Іпотечне кредитування як механізм залучення фінансових ресурсів для підприємницької діяльності

-          в результаті продажу частини зношених основних фондів загальний коефіцієнт зносу основних фондів зменшився з 0,654(базовий період) до 0,393(звітний період);

Отримані характеристики ділової активності, що свідчать про негативні процеси у розвитку підприємства, тому інвестиційна привабливість є низькою.

Результати за 2004 рік:

Як видно з результатів розрахунків показників ліквідності, платоспроможності та джерел покриття виробничих запасів ВАТ “Янцівський гранітний кар ' єр” (табл.В.5 – В.8 Додатку В):

-          на звітну дату показники покриття запасів з кризового фінансового стану переведені в зону стійкого фінансового стану, тобто відмічене при аналізі активів балансу зменшення виробничих запасів має позитивний сенс;

-          показники платоспроможності та ліквідності перевищують нижній діапазон нормативів для коефіцієнтів ліквідності за виключенням показника абсолютної ліквідності, тобто необхідно підвищити норматив готівкових грошей на розрахунковому рахунку та в касі;

Як видно з результатів розрахунків показників рентабельності та фінансової стійкості в ВАТ “Янцівський гранітний кар ' єр” (табл.В.7 Додатку В):

-          рентабельність активів по чистому доходу та валовому реалізованому прибутку у звітному періоді підвищилась відносно базового, відповідно, на 46,0% та 262,0%;

-          рентабельність власного капіталу по чистому доходу та валовому реалізованому прибутку у звітному періоді підвищилась відносно базового, відповідно, на 83,0% та 355,0%;

-          вказане вище дозволило при практично незмінному рівні адміністративних витрат та витрат на збут перейти від негативної рентабельності власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування (збиток у базовому періоді –4,27%) до позитивного рівня рентабельності у звітному періоді +4,63%;

-          наведений рівень рентабельності власного капіталу по чистому прибутку після оподаткування дуже низький, бо відповідає строку окупності власного капіталу 28,8 років, що робить підприємство інвестиційно непривабливим;

-          всі показники фінансової стійкості(фінансування, маневреності, незалежності) відповідають у звітному періоді стійкому стану підприємства;

Як видно з результатів розрахунків показників майнового стану та ділової активності в ВАТ “Янцівський гранітний кар ' єр” (табл.В.8 Додатку В):

-          коефіцієнт трансформації активів у виручку від реалізації підвищився у звітному періоді на +46% (з 0,75 у базовому періоді до 1,1 у звітному періоді);

-          фондовіддача основних фондів підвищилася у звітному періоді на +37,2% (з 1,21 у базовому періоді до 1,66 у звітному періоді);

-          коефіцієнт оборотності обігових коштів зріс на +63,4 % (з 2,05 у базовому періоді до 3,35 у звітному періоді), що відповідає зниженню періоду 1-го обороту обігових коштів з 131,4 дня до 80,6 днів;

-          коефіцієнт оборотності запасів коштів зріс на +64,6 % (з 3,39 у базовому періоді до 5,58 у звітному періоді), що відповідає зниженню періоду 1-го обороту запасів з 79,6 дня до 48,4 дня;

-          коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зріс на +31,05 % (з 6,73 у базовому періоді до 8,82 у звітному періоді), що відповідає зниженню періоду 1-го обороту дебіторської заборгованості з 40,1 дня до 30,6 дня;

-          коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зріс на +78,0 % (з 6,28 у базовому періоді до 11,18 у звітному періоді), що відповідає зниженню періоду 1-го обороту (погашенню) кредиторської заборгованості з 43,0 дня до 24,15 дня;

-          мобільність активів знизилася з 0,367(базовий період) до 0,328(звітний період), що відповідає зниженню долі оборотних коштів в активах з 0, 558 (базовий період) до 0,483(звітний період), відміченому при аналізі активів та коефіцієнту покриття запасів;

Отримані характеристики ділової активності, що свідчать про розвиток підприємства, можуть бути використані при бюджетному прогнозуванні плану наступного року.

З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що неї визначаються, і розробки антикризових заходів на підприємствах доцільно впроваджувати систему раннього попередження і реагування (СРПР). Система раннього попередження і реагування - це особлива інформаційна система, що сигналізує керівництву про потенційні ризики, що можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища.

Одним з найважливіших інструментів системи раннього попередження банкрутства підприємств і методом його прогнозування є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою статистичних методів будується функція й обчислюється інтегральний показник, на підставі якого з достатньою імовірністю можна передбачити банкрутство суб'єкта господарювання.

