового океану"// Зоол.журн.1978.Т.57. Вип.12. С. 1771-1785.

 Панина Г.К. "Характер розподілу котиків, що зимують у Японському морі"// Звістки ТИНРО, т.80. М. 1971. с.14-24.

 Слєпцов М.М. "Розподіл китоподібних у Японському морі"// Китоподібні далекосхідних морів. М. Изд. АН СРСР, 1961, с.93-110.

 Соболевський Е.И. "Віково-статева структура і змішуваність популяцій котиків у морі"// Дослідження з біології риб і промислової океанографії. 1976, Владивосток, ТИНРО, вип.7, с.153-161.

 Соболевський Е.И. "Розподіл морських ссавців, їхня чисельність і роль як споживачів інших тварин у Японському морі"// Морські ссавці Далекого Сходу. Владивосток, 1984, с.39-53.

 Соболевський Е.И. "Популяційна морфологія ластоногих". М. Наука, 1988, 216 с.

 Соболевський Е.И. "Спостереження за поводженням сірих китів на шельфі північно-східного Сахаліну"// Екологія. 1998, N2. С.121-126.

 Томилин А.Г. "Китоподібні. Сірий. Звірі СРСР і прилеглих країн", М.: Вид-во АН СРСР, 1957, т.9, 756с.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6