Мінеральні води Чернігівської області
Сульфатні водойми
- це озера з водою сульфатного, хлорно-сульфатного і сульфатно-хлорного
натрієвого або магнієво-натрієвого складу, які формуються при надходженні в них
значної кількості сульфатів і хлоридів натрію з незначним поступленням
карбонатів і гідрокарбонатів. Основною умовою формування сульфатних водойм є
переважання кальцію і магнію над гідрокарбонатами, що приводить до випадання в
осад всіх привнесених в озеро гідрокарбонатів. У воді ж зростає вміст
сульфатів, а також хлоридів. Мінералізація сульфатних водойм також різноманітна
- від 10-15 до 200-300 г/л. Сульфатні озера зустрічаються в степовій частині
Сибіру, в Казахстані, на півдні Європи.
Карбонатні
водойми мають воду найрізноманітнішого аніонного складу: гідрокарбонатного,
хлорно-гідрокарбонатного, сульфатно-гідрокарбонатного, а також
гідрокарбонатно-хлорного і гідрокарбонатно-сульфатного. В катіонному складі
звичайно переважає натрій. Озера карбонатного типу формуються, коли у водах, що
їх живлять, спостерігається надлишок гідрокарбонатів щодо кальцію і магнію. Це
відбувається при вилуговуванні поверхневими і ґрунтовими водами карбонатних
порід і ґрунтів та обмінної адсорбції катіонів кальцію і магнію з натрієм.
Надлишок гідрокарбонатів при випаданні в осад СаСO3 і МgСО3 приводить
до накопичення в озерній воді гідрокарбонатів і карбонатів натрію (соди),
незалежно від кількості привнесених в озеро іонів хлору і сульфатів. Типові
содові водойми формуються в Якутії, Забайкаллі, рідше в Західному Сибіру.
При
бальнеологічній оцінці поверхневих мінеральних вод користуються класифікаціями,
розробленими для підземних мінеральних вод. Мінеральні води всіх поверхневих
водойм належать фактично до однієї бальнеологічної групи, а саме до вод,
лікувальна дія яких визначається мінералізацією та іонним складом. Підвищений
вміст у деяких водоймах брому, іноді і йоду не досягає норм, щоб їх можна було
класифікувати як йодобромні. Окремі мінеральні озера в природних шарах мають
зону сульфідних вод, причому вміст сульфідів у них може досягати 20-50 мг/л і
більше. Однак ці зони звичайно нестійкі і зберігаються в озерах лише в окремі
сезони року. На відміну від підземних вод, води мінеральних озер часто містять
значну кількість розчинених органічних речовин - вуглеводнів, жирних кислот,
іноді гумінових кислот та інших; вони також біологічно активніші за рахунок
наявності в них різних бактерій, вітамінів, ферментів, гормонів і інших
біостимуляторів. Води карбонатних озер, як правило, мають яскраво виражене
лужне середовище (рН 9-9,5) [9].
Деякі мінеральні
водойми з дуже високою мінералізацією води (250-350 г/л) при підживлюванні
низькомінералізованими або прісними водами (річковими, дощовими), які
розтікаються по поверхні розсолів, зберігають довший час розшарування води по
мінералізації. В таких водоймах в літній час спостерігається температурна
аномалія, яка називається в бальнеології "геліотермією", а самі
водойми - "геліотермами". В геліотермах сонячна теплота, вільно
проходячи через півметровий шар слабомінералізованих вод, накопичується у
щільнішому шарі на глибині 0,5-1,5м. Останній нагрівається до 40-50°С, в той
час як верхній шар води залишається з температурою 20-25°С. Явище геліотерм
спостерігається в Кемпейдянських озерах (Якутія), в озерах курорту Молла-Кара
(Туркменія) і в деяких інших водоймах.
2.2 Особливості
лікувальної дії на організм мінеральних вод
Бальнеотерапія -
розділ водолікування, завданням якого є застосування мінеральних вод з метою
профілактики, лікування і відновлення порушених хворобою функцій організму.
Основу бальнеотерапії складають методики зовнішнього застосування мінеральних
вод: загальні і місцеві ванни, витягування хребта у воді, зрошення голови,
купання і плавання в басейні і т.д.
Певна спільність
у механізмі лікувальної дії на організм мінеральних вод при зовнішньому і
внутрішньому їх застосуванні, а також у відповідних реакціях організму на ті чи
інші дії дозволяє віднести до бальнеотерапії не тільки процедури зовнішнього
застосування мінеральної води, але і внутрішнє її застосування (пиття,
промивання шлунку, дуоденальний дренаж, різні методики промивання - зрошення
шлунку, крапельні клізми, інгаляції і т.д.).
