Україна на світових ринках озброєння

2. Шведський «Saab» (23 місце) з доходом 2.3 млрд.

3. Німецька фірма «ThyssenKrupp»

4. Італійський «FIAT (IVECO)»

Що ж до постачань зброї в зони конфліктів або країни з недемократичними режимами, то за даними міжнародних організацій, багато хто з країн і корпорацій порушує угоди про припинення експорту в такі держави. Так, відповідно до заяв міжнародній організації Oxfam, Швейцарія (фірма RUAG) займає друге місце після США по постачаннях боєприпасів до легкої зброї в країни, що розвиваються, зокрема в зони конфліктів [6, с. 60].

У 2007 році у Великобританії розгорівся скандал, пов'язаний з діяльністю «BAE Systems». Для того, щоб забезпечити доступ своєї продукції на ринок Саудівської Аравії, кампанія подарувала  садовскому принцу Аэробус вартістю в 75 млн. фунтів стерлінгів.

Австрійська фірма по випуску пістолетів Glock і ряд інших європейських збройових корпорацій переносять виробництво зброї в країни Латинської Америки і Азії, дістаючи можливість поставляти зброї в будь-які держави в обхід міжнародних угод, які ці країни просто не підписували.

Виробництво і продаж зброї стали одним з важливих джерел для поповнення державного бюджету: у багатьох демократичних державах можна спостерігати зрощення найбільших озброєних корпорацій з державною владою. Це багато в чому впливає на дозвіл питань, пов'язаних з озброєними конфліктами в країнах Азії і Африки. Тільки у 2005 році уряд США 148 млрд. доларів, а Великобританія – 6 млрд.[6, c. 61]

Очікується, що в майбутньому виробництво і продаж озброєнь збільшиться, про це свідчить також поява нових країн, які зовсім недавно увійшли на ринок озброєнь.

В групу нових виробників зброї входять Ізраїль, Сінгапур, Індія, Південна Корея і Південна Африка. У список активних торговців зброєю входить також і Китай. Так, Китай тільки за 2006 роки, поставив зброю в країни Азії, Африки і Близького Сходу на 800 млн. доларів [14, с. 24]. Хоча держави цих регіонів вважають за краще купувати озброєння в Росії, Європі і США, оскільки за якістю воно значно перевершує китайське, проте, Північна Корея і Іран є постійними імпортерами китайського озброєння. Імпорт зброї в ці держави заборонений міжнародними угодами і ООН, проте Китай поставляє їм серед іншого і ракетні технології. У країни Африки (Алжір, Єгипет) Китай поставляє легке озброєння, яке особливе популярно в «гарячих крапках».

Вельми активним на ринках озброєнь стає Ізраїль. Тільки у 2006 році по даним власного Міністерства оборони Ізраїль продав зброї на 4 млрд. доларів. Ця країна здійснювала постачання до Китаю, Індії, Грузії і Азербайджану.

Якщо говорити про, то найбільш відомими корпораціями, що займаються виробництвом озброєння, військових технологій і устаткування є «Samsung», з доходом від продажів озброєнь в 2006 році в 720 мільйонів доларів, і Doosan Infracore Defense. Південна Корея також не цурається постачань в країни, що розвиваються, у тому числі і ті, де відбуваються озброєні конфлікти.[14, c. 25]

Як вже наголошувалося, основним ринком збуту для США, Росії і ЄС є країни Азії, Африки, Близького Сходу і Південно-східної Азії, але навіть тут є свої лідери, які здійснюють багатомільярдні закупівлі різних видів зброї.

