Управління кредитним портфелем 
Фондові
інструменти з багатоваріантним вибором (Multi Options Funding Facilities – МОFF)
– це зобов'язання синдикату банків надавати кредит за першою вимогою та в
зручній для клієнта формі. Банки за таку послугу отримують відповідну
винагороду. Такі кредити дають змогу позичальнику здійснювати випуск кількох
інструментів фінансування, крім короткострокових цінних паперів. Завдяки цьому
існує можливість робити вибір між кількома валютами та способами розрахунку
ставок відсотка. У таких формах кредитування заінтересовані передусім невеликі
та середні фірми, тому що вони підвищують стабільність взаємовідносин кредиторів
та позичальників.
У другій
половині 80‑х років набули розвитку негарантовані пінні комерційні
папери, які випускаються переважно першокласними позичальниками. Ці папери
надають більші пільги, ніж гарантовані, і можуть мати термін до 10 років.
Значні коливання
ставок відсотка на міжнародних та національних ринках грошей останніми роками
стимулювали появу та популярність на євроринку короткострокових зобов'язань зі
змінним відсотком (ставки, що плавають). Ставки відсотка за цим новим видом
зобов'язань з термінами від 5 до 15 років індексуються за ЛІБОР і періодично
переглядаються з метою адаптування до ринкової кон'юнктури (як правило, кожні б
місяців).
Поряд зі
ставками, що плавають, з'явилося багато видів інших, які дають змогу задовольнити
вимоги різноманітних інвесторів. Це – прогресивні та регресивні ставки; ставки,
які підлягають перегляду; ставки, які регулюються; ставки, що плавають, які
перетворюються у фіксовані за умови їх зниження нижче від певного рівня;
ставки, що
плавають між мінімумом і максимумом; облігації з нульовим купоном, за яким доход
передплатника забезпечується приростом вартості між піною емісій, яка значно
нижча за номінал, та ціною погашення, яку визначають за номіналом.
Існують також
облігації, що мають додаткову перевагу порівняно з відсотковою ставкою. Це дає
змогу емітенту пропонувати ставки відсотка нижчі, ніж за звичайними
облігаціями. Це – облігації, що конвертуються, та облігації з варантами.
Облігації, що конвертуються, можуть обертатися у нові облігації, завдяки чому
передплатники отримують певні переваги, насамперед при змінах відсотка.
Облігації з варантами дають можливість придбати облігації або акції емітента за
певною ціною, більш вигідною для передплатника.
Намагання
зменшити ризики, пов'язані зі змінністю ставок відсотка та валютних курсів,
призвело до поширення таких фінансових інструментів, як свопи. Саме з ними
зараз пов'язані більшість облігаційних позик. Свопи – це повний або частковий
обмін заборгованістю. Механізм здійснення свопу передбачає, що дві сторони беруть
на себе зобов'язання обміну валюти або обслуговування боргу (платежі відсотка
за двома зобов'язаннями на одну й ту ж суму) на заздалегідь установлених умовах
упродовж періоду, який може досягати 10 років.
У свопах
використовується насамперед різниця в ставках відсотка, яка існує на різних сегментах
міжнародного ринку капіталів, на різних національних ринках. Це дає змогу
позичальнику отримати доступ до кредитних ресурсів на більш вигідних умовах.
Використовують свопи найчастіше корпорації-позичальники, а
посередниками-організаторами є банки, деякі з них беруть на себе роль біржі
свопів (зводять не двох партнерів, а зразу широку позицію з багатьма
клієнтами). По суті, операції своп утворюють самостійний середньо – та
довгостроковий ринок з певним складом учасників та професіональною
асоціацією/банків, які спеціалізуються на цих операціях, стандартною технікою
та вторинним ринком.
Набули
поширення також свопи активів, до яких вдаються кредитори, що потребують реструктуризації
балансу або одержання будь-яких інших переваг.
У зв'язку з
виникненням кризи неплатоспроможності країн, що розвиваються, з'явилися «боргові
свопи». Вони передбачають обмін боргових зобов'язань країн, які зазнають
труднощів з обслуговуванням зовнішнього боргу між банками та інвесторами (по
суті це теж свопи активів). Обмін борговими зобов'язаннями країн, які
розвиваються, дав змогу відрегулювати профіль кредитного ризику країни, знизити
його шляхом диверсифікації.