Для зовнішнього
застосування використовуються природні мінеральні води і штучно приготовлені
мінеральні і газові їх аналоги.
Для приготування
мінеральних ванн використовують природні мінеральні ванни із загальною
мінералізацією не менше 2 г/л із вмістом різних газів, мікроелементів,
біологічно активних речовин або штучно приготовлені мінеральні і газові води.
На відміну від
прісних ванн мінеральні води, крім температурного і механічного впливу, мають і
хімічний вплив. Останній перш за все сприймається екстерорецепторами,
закладеними в шкірі, а також інтерорецепторами судин і внутрішніх органів.
Хімічні речовини впливають безпосередньо і на кліткові структури організму [11].
Сульфідні ванни.
Висока розчинність сірководню у воді перешкоджає утворенню у сульфідних ваннах
концентрацій вільної газової фази (виділення бульбашок газу), як це
відбувається у вуглекислих, кисневих і азотних ваннах. Оскільки пухирців газу у
ванні немає, відсутня дія двофазного середовища "вода-газ" на шкіру,
проявляється лише фармакологічна дія сульфідів, а тому їх правильніше відносити
до мінеральних.
Сульфідними
водами прийнято вважати такі, що містять більше 10 мг/л сірководню.
Мінералізація
природних сульфідних вод дуже різна. За мінералізацією ці води поділяють на:
1) слабосульфідні
- 10-50 мг/л;
2) середні -
50-100 мг/л;
3) міцні -
100-250 мг/л;
4) дуже міцні -
більше 250 мг/л.
Основним діючим
фактором, який обумовлює специфічну дію цих вод на організм, є сульфіди, які
надходять в організм головним чином через шкіру, в меншій мірі - через дихальні
шляхи.
Шлакові ванни
використовують з лікувальною метою в районах, де є металургійне виробництво.
Дніпропетровські шлакові води - це тіосульфат-сульфат-кальцієві води, які в
інших місцях ще називають сірко-шлаковими або грануляційними. Виразна лужна
реакція шлакових вод виключає можливість присутності у них вільного сірководню
в значних кількостях. Основними компонентами шлакових вод є тіосульфати та іони
кальцію. Сірководень в них міститься тільки у вигляді сульфідів, тобто у
зв'язаному стані. У дії шлакових вод на шкіру основна роль відводиться
гідросульфідним іонам, які містяться у великих кількостях при їх лужній реакції
[22].
Шлакові ванни
готують шляхом змішування гарячої (свіжої) шлакової води з раніше охолодженою
водою, що зберігається в спеціальних резервуарах, для отримання води необхідної
температури. Шлакові води застосовують у вигляді загальних і місцевих (ніжних,
ручних) ванн.
Шлакові ванни
ефективні при захворюваннях опорно-рухового апарату (суглобів, м'язів,
сухожиль), при враженні периферійної нервової системи (радикуліти, неврити,
невралгії, поліневрити, плексити і т.д.), при функціональних зрушеннях нервової
системи, захворюваннях серцево-судинної системи, хворобах обміну речовин і
деяких захворюваннях шкіри.
Хлорні натрієві
(соляні) ванни мають виключно широке застосування. Вони становлять основну масу
підземних мінеральних вод, серед яких виділяють:
1) хлорні
натрієві, рідше кальцієво-натрієві, з мінералізацією від 2 до 35 г/л;
2) хлорні
натрієві і кальцієво-натрієві розсоли з мінералізацією від 35 до 350 г/л;
3) хлорні
кальцієво-натрієві, кальцієві, рідше кальцієво-магнієві ультраміцні розсоли з
мінералізацією від 350 до 600 г/л.
Хлорні натрієві
води при зовнішньому застосуванні у вигляді ванн мають своєрідний, властивий їм
вплив, який багатосторонньо проявляється і залежить від концентрації і
температури води у ванні, а також вихідного стану.організму. Різносторонній
ефект впливу хлорних натрієвих ванн на організм дозволив розширити рекомендації
до їх призначення і уточнити методику застосування (температура води,
тривалість процедури). Хлорні натрієві води за їх клініко-фізіологічним впливом
можна поділити на води слабкої (від 10 до 20 г/л), середньої (від 20 до 40 г/л)
і високої (від 40 до 80 г/л) концентрації.
