Організація цивільної оборони на об'єктах господарської діяльності 
Війська Цивільної оборони. Спеціалізовані військові
формування, призначені для захисту населення і території у разі виникнення
надзвичайних ситуацій, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом,
великою пожежею, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів
ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат,
ліквідації їх наслідків та виконання інших поставлених завдань згідно з
законодавством.
Війська ЦО України утворюються відповідно до Закону України
"Про війська Цивільної оборони" і складають ядро найбільш
підготовлених і мобільних сил. Кількість і чисельність частин і підрозділів цих
військ визначається з урахуванням потреб і особливостей району призначення.
Війська ЦО підпорядковуються керівникові центрального органу виконавчої влади з
питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи.
До 1992 року військові частини ЦО входили до складу Збройних
Сил і підпорядковувались Міністру оборони. 28 січня 1992 року Постановою
Кабінету Міністрів України „Про війська ЦО” частини ЦО були підпорядковані
Штабу ЦО України. У склад військ ЦО України входять:
— чотири окремі мобільні механізовані бригади, одна з них
навчальна;
— чотири окремі мобільні механізовані полки;
— дев'ять окремих аварійно-рятувальних батальйони;
— об'єднаний загін оперативного рятування;
— регіональний рятувально-координаційний центр;
— два вузли зв'язку МНС України.
Військові частини мають свої зони відповідальності і
дислокуються у великих містах та промислових центрах — у містах Київ, Донецьк,
Кіровоград, Вінниця, Хмельницький, АР Крим, Київська, Дніпропетровська,
Харківська, Запорізька, Одеська, Луганська, Львівська, Сумська та Рівненська
області.
Згідно з Законом "Про цивільну оборону України" на
війська ЦО покладено завдання щодо організації та проведення РІНР в районах
лиха та осередках ураження. Маючи на оснащенні сучасну техніку і володіючи високою
маневреністю, вони здатні швидко проводити рятувальні роботи у будь-який час
року і доби та будь-якій погоді. Свої завдання військові частини ЦО виконують,
як правило, при взаємодії з формуваннями ЦО, а також з відомчими спеціальними
формуваннями, що залучаються до проведення заходів по ліквідації наслідків НС
чи самостійно.
Основними завданнями військ ЦО є:
— здійснення заходів щодо підтримання органів управління, сил
і засобів військ ЦО в стані постійної готовності до виконання поставлених
завдань;
— накопичення, розміщення, зберігання та своєчасне
відновлення військової та спеціальної техніки, інших матеріально-технічних
засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних робіт у мирний і
воєнний часи;
— проведення РІНР у зонах надзвичайної екологічної ситуації,
осередках ураження та районах стихійного лиха;
— проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням
вибухонебезпечних предметів;
— участь в обороні України, захист її суверенітету,
територіальної цілісності і недоторканності в межах її компетенції.
Діяльність військ ЦО базується на принципах:
— гуманізму і милосердя, пріоритетності завдань врятування
життя та збереження здоров'я людей і природного середовища в разі виникнення
надзвичайних ситуацій;
— поваги до людини, її прав і свободи;
— забезпечення безпеки людей у разі проведення
аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації наслідків
надзвичайних ситуацій;
— дотримання екологічної безпеки;
— поєднання засад добровільності комплектування та загального
військового обов'язку.
Війська ЦО базуються на засадах централізованого керівництва,
колегіального розроблення рішень і єдиноначальності під час їх виконання,
додержання військової дисципліни, законності гласності та збереження державної
таємниці. У військах ЦО не допускається створення і діяльність організаційних
структур політичних партій.
Створення сил ЦО здійснюється за принципом достатньої
необхідності для ліквідації наслідків однієї передбачуваної аварії, катастрофи,
великої пожежі, стихійного лиха певної категорії.
Війська ЦО під час виконання поставлених завдань зобов'язані:
— брати участь у заходах, спрямованих на попередження
надзвичайних ситуацій;
— готувати сили і засоби для попередження і ліквідації
наслідків надзвичайних ситуацій;
— виконувати аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи
щодо оперативної локалізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у
тому числі на територіях держав, з якими укладено відповідні угоди;
— брати участь у локалізації та ліквідації великих лісових та
торф'яних пожеж;
— проводити роботи із санітарної обробки населення,
спеціальної обробки техніки та іншого майна, знезаражування будівель, споруд і
територій;
— забезпечувати збереження вантажів, які перевозять у зону
надзвичайних ситуацій як гуманітарну допомогу;
— забезпечувати населення, яке потерпіло від наслідків
надзвичайних ситуацій, продуктами, водою, предметами першої необхідності,
тимчасовим житлом, послугами та матеріальними засобами, а також наданням
медичної допомоги;— брати участь у здійсненні заходів щодо евакуації населення,
матеріальних і культурних цінностей із зон надзвичайної ситуації;
— проводити радіаційну, хімічну та неспецифічну
бактеріологічну (біологічну) розвідку в осередках ураження, зонах забруднення
(зараження) і катастрофічного затоплення, а також на маршрутах до них;
— брати участь у проведенні науково-дослідних,
дослідно-конструкторських робіт пов'язаних із створенням, випробуванням і
впровадженням нових технічних засобів, необхідних для захисту території держави
та її населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій, а також технології
проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;
— брати участь у здійсненні карантинних заходів під час
епідемій, епізоотій та епіфітотій;
При цьому Військам ЦО надається право:
— вимагати від посадових осіб і громадян здійснення заходів
щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, припинення дій, що
перешкоджають їм виконувати поставлені завдання;
— проводити оточення (блокування) певних територій, окремих
будівель, споруд чи об'єктів під час аварій, катастроф, стихійного лиха та
пожеж;
— користуватися позачергово у разі необхідності всіма видами
пасажирського транспорту приміського та міжміського сполучення;
— користуватися у разі необхідності засобами зв'язку
юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування;
— тимчасово забороняти або обмежувати рух транспорту та
пішоходів поблизу та в межах зони надзвичайної ситуації.
Комплектування Військ ЦО здійснюється на основі Закону
України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", а
також за контрактом.
Спеціалізовані формування ЦО є складовою частиною сил ЦО, що
призначена для виконання спеціальних робіт, пов'язаних із радіаційною та
хімічною небезпекою, значними руйнуваннями, аварійними ситуаціями на нафто-газо-добувних
промислах та продуктопроводах, проведенням профілактичних робіт.
У центральних органах державної виконавчої влади
спеціалізовані формування Цивільної борони створюються згідно з рішенням
Кабінету Міністрів України за поданням відповідних міністерств, відомств та
суб'єктів господарської діяльності, узгоджених із Міністерством України з
питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи, уповноваженим на вирішення завдань у сфері захисту
населення та території від надзвичайних ситуацій та іншими зацікавленими
центральними органами виконавчої влади.
В АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі
спеціалізовані формування ЦО створюються Радою Міністрів АР Крим, місцевими
державними адміністраціями відповідно до законодавства України.
На об'єктах господарської діяльності, на яких передбачена
обов'язкова наявність формувань, спеціалізовані формування ЦО створюються
керівництвом суб'єктів господарювання за узгодженням з органами управління
Міністерства України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків
Чорнобильської катастрофи, які уповноважені на вирішення завдань у сфері
захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
За підпорядкованістю формування можуть бути: центрального підпорядкування,
територіального та об'єктового, при цьому формування центрального
підпорядкування та територіальні створюються, як правило, як самостійні
підприємства різних організаційно-правових форм діяльності, що мають права
юридичної особи, власний баланс і рахунок, а об'єктові — як структурні
підрозділи підприємств, що обслуговуються.
Спеціалізовані формування безпосередньо підпорядковуються
його засновнику, а для застосування у випадку надзвичайної ситуації —
начальнику ЦО, начальнику управління (відділу) з питань НС у справах захисту
населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Основними завданнями спеціалізованих формувань є:
— надання екстреної допомоги радіаційно,- хімічно,-
біологічно та іншим потенційно небезпечним об'єктам у локалізації аварій і
катастроф з викидом СДОР та інших агресивних речовин, попередження виникнення
вторинних факторів;
— ведення рятувальних робіт в осередках ураження і районах
стихійного лиха, як правило, при наявності радіоактивного забруднення і
хімічного зараження, інших екстремальних умов;
— проведення специфічних робіт при ліквідації наслідків
аварій, катастроф та наслідків стихійного лиха;
— здійснення на підприємствах, що обслуговуються, комплексу
спеціальних попереджувальних та профілактичних заходів, які спрямовані на
попередження аварійних ситуацій, зниження втрат і збитків у випадку їх
виникнення.