Крупними споживачами озброєння  є Китай і Індія. За період від 2003 по 2007 рік на Китай доводилося 12% зброї, що імпортувалася, на Індію 8%. Індія за період з 2003 по 2006 рік збільшила витрати на закупівлі озброєнь з 7.5 до 14 млрд. доларів. У 2007–2011 роках Делі планує витратити на придбання озброєнь і військової техніки близько 30 млрд. дол. А після 2025 року витрачатиметься на закупівлі до 35 млрд. дол. ежерічно. Індія зацікавлена практично у всіх видах озброєнь: надводних і підводних кораблях, літаках, системах супутникового наведення, елементах ППО і ПРО, наземній техніці і так далі [52, c. 22]

Китай також має широкі інтереси і отримує озброєння як з європейських, так і неєвропейських держав – і це не дивлячись на те, що США і ЄС ввели ембарго на постачання озброєнь в цю країну. Практично всі потреби Китаю в зброї задовольняла до останнього часу Росія.

У групу лідерів по закупівлях зброї входять Єгипет, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Пакистан і Чилі. Окремо варто відзначити Саудівську Аравію, яка, по суті, є перекупником зброї. Купуючи його практично у всіх світових постачальників, вона потім перепродує його в інші країни, зокрема в зони конфліктів. Тільки за період 2002-2005 рр. прибуток Саудівської Аравіі від постачань озброєнь склала 19.7 млрд. доларів.

Частка таких перекупників з часом зростатиме, а ринок озброєнь буде все менш контрольованим, що, по суті, створює сприятливі умови для дестабілізації конфліктних регіонів. Очевидним є той факт, що війни стають прибутковими бизнесом.

За останні п'ять років продажу зброї виросли на 21%. Найбільшим його постачальником залишаються США, Росія – на другому місці. А Україна стала головним військовим постачальником до Грузії.

Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру, проаналізувавши період з 2004 по 2008 рр., відзначає зростання торгівлі зброєю в світі і зростання його постачань на Близький Схід. [42, c. 23]

За цей період продажу зброї були на 21% вище, ніж в передуючу п'ятирічку. При цьому США залишалися найбільшим постачальником зброї і військового спорядження. На них довівся 31% цього виду торгівлі. 37% американських постачань поступили на Близький Схід. Росія по постачаннях зброї залишилася на другому місці (25%).

За останнє п'ятиліття постачання на Близький Схід виросли на 38%. Дослідники вважають це тривожною тенденцією, оскільки регіон «відмічений потенційними джерелами конфліктів, низьким рівнем довіри між урядами і прозорості».

В період 2004-2008 рр. виросли постачання озброєнь в гарячі крапки. У їх числі Афганістан, Грузія, Ізраїль, Пакистан і Шрі-ланка. Що стосується Грузії, то вона в 2007-2008 рр. купила за кордоном зброї і військової техніки на $224 млн. Україна поставила Тбілісі зброї на $186 млн. На другому місці – Ізраїль ($14 млн.), потім йдуть Польща, Туреччина, Чехія і Болгарія.[33, c. 122]

Експерти припускають, що криза істотно позначиться на закупівлях озброєнь. Проте поки Тайвань і ОАЕ нарощують військовий потенціал. В кінці 2008 р. Тайвань уклав крупний контракт на закупівлю озброєнь в США. Дослідники говорять, що деякі країни, зокрема, ОАЕ, виграли від високих цін на нафту і можуть дозволити собі військові закупівлі. Ірак також стає крупним покупцем озброєнь.

А ось Китай скоротив закупівлі озброєнь, відзначають експерти. Зокрема, впродовж 2007-2008 рр. Пекін не зробив нових крупних замовлень на покупку бойових літаків і військових кораблів в Росії. Це пояснюється його наміром концентруватися на виробництві цієї техніки в Росії. У Росії також є проблеми і з іншими ринками збуту. Так, в Індії росіянам доводиться стикатися з конкуренцією з боку Заходу.

Отже, світовий ринок зброї зростає протягом 2000-2008 рр. Основними тенденціями цього ринку є зростання попиту на зброю, орієнтація на закупівлю готових системних рішень, технологічних комплексів та наукових розробок.

