Організація і проведення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні

Відповідно до Постанови Верховної Ради України ”Про порядок введення в дію Закону України ”Про внесення змін і доповнень до Закону України ”Про пенсійне забезпечення” встановлено тариф обов'язкових внесків на державне соціальне страхування для підприємств незалежно від форм власності та господарювання, виду діяльності й галузевої належності, об'єднань громадян, громадян-підприємців, які використовують найману працю, - 37 відсотків фонду оплати праці та інших виплат, у тому числі в натуральній формі (надалі - фонду оплати праці), які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян (крім винагород, які виплачуються за договорами цивільно-правового характеру, а також виплат відповідно до переліку видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються страхові внески, які не враховуються при визначенні середньомісячного заробітку для обчислення пенсій, що затверджується Кабінетом Міністрів України).

Для громадських організацій пенсіонерів та інвалідів, підприємств, установ і навчальних закладів, створених за рахунок коштів цих організацій для розв'язання їхніх статутних завдань, а також підприємств, де інваліди становлять більш як 50 відсотків загальної чисельності працюючих, тариф обов'язкових внесків на державне соціальне страхування встановлено у розмірі 5 відсотків фонду оплати праці [11]. Всі підприємства України, працівники яких підлягають державному соціальному страхуванню, і особи, котрі використовують найману працю, крім встановленої Кабінетом Міністрів України частини обов'язкових внесків на державне соціальне страхування, до Фонду соціального страхування України вносять:

- суми, одержані ними в установленому порядку від працівників за видані путівки на санаторно-курортне лікування, відпочинок та туризм, придбаних за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- суми витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, спричиненої трудовими каліцтвами і професійними захворюваннями внаслідок порушень власником підприємства або уповноваженим ним органом діючих правил з охорони праці та техніки безпеки; у зв'язку з підвищеною захворюваністю з вини власника підприємства або уповноваженого ним органу, а також травмами, одержаними з провини інших організацій чи окремих осіб;

- суми пені, штрафів, не прийнятих до заліку витрат по соціальному страхуванню, та інших фінансових санкцій щодо організацій та службових осіб, передбачених чинним законодавством.

Накладені суми штрафів вносяться до каси страхувальника або на рахунок органу Фонду готівкою чи стягуються із заробітної плати винних службових осіб в установленому порядку із зарахуванням на поточний субрахунок ”Розрахунки по соціальному страхуванню”. До складу коштів Фонду входять прибутки від комерційної та господарської діяльності Фонду, інші надходження. У разі дефіциту коштів в бюджеті Фонду, правлінням Фонду вносяться відповідні пропозиції Кабінету Міністрів України [11 ].

Страхові внески на державне соціальне страхування нараховуються на фонд оплати праці та інші виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

Внески не нараховуються на такі види виплат працюючим:

- компенсація за невикористану відпустку;

- вихідна допомога при звільненні;

- компенсаційні виплати (добові за відрядженнями і виплати замість добових);

- вартість безкоштовно наданих деяким категоріям працівників квартир, комунальних послуг, палива, проїзних квитків або сума коштів для їх відшкодування;

- вартість виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змиваючих та знешкоджуючих засобів, молока і лікувально-профілактичного харчування;

- суми відшкодування витрат та інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням працівників на роботу в іншу місцевість;

- доплати і надбавки до заробітної плати замість добових у випадках, коли постійна робота проходить в дорозі чи має роз'їзний характер, або у зв'язку із службовими поїздками в межах обслуговуваних дільниць;

- заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю (суботники, недільники тощо), яка перераховується до відповідного бюджету або на благодійні цілі;

- суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

- стипендії, що виплачуються підприємствами слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, направленим на навчання з відривом від виробництва;

- допомога, яка виплачується за рахунок підприємства молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або середнього спеціального навчального закладу;

- винагороди, що виплачуються громадянам підприємствами за виконання робіт за угодами цивільно-правового характеру;

- дивіденди за акціями;

- неоподаткована сума матеріальної допомоги;

- виплати, які проводяться з коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України (крім коштів, направлених на оплату праці);

- компенсаційні виплати, які виплачуються громадянам відповідно до Закону України від 1 липня 1992 року N 2532-12 ”Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, крім сум підвищеної (диференційної) оплати праці працівників на територіях радіоактивного забруднення, оплати додаткової відпустки, виплати різниці між заробітками при переведенні на нижчеоплачувану роботу, видатків по збереженню середньої заробітної плати за час вимушеного простою, що проводяться відповідно до зазначеного Закону України;

- допомога сім'ям з дітьми, що виплачується з державного та місцевих бюджетів відповідно до Закону України ”Про державну допомогу сім'ям з дітьми” N 2811-12;[5]

- суми добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб, у тому числі нерезидентів, громадянам, а також фондам, установам, закладам, громадським і релігійним організаціям, метою діяльності яких не є одержання прибутку та доходи яких формуються виключно з добровільних пожертвувань і членських внесків та (або) бюджетних асигнувань, для здійснення передбаченої їх статутними документами екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої, наукової та благодійної діяльності.

Соціальне страхування на добровільній основі у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України провадиться для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, а також адвокатів, які відповідно до Закону України ”Про адвокатуру” мають свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю, та їх помічників. Вказані громадяни та адвокати мають право на всі види забезпечення по державному соціальному страхуванню, згідно Положенню про Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, встановлені для робітників, службовців і членів кооперативів, за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, та адвокати, які виявили бажання на одержання забезпечення по державному соціальному страхуванню, звертаються до профспілкових органів чи органів Фонду соціального страхування з тимчоасової втрати працездатності за місцем проживання і заповнюють заяву за встановленою формою після чого вони реєструються як страхувальники.

Відповідний орган Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності присвоює кожному застрахованому реєстраційний номер і вручає йому Повідомлення про розмір страхового тарифу і строки сплати страхових внесків .

Страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати прапрацездатності сплачуються громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю, та адвокатами з їх доходів за тарифами, що установлюються Кабінетом Міністрів України. Розмір доходу визначається в порядку, передбаченому чинним законодавством. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, сплачують внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.

Громадяни, які займаються підприємницькою та адвокатською діяльністю, зареєстровані як страхувальники у органі Фонду, подають до 20 лютого по місцю реєстрації копію звіту, що представляється податковій інспекції, про фактичні доходи за рік.

Страхові внески сплачуються в такому порядку:

- платники, які мають постійно обчислювальний доход, сплачують страхові внески щомісяця згідно з Інструкції про порядок нарахування, сплати, витрат та обліку коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, погодженої з Міністерством фінансів і Національним банком України і затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування України;

- платники, доход яких повністю може бути обчислений лише по результатах роботи за рік, сплачують страхові внески в кожному кварталі в розмірі 25 процентів річної суми внесків, нарахованої за очікуваним доходом поточного року. Після закінчення року або припинення підприємницької діяльності громадянами річна сума внесків на соціальне страхування нараховується за фактично одержаним доходом. Різниця між сумою, перерахованою платником протягом року, і сумою, яка повинна надійти до Фонду соціального страхування з обчисленого доходу за рік, повинна бути внесена або повернена не пізніше 20 березня, а після припинення підприємницької діяльності - в 15-денний строк.

Страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вносяться (перераховуються) на відповідний рахунок Фонду.

Внески сплачуються в такі строки:

- платники, які мають постійно обчислюваний доход, сплачують страхові внески щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за минулим місяцем;

- платники, доход яких обчислюється по результатах роботи за рік, сплачують страхові внески до 20 лютого, до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня.

З припиненням підприємницької чи адвокатської діяльності сплата внесків припиняється з 1 числа місяця, наступного за місяцем подання заяви. Громадянам, які припинили підприємницьку чи адвокатську діяльність чи змінили місце проживання, профспілкові органи чи органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності видають довідку про сплату внесків, яка є підставою для включення періоду сплати внесків в трудовий стаж для призначення допомоги .

Виплата всіх видів забезпечення по державному соціальному страхуванню вказаним громадянам здійснюється органом, в якому громадяни зареєстровані як страхувальники. Підставою для виплат є відповідно оформлені для цього документи. Порядок обчислення допомоги та інших видів забезпечення по соціальному страхуванню та їхні розміри встановлюються відповідно до чинного законодавства.Контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків та правильністю витрачання коштів соціального страхування Фонду здійснюють органи, органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Усі спори між страхувальником і органом Фонду з питань соціального страхування відповідно до цього порядку вирішуються в судовому порядку. Цей Порядок погоджено з Міністерством фінансів України та правлінням Національного банка України.

1.4 Соціальна політика і реформа оплати праці в Україні

Заробітна плата, доходи громадян є концентрованим вираженням ефективності економіки і соціальної політики держави та спроможності профспілок і суспільства в цілому захищати одне з основоположних прав людини — право на гідне життя та вільний розвиток.

У цьому контексті розглянемо, що відбувалося у сфері оплати праці в Україні за роки незалежності та окреслимо можливу перспективу на майбутнє.

Перший етап реформування оплати праці розпочався в 1991 р., коли з прийняттям Закону “Про підприємства в Україні” суб'єкти господарювання набули право самостійно встановлювати фонд оплати праці, форми, системи і розміри заробітної плати. Тоді ж законом був встановлений досить високий соціальний стандарт для визначення гарантії мінімальної заробітної плати — мінімальний споживчий бюджет. У 1992 році було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України “Про оплату праці”, а у 1995 — однойменний Закон України, який розроблено за участю профспілок та в своїй основі базується на визнанні міжнародних трудових норм. У сукупності із законом "Про колективні договори і угоди" (1993 р.) створено механізм державно-договірного регулювання заробітної плати, притаманний багатьом країнам з ринковою економікою[10].

Однак незважаючи на достатньо прогресивну законодавчо-правову базу, реформи заробітної плати згідно з задекларованими цілями не відбулося. У грудні 1992 р. Декретом Кабінету Міністрів України було зупинено дію Закону “Про мінімальний споживчий бюджет”. Наступні два роки державою не встановлювався будь-який державний стандарт гарантії оплати праці і лише під тиском профспілок у жовтні 1994 р. прийнято Закон України "Про межу малозабезпеченості", як соціальний стандарт для визначення розміру заробітної плати на період кризового стану економіки. Зазначимо, що співвідношення натуральної та вартісної величини межі малозабезпеченості і мінімального споживчого бюджету становило приблизно як 0,5:1,0 та те, що визначалася вона виключно для осіб непрацездатного віку. Однак навіть при такому заниженому соціальному стандарті парламент жодного разу не встановив мінімальну заробітну плату на рівні межі малозабезпеченості чи вище (див.табл.1.6).

Як результат такої хибної соціальної політики, в 1991-1999 рр. рівень реальної заробітної плати знизився у 3,8 рази, тоді як ВВП у 2,3 рази, продуктивності праці — в 1,3 рази, що свідчило про неадекватність втрат економіки і людини праці й посилення її.

Розміри та співвідношення мінімальної заробітної плати і державного стандарту оплати праці.

Таблиця 1.6

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11