Стійкість роботи промислових об`єктів у надзвичайній ситуації 
- підвищення стійкості
матеріально-технічного постачання;
- підвищення стійкості
управління об'єктом;
- розробку заходів щодо
зменшення імовірності виникнення вторинних факторів ураження і збитків від них;
- підготовку до відновлення
виробництва після ураження об'єкта.
Особлива увага приділяється
забезпеченню укриттям всіх працюючих у захисних спорудженнях. З цією метою
розробляється план нагромадження і будівництва необхідної кількості захисних
споруджень; у випадку недостачі сховищ, які відповідають сучасним вимогам, у
ньому передбачається укриття робітників та службовців у швидко створюваних
сховищах.
Посилення міцності будинків,
споруджень, устаткування та їх конструкцій пов'язано з великими витратами. Тому
підвищення характеристик міцності проводять, якщо:
- окремі особливо важливі
будинки і спорудження значно слабші за інші і їхню міцність доцільно довести до
прийнятої для даного підприємства межі стійкості;
- необхідно зберегти деякі
важливі ділянки (цехи), які можуть самостійно функціонувати при виході з ладу
інших і забезпечать випуск особливо цінної продукції.
При проектуванні і
будівництві нових цехів підвищення стійкості може бути досягнуто застосуванням
для несучих конструкцій живлення і технологічні установки. Якщо за умовами
технологічного процесу зупинити окремі ділянки виробництва, агрегати, печі і
т.п. не можна, їх переводять на понижений режим роботи; ті, що спостерігають за
безупинною роботою цих елементів, повинні бути забезпечені індивідуальними
укриттями, спорудженими в безпосередній близькості від робочого місця.
Підвищення стійкості системи
енергопостачання досягається проведенням як загальноміських, так і об'єктових
інженерно-технічних заходів. Створюються дублюючі джерела електроенергії, газу,
води і пари шляхом прокладання декількох електро-, газо-, водо- і
паропостачальних комунікацій та подальшого їх закільцювання. Інженерні й
енергетичні комунікації переносяться в підземні колектори, найбільш
відповідальні пристрої (центральні диспетчерські розподільні пункти)
розміщуються в підвальних приміщеннях будинків чи у спеціально побудованих
міцних спорудах. Там, де прокладання комунікацій у траншеях чи тунелях
неможливе, здійснюється закріплення трубопроводів до естакад, щоб
уникнути їх зрушення чи скидання; самі естакади зміцнюються установкою розтяжок
у місцях поворотів і розгалужень.
Для забезпечення проведення
РІНР і якомога швидшого відновлення виробництва на випадок виходу з ладу
основних джерел енергоживлення повинен бути створений резерв джерел електро- і
водопостачання (пересувні електростанції і насосні агрегати з автономними
двигунами).
Стійкість систем електропостачання
об'єкта підвищують, підключаючи його до декількох джерел живлення, віддалених
одне від одного на відстань, що виключає можливість їх одночасного ураження
одним ядерним вибухом [1].
У мережах електропостачання
проводять заходи щодо переведення повітряних ліній електропередач на підземні.
Водопостачання об'єкта більш
стійке і надійне, якщо він живиться від декількох систем чи від двох-трьох
незалежних джерел, віддалених одне від одного на безпечну відстань. Гарантоване
постачання водою забезпечується тільки від захищених джерел з автономними і
також захищеними іншими джерелами енергії (наприклад, артезіанські і безнапірні
свердловини, приєднані до загальної системи водопостачання об'єкта).
Для стійкого і надійного
постачання підприємств газом необхідно передбачити його подачу в газові мережі
об'єктів від газо-регуляторних пунктів (газороздавальних станцій), а на випадок
виходу з ладу останніх влаштовувати обвідні лінії — байпаси. При будівництві
нових чи реконструкції старих газових мереж по можливості повинні створюватися
закільцьовані системи. Усі вузли і лінії газопостачання бажано розміщувати під
землею (заглиблення комунікацій значно зменшує імовірність їх ураження ударною
хвилею ядерного вибуху й інших засобів нападу, а крім того, значно знижує
можливість виникнення вторинних факторів ураження).
З метою зменшення пожежної
небезпеки (зниження можливості витікання газу) на газопроводах встановлюються
автоматичні запірні і перемикаючі пристрої дистанційного керування, що
дозволяють при розриві труб безпосередньо з диспетчерського пункту відключати
мережі чи переключати потік газу.
