Аналіз діяльності та підвищення ефективності банківських операцій КБ "ПриватБанк"

Для залучення депозитних внесків Приватбанк постійно контролює відсоткові ставки на своїх депозитах в порівнянні з іншими банками, чималу роль в цьому треба віддати відділу реклами які своєчасно реагують на всі зміни на фінансовому ринку України.

3.2 Шляхи підвищення ефективності кредитної роботи КБ “Приватбанк”

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного призначення, а також забезпечують економічну стабільність.

Кредити становлять близько 50% всіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів. Теорія портфеля пропонує розглядати не кожну окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та взаємозалежністю.

Кредитний портфель — це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, котра мас свій рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Доходність і ризик—основні параметри управління кредитним портфелем банку.

Якість та склад кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи в банку.

Одним з головних завдань, що постають перед менеджментом банку у сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика має охоплювати найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, які необхідно зафіксувати в письмовому вигляді й затвердити на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду. Кредитна політика банку є основним документом, яким необхідно керуватися при формуванні кредитного портфеля.

Приватбанк розраховує лише три нормативи. Норматив загальної ліквідності (Н6) розраховується як співвідношення загальних активів (А) до загальних зобов'язань банку (З) за формулою

А

Н6 = --- х 100%, (3.1)

З

де А - активи банку: 12347653063

З - зобов'язання банку: 12110945654

Н6 = 101,95%

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 100%.

Приватбанк не вважає необхідним розраховувати Норматив миттєвої ліквідності (Н5), але я вважаю цікавим все ж таки розрахувати його самостійно:

Ккр + Ка

Н5 = ____________ х 100 %, (3.2)

Пр

де Ккр - кошти на кореспондентському рахунку:

Ка - кошти в касі: 391656028

Пр - поточні рахунки: 9421614835

Н5 = 42%

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 20 %

Норматив співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку (Н7). Він характеризує питому вагу високоліквідних активів (Ва) в робочих активах (Ра) і розраховується за формулою

Ва

Н7 = ---- х 100%, (3.3)

Ра

де Ва - високоліквідні активи:

Ра - робочі активи:

Н7 = 269550609/1013480052,5 = 26,6%

Нормативне значення нормативу Н7 має бути не менше ніж 15%, а з 01.01.99 - 20%.

Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8). Цей показник розраховується за формулою

Зс

Н8 = ---- х 100%, (3.4)

К

де Зс - сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника та 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих стосовно щодо цього позичальника:

К - капітал банку= 12347653063

Н8 =935986 /12347653063 = 0,008%

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 25%.

За наданими розрахунками, маємо висновок: Приватбанк – не відхиляться від встановлених нормативів.

3.3 Управління кредитним ризиком

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення— на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:

Ø   нездатність позичальника до створення адекватного грошового лотоку;

Ø   ризик ліквідності застави;

Ø   моральні та етичні характеристики позичальника. До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

Ø   надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

Ø   надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

Ø   валютний ризик кредитного портфеля;

Ø   структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

Ø   рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів належать: аналіз кредитоспроможності позичальника; аналіз та оцінка кредиту; структурування позики; документування кредитних операцій; контроль за наданим кредитом та станом застави. Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку: диверсифікація; лімітування; створення резервів для відшкодування втрат за кредитні операціями комерційних банків.

Схему класифікації методів управління кредитним ризиком уточнює рисунок 3.1.

Кредитування - одна з найризикованіших операцій комерційних банків України на сучасному етапі їх діяльності. Про це яскраво свідчить, зокрема, питома вага проблемних кредитів у їхніх кредитних портфелях. Проблема зниження ступеня портфельного ризику щодо прострочених та пролонгованих кредитів і мінімізація його виникнення в майбутньому є чи не найактуальнішою для вітчизняних комерційних банків в умовах фінансової кризи.

Однією з основних причин виникнення проблемних кредитів є, на наш погляд, відсутність адекватної методики оцінки кредитоспроможності позичальника та врахування ступеня кредитного ризику банку в момент прийняття рішення про можливість (доцільність) надання кредиту.

Рисунок 3.1- Схема класифікації методів управління кредитним ризиком

У сучасній банківській практиці й науковій літературі ця проблема розв'язується в основному за допомогою нормативного методу та рейтингових (бальних) оцінок кредитоспроможності позичальника. У більшості наявних методик не сформований інтегральний критерій, на підставі якого можна було б адекватно провести порівняльний, обов'язково кількісний аналіз кредитоспроможності позичальника та пов'язаного з нею ризику і дати керівникам банківських установ достатньо простий і об'єктивний інструмент для наукового обгрунтування надання кредитів.

Розглянемо використання методів управління ризиком кредитного портфелю.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи постачальник може врахувати такі основні економічні показники його діяльності:

Ø   платоспроможність (коефіцієнти швидкої (ДО1), поточної (ДО2) і загальної (ДО3) ліквідності);

Ø   фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власного капіталу, співвідношення притягнутих і власних (ДО4) засобів));

Ø   обсяг реалізації;

Ø   обороти по рахунках;

Ø   склад і динаміка дебіторської-кредиторської заборгованості;

Ø   собівартість продукції;

Ø   прибутки та збитки;

Ø   рентабельність (ДО5);

Ø   характер погашення кредиторської заборгованості в минулому.

