Нотариат

Стаття 8 Закону України "Про нотаріат" передбачає необхідність додержання нотаріусом таємниці вчинюваних нотаріальних дій. Порушення цієї вимоги є підставою анулювання свідоцтва.

Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій є одним із важливих правил діяльності нотаріуса, що забезпечує його авторитет і перешкоджає виникненню несприятливих наслідків для осіб, які звернулися до нотаріуса.
Це не лише порушення законності, а й аморальний вчинок нотаріуса, бо особи, які звертаються до нотаріуса, часто відкривають йому найпотаємніше, заповітне, впевнені в тому, що таємниці їхньої бесіди буде дотримано.

Остання підстава для анулювання свідоцтва — це порушення нотаріусом вимог ст. 9 Закону України "Про нотаріат", яка регулює обмеження у праві вчинення нотаріальних дій, коли він має певну заінтересованість у вчиненні їх.

Вимоги ст. 9 Закону служать забезпеченню об’єктивності і законності при вчиненні нотаріальних дій. Для анулювання свідоцтва достатньо одного випадку порушення ст. 9 Закону.

Свідоцтво анулюється за поданням Головного управління юстиції
Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що попередньо розглядається комісією. Наказом Міністра юстиції України від 19 листопада 1998 р. було затверджено Положення про
Комісію з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції
України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та
Севастопольського міських управ лінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Комісія утворюється при Міністерстві юстиції України та складається з
7 осіб.

Повноваженнями цієї комісії є розгляд подань вищевказаних управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв.

Подання розглядається при участі нотаріуса, щодо якого вирішується питання про анулювання свідоцтва, та представника управління юстиції, але їх неявка не є перешкодою для розгляду подання, крім випадків, коли Комісія визнає їх явку обов’язковою.

До подання слід додати засвідчені у встановленому порядку копії документів:

— доповідну записку про перевірку роботи нотаріуса;

— пояснення нотаріуса;

— копію наказу про призупинення нотаріальної діяльності;

— документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених в роботі нотаріуса порушень;

— відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури і суду та ін.

Комісія за результатами розгляду подання може винести такі рішення:

— щодо відхилення подання управління юстиції;

— щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю;

— щодо відмови про анулювання свідоцтва на право займатися нотаріальною діяльністю.

На час розгляду комісією при Міністерстві юстиції подання управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю така діяльність нотаріуса призупиняється. Печатка, реєстри, архів та спеціальні бланки нотаріальних документів, що залишились у нотаріуса, опечатуються представниками управління юстиції та передаються їм на збереження. Максимальний термін призупинення діяльності нотаріуса становить три місяці.

Правовою гарантією захисту прав нотаріуса при анулюванні свідоцтва є його право оскаржити ці дії до суду в місячний строк від дня одержання рішення про анулювання свідоцтва. Скарга розглядається в порядку провадження, що виникає з адміністративно-правових відносин (статті 248—
248 ЦПК України).

Особа, яка вперше починає займатися нотаріальною діяльністю, в управлінні юстиції в урочистій обстановці приносить присягу: "Урочисто присягаю виконувати обов’язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з законом і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і організацій, зберігати професійну таємницю і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса".

Звернення до морального аспекту діяльності нотаріуса — одна з ланок реалізації дуже важливої задачі нашого суспільства — відродження духовного життя України. Положення цієї статті вперше урегульовано нашим законодавством і заслуговують на увагу, бо моральний, як і професійний, авторитет нотаріуса повинен бути на високому рівні.

Коли нотаріус в урочистій обстановці, яка настроює його на високу вимогливість до себе, дає присягу, він відчуває моральну відповідальність перед собою і людьми. Це — суто психологічний аспект, який змушує людину поводитись чесно, сумлінно, згідно з її совістю.

Порушуючи присягу, нотаріус зраджує не лише тих, хто звернувся до нього і довірився йому, а насамперед себе. Виконуючи довірені йому державою нотаріальні дії, нотаріус зобов’язаний бути чесним, правдивим, не переслідувати особистої вигоди, бо це протизаконно та аморально.

