Адвентивна флора Чернігівської області: історія формування та сучасний стан

2.3 Географічні ареали адвентивних рослин

Адвентивна флора області різноманітна за своїм походженням. Здебільшого встановити батьківщину адвентивної рослини дуже важко, тому що чимало з них з далеких часів мають великі вторинні ареали, дуже часто віддалені від їх первісного ареалу на величезні відстані.

Серед наших занесених рослин в представники різних частин світу, але переважна їх більшість (41%) американського походження. Це пояснюється тим, до Північна Америка так само, як і північна частина Європи і Азії, належить до єдиної Голарктичної області, в межах якої в багато спільних флористичних елементів. Видів, занесених до нас з Центральної і Південної Америки, значно менше, Америка є батьківщиною 47 видів адвентивної флори, з них 35 видів походить з Північної Америки. Це такі види як елодея канадська; просо волосовидне, щириці – щириця біла, щириця звичайна, хрінниця густоцвіта, квасениця прямостояча, енотера дворічна, ваточник сірійський, повитиця польова, золотушник канадський, злинка канадська, однорічна, чорнощир звичайний, амброзія полинолиста, нетреба ельбінгська, ромашка запашна, рудбекія роздільнолиста.

Батьківщиною окремих видів щириці є тропічна Африка; з Південної Америки походять галінсога дрібноквіткова, нетреба колюча, золотушник пізній.

Середземноморська географічна область за кількістю представників адвентивних рослин, занесених на Україну, займає друге місце. З цієї області походить 29,9% видів. Серед них такі як хрінниця крупковидна, герань розсічена, конюшина розчепірена, люцерна роздільнолиста, окопник шорсткий, куряча сліпота жовта, блекота чорна, вовчок соняшниковий [22].

Батьківщиною деяких видів є Азія. Дурман звичайний походить з Малої Азії, нетреба звичайна – з Середньої Азії. Центральна Азія є батьківщиною: плоскуші, гречки татарської, розрив-трави дрібноквікової, розрив-трави залозистої, вероніки персидської, лепехи звичайної.

Батьківщиною аїру є Південна і Південно-Східна Азія.

З субтропічної Східної Азії (Китай, Японія) походять хміль японський, кропива коноплевидна.

Після заносу адвентивні рослини оселяються в різних місцезростаннях. На розподіл їх у новій місцевості здебільшого впливають діяльність людини і природні фактори.

Як правило, адвентивні рослини в природних місцезростаннях не зустрічаються, а якщо й ростуть там, то лише в місцях з порушеним трав’яним покривом: на пагорбах, відкритих піщаних місцях, по берегах річок, дорогах, стояках тощо (наприклад, злинка канадська, енотера дворічна та деякі ін.). Основна маса адвентивних рослин скупчена в місцях, які зазнають постійного впливу з боку людини, і чим інтенсивніший цей вплив, тим більша кількість адвентивних рослин. В багатьох місцях вони є домінантами угруповань бур'янів. Такі самі співвідношення між місцевими і заносними рослинами спостерігаються в багатьох країнах.

Багато адвентивних рослин, легко пристосовуються до найрізноманітніших умов, що забезпечує їм велике поширення майже по всій території; в усякому разі в районах свого найбільшого поширення вони трапляються в різних екологічних умовах (амброзія, нетреба та ін.) [21].

Значна більшість адвентивних рослин віддає перевагу місцезростанням з порушеним рослинним покривом. Рослини-паразити зустрічаються в різноманітних умовах залежно від поширення рослини-хазяїна. Шість видів трапляються лише в природних місцезростаннях, причому тільки 3 з них увійшли до природних ценозів. Інші ростуть у місцях з більш або менш порушеним рослинним покривом. Про біологію адвентивних рослин у літературі дуже мало -відомостей. Винятком б лише декілька найбільш злісних бур’янів, біологію яких вивчало багато дослідників у нас і за кордоном.

Адвентивні рослини представлені такими життєвими формами: однорічниками, дворічниками, багаторічниками. Залежно від умов існування, можуть бути і одно-, і дворічниками. Майже всі адвентивні рослини розмножуються за допомогою насіння, 2 види (елодея канадська і аїр) - лише вегетативно, а деякі - за допомогою насіння і вегетативне (хрінниця крупковидна, квасениця прямостояча, галінсоги - дрібноквіткова, війчаста, сухоребрик волзький, окопник шорсткий тощо). Для всіх адвентивних рослин характерні висока насіннєва продуктивність, наявність різноманітних пристосувань для поширення плодів і насіння здатність поширюватися за допомогою як штучних, так і природних факторів. Серед сегетальних адвентивних бур’янів можна виділити групу спеціальних бур’янів, поширення яких залежить від поширення в культурі тих рослин, посіви яких вони засмічують. Плоди та насіння цих бур’янів за формою, вагою і розміром сході з насінням культурних рослин настільки, що їх дуже вадко відокремити від урожаю, внаслідок чого насіннєвий матеріал, майже завжди засмічений насінням цих бур’янів, сприяє їх поширенню. Таких рослин у вашій флорі декілька.

Окрему групу складають рослини-паразити, до яких належать повитиці та вовчки, що паразитують як на культурних, так і на диких рослинах.

Ступінь натуралізації адвентивних рослин в окремих частинах ареалу різний. Різні також способи заносу і час оселення їх у даній місцевості. За цими ознаками було запропоновано кілька класифікацій.

Всі адвентивні рослини А. Теллунг ділить на 2 групи; завезені свідомо з метою культивування і завезені несвідомо. З першої групи, яка в свою чергу поділяється на підрозділи, ми розглядаємо лише ергазіофігофіти, тобто види, спочатку інтродуковані, а потім здичавілі. Одні з них не мають помітного поширення і трапляються поблизу місця, де їх у минулому культивували, наприклад хміль японський, мірабіліс. Інші, подібно до чорнощир звичайного, ромашки запашної, полину однорічного, широко розселилися як бур’яни.