Підвищення стійкості систем
теплопостачання досягається захистом джерел тепла і заглибленням комунікацій у
ґрунт. Під час одержання об'єктом тепла від міської теплоцентралі проводять
заходи по забезпеченню стійкості підвідних трубопроводів та наявних
розподільних пристроїв. Теплову мережу будують, як правило, за кільцьовою
схемі. Труби системи прокладають у спеціальних каналах, запірні та регулюючі
пристосування розміщують в оглядових колодязях і по можливості на території, яка
не буде завалена у випадку руйнування [8].
Заходи по підвищенню
стійкості системи каналізації розробляють окремо для зливових, промислових і
господарських (фекальних) зливів. На об'єкті обладнують не менше двох виводів з
підключенням до міських каналізаційних колекторів і додатково обладнують виводи
для аварійних скидань неочищених вод у прилеглі до об'єкта яри та інші природні
заглиблення.
Якщо на об'єкті є мережі і
споруди для подачі стиснутого повітря, кисню, аміаку, хлору та інших рідких і
газоподібних реактивів, інженерно-технічні заходи для цих систем розробляються
в основному з метою запобігання вторинних факторів ураження. Одним із
найважливіших заходів по забезпеченню сталого, безперервного на всіх етапах
управління у надзвичайних ситуаціях с розподіл всього персоналу об'єкта на дві
групи: працююча зміна (перебуває на об'єкті) і відпочиваюча (перебуває у
заміській зоні або по дорозі між заміською зоною та об'єктом). До того ж
створюються дві-три групи управління (за кількістю змін), які, крім керівництва
виробництвом, повинні бути готові будь-якої миті взяти на себе організацію і
керівництво проведенням РІНР.
Для забезпечення надійного
управління діяльністю об'єкта у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу
в одному із сховищ обладнується пункт управління. Диспетчерські пункти і
радіовузли розміщують по можливості у найміцніших спорудах і підвальних
приміщеннях. Повітряні лінії зв'язку до найважливіших виробничих ділянок
переводять на підземно-кабельні. Стійкість засобів зв'язку можна підвищити
прокладанням енергопостачальних фідерів на автоматичну телефонну станцію (АТС)
та радіовузол об'єкта, підготовкою пересувних електростанцій для заряджання
акумуляторів АТМ і для живлення радіовузла при відключенні основних джерел
електропостачання. При розширенні мережі підземних кабельних ліній необхідно
прокладати дводротові, захищені екранами від впливу ЕМІ. Для більшої надійності
повинні бути передбачені дублюючі засоби зв'язку.
У районі розосередження
робітників і службовців також обладнують пункт управління. Між міським і заміським
пунктами управління проводять зв'язок, як правило, телефонний, передбачаючи
його дублювання за допомогою радіо- та пересувних засобів, також вживають
заходів по забезпеченню зв'язку із змінними підприємствами по кооперації.
Особливе значення має сталість
виробничих та господарських зв'язків з постачання об'єкта всіма видами енергії,
водою, парою, газом; з транспортних послуг; з поставок сировини,
напівфабрикатів, комплектуючих виробів та ін.
Підвищення сталості
матеріально-технічного постачання забезпечується створенням запасів сировини,
матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, палива. Розміри незменшуваних
запасів визначають для кожного об'єкта залежно від можливості їх накопичення,
важливості продукції, яка випускається, визначених термінів переходу на
виробництво продукції в умовах надзвичайних ситуацій. Стабільно працююче
підприємство повинно бути здатним безперебійно випускати продукцію за рахунок
наявних запасів до відновлення зв'язків з поставок або до одержання необхідного
від нових постачальників
[10].
Дуже велике значення має
своєчасне відправлення готової продукції споживачам. На деяких об'єктах
(нафтопереробних, хімічних та ін.) накопичення готової продукції може
перетворитися у вкрай небезпечне джерело вторинних факторів ураження і створити
загрозу як самому об'єкту, так і сусіднім підприємствам та житловому сектору.
Якщо неможливо відправити готову продукцію споживачам, її слід вивезти за межі
зони можливих руйнувань (наприклад, на базу зберігання у заміській зоні).