Принесення присяги тісно пов’язане і з етичною стороною діяльності нотаріуса. Він має бути ввічливим, тактовним, об’єктивним, добрим психологом, сповненим людської та професійної гідності.

Головне, щоб принесення присяги аж ніяк не перетворилося на просту незначущу формальність.

Права нотаріуса є реалізацією принципу сприяння громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Важливою гарантією діяльності нотаріуса є закріплення в законі його прав (ст. 4 Закону України "Про нотаріат"). Перелік цих прав є досить об’ємним, але невичерпаним — чинним законодавством нотаріусу може бути надано й інші права.

Нотаріус витребує від підприємств, установ, організацій, а також від фізичних осіб відомості й документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, якщо одержання їх самими заінтересованими особами утруднено.

Нотаріус сам встановлює термін, протягом якого до нотаріальної контори мають бути надіслані необхідні відомості чи документи з огляду на конкретні обставини вчинюваної нотаріальної дії, але цей термін не повинен перевищувати одного місяця (ст. 42 Закону України "Про нотаріат").

Особливого значення зараз набуває право нотаріуса складати проекти угод і заяв. Якщо раніше було невелике, обмежене коло угод, вчинення яких не викликало труднощів, бо існував установлений зразок для кожного виду, то зараз посвідчення угод вимагає творчого підходу до їх складання, співпраці нотаріуса і заінтересованих осіб. Тому останні дедалі частіше звертаються до послуг нотаріуса, аби впевнитися в тому, що угода чи заява відповідатиме чинному законодавству і не викликатиме ніяких непередбачених негативних наслідків.

При вчиненні нотаріальних дій часто виникає потреба мати копії необхідних документів чи виписок із них. Якщо їх не подали заінтересовані особи, то нотаріус на прохання останніх має право виготовити копії документів. Скажімо, для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус може на прохання заінтересованих осіб виготовити копії з оригіналів свідоцтв про народження і про шлюб.

Юридична необізнаність заінтересованих осіб може спричинити шкоду чи меншу вигоду від вчинюваної нотаріальної дії або вплинути на суб’єктивні права інших осіб. Тому нотаріус має право давати роз’яснення з питань вчинення конкретної нотаріальної дії, а також консультації правового характеру. Наприклад, посвідчуючи заповіт, нотаріус роз’яснює заповідачеві про право певних осіб мати обов’язкову частку у спадковому майні; посвідчуючи договір про відчуження будинку, що на праві загальної часткової власності належить декільком особам, — про право привілеєвої купівлі; посвідчуючи договір дарування квартири, нотаріус, роз’яснивши наслідки посвідчення такого договору, може порадити краще скласти заповіт або договір довічного утримання.

Перелічені вище дії, що їх мають право вчиняти нотаріуси, розглядаються як додаткові послуги, надавані особам, які звертаються до державного нотаріуса (ст. 19 Закону).

Наказом Міністерства юстиції України від 4 січня 1998 р. затверджено
"Примірне положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру".

Відповідно до цього Примірного положення надання консультацій та роз’яснень із питань чинного законодавства, надання усних і письмових довідок із законодавства, складання заяв, проектів угод та інших документів правового характеру тощо розглядаються як додаткові послуги правового й технічного характеру.

У Примірному положенні підкреслюється, що надання додаткових послуг, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями, не є здійсненням нотаріусами юридичної практики, а має лише характер правової допомоги без мети отримання прибутку.

Оплата правової допомоги та послуг технічного характеру справляється в розмірах, що встановлюються з урахуванням фактичних витрат на забезпечення якісного й термінового обслуговування громадян, підприємств, організацій та установ.