Розділ 2. Аналіз стану України на світовому ринку озброєння

2.1 Стан України на світовому ринку озброєння

Ситуація в оборонній промисловості України нині складна. Оборонний комплекс залишається лише резервом політичного і економічного розвитку держави. Реалізувати його можливості намагалися люди, зацікавлені у підтриманні на належному рівні оборони і національної безпеки. Але міністерство промислової політики не поспішає стимулювати приватний капітал. Замість погодженого виступу «єдиним фронтом», практично позбавлений державної підтримки, український ОПК робить запізнілі спроби підприємництва, галузевого лобіювання, інтеграції в російські виробничі схеми. Частина директорського корпусу оборонних підприємств продовжує очікувати від держави оборонних замовлень. Тим часом обладнання та технології морально старіють.[12, с. 10]

Україна успадкувала після розпаду Радянського Союзу майже третину підприємств, які виробляли оборонну продукцію. Основу оборонного промислового комплексу (ОПК) тоді становили 205 промислових об'єднань і підприємств, 139 науково-дослідних і проектних організацій. На той час Україна виробляла 17% всієї оборонної продукції Союзу. Провідними галузями в ОПК тоді були ракетно-космічна техніка, суднобудування, транспортна авіація, бронетанкова та інженерна техніка, виробництво спеціальних радіотехнічних систем. Поряд з цим в Україні не вироблялись такі важливі компоненти озброєнь, як винищувальна, штурмова і бомбардувальна авіація, зенітно-ракетні комплекси, артилерійська зброя та ін.

Після проголошення своєї незалежності Україна стала законним володарем великих запасів зброї, розміри яких набагато перевищують потреби обороноздатності країни. На її території залишилися 6475 танків (у Росії - 10333 одиниці), 7153 бронетранспортери (16389 одиниць), 3392 артилерійські установки (7719 одиниць), 1431 літак (4161 одиниця), 285 гелікоптерів (1035 одиниць) [14, с.26 ]

ОПК України значною мірою був інтегрований у союзні структури і став залежним від зовнішніх замовлень та обсягів постачання комплектуючих, матеріалів і сировини.

Основними покупцями української зброї сьогодні залишаються Китай, Ірак і Азербайджан. За даними експертів SIPRI, в ці країни поставляються переважно українські бойові машини і ракети.

Нагадаємо, згідно зі звітом України для Регістра звичайних озброєнь ООН, за 2007 рік країна надала в 19 країн світу 1118 одиниць різних озброєнь і техніки, що майже в два рази більше, ніж в 2005 році. Це пояснюється великими замовленнями із США і Китаю. Зокрема, США купили в Україні 295 одиниць ПЗРК, Китай - 590 ракет (для порівняння, в 2005 році - 363 ракети). Ще одним значимим споживачем української військової техніки в 2007 році став Азербайджан. [31, с. 52]

Україна відчуває жорстку конкуренцію в найчутливішій для неї експортній галузі — постачанні танків. Головними конкурентами України в 2007 р. були Франція, Німеччина, Росія, Велика Британія, США, які разом з нею брали участь у тендерах на постачання бронетанкової техніки в Грецію та Туреччину.

Номенклатуру військової продукції, з якою Україна виходить на світові ринки озброєнь, складають танки, десантні кораблі, транспортні літаки, вертольоти, ракети класу “повітря-повітря” та ін.

В оборонно-промисловому комплексі збереглися галузі, продукція яких ще відповідає світовому рівню. До них можна віднести ракетно-космічну галузь. Ракета-носій “Зеніт”, що розроблена ДКБ “Південне” і виготовлена на ВО “Південмаш” в кооперації з Російською Федерацією, є основою міжнародних проектів “Морський старт” і “Глобал стар”. На думку багатьох фахівців, на сьогодні це одна з найдосконаліших у своєму класі ракет. Великий інтерес іноземних фірм викликає розроблена в ДКБ “Південне” ракета-носій “Циклон”, що призначена для запуску супутників середньо-го класу.