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неплатоспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінювання кредитоспроможності є, по суті, методикою прогнозування банкрутства. У закордонній практиці поширення придбали дві моделі - Альтмана і Спрингейта, названі на честь їхніх авторів [25]. Модель Альтмана (розроблена в 1968 році і відома також за назвою «розрахунок Z-показника» - інтегрального показника рівня погрози):

 (2.5)

де Х1 = (Поточні активи - Поточні пасиви) / Обсяг активу;

Х2 = Нерозподілений прибуток / Обсяг активу;

Х3 = Прибуток до виплати відсотків / Обсяг активу;

Х4 = Ринкова вартість власного капіталу / Позикові засоби;

Х5 = Виторг від реалізації / Обсяг активу;

При Z < 1,8 - імовірність банкрутства дуже висока;

1,8 < Z < 2,7 - імовірність банкрутства середня;

2,7 < Z < 2,99 - імовірність банкрутства невелика;

Z > 2,99 - імовірність банкрутства незначна.

Розрахунок інтегрального показника Альтмана (у міру скептицизму по його застосування для українських підприємств) за даними балансу ВАТ «Янцівський гранітний кар'єр» за 2004 рік, дає наступні значення:

Таким чином, імовірність банкрутства підприємства по Альтману мала.

2.5 Оцінка класу платоспроможності та необхідного обсягу застави при поточному та іпотечному кредитуванні ВАТ «Янцівський гранітний кар’єр»

Процес кредитування складається з ряду етапів, кожний з який окремо забезпечує рішення конкретних задач, а в сукупності вони спрямовані на досягнення мети банківського кредитування – одержання банківського прибутку [24].

На першому етапі банківського кредитування аналізуються і відбираються заявки клієнтів на одержання кредиту. У заявці визначаються цільове призначення кредиту, його сума, термін використання, дата погашення, характеристика і економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту.

Після ознайомлення з документами службовець розмовляє з майбутнім позичальником, що має велике значення для наступного рішення питання про надання кредиту. На цьому етапі банк повинний приділити увагу вірогідності докумен-тів і інформації, на підставі яких зважується питання про надання кредиту.

Другий етап процесу кредитування припускає вивчення кредитоспромож-ності клієнта, тобто наявність передумов для одержання кредитів, здатності їхнього одержання. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отримані кредити, його поточне фінансовий стан і перспективи змін, здатність при необхідності мобілізувати кошти з різних джерел. Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ри-зик неповернення кредиту і приймає попереднє розрахункове рішення про надання або відмову у наданні кредиту. При цьому впроваджені типові форми “Класу кредитоспроможності” [38] (табл.2.1):

Таблиця 2.1 - Клас кредитоспроможності позичальників

Розрахунок класу кредитоспроможності проводиться при розрахунках фінансової стійкості та ліквідності підприємства. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання.

Позичкова операція – це акт комерційного продажу коштів на визначений термін. Тому в умовах ринкових відносин плата за кредит(процент) стає об'єктивним супутником кредиту, складовою частиною позичкової операції [43].

Вартість кредиту складається з процентної ставки, комісії за видачу й оформлення кредиту та інших елементів.

Основним видом плати за користування банківським кредитом є процент. Поряд з процентом банки можуть установлювати комісію, що застосовується як додатковий елемент ціни банківського кредитування. Комісія встановлює, як правило, у тих випадках, коли в процесі кредитування банк виконує додаткову робо-ту, пов’язану з оформленням позички і контролем, або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується. Комісія може сплачуватися окремо, або додаватися до процента.

Рівень процентної ставки залежить від таких факторів [45]:

-                     облікова ставка центрального банку;

-                     рівень інфляції;

-                     строк позички;

-                     ціна сформованих ресурсів;

-                     ризик;

-                     розмір позички;

-                     попит на банківські позички;

-                     якість застави;

-                     зміст заходів, що кредитуються;

-                     витрати на оформлення позички і контроль;

-                     ставка банку-конкурента;

-                     характер відносин між банком і клієнтом;

-                     норма прибутку від інших активних операцій.

Вплив цих факторів на рівень процентної плати за користування банківськими позичками є взаємозв’язаним, тому важко визначити кількісне значення кожного з них, але враховувати їх у сукупності доцільно.

Базовою процентною ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка центрального банку, за якою останній здійснює рефінансування комерційних банків. Базова процента ставка може бути або вищою, або нижчою облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (порівняно з обліковою ставкою ), він має право встановлювати проценти за своїми позичками нижчі від облікової ставки.

Рівень інфляції впливає як на облікову ставку Центрального банку [52], так і на ставки процента за позичками комерційних банків. Незважаючи на те, що Центральний банк встановлює позитивну проценту ставку (тобто з урахуванням інфляції), комерційні банки також враховують інфляційний фактор. Річ у тім, що облікова ставка Центрального банку не змінюється часто, тому в періоди між її змінами і при інфляційній активності у комерційних банків виникає потреба враховувати ту інфляцію, яка не покрита обліковою ставкою.

Фактор терміну кредиту прямо пропорційно впливає на рівень процентної ставки за позичками банку. Чим триваліший термін користування, тим дорожчим для позичальника є кредит. Така залежність обумовлена двома причинами. По-перше, при тривалішому терміні позички більшим є ризик втрат від неповернення боргу і від знецінення коштів, переданих у позичку у зв’язку з інфляцією, що не-минуча в ринковій економіці. По-друге, вкладення коштів довготривалого характеру, як правило, забезпечують відносно вищу віддачу.

Ціна сформованих банком ресурсів безпосередньо впливає на рівень процентної ставки за кредитами. Вона складається з депозитного процента й інших видів плати за куплені кредитні ресурси. Чим дорожче обходяться банку ресурси, тим, за інших рівних умов, вища норма позичкового процента.

Ризик – є невід’ємним атрибутом кредитування. Тут виникають кредитний і процентний ризики. Рівень цих ризиків залежить від виду позички і від порядку сплати процентів. Найризикованішими є незабезпечені (бланкові) позички. Ступінь ризику забезпечених кредитів залежить від повноти і якості застави. Чим вищий ступінь кредитного ризику, тим більша вірогідність для банку зазнати втрат від неповернення позичальником основного боргу і несплати процентів по ньому. Тому більш ризиковані позички видаються під вищий процент, аби компенсувати кредитору витрати від ризикового розміщення коштів.

Розмір позички зворотно впливає на рівень процентної ставки. Її рівень нижчий при більших позичках, оскільки відносні витрати, пов’язані з кредитною послугою, тут нижчі. Крім того, великі позички надаються великим клієнтам, котрі, як правило, менше схильні до ризику банкрутства. Але з такого правила можуть бути і винятки. банк може не зменшувати процентної ставки за великими кредитами, коли за його розрахунками це може призвести до підвищення ризику у зв’язку з погіршенням структури позичкового портфеля внаслідок порушення правила диверсифікації активів.

Попит на позички прямо впливає на рівень процентної ставки. Зростання попиту зумовлює підвищення процентної ставки за позичками. Але в умовах конкуренції між кредитними установами і боротьби за розширення ринку послуг банки можуть не зважати на це ринкове правило. Вони можуть не підвищувати рівень процентних ставок при зростанні попиту на кредит, керуючись ти, що нижчі процентні ставки за кредитами дадуть змогу залучити більшу кількість клієнтів і завоювати конкурентні переваги.

Якість застави зворотно впливає на рівень процентної ставки за позичками. Чим вона вище, тим, за інших рівних умов, відносно нижчою може бути процентна ставка за позичкою. Це пов’язано з тим, що якісніша застава зменшує ризик втрат у разі примусового погашення позички за рахунок її реалізації.

На рівень процентної ставки впливає зміст заходів, що кредитуються. Так, кредити, що опосередковують витрати, висока рентабельність яких є результатом спекулятивних дій позичальника, коштують звичайно дорожче тих, котрі забезпечують ефект, пов’язаний з виробництвом продукції, особливо сільського господарства.

Витрати на оформлення позички і контроль прямо впливають на рівень позичкового процента. Чим ці витрати більші, тим, за інших рівних умов вища норма процента за позичкою. Іноді витрати, пов’язані з кредитним процесом, не включаються у процентну ставку, а компенсуються шляхом стягнення з позичальника комісійних платежів.

Ставка банку-конкурента враховується при встановленні рівня позичкового процента залежно від характеру процентної політики, яку проводить даний банк. Прагнення додаткового прибутку спонукає встановлювати вищі проценти порівняно з іншими кредиторами. Якщо проводиться політика розширення ринку кредитних послуг, позичковий процент встановлюється на нижчому рівні, ніж у кон-курентів.

Норма прибутку від інших активних операцій банку слугує одним з орієнти-рів при встановленні норми позичкового процента. Якщо, наприклад, інвестиційні операції забезпечують банку відносно вищий прибуток (на одиницю вкладеного капіталу), ніж позичкові, то банку необхідно переглянути свою процентну політику в бік підвищення рівня позичкового процента.

При врахування означених факторів треба не забувати про підсумковий результат, який полягає тому, що визначена в кредитній угоді процентна ставка має бути джерелом отримання прибутку від позичкових операцій.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями бан-ків [15] (далі - резерв під кредитні ризики) є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13