Зменшення ймовірності
виникнення вторинних факторів ураження і збитків від них досягається завчасним
плануванням і проведенням відповідних профілактичних заходів.
На об'єктах, пов'язаних з
випуском та зберіганням горючих і СДОР, плани таких заходів розробляються і в
мирний час. У них враховуються характер і масштаби можливих аварій,
визначаються заходи по врятуванню людей і матеріальних цінностей, шляхи і
способи ліквідації наслідків, порядок дій спеціалізованих пожежних та
рятувальних команд.
На об'єктах, технологічні
процеси яких пов'язані із застосуванням пожежонебезпечних, вибухонебезпечних і
СДОР, визначається необхідний мінімум їх запасів. Зберігання таких речовин на
території підприємства організовується у захищених сховищах; зайві запаси
вивозяться у заміську зону.
Протипожежні заходи щодо
захисту об'єктів від впливу надзвичайних ситуацій повинні бути спрямовані на
створення умов, які забезпечують мінімальний ризик виникнення пожеж, що
виникають унаслідок прямої дії світлового випромінювання, загорянь, які можуть
бути викликані дією ударної хвилі, а також на обмеження розповсюдження вогню і
на створення необхідних умов для ліквідації пожеж.
Під час реконструкції старих
та будівництві нових об'єктів необхідно передбачати протипожежні розриви, які б
забезпечували умови для маневру пожежних сил і засобів у період гасіння чи
локалізації пожеж, зведення спеціальних протипожежних резервуарів з водою та
штучних водойм. Для попередження пожеж у будівлях і спорудах повинні
застосовуватися вогнестійкі конструкції, вогнезахисна обробка горючих
елементів, спеціальні протипожежні перешкоди (великі будівлі розділяють на
секції вогнетривкими стіна-ми-брандмауерами).У сховищах вибухонебезпечних
речовин (стиснутих газів, летких рідин, твердих ВР) слід установлювати
пристрої, які б локалізували руйнівний ефект вибуху: викидні панелі, вікна і
фрамуги, що самі відчиняються; різного роду клапани-відсікачі.
У приміщеннях, де можливе
зараження повітря СДОР, установлюють автоматичні пристрої нейтралізації, які
при певній концентрації отруйних речовин починають розбризкувати нейтралізуючу
рідину [2].
На об'єкті повинен бути
забезпечений надійних захист людей більшої за кількістю працюючої зміни від
усіх видів надзвичайних ситуацій. Це досягається укриттям робітників та
службовців у сховищах; якщо їх не вистачає, будуються бомбосховища зі спрощеним
обладнанням. Працівники об'єкта і члени їх сімей забезпечуються ЗІЗ. Робиться
перерахунок по змінах робітників і службовців, що залишаються, у відповідності
з новим технологічним процесом. При визначенні тривалості робочого дня і
складанні змінного графіка роботи змін враховують реальні потреби виробництва,
щоб уникнути скупчення на території об'єкта людей, яких стає більше, ніж можуть
вмістити сховища. Об'єкт переводиться на мінімально необхідне споживання
електроенергії, газу, пари і палива. Перевіряється готовність до безаварійного
зупинення виробництва, способи скорочення чи повного припинення подачі пальних,
отруйних і вибухонебезпечних сумішей. Адміністративний апарат, відділи,
лабораторії, конструкторські бюро та інші підрозділи, перебування яких на
об'єкті у надзвичайних ситуаціях необов'язкове, евакуюють у заміську зону і їх
роботу організовують там. На об'єкті залишаються тільки персонал та
обслуговуючі підрозділи, які необхідні для забезпечення виробничої діяльності
робочої зміни і керівництва усім підприємством. З території об'єкта вивозять в
укриття особливо важливі матеріальні цінності та документацію.
Вводиться в дію цілодобова
система управління об'єктом і всіма його підрозділами безпосередньо на об'єкті
і в заміській зоні. Установлюється оперативне чергування. Перевіряється
наявність та справність обладнання на пунктах управління ЦО об'єкта і
розгортаються усі види зв'язку.
Дуже важливим показником
сталості роботи об'єкта є готовність його у найкоротші терміни після ураження
відновити випуск продукції.