Йодобромні ванни.
В природі чистих йодобромних вод не існує. Іони йоду і брому, поряд з іншими
мікроелементами, найчастіше зустрічаються в хлорних натрієвих водах, які
розповсюджені на значних територіях, особливо в нафтогазоносних районах. Хлорні
натрієві води, які мають у своєму складі йод, завжди містять і бром. Бром може
міститися в цих водах і без йоду. В залежності від переважання у воді йоду або
брому хлорну натрієву воду прийнято називати йодобромною або бромйодною [18]. Проникнення
йоду і брому через непошкоджену шкіру з води ванн дозволяє віднести йодобромні
ванни до розряду активних фармакологічних інгредієнтів, що містяться в
мінеральних водах і біологічно впливають на організм.
Миш'яковисті
ванни готують з природної мінеральної води на відповідних курортах, на яких є
миш'яковмісні мінеральні води. Прийнято розрізняти різні типи миш'яковмісних
мінеральних вод. За вмістом миш'яку розрізняють слабі (від 0,7 до 5 мг/л),
міцні (від 5 до 10 г/л) і дуже міцні миш'яковисті (вище 10 мг/л) води.
В природних водах
дію миш'яку на організм не можна розглядати ізольовано від дії інших
фармакологічно активних компонентів. Прикладами можуть бути Синьогорські
гідрокарбонатно-хлорні натрієві води, які мають, крім миш'яку, цілком достатню
для активної дії на організм загальну мінералізацію (до 25 г/л), а також вміст
бору (НВO2) в кількості 1,7-2,1 г/л, брому - 18-20 мг/л, йоду 14-15
мг/л і більшу кількість вугільної кислоти (до 3 г/л). Те ж саме можна сказати і
про інші родовища миш'яковмісних мінеральних вод.
Дослідження
показали, що миш'як, проникаючи з води ванн через шкіру, поступає в різні
органи і тканини, особливо інтенсивно в нервову і м'язову. Специфіка дії
миш'яку проявляється у зниженні інтенсивності тканинного дихання, зміні
енергетичного потенціалу клітин, і тим самим підвищується їх резистентність до
пошкоджуючих факторів. Помітний сприятливий вплив миш'яковистих ванн на різні
показники серцево-судинної, нервової та ендокринної систем.
2.2.2 Газові ванни
Газові ванни - це
ванни з води, перенасиченої газом, в результаті чого він виділяється у вигляді
бульбашок. Ступінь насичення води тим чи іншим газом знаходиться в прямій
залежності від коефіцієнта його розчинності, різного для різних газів, тиску,
під яким воду насичують газом, і в протилежній залежності від температури води
у ванні. Газові води можуть бути приготовлені також і штучно. З природних і
штучних газових вод для зовнішнього застосування проводять загальні і місцеві
газові ванни [23].
У механізмі
впливу газових ванн, крім температурного і механічного факторів, властивих усім
ваннам, більшу роль відіграє своєрідний вплив самого газу. Він складається з
фізичного (в тому числі механічного) і хімічного впливів. До виключно фізичного
впливу відносять дію на шкіру двофазного середовища "вода - газ".
Бульбашки газу, які осідають на шкіру, подразнюють закладені в ній периферійні
рецептори. Осідаючи на шкірі і зникаючи з її поверхні, бульбашки проводять
своєрідний тактильний масаж. Крім того, завдяки двофазному середовищу шкіра
хворого у газовій фазі відчуває різний температурний вплив. Вода має
індиферентну температуру 37-34°С, а бульбашки газу - 25-12°С. Оскільки
бульбашки газів (крім азотних) вельми рухомі, то чергування дотиків їх зі
шкірою і зникнення з її поверхні в силу різної теплоємності води і газу створює
ще і своєрідний "температурний" масаж. Механічна дія газових бульбашок
залежить від їх величини і рухомості. Бульбашки вуглекислого газу у вуглекислій
ванні відносно крупні, рухомі. їх індиферентна температура знаходиться в межах
12-13°С.
У вуглекислій
ванні температури 33-35°С вода майже не викликає термічного подразнення шкіри,
вуглекислота ж є сильним подразником терморецепторів. Оскільки бульбашки газу
то сідають на тіло, то зникають з нього, відбувається подразнення і тактильних
рецепторів. Бульбашки повітря у перлинній ванні ще крупніші і набагато
рухливіші. Вони весь час ковