Управління кредитним портфелем

p – коефіцієнт кореляції між змінами курсів /-тої тау-тої іноземних валют щодо національної валюти.

Зазначимо: якщо комерційний банк займає за певною іноземною валютою довгу валютну позицію (активи банку в цій валюті перевищують його пасиви в цій валюті), то у формулу (3) максимально можлива зміна курсу даної іноземної валюти щодо національної підставляється зі знаком «+»; якщо коротку (пасиви банку в цій валюті перевищують активи в цій же валюті) – зі знаком «».

Для зниження валютного ризику комерційний банк може використовувати такі прийоми:

1. Надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі заходи дають змогу банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти, в якій надано кредит;

2. Хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів);

3. Диверсифікація коштів банку в іноземній валюті. Суть цього методу зниження валютного ризику полягає у здійсненні операцій не з однією, а з кількома валютами, які не є корельо-ваними;

4. Страхування валютного ризику, що передбачає передачу банком усього ризику страховій компанії;

5. Визначення оптимальної структури загальної відкритої валютної позиції, яка забезпечує мінімальний ризик.

Відсотковий ризик комерційного банку–це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через несприятливі зміни відсоткових ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів з плаваючою відсотковою ставкою.

Основним методом оцінки відсоткового ризику банку є аналіз гепа.

Геп – різниця між величиною чутливих до зміни ставки відсотка активів і пасивів банку, які необхідно переоцінити або погасити до певного терміну.

Чутливими до змін відсоткової ставки активами є видані кредити, придбані банком облігації, доходи майбутніх періодів тощо, чутливими до зміни відсоткової ставки пассивами кошти на розрахункових і поточних рахунках, депозити й отримані міжбанківські кредити. Нечутливі пасиви це фонди комерційного банку (статутний, резервний та інші).

Принципи управління гепом можна сформулювати так:

1.Зміна відсоткового прибутку, який отримується при заданному співвідношенні активів і пасивів, у результаті зміни відсоткової ставки залежить від величини гепа;

2.У випадку негативного гепа при зростанні ставки відсотка відсотковий прибуток зменшиться, а при її зниженні – зросте. Навпаки, при позитивному гепі відсотковий прибуток збільшується зі зростанням ставки відсотка, а з її зниженням – зменшується;

3.Поняття гепа нерозривно пов'язане з термінами погашення або переоцінки пасивів та активів. Коли ці терміни суттєво різняться, виникає так званий ефект Стігума-Бренча, згідно з яким, якщо пасиви (активи) багатократно переоцінюються до того, як здійснюється переоцінка активів (пасивів), це визначатиме позицію гепа, який розраховується на момент переоцінки;

4.Позиція гепа визначається характером діяльності комерційного банку.

Аналіз дюрації становить суть класичного підходу до оцінювання процентного ризику.

Дюрація – це середньозважений (з вагами) час до погашення певного.

фінансового інструменту. Вона обчислюється за формулою:

 (4)

де Сt – величина грошового потоку в момент часу І;

Р – теперішня (приведена) вартість фінансового інструменту;

r – ставка дисконтування;

T – строк фінансового інструменту.

Дюрація дає змогу порівнювати альтернативні потоки платежів шляхом аналізу їх чутливості до зміни процентних ставок. Якщо, приміром, позичено під зобов'язання виплатити 1000 грн. через рік (дюрація заборгованості дорівнює 1), то розумно було б із метою захисту від зміни процентних ставок купити, скажімо, безкупонну облігацію номіналом 1000 грн., яка погашається через рік. Тоді зобов'язання будуть приведені у відповідність з активами (що ілюструє результат теореми Самуель-сона про імунітет).

Модифікована дюрація обчислюється за формулою:

 (5)

Зміна теперішньої вартості фінансового інструменту (у відсотках) приблизно дорівнює добутку Ай на зміну дохідності (ставки дисконтування).

Застосовуючи показник Ай, слід бути обережним, тому що він перебільшує розмах падіння теперішніх вартостей при великому зростанні процентних ставок і занижує масштаби зростання теперішніх вартостей при їх значному падінні (так звана властивість опуклості (сопуехігу), зумовлена другою похідною). Ефект цей суттєво нелінійний. Труднощі також виникають при розрахунках АБ для облігацій з правом дострокового викупу емітентом.

Відсотковий ризик комерційного банку – VARn можна визначити за формулою:

 (6)

де А – теперішня вартість чутливих активів банку;

L – теперішня вартість чутливих пасивів банку;

DА – сподівана середньозважена модифікована дюрація активів банку (з урахуванням можливої їх пролонгації);

DП – сподівана середньозважена модифікована дюрація пасивів банку (з урахуванням можливого їх дострокового вилучення);

VARв – максимально можлива зміна відсоткової (дисконтної) ставки за певний період.

Основними методами зменшення відсоткового ризику комерційного банку є управління гепом, імунізація портфеля (приведення у відповідність середньозваженої модифікованої дюрації активів та середньозваженої модифікованої дюрації пасивів банку), а також похідні інструменти. Кожен із похідних інструментів використовується, щоб знизити специфічним чином відсотковий ризик, зафіксувати відсоткову ставку за запозиченнями або вкладеннями, а також для регулювання співвідношення запозичень і вкладень за фіксованою та плаваючою відсотковими ставками у портфелі комерційного банку. Крім того, відсотковий ризик банку можна зменшувати за допомогою страхування, яке передбачає повну передачу відповідного ризику страховим компаніям.

Інвестиційний ризик банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придбаних банком.

Для оцінки ступеня ризиковості інвестиційного портфеля (сукупності всіх придбаних банком цінних паперів) можна використати середньо-квадратичне відхилення, яке обчислюється за формулою:

 (7)

де Vi – середньоквадратичне відхилення норми прибутку i‑го цінного папера;

Хi – частка (питома вага) i‑го (j‑го) цінного папера в загальній сумі інвестиційного портфеля;

Vij – коваріація між нормами прибутку i‑го та j‑го цінних паперів.

Основним методом зниження ризиковості інвестиційного портфеля банку є диверсифікація вкладень, тобто розподіл коштів між різними видами цінних паперів (акціями, облігаціями) різних емітентів із різними строками погашення.

Ризик ліквідності комерційного банку–це міра (ступінь) невизначеності щодо спроможності банку забезпечити своєчасне виконання зобов'язань перед клієнтами шляхом перетворення активів у грошові кошти.

Цей ризик є похідним від ризиків, пов'язаних із активними та пасивними операціями банку.

Основним методом зниження ризику ліквідності є збалансування активів і пасивів банку. Характер активних статей банку, їх строковість мають відповідати характеру і строко-вості пасивних статей.

Ризик капітальної стійкості комерційного банку – це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що втрати перевищать резерви на їх покриття. Цей ризик є похідним від ризиків за активними операціями банку. Ризик неплатоспроможності (банкрутства) – це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що банк виявиться неспроможним відповідати за своїми зобов'язаннями. Інакше кажучи, це ризик того, що банк виявиться одночасно неліквідним, збитковим і з від'ємним капіталом. Ризик неплатоспроможності (банкрутства) комерційного банку є похідним від усіх розглянутих вище фінансових ризиків.

Функціональні ризики. Стратегічний ризик комерційного банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості неправильного формування цілей банку, невірного ресурсного забезпечення їх реалізації та хибного підходу до управління ризиком у банківській діяльності в цілому.

Технологічний ризик – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат, пов'язаних із витратами на усунення збоїв у роботі банківського обладнання.

Операційний ризик – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення втрат через шахрайство або неуважність службовців банку.

Ризик неефективності – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості невідповідності між витратами банку (накладними) на здійснення своїх операцій та їх дохідністю.

Ризик впровадження банком нових продуктів і технологій – це міра (ступінь) невизначеності щодо досягнення запланованої окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій, підрозділів або технологій.

Ідентифікувати й оцінити функціональні ризики комерційного банку складніше, ніж фінансові. Для їх оцінки використовуються в основному експертні методи.

Щодо методів зниження функціональних ризиків, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту, вдосконалення документообігу, розробка внутрішніх методик і техніко-економічного обгрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне (фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.

Зовнішні ризики комерційного банку. Репутаціинии ризик – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості втрати банком довіри з боку клієнтів унаслідок невиконання ним своїх зобов'язань, поширення чуток про участь банку в різноманітних аферах тощо. Значення цього ризику не варто применшувати, адже, як свідчить практика, його наслідки можуть бути навіть тяжчими, ніж наслідки фінансових ризиків.

Політичний ризик – це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що політична ситуація в державі негативно вплине на діяльність комерційного банку. Цей ризик пов'язаний із внутрішньополітичними «розборками», до яких може виявитися причетним колишнє або нинішнє керівництво банку.

Соціально-економічний ризик – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості погіршення економічної ситуації в державі, падіння життєвого рівня населення, що може негативно позначитися на діяльності банку.

Форс-мажорний ризик – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості виникнення стихійних лих, катастроф, які можуть призвести до фінансових втрат комерційного банку.

Стратегія управління банківськими ризиками – невід'ємна частина банківського менеджменту. Система управління банківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка, контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати на вдосконалення кожної із цих складових.

Ліквідність. Важливим критерієм конкурентної спроможності кредитного портфеля є ліквідність. Під ліквідністю позики розуміють динаміку припливу коштів протягом терміну дії кредитного договору. Вона визначається розміром процентної ставки та графіком виплати відсотків і погашення основної суми боргу.

Ліквідність банку – це його спроможність своєчасно задовольняти вимоги своїх вкладників та інших кредиторів. Спроможність банку своєчасно виконувати свої зобов'язання зумовлюється ліквідністю активів, сталістю пасивів і рухом грошових коштів.

Ліквідність активів визначається швидкістю, з якою їх можна перевести в готівку, та оборотністю – ступенем збереження реальної вартості активів у разі їх вимушеного обертання в готівку. Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов'язаннями структура портфеля його активів має відповідати якісним вимогам ліквідності. Із цією метою всі активи банку групуються за ступенем ліквідності:

І група – високоліквідні кредити (одноденні міжбанківські позички);

ІЇгрупа – ліквідні кредити (овердрафт, позички зі строком погашення протягом ЗО днів);

III група – низьколіквідні кредити (позички зі строком погашення понад ЗО днів).

Дбаючи про раціональну структуру кредитного портфеля, банк повинен дотримуватися встановлених нормативів миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Дохідність. Головним критерієм конкурентоспроможності портфеля позичок є критерій дохідності. Саме він у кінцевому підсумку дає змогу оцінити ефективність формування та якість управління кредитним портфелем.

Не слід забувати, що банк – це суб'єкт ринку і основна мета його діяльності – отримання прибутку. Тож сформований банком портфель позичок має сприяти досягненню цієї цілі. Можна виділити такі групи чинників, що впливають на дохідність кредитного портфеля:

рівень і структура процентних ставок;

процентний ризик;

валютний ризик;

зовнішні ринкові чинники.

З точки зору дохідності раціональна структура кредитного портфеля – це структура, що забезпечує покриття витрат банку і приносить йому очікуваний прибуток.

Швидкість відновлення. На відміну від критеріїв ризиковості, ліквідності та дохідності, швидкість відновлення портфеля позичок належно не висвітлена у спеціальній літературі. Але ж кредити, як і будь-які фінансові активи, мають певний строк «дії». Тому кредитний портфель повинен характеризуватися також певною динамікою, швидкістю відновлення.

Як відомо, обсяг кредитного портфеля за станом на ту чи іншу дату може бути різним, що зумовлено рухом кредитних зобов'язань. Часовий лаг упродовж якого портфель позичок може відновити свій початковий обсяг, визначає якість його формування та конкурентну спроможність.

Причому небажаною є як занизька, так і зависока швидкість відновлення. Низька швидкість може спричинитися до зниження дохідності кредитного портфеля, зависока може свідчити про невиважене чи необгрунтоване рішення щодо надання позичок, що підвищує ризиковість операції, зменшує ймовірність отримання прибутку та повернення активів.

Ступінь оновлення. Щє один критерій, який характеризує конкурентну спроможність кредитного портфеля банку і який належно не висвітлений у літературі, – ступінь оновлення кредитного портфеля позичок. Під цим терміном слід розуміти зміну клієнтської бази протягом певного періоду.

Як відомо, у кредитному портфелі повсякчас змінюється не лише комплекс угод, а й склад позичальників. Це нормальне явище, адже не всі підприємства відчувають постійну потребу в позичкових коштах. Водночас комерційні банки прагнуть постійно вкладати свої кредитні ресурси з метою отримання прибутку.