За окремими договорами спеціалізовані формування можуть
виконувати:
— роботи неаварійного характеру, направлені на підсилення
протиаварійного захисту потенційно небезпечних об'єктів (ПНО);
— підготовку персоналу потенційно-небезпечних об'єктів до дій
у НС. Для виконання покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму
складі — оперативні, допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації та
виробничі підприємства.
Комплектування спеціалізованих формувань ЦО здійснюється за
контрактом із числа спеціалістів, які мають досвід роботи у надзвичайних
ситуаціях.
До центральних спеціалізованих формувань відносяться
воєнізовані формування, призначені для ведення аварійно-рятувальних робіт при
ліквідації великих виробничих аварій, в тому числі при наявності СДОР, аварій
на залізничному транспорті, наслідків стихійного лиха, а також наслідків пожеж,
загазування, обвалів тощо. Крім того, цими частинами виконуються певні
ліквідаційні, пошуково-рятувальні, монтажно-відновлювальні (під водою, в зонах
лісових пожеж) роботи енергозабезпечення, надання медичної допомоги та інше.
До територіальних спеціалізованих формувань відносяться
зведені рятувальні підрозділи, призначені для проведення специфічних робіт,
пов'язаних з аваріями технологічного і природного характеру, а також для
аварійно-відновлювальних робіт на об'єктах господарської діяльності.
Об'єктові спеціалізовані формування створюються на об'єкті
господарювання і складаються із спеціалізованих підрозділів, які виконують
завдання щодо ліквідації аварій та виконують аварійно-відновлювальні роботи у
випадку надзвичайних ситуацій безпосередньо за профілем даного підприємства.
До спеціалізованих формувань та аварійних служб міністерств
та відомств відносяться:
— пошуково-рятувальні формування (гірничорятувальні,
газорятувальні, спеціалізовані буксири-рятувальники, водолазно-рятувальні та
ін.);
— аварійно-відновлювальні формування (відновлювальні поїзди
Укрзалізниці, державний аварійно-технічний центр Державного департаменту з
питань атомної енергетики, аварійно-відновлювальні бригади у складі підприємств
з обслуговування автошляхів, об'єктів електрозв'яку, електроенергетики,
трубопровідного транспорту, комунального та водного господарств;
— формування та служба протипожежної охорони (державне
протипожежне формування, позаштатні протипожежні формування);
— служба охорони громадського порядку — установи МВС України;
— служба медицини катастроф — державна служба медицини катастроф
(ДСМК).
Основне призначення медичної служби:
— надання громадянам безоплатної медичної допомоги в
надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру;
— організовування і проведення комплексу
санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів у районах НС;
— координування роботи, спрямованої на забезпечення
готовності лікувальних закладів, системи зв'язку та оповіщення, медичних та
спеціалізованих формувань і закладів ДСМК до дій в екстремальних ситуаціях;
— здійснювати збір, аналіз, облік і надання інформації про
медико-санітарні наслідки НС;
— забезпечувати збереження здоров'я персоналу, який бере
участь у ліквідації наслідків НС;
— забезпечувати створення та раціональне використання
резервів матеріально-технічних ресурсів для проведення заходів ДСМК;
— брати участь у підготовці медичних і немедичних
працівників, на яких відповідно до законодавства покладено надання медичної
допомоги у випадках виникнення НС;
— проводити науково-дослідну роботу, пов'язану з
удосконаленням форм та методів організації надання екстреної медичної допомоги
постраждалим у НС.
Для
виконання цих завдань передбачається створити ДСМК на двох рівнях: державному
та територіальному.
Керівними документами, за якими на ОГ організовується
підготовка з ЦО, є:
- наказ начальника ЦО району (міста) за підсумками підготовки
за минулий рік і завдання на новий навчальний рік;
- програми підготовки і навчання з ЦО;
- виписки з плану комплектування курсів ЦО і навчальних
установ підвищення кваліфікації.
У відповідності з цими документами на ОГ розробляються:
- наказ начальника ЦО об'єкта за підсумками підготовки з ЦО
за минулий рік і завдання на новий навчальний рік.
До наказу додаються:
- перелік навчальних груп;
- перелік тем навчання і тренувань з ЦО;
- тематика підготовки з ЦО;
- план підготовки керівного складу невоєнізованих формувань,
робітників і службовців об'єкта;
- розклад занять для кожної навчальної групи.
Крім того, на об'єкті може розроблятися графік використання об’єктів
навчально-матеріальної бази.
Облік підготовки і навчання з ЦО на об'єкті ведеться
постійно. До облікових документів на ОГ відносяться:
- журнал обліку занять з ЦО (на кожну групу);
- журнал обліку підготовки керівного і командно-начальницького
складу на курсах ЦО і навчальних установах підвищення кваліфікації.
Після
вивчення теоретичної частини необхідно закріпити отримані знання в ході різних
тренувань і навчань.
Особливо
важливими документами, які повинні бути розроблені головним інженером та
підписані начальником ОГ є:
1. перспективний
план захисту об`єкту,
2. план евакуації
працівників,
3. план забезпечення
фінансування евакуаційних та рятувальних робіт,
4. технічна
документація ОГ щодо правил експлуатації,
5. висновки комісії
щодо стійкості ОГ.
Організація цивільної оборони на об`єктах господарювання (ОГ)
покладається головним чином на начальника цивільного захисту та його
помічників.
Мета створення цивільного захисту на ОГ полягає в проведенні
попереджувальних заходів виникнення НС і впровадження заходів на зменшення збитків
і втрат у випадках аварій, розробка інженерно-технічних заходів.
До складу керівництва ЦО об'єкта входять: начальник ЦО (НЦО),
заступники: по евакуації, якому підпорядкована евакокомісія; по заміській зоні;
по технічній частині, якому підпорядковується комісія з підвищення сталості
роботи підприємства; начальник штабу, який є першим заступником НЦО
підприємства.
Штаб ЦО здійснює заходи щодо захисту робітників, службовців і
населення підвідомчих робітничих мікрорайонів і селищ при стихійних лихах,
виробничих аваріях і катастрофах, а також від сучасних засобів ураження.
Організовує і забезпечує безупинне управління ЦО. Розробляє плани ЦО об'єкта на
мирний і воєнний час, періодично коректує й організовує їх виконання.
Організовує і контролює навчання робітників та службовців з Цивільної оборони і
підготовку формувань ЦО об'єкта.
Особливо
важливими документами, які повинні бути розроблені головним інженером та
підписані начальником ОГ є: перспективний план захисту об`єкту, план евакуації
працівників, план забезпечення фінансування евакуаційних та рятувальних робіт,
технічна документація ОГ щодо правил експлуатації, висновки комісії щодо
стійкості ОГ.
1.
Атаманюк В.Г. Гражданская оборона. – М.: Высш. шк., 1986.
2. Безопасность
жизнедеятельности. Учебник / Под ред. Э.А. Арустамова. – М., 2000.
3. Безпека життєдіяльності.
Підручник / За ред. Я.Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.
4. Депутат О.П., Коваленко І.В.,
Мужик І.С. Цивільна оборона. Навчальний посібник. Видання друге. – Львів.:
Афіша, 2001.
5. Заплотинський В.М. Безпека
життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К., 2000. – 280 с.
6. Желібо Е.П. Безпека
життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.
7. Лапін В.М. Безпека
життєдіяльності людини: Навчальний посібник. - Л., 2000. - 186 с.
8. Пістун І.П. та інші. Безпека
життєдіяльності. - Львів, 1995.
9. Шоботов В.М. Цивільна оборона:
Навчальний посібник. – К., 2004. – 439 с.
Страницы: 1, 2
|