У практиці
міжнародного банківського кредитування у зовнішній торгівлі використовуються
такі форми, як лізинг, факторинг, форфейтинг. Вони характерні тим, що в них
кредитні відносини виступають лише частиною більш складної сукупності відносин.
Лізинг (від
англ. leasing – довгострокова оренда) означає надання або прийняття у тимчасове
використання, оренду майна. Учасниками операції виступають лізингонадавач – сторона,
яка володіє майном, що надається в оренду, лізингоотримувач – сторона, яка
отримує у користування це майно (рис. 1.6.). Економічна суть лізингу
полягає у придбанні лізингонадавачем на прохання лізингоотримувача майна у
виробника на умовах купівлі-продажу і в отриманні його лізингоотримувачем від
лізингонадавача у виключне використання за певний термін. У відповідній угоді
вказується сума орендних платежів, які включають споживчу вартість, послуги
лізингонадавача та частину додаткової вартості. При цьому майно залишається
власністю лізингонадавача. Після закінчення терміну дії угоди лізингу
користувач (лізингоотримувач) може придбати устаткування у власність, поновити
угоду на пільгових умовах або припинити договірні відносини.
Лізинг, таким
чином, передбачає відносини купівлі-продажу та оренди, але основою відносин є
кредитна операція – лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу. Лізингонадавач
купує устаткування у свою власність за повну вартість, але не для власного
користування, а для користувача, який отримує та використовує це устаткування.
Останній сплачує кошти не одноразово, а поступово – періодичними внесками.
Таким чином, лізинг можна розглядати як передачу майна у тимчасове користування
на умовах повернення, терміновості, платності і кваліфікувати як кредит на
придбання основного капіталу. З економічної точки зору лізинг є специфічним
кредитом, який надається у формі майна, яке передається у користування.
Основними
видами лізингу є фінансовий та операційний лізинг. У даному випадку критеріями
для розмежування є: обсяг обов'язків лізингонадавача на термін використання
устаткування.
Здійснення
фінансового лізингу передбачає, що лізингонадавач купує устаткування для
користувача, чим фінансує майбутнє використання ним устаткування, повертаючи
собі його вартість з періодичних платежів. В інших випадках лізингонадавач теж
здійснює фінансування – купує устаткування, але водночас має певні зобов'язання
щодо устаткування (наприклад, здійснює технічне обслуговування), чого немає за
фінансового лізингу.
Фінансовий
лізинг – один з найбільш поширених видів – характеризується насамперед, тим, що
термін, на який устаткування передається у тимчасове користування, наближається
за тривалістю до терміну його служби. Лізингонадавачем виступає лізингова
компанія, яка отримує устаткування у власність безпосередньо у фірми-виробника.
Рис. 1.6. Схема здійснення лізингу
Лізингова
компанія з придбанням нового устаткування дістає податкову знижку на інвестиції
й право на прискорену амортизацію. Це надає можливість зменшувати розмір
періодичних платежів.
Різновидом
фінансового лізингу є зворотний лізинг. У цьому випадку власник устаткування
продає його лізинговій компанії та одночасно укладає з нею договір лізингу на
це устаткування як користувач. Таким чином, первісний власник отримує від
лізингової компанії вартість устаткування, зберігає за собою право володіння та
лише сплачує періодичні платежі за користування устаткуванням.
Інший не менш
поширений вид лізингу – операційний лізинг. Крім обсягу обов'язків лізингонадавача,
він відрізняється від фінансового і за терміном: при операційному лізингу
устаткування використовується протягом терміну, який є меншим за строк
економічної служби устаткування. Для того щоб відшкодувати вартість
устаткування, лізингова компанія надає його у тимчасове користування декілька
разів, як правило, різним користувачам. Техобслуговування, ремонт, страхування
тощо при операційному лізингу покладаються на лізингову компанію. Предметом
операційного лізингу звичайно є устаткування з високими темпами морального старіння.
Одним з
найбільш складних видів лізингу є спільний лізинг (leverage leasing), суть
якого полягає в об'єднанні кількох фінансових установ для фінансування значної
операції за лізингом, яка не може бути здійсненою окремою установою. Складність
відносин за цього виду лізингу насамперед пов'язана зі значною кількістю його
учасників. Основна відмінність цього виду лізингу від фінансового полягає у
тому, що лізингова компанія, купуючи устаткування, оплачує своїми коштами не
всю його вартість, а лише частину, наприклад 20%. Решту вона бере у кредит в
одного або кількох позичкодавців (банків, страхових компаній та ін.). При цьому
лізингова компанія користується усіма податковими пільгами, що розраховуються,
за повну вартість устаткування, а не частини.