Слід зазначити, що деякі види занесені різними способами, можна віднести як до однієї, так і до другої групи. В цьому випадку ми основним вважаємо той спосіб заносу, який виявився більш ефективним.

Занесені людиною у нову область рослини оселяються в різних місцезростаннях, пристосовуються до певних умов і більш-менш стійко закріпляються в тих чи інших місцезростаннях [17].

За А. Теллунгом, всі антропохори за ступенем натуралізації поділяються на такі групи: археофіти, ефемерофіти, епекофіти і неофіти.

До археофітів належать бур’яни, відомі ще з доісторичних або ранньоісторичних часів.

До ефемерофітів належать види, які час від часу з’являються і зникають. Це пояснюється тим, що дана місцевість лежить за межами їх потенціального ареалу, тону вони не можуть пристосуватися до нових умов і гинуть. Повторна поява їх в наслідком нового заносу.

До епекофітів належать види, які добре пристосовані до нових умов існування, постійно плодоносять, але ростуть лише на штучних місцезростаннях. Більшість їх росте на рудеральних місцезростаннях, на полях, городах, і лише деякі з них засмічують природні угіддя. Майже всі представники цієї групи - однорічники. Окремі види епекофітів досягли різного ступеня натуралізації. Деякі з них, хоч і давно занесені, мають дуже обмежене поширення, інші поширені в порівняно невеликих районах. Треті, переважно недавно занесені, утворили окремі осередки, число яких з року в рік збільшується. В даний час вони не відіграють значної ролі в засміченні сільськогосподарських угідь, але згодом ці рослини можуть розселитися ширше. Чимало видів, що входять до складу групи епекофітів, занесено давно і в даний час займав величезні площі, витримyє конкуренцію з місцевими бур’янами і періоди з дуже несприятливими погодними умовами, тобто вони повністю пристосувалися до нових умов місцезростання. Це такі види, як злинка канадська, ромашка запашна, щириця звичайна, чорнощир звичайний, нетреба ельбинська га багато інших.

До неофітів віднесено види, які ростуть у природних місцезростаннях. Здебільшого це багаторічні рослини, які майже завжди ростуть в місцях, досить віддалених від безпосереднього впливу людини. Неофітами в рівнинній частині України можна вважати 7 видів. Три з них - елодея канадська, сизюринхій вузьколистий та лепеха звичайна - увійшли в природні ценози. Енотера дворічна росте на лісових галявинах і по берегах річок. Але навіть ті з них, що натуралізувалися найкраще, зустрічаються в більш-менш порушених місцезростаннях.

Крім ступеня натуралізації, А. Теллунг виділяв кілька підрозділів рослин за часом їх вселення в нову область. Але ці категорії, на нашу думку, не зовсім чітко відмежовані, що значною мірою пояснюється надзвичайною пластичністю адвентивних рослин. Наприклад, це досить чітко відрізняються бур’яни, які з’явилися останнім чаcoм (за А. Теллунгом, бур’яни полів, лісових вирубок, виноградників), і новітні “пришельці”, відомі лише як місцеві бур’яни в окремих місцях. За цією ознакою важко встановити час появи рослини в даній місцевості, тону що відомі приклади швидкого розселення новітніх пришельців по полях, в той час як рослини, занесені значно раніше, залишаються рудеральними бур’янами окремих місць [23].

Взагалі адвентивні рослини дуже важко розрізнити за часом появи, тому що один і той же вид може бути занесений в різний час і різними способами. Багато прикладів цього наведено при розгляді історії поширення адвентивних рослий на Україні. Крім того, час появи даної рослини не завжди збігається з тим часом, коли її виявили.

Цілком можливо, що кількість рослин, занесених на територію області до початку ХVІ ст., дещо більша, але поки що ми не маємо щодо цього більш-менш достовірних даних.

Цікаво відзначити, що у нас найкраще приживаються американські рослини, які трапляються в різноманітних місцезростаннях в усіх зонах. Друге місце займають види середземноморського походження.

2.4 Систематичний склад адвентивної флори Чернігівської області

Інвентаризація флори та її аналіз є одним з найважливіших завдань при вивченні рослинного світу будь-якого району. Флора адвентивних рослин Чернігівської області нами розглядається як частина конкретної регіональної флори з певними корисними властивостями.

На підставі літературних джерел та обробки гербарних матеріалів нами складено опис найбільш поширених видів адвентивної флори Чернігівської області.

Систематична структура флори визначається як притаманний їй розподіл видів між систематичними категоріями вищого рангу . вона є важливою структурно-функціональною характеристикою і відбиває закономірності пристосування видів до екотипів регіону, що виявляється через кількісні характеристики таксонів, з яких вона складається.

Основними показниками систематичної структури флори є розподіл видів між різними таксонами; переважно це кількісний склад провідних родин та родів. Представники адвентивних рослин Чернігівської області представлені переважно родинами: Айстрові – Asteraceae, Щирицеві – Amarantaceae, Пасльонові – Solanaceae, Злакові – Poaceae, Коноплеві – Cannabaceae, Гречкові – Poligonaceae, Повитицеві – Cuscutaceae, Хрестоцвіті – Brassicaceae, Шорсколисті – Boraginaceae, Кропивові – Urticaceae, Губоцвіті – Lamiaceae, Бобові – Fabaceae, Бальзамінові – Balsaminaceae, Півникові – Iridaceae.

Таблиця 1.

Систематичний склад найбільш поширених видів

адвентивних рослин Чернігівської області

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7