На перший погляд, зв'язок між якістю кредитного портфеля і динамікою його оновлення слабкий. Але, як свідчить практика, ступінь сталості клієнтської бази все ж впливає на ризиковість банківських (зокрема кредитних) операцій, а відтак – і на рівень їх рентабельності.

Нульовий ступінь оновлення свідчить про повну закритість кредитного портфеля, що загрожує втратою конкурентоспроможності. У стратегічному плані це означає припинення розвитку, оскільки еволюціонують, самоорганізуються і виживають у конкурентному середовищі лише відкриті системи [5].

Занадто високий ступінь оновлення свідчить про хистку структуру портфеля позичок. Оптимальний для банку варіант, коли в середньому за рік постійними клієнтами банку є 60 – 70% позичальників.

Стратегія управління банківськими ризиками – невід'ємна частина банківського менеджменту. Система управління банківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка, контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати на вдосконалення кожної із цих складових.

Перш ніж дати власне визначення поняття кредитного портфеля, ще раз наголосимо: він є не просто пасивно сформованим набором позичок, а результатом активних, цілеспрямованих вається, суто управлінським співвідношенням між різноманітними видами кредитів. На наш погляд, банківський кредитний портфель слід розглядати як втілення кредитної політики банку, що у свою чергу є невід'ємною складовою його загальної стратегії розвитку. З урахуванням викладених вище міркувань вважаємо точнішим і вичерпним таке визначення поняття портфеля позичок банку: кредитний портфель – це економічно обгрунтована й струк-турована сукупність кредитних угод і кредитних зобов'язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятих відповідно до вимог кредитної політики банку та органів банківського нагляду. Конкурентоспроможність кредитного портфеля визначається такими критеріями, як ризи-ковість, ліквідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення.

Глибоке розуміння сутності портфеля позичок з точки зору його конкурентоспроможності сприятиме створенню банківськими менеджерами ефективної системи управління кредитним портфелем комерційного банку

3.3 Визначення ціни кредиту в ринкових умовах

Забезпечення прибуткової діяльності та підвищення рентабельності активів – одне з найактуальніших завдань українських банків. Збереження позитивних тенденцій їх розвитку, які відповідали б тенденціям розвою світової банківської системи та потребам вітчизняної економіки, можливе лише за умови нарощування обсягів кредитування реального сектору економіки, зокрема – шляхом використання нових банківських та інформаційних технологій з метою зниження вартості послуг і підвищення їх якості.

Серед найважливіших факторів впливу на соціально-економічний стан та інвестиційний клімат у країні – рівень банківських кредитних ставок. Незважаючи на те, що Національний банк України протягом 2002 року чотири рази знижував свою облікову ставку (у січні вона становила 12.5%, у грудні – 7.0%) кредитні ставки комерційних банків на небанківському ринку залишаються зависокими: в середньому близько 20%.

Значна вартість кредитів пов'язується з недостатньою капіталізацією вітчизняних банків, на чому наголосив Голова НБУ С.Л.Тігіпко, репрезентуючи проект «Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2003–2005 роки», а також із порівняно незначними обсягами залучених депозитів, низькою платоспроможністю позичальників, відсутністю реальних юридичних гарантій щодо погашення боргів за отриманими й неповернутими позиками під заставу майна, що зумовлює велику питому вагу прострочених позичок у кредитних портфелях банків. Вирішення зазначених вище проблем, окрім іншого, значною мірою залежить від розробки банками оптимальної кредитної політики, спрямованої як на зростання обсягів активів, так і на підвищення їх якості. Стрижнем цієї політики є кредитна стратегія. У банківській системі України в основному розроблено принципи її визначення. Головний із них полягає у проведенні банком комплексного аналізу за такими основними напрямами:

♦ оцінка і контроль за станом кредитного портфеля відповідно до вимог Положення Національного банку «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 06.07.2002 р. №279, згідно з яким основними критеріями класифікації якості кредитного портфеля банку є фінансовий стан його позичальників, стан обслуговування позичальниками їх кредитної заборгованості та рівень забезпечення кредитного портфеля;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17