Це Примірне положення і підтверджена ним практика викликають певні заперечення. По-перше, як розуміти надання додаткових послуг правового характеру, не пов’язаних із вчинюваними нотаріальними діями? На практиці ці дії, як правило, пов’язані саме з вчинюваними нотаріальними діями. По- друге, за дії, що належать до компетенції державного нотаріуса і розглядаються як його службові функції, а отже, оплачуються з державного бюджету, нотаріус одержує ще одну заробітну плату, в декілька разів більшу, ніж перша, але вже за рахунок заінтересованих осіб. По-третє, як розуміти фактичні витрати на забезпечення якісного і термінового обслуговування?
Яким є критерій визначення цих фактичних витрат? Бо оплата за ці додаткові послуги перевищує розмір державного мита в декілька разів.

Звісно, можна було б іще розглядати як додаткові, послуги технічного характеру, що за них справлялася б невелика плата. І це було б виправдано.
Трактування ж додаткових послуг правового характеру саме в такий спосіб суперечить самій природі державного нотаріату і є прикритим засобом отримання додаткового значного прибутку за рахунок заінтересованих осіб.

Обов’язки нотаріуса теж є реалізацією принципу сприяння фізичним та юридичним особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів.

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус повинен додержуватися норм Закону
України "Про нотаріат", а також норм матеріального права. Така регламентація вказує, що він не може керуватися різними відомчими актами, інструкціями, що не зареєстровані в органах юстиції.

Свої обов’язки нотаріус повинен також виконувати відповідно до присяги, а значить, за вимогами людської моралі добросовісно ставитися до своєї роботи.

Нотаріус зобов’язаний сприяти заінтересованим особам у здійсненні їхніх прав і захисті законних інтересів. Під час бесіди він має: встановити взаємовідносини між заінтересованими особами та мету, яку вони переслідують, вчиняючи нотаріальну дію; перевірити документи щодо їх достовірності, допустимості й належності; правильно визначити норму матеріального права, яка регулює відносини між цими особами, і в разі необхідності роз’яснити її заінтересованим особам.

Обов’язком нотаріуса є роз’яснення учасникам нотаріального провадження їхніх прав та обов’язків, що випливають із вчинюваної дії, щоби прояснити взаємовідносини заінтересованих осіб, запобігти можливим в майбутньому спорам і несподіваним ситуаціям. Крім того, нотаріус зобов’язаний роз’яснити заінтересованим особам їхнє право на вільне волевиявлення під час вчинення нотаріальної дії, право відмовитися від її вчинення, поки вони ще не підписали документа.

На зміст нотаріальної дії часто може впливати юридична необізнаність, помилкова оцінка конкретної правової ситуації, непередбаченість заінтересованих осіб та інші обставини. Тому дуже важливого значення набуває обов’язок нотаріуса попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій, щоб саме ці обставини не могли бути використані їм на шкоду. Цей обов’язок нотаріуса вельми сприяє запобіганню правопорушенням і реальному захистові суб’єктивних прав громадян та організацій.

Обов’язок зберігати таємницю вчинення нотаріальних дій лежить в основі діяльності й запобігає можливості настання несприятливих наслідків у разі розголошення таємниці. Особливо це стосується посвідчення заповітів.

Глава 2. Організація діяльності нотаріальних органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок вчиняти нотаріальні дії

Сьогодні основу нотаріальної діяльності в Україні становлять державні нотаріальні контори. Але з розвитком ринкових відносин у нашій країні дедалі більшого значення набуває розширення приватної нотаріальної діяльності. Це буде вигідно і зручно для заінтересованих осіб, вигідно й державі, якій приватні нотаріуси сплачують податки.

Державний нотаріус не заінтересований у підвищенні інтенсивності своєї праці. Він одержує стабільну, хоч і невелику, заробітну плату, а державне мито повністю отримує держава. Штучне підвищення їхньої заробітної плати завдяки так званим додатковим послугам, тобто за рахунок заінтересованих осіб — явище тимчасове, якого не повинно бути в демократичній державі.
Необхідно надалі реформувати нотаріальну діяльність, аби вона відповідала вимогам правової демократичної держави.

Державні нотаріальні контори відкриваються і ліквідуються
Міністерством юстиції України. Штати державних нотаріальних контор затверджуються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в
Автономній Республіці Крим, управліннями обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій в межах установленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності й фонду заробітної плати
(ст. 17 Закону України "Про нотаріат").

Призначення на посаду державного нотаріуса та звільнення з посади провадиться відповідними управліннями. На чолі державної нотаріальної контори стоїть завідуючий. Наказом начальника управління юстиції Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 1993 р. було внесено зміни до штатного розкладу державних нотаріальних контор. У кожній нотаріальній конторі м. Києва посаду одного нотаріуса було перейменовано на посаду заступника завідуючого нотаріальної контори, крім першої, де залишаються дві штатні посади заступників завідуючого.

Державна нотаріальна контора є юридичною особою, і як така відповідає за завдану заінтересованим особам шкоду, спричинену незаконними чи недбалими діями державного нотаріуса, який відповідає перед нотаріальною конторою в порядку регресу (ст. 17 Закону "Про нотаріат”).

Відповідно до наказу Президента України від 23 серпня 1998 р. "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку. Крім того, за цим наказом державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до державних службовців відповідних категорій.

Державні нотаріальні контори утримуються коштом державного бюджету.
Державний нотаріус має печатку з зображенням Державного герба України, найменуванням державної нотаріальної контори і відповідним номером.

Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюється
Міністерством юстиції України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва та Севастополя.

Прийняття Верховною Радою Закону України "Про нотаріат" диктувалося новими економічними умовами, в яких опинилася наша держава, ставши на шлях побудови ринкової економіки. Закон містив чимало нових положень, але основним і революційним було створення інституту приватного нотаріату.
Започаткування змін у побудові нової системи нотаріату зумовлювалося дедалі відчутнішою нестачею кадрів нотаріусів. У період, коли на систему нотаріату покладалися нові завдання з оформлення договорів приватизації державного майна, коли в цивільно-правовий обіг вводилися нові об’єкти, яких не знало національне цивільне право до періоду перебудови, як-то: квартири, дачі, гаражі, садові будинки, коли для оформлення різноманітних правовідносин громадяни та юридичні особи почали вибирати нотаріальну форму їх укладення, існуюча система нотаріату виявилася не спроможною забезпечити оформлення збільшеного документального обігу. Обсяг завдань, що покладалися на державний нотаріат, перевищив усі допустимі нормативи на підготовку до вчинення нотаріальних дій. Громадяни чи представники юридичних осіб нерідко не могли вчасно вирішити свої питання через недоступність отримання консультаційної допомоги нотаріуса та вчинити певні нотаріальні дії через надмірне завантаження нотаріусів. Тому назріла необхідність доступності нотаріальної діяльності. Вирішити всі ці питання простим збільшенням кількості працівників державних нотаріальних контор не виявлялося можливим.
Це потребувало значних коштів на утримання приміщень державних нотаріальних контор і заробітну плату державним нотаріусам. У той період і сформувалась ідея започаткування в Україні інституту приватного нотаріату.

Приватна нотаріальна діяльність — це зареєстрована в установленому порядку органами юстиції та організована на засадах самостійності та особистої відповідальності на випадок заподіяння шкоди діяльністю фізичної особи, яка має свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю, з посвідчення прав і фактів, що мають юридичне значення, вчинення інших нотаріальних дій, передбачених Законом " Про нотаріат" і чинним законодавством із метою надання їм юридичної вірогідності.

Для того, щоб стати приватним нотаріусом, необхідно відповідати певній сукупності вимог і виконати певний перелік обов’язкових дій. По-перше, особа, яка бажає стати приватним нотаріусом, повинна мати допуск до цієї професії, тобто вже мати отримане свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Наявність такого свідоцтва означає, що особа може взагалі провадити нотаріальну діяльність на території України. По-друге, необхідно зареєструвати цю нотаріальну діяльність в установленому законом порядку в компетентних органах. І після виконання двох попередніх умов організувати цю діяльність.

Допуск до професії нотаріуса, умови й порядок отримання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю детально розглянуто в попередніх параграфах підручника.

Що стосується реєстрації приватної нотаріальної діяльності, то згідно зі ст. 24 Закону України "Про нотаріат" вона провадилась управліннями юстиції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6