Важливим додатковим показником, якому необхідно враховувати при з'ясовані фінансового стани, є аналіз грошових потоків позичальника.

Також необхідно враховувати суб'єктивні фактори, що характеризуються такими показниками:

Ø   ринкова позиція контрагента і його залежність від структурних і циклічних змін в економіці й області;

Ø   наявність державних замовлень і державна підтримка підприємства-кредитора;

Ø   ефективність керування контрагента;

Ø   професіоналізм керівництва і його ділова репутація;

Ø   інша інформація.

У залежності від значення коефіцієнти ДО1-ДО5 поділяються на три категорії (таблиця 3.1.).

Таблиця 3.1. - Класифікація фінансових показників

Кожному з оцінних коефіцієнтів привласнюється визначений рейтинг (вага). Для визначення рейтингу позичальника розраховується сума балів S (таблиця 3.2.).

Таблиця 3.2. - Розрахунок суми балів

Крім кількісних показників, для оцінки кредитоспроможності позичальника використовуються якісні показники ризики галузеві; акціонерні, що регулюють діяльність підприємства; виробничі й управлінські.

У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Якщо банк зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси; фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Висновки

банківська операція прибутковість депозит

Для поліпшення прибутковості банківських операцій має сенс провести наступні заходи:

1. Розробку власної методики оцінки кредитного портфеля на основі власного досвіду і вже існуючих методів;

2. Диверсифікованість кредитного портфеля по:

Ø   територіальному принципу;

Ø   галузевому принципу;

Ø   формі власності кредитозайомщиків

Ø   організації правової діяльності;

Ø   термінам;

Ø   сумі;

Ø   видам забезпечення;

Ø   цілям кредитування.

3. Застосовувати форми кредитування з застосуванням векселів, факторингові і лізингові і трастові операції;

4. Активніше проводити кредитування фізичних осіб під заставу нерухомості, для чого об'єднати зусилля фахівців кредитного, юридичного відділів і відділу капітального будівництва;

5. Постійний кредитний моніторинг для відстеження надійності кредитного портфеля. З цією метою представляється раціональним формування в складі кредитного відділу банку спеціального підрозділу, що займається кредитним моніторингом із залученням фахівців юридичного відділу і відділу автоматизації.

Отже, основна мета комерційного банку - вибрати таку структуру банківського капіталу, що при найменших витратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів і доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення їм необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Література

1.            Закон України "Про банки і банківську діяльність". Введений в дію постановою Верховної Ради України від 17.01.2006р.

2.            Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України. Затверджена постановою Правління НБУ від 21.11.2002р. №388.

3.            Інструкція про порядок регулювання: та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджена Постановою Правління НБУ від 14.04.98 №141

4.            Інструкція до складання річного фінансового звіту комерційного банку. Затверджена Постановою Правління НБУ від 16.12.98 № 520.

5.            Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України. Затверджене Постановою Правління НБУ від ЗО. 12.98 № 566.

6.            Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків. Затверджене Постановою Правління НБУ від 27.03.98 №122.

7.            Андросов А.М. Бухгалтерский учет и отчетностъ в банке. - М.: Минатеп-информ, 1994.- 459с.

8.            Бабичев М., Бабичева Ю. Банковское дело. - М.: Экономика, 1994. - 396с.

9.            Банковские операции. Под редакцией Е.Ф. Жукова. - М.: Банки и биржа ЮНИТИ, 2002.-471с.

10.       Банковское дело. Под редакцией О.И. Лаврушина- - М.: Банки и биржа. Научно- консульт. центр- 2003. - 432с.

11.       Белый Е.Л. Банкивскнй менеджмент. Управление финансовой устойчивостью коммерческого банка. - Запорожье, 2002, - 186с.

12.       Долан Э.Д. Деньги, банки и денежно-кредитная политика- СПб.:, 1994 - 490с.

13.       Ковалъчук Т.Т., Коваль М.М. Ліквідность коммерційних банків. - К.: Знания, 2001. - 120с.

14.       Козлова Е.П., Галанина. Е.Н. Бухгалтерский учет в коммерческих банках. -М.: Финансы и статистика, 2001. - 432с.

15.       Кумок С.И. Анализ деятельности коммерческого банка. - К.: Вече, 1994.- 400с.

16.       Основы банковского дела. Под редакцией А.Н. Мороза- М.: Либра, 1994. -375с.

17.       Панова Г.С. Анализ финансового состояния коммерческого банка. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 272с.

18.       Усоскнн В.М. Современный коммерческий банк. Управление, и операции. –М.: Антидор, 2003. - 32.0с.

19.       Финансовый менеджмент: теория и практика, люд ред. Стояновой Е.И. - М., 2002 - 650с.

20.       Черкасов В.Е., ПпотшщнаЛ.А. Банковские операции: маркетинг, анализ, расчеты. - М.: Метаннформ, 2000.- 208с.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5