У результаті об'єкт може
зазнати повних, сильних, середніх чи слабких руйнувань. Під час повних або
сильних руйнувань налагодити заново виробництво в умовах ведення війни
практично буде неможливо. При одержанні об'єктом слабких чи середніх руйнувань
відновлення виробництва цілком реальне. Тому плани і проекти, як правило,
розробляються у двох варіантах — на випадок одержання об'єктом слабких і
середніх руйнувань. Для цих умова визначають характер та обсяг першочергових відновлювальних
робіт [10].
У розрахунках по відновленню
будівель і споруд зазначають характер руйнувань, перелік і загальний обсяг
робіт (вартість, трудомісткість, терміни); потребу у робочій силі, які
будівельні підрозділи об'єкта до цього залучатимуться, які організації
обслуговуватимуть об'єкт; потребу в матеріалах, машинах, механізмах та ін. У
розрахунках на ремонт обладнання зазначають вид обладнання і його кількість,
перелік ремонтно-відбудовних робіт та їх вартість, необхідну робочу силу,
матеріали та запчастини, терміни відбудови. В основу плані та проектів
закладається вимога — якнайшвидше відновити випуск продукції.
При визначенні часу проведення відновлювальних робіт
необхідно враховувати можливість радіоактивного зараження об'єкта, а у випадку
застосування хімічної зброї — час дії ОР.
Аналіз стійкості роботи ТОВ "Ритм"
показує, що на об'єкті проведені відповідні інженерно-технічні заходи,
спрямовані на підвищення опірності об'єкту до впливу вражаючих факторів
надзвичайних ситуацій, збитки виявляються значно менші, а терміни введення в
дію коротші.
Заходи по забезпеченню
сталості роботи об'єкта передусім спрямовані на захист робітників і службовців.
Без людських резервів та успішної ліквідації наслідків стихійних лих, аварій та
катастроф (СЛАК) чи наслідків нападу противника проводити решту робіт по
забезпеченню сталої роботи неможливо.
Основні вимоги, що визначають
сталість, шляхи і способи підвищення сталості економіки об'єкту, викладені в
нормах проектування інженерно-технічних заходів Цивільної оборони (ІТЗ ЦО).
Норми — перелік обов'язкових вимог, які ставляться в інтересах ЦО до
проектування і будівництва міст ОГ — це керівництво для завчасної підготовки в
інженерному відношенні міст та об'єктів до захисту від зброї масового знищення
(ЗМЗ) і від негативного впливу СЛАК. Втілення їх у життя має на меті три
основні цілі:
- захист населення на всій
території країни від СЛАК і ЗМЗ;
- підвищення сталості роботи
промислових об'єктів у випадку виникнення надзвичайних ситуацій;
- створення сприятливих умов
для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.
Для досягнення даних цілей
вимоги норм повинні бути виконані на всіх етапах від проектування до забудови і
реконструкції об’єкта, їх застосування повинно здійснюватися диференційовано з
урахуванням розташування ймовірних об'єктів ядерних ударів ( боку противника і
зон можливих руйнувань довкола них, а також урахуванням ймовірності реалізації
стихійних лих у даному регіоні.
Проектування та зведення
промислових споруд на території ТОВ "Ритм" здійснювалось на основі
вимог норм проектування ІТЗ ЦО (СНіП 11-10-74, СНіП 11-11-77).
ЛІТЕРАТУРА
1. Атаманюк В.Г. Гражданская
оборона. – М.: Высш. шк., 1986.
2.
Безопасность
жизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.
3.
Депутат
О. П., Коваленко І. В., Мужик І. С. Цивільна оборона. Навчальний посібник.
Видання друге. – Львів.: Афіша, 2001.
4. Заплотинський В.М. Безпека
життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К., 2000. – 280 с.
5.
Желібо
Е.П. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320
с.
6.
Лапін
В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. - Л., 2000. - 186 с.
7.
Методика
прогнозування масштабів зараження сильнодіючими отруйними речовинами при
аваріях (руйнуваннях) на хімічно небезпечних об’єктах і транспорті.
Держгідромет СРСР. – М., 1991.
8.
Пістун
І.П. та інші. Безпека життєдіяльності. - Львів, 1995.
9.
Шоботов
В.М. Действие производственного персонала и населения в чрезвычайных ситуациях.
– ПГТУ, 1999.
10.
Шоботов
В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник. – К., 2004. – 439 с.
Страницы: 1, 2, 3
|