Україна має сучасну високорозвинену суднобудівну галузь, на яку в колишньому СРСР припадало 30% всього обсягу суднобудування по тоннажу і 40% – за кількістю суден. До її продукції входять різні типи суден: від малих патрульних кораблів на підводних крилах до великих крейсерів-авіаносців. Галузь має широкі можливості щодо ремонту та модернізації надводних і підводних кораблів.[29, с. 13]

Авіаційна галузь посідає провідні позиції у розробці транспортних і військово-транспортних літаків. Літак Ан-70, за оцінками фахівців, випереджає свої зарубіжні аналоги [“Геркулес” (США), Iл-76 (Росія), FLA (Західна Європа)] на 8-10 років. Ведеться підготовка серійного виробництва сучасного літака Ан-140, попит на який на світовому ринку оцінюється в 20-25 млрд дол. Вартість цього літака очікується на 40% меншою від вартості зарубіжних аналогів. У найближчі роки потреба в цих літаках оцінюється в 1500 одиниць, а на 10-15-річну перспективу – в 5000 одиниць. Україна виграла міжнародний тендер і розпочала в 1998-1999 рр. виробництво літака Ан-140.[7, с. 25]

Значний науково-технічний і виробничий потенціал має авіаційне двигунобудування. Воно здатне виробляти широкий спектр двигунів для літаків і вертольотів. Двигуни запорізького АТ “Мотор-Січ” використовуються на літаках майже 60 країн світу.

Підприємства авіаційного двигунобудування мають широкі можливості міжнародного співробітництва, зокрема у наданні послуг у проведенні капітального і поточного ремонту двигунів для вертольотів типів “Мі” і “Ка”. В 2007 р. експорт продукції авіаційного двигунобудування приніс Україні понад 100 млн дол.

Світового рівня в розробці та виробництві танків досягла бронетанкова галузь. Танки Т-80УД, які виробляються на заводі ім. Малишева, успішно конкурують на світовому ринку озброєнь і військової техніки.

Порівняно з авіаційною і суднобудівною галузями бронетанкова галузь значно меншою мірою залежить від імпортних поставок матеріалів, сировини, комплектуючих. Вона спроможна налагодити виробництво багатьох видів продукції практично за замкнутим циклом.

Україна є світовим лідером у виробництві навігаційних приладів, головок самонаведення для ракет “земля-повітря”, станцій радіотехнічного контролю, звукометричних систем артилерійської розвідки, складних систем управління, апаратури радіозв’язку, радіотехнічної і радіоелектронної боротьби, авіаційних і ракетних систем прицілювання.[19,с. 4]

В Україні збереглась добре розвинена електронно-оптична галузь.

Козирем України на світовому ринку озброєнь і техніки є та обставина, що за попередні десятиріччя в ряді країн світу накопичилася значна кількість озброєння колишнього радянського виробництва. За деякими оцінками, його сукупна вартість становить близько 200 млрд дол. США (на думку експертів, майже половина світової бронетанкової техніки – це в основному броньовані машини радянського виробництва або техніка, виготовлена на їх основі). Усе це відкриває для України потенційні можливості за умов певного динамізму й активності стати фаворитом в галузі модернізації деяких зразків озброєння та військової техніки, а також експорту запчастин до них та інших комплектуючих.

Постачання запасних частин, обслуговування техніки, створення відповідної інфраструктури, підготовка фахівців і, що найголовніше, надання послуг в модернізації зразків озброєння ряду країн, а також послуг у військово-промисловій базі може стати однією з найбільших перспектив українського військово-технічного співробітництва із зарубіжними країнами (за оцінками експертів, на ці види військово-економічної діяльності припадає майже третина всіх контрактів, що укладаються на світовому ринку озброєнь та військової техніки).[45, с. 31]

Особливий інтерес країн-імпортерів викликає модернізація бронетанкової техніки, яку мають на озброєнні їхні армії. Співробітництво у цій сфері відкриває можливості цим державам значно, а нерідко дуже суттєво підвищувати бойові можливості раніше закупленого ними озброєння. І що характерно - витрати на це в 4-6 разів менші ніж на закупівлю нового. Так, модернізація одного танка Т-72 дає змогу всього за 100-200 тис. дол. США вивести його тактико-технічні характеристики на рівень сучасного ізраїльського танка “Меркава” (закупівля останнього обходиться в 2,5-3,0 млрд дол. - журн. “Дейлі”, 25.06.96 р.). За оцінками фахівців, тільки танків Т-72 у світі налічується до 10 тис. [29,с. 28]. Однак необхідно враховувати, що перспективне для України військово-технічне співробітництво (експортна діяльність) вже інтенсивно освоюється східноєвропейськими виробниками та Росією при активній участі зацікавлених у цьому західних та ізраїльських фірм.

На сьогодні кількість ринків озброєння та військової техніки, на яких оперує Україна, надто обмежена. В цілому країни-експортери, а отже, і ринки зброї можна розділити на такі категорії:

Держави, які з різних причин не можуть закуповувати сучасні види озброєння та військової техніки у постачальників. До числа таких належать Іран, Пакистан та континентальний Китай. Захід проявляє щодо них підвищену стриманість, прагне недопустити передачі їм високих технологій. Скориставшись такою ситуацією, Україна змогла проникнути на пакистанський та іранський ринки озброєння. Однак використання такого роду "маргінальних" ринків не є привілеєм лише України. Франція, наприклад, скористалася відмовою Москви та Вашингтону поставляти Пакистанові літаки четвертого покоління і продала Ісламабаду винищувачі Міраж-2000-5. До цієї категорії держав певною мірою можна віднести і Туреччину, оскільки потенційно продаж української зброї та військової техніки цій країні став можливим лише після відмови США, ФРН та інших західних країн експортувати сюди озброєння (курдська проблема). [47, c. 22]

Значний інтерес до зброї та сучасних технологій підприємств оборонно-промислового комплексу України проявляють Пакистан та Індія. Цей регіон потребує товарів і послуг військового призначення. Вони в Україні є і не скористатися такою чудовою нагодою було б нерозумно. Звичайно ж, з урахуванням протиріч між цими країнами.

Розглядаючи військово-технічне співробітництво з Пакистаном та Індією на перспективу, необхідно зазначити, що до останнього часу лише Росія, США та Китай впливали на дисбаланс сил у цьому регіоні, зокрема: постачання озброєнь і техніки до Індії здійснювала в основному Росія; США та Китай - до Пакистану. Але останнім часом Пакистан зазнає певних труднощів щодо імпорту зброї із США, тому і змушений шукати інших постачальників. Укладений Україною контракт на експорт танків до Пакистану є підсумком вдалого зайняття нею позиції в цьому питанні. Зрозуміло, що якби цей вакуум не використала Україна, то тут з'явилася б інша країна (Франція, Великобританія, ФРН, чи навіть Росія).

2.2 Міжнародна інтеграція

Ефективність військово-технічного співробітництва (ВТС) України з іншими країнами світу та його вплив на здійснення Україною військово-технічної політики з технічного оснащення національних Збройних Сил новими й модернізованими зразками озброєння та військової техніки (ОВТ) залежать від визначення й реалізації стратегічних цілей країни у цій важливій сфері діяльності.[20, с. 5]

В сучасній науковій літературі існують досить чіткі визначення термінів основних інструментаріїв державної політики (зовнішньої, внутрішньої, економічної, військової, ідеологічної тощо), які мають певне наповнення, зміст і мету. Якщо дискусії в цих сферах державної політики носять науковий характер, то зовсім іншого змісту набули вони стосовно проблеми військово-технічного співробітництва. На сьогодні тут спостерігається певна комерціалізація понять, про що свідчать численні публікації у засобах масової інформації, в спеціальних та суто наукових виданнях.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6