Об'єктами
угод спільного лізингу найчастіше є устаткування для підприємств з комунального
обслуговування, парки вантажних машин, вантажний залізничний парк, судна та ін.
Поряд з наявністю у багатьох країнах податкових пільг ще однією особливістю
цього виду лізингу є те, що лізингонадавач отримує позику у позикодавців на
умовах «без права зворотної вимоги». Це означає, що він не несе
відповідальності перед позиконадавачем за виплату позики, вона має погашатися з
сум періодичних платежів користувача.
Міжнародний
лізинг з'явився пізніше, ніж внутрішній, приблизно на десятиліття. Операція набуває
міжнародного характеру, якщо лізингова компанія та орендатор знаходяться у різних
країнах. Угода, за якою лізингова компанія купує устаткування у національної
компанії-виробника, а потім надає його в оренду за кордон іноземному
орендатору, називається експортним лізингом. Лізинг зберігає міжнародний
характер і в тому випадку, коли спеціалізована компанія знаходиться в тій самій
країні, що й орендатор. У цьому випадку орендатор використовує іноземне
обладнання, придбане за кордоном. Нарешті, в умовах міжнародного лізингу всі
три учасники угоди можуть знаходитися в різних країнах.
Для
країни-орендонадавача міжнародний лізинг становить певний інтерес, насамперед
як засіб отримання доходу в іноземній валюті. Орендатор же вбачає основну
перевагу міжнародного лізингу у використанні більш досконалого іноземного
устаткування, одержання валютних, фінансових та податкових пільг. Наприклад,
згідно з правилами МВФ зобов'язання, пов'язані з одержанням в оренду іноземних
машин та устаткування, не збільшують зовнішню заборгованість.
У сучасних
умовах розвитку міжнародного лізингу сприяє уніфікація правил оренди іноземних
машин та устаткування. Свого часу різниця режимів оподаткування, національних
законодавств обмежувала поширення міжнародного лізингу.
Факторинг
(від англійського factor – агент, посередник) – це придбання банком або
спеціалізованою.факторинговою компанією грошових вимог постачальника до покупця
та їх інкасація за певну винагороду.
Механізм
здійснення факторингових операцій передбачає такі дії:
¾
придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіжних вимог
до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80 – 90%
вартості відфактурованих поставок;
¾
оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з
відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження
виручки від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю
зараховується на рахунок фактор-компанії.
В умовах
міжнародних відносин кредитний ризик постачальника особливо зростає при
постачанні товарів на експорт, що пов'язано з більшими труднощами оцінки
платоспроможності іноземних клієнтів, тривалішими строками документу та
товарообігу, факторами політичної нестабільності в країнах-учасницях цих
відносин.
Специфіка
міжнародного факторингу полягає у тому, що при роботі з експортером факторингова
компанія, як правило, укладає угоду з факторинговою компанією країни імпортера
та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, вона виконує роботу,
пов'язану з дорученнями іноземної факторингової компанії. Такий зустрічний
факторинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим,
що для кожної з компаній, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є
внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення
кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог
та ін.
Якщо
факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном
кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтування,
використовується при фінансуванні експорту товарів виробничого призначення з
терміном кредитування до кількох років. Водночас факторинг, як правило, не
покриває політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфеейтуванні
будь-якої вимоги за пі ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли
до висновку, що форфейтування може бути відносно недорогим, альтернативним
іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.
Форфейтинг
(він французського «а forfait» – відмова від прав) – це кредитування експортера
шляхом придбання векселів або інших боргових вимог. По суті, міжнародні
кредити, які надаються у валюті, де форма трансформації комерційного кредиту у
банківський, внаслідок якої експортер отримує ряд переваг. Насамперед
прискорюється одержання ним коштів за товар, що експортовано, а значить і обіг
усього капіталу. Експортер звільняється від ризику неплатежу та валютного
ризику, а також ризику, пов'язаного з коливанням ставок відсотка. Спрощується
баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості.
Форфейтинг – це одна із нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява
зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устаткування з тривалим терміном
виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням
ролі кредиту у розвитку світової торгівлі.
Форфейтування
з'явилося у відповідь на постійно зростаючий попит на міжнародні кредити, який
не задовольнявся. На початку 60‑х років, коли почав формуватися механізм
форфейтингу, ринок продавців товарів виробничого призначення поступово
перетворювався на ринок покупців цих товарів. Значний розвиток міжнародної
торгівлі супроводжувався посиленням тенденції зростання вимог імпортерів
подовжити термін традиційного 90 – 180‑денного кредиту. Відродження
торговельних відносин між країнами Західної та Східної Європи та зростаюча значущість
у світовій торгівлі країн Азії, Африки та Латинської Америки створили багато
фінансових перешкод для західних експортерів. Виникнення цих нових ринків
припало на час, коли обтяжуючі інвестиційні зобов'язання фірм, що експортують,
перешкоджали фінансуванню ними середньострокових кредитів постачальника за
рахунок власних коштів. Банки, що існували тоді, були не в змозі запропонувати
послуги, яких потребували експортери.
З часом стало
очевидним, що цей механізм потребує створення в межах традиційної функціональної
структури банку спеціального підрозділу – філії, згодом почали створюватися і
спеціалізовані компанії, які здійснюють виключно форфейтування.
Механізм
здійснення операцій форфейгингу передбачає, що експортер виконав свої зобов'язання
за контрастом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх
продажу з метою отримання готівкових коштів (рис. 1.7.). Покупцями
(форфейтерами) стають банк або спеціалізована фірма. Вони беруть на себе
комерційний ризик, пов'язаний з неплатоспроможністю імпортерів, без права
регресу (обернення) документів на експортера.
Рис. 1.7.
Схема здійснення операцій форфейтування
Якщо
імпортер не виступає першокласним позичальником, який має бездоганну репутацію,
форфейтер вимагає в банку країни. імпортера гарантію у формі авалю або
безумовну та безвідзивну гарантію за борговими зобов'язаннями, які він хоче
придбати. Виконання цієї умови має особливе значення з огляду на необоротність
угоди, тому що в разі неплатежу боржником форфейтер як на свою єдину гарантію
може покластися тільки на цю форму банківської гарантії. Форфейтер при покупці
боргових вимог відраховує відсотки за весь термін, на який вони виписані
(дисконтує векселі) та перетворює тим самим експортну угоду на готівкову. У
цьому випадку експортер відповідає тільки за задовільне виготовлення та
постачання товару та правильне оформлення документів за зобов’язаннями. Ця
остання обставина разом з наявністю фіксованої ставки відсотка, яка стягується
з початку операції, робить форфейтинг досить привабливим видом фінансування.
Форфейтер може зберігати придбані документи (витрачені ним кошти будуть
розглядатися в цьому випадку як капіталовкладення) або може продати їх іншому
форфейтеру теж на безоборотній основі. Із настанням терміну платежу кінцевий
власник документів пред'являє їх у банк для оплати.
Джерелом
коштів для банків, які беруть участь в операціях форфейтингу, слугує ринок
євровалют. Внаслідок цього облікова ставка за форфейтингом тісно пов'язана з
рівнем процента за середньостроковими кредитами на цьому ринку.
Механізм та
технологія банківського кредитування включає в себе системну оцінку ходу всього
кредитного процесу. Ефективне проведення кредитних операцій базується на
об’єктивному підході до потенційного позичальника, вивченні його фінансового
стану і кредитоспроможності, виборі форм забезпечення, видачі, засобу погашення
кредиту. Надійне здійснення кредитних операцій вимагає від комерційного банку
також організації постійного моніторингу всіх стадій реалізації кредитного
процесу.
2. Загальна
характеристика процесів кредитування та кредитного портфелю ЗАТ кб «ПриватБанк»
Заснований 19
березня 1992 року, на сьогодні ПриватБанк входить до числа найбільших системних
банків країни і є одним з визнаних лідерів банківської системи України.
Авторитетний міжнародний фінансово аналітичний журнал «The Banker» за
результатами проведеного в 2000 році дослідження присвоїв ПриватБанку звання
«The Bank of the Year».Інший впливовий журнал «Euromoney» три роки підряд в
1999,2000,2001 роках визнає ПриватБанк кращим банком України. За підсумка ми
фінансового рейтингу, що проводився українською газетою «Бізнес», ПриватБанк в
1998,1999 і 2001 роках був визнаний переможцем в найпрестижнішій номінації
«Банк, в якому б ви розмістили свій депозит».
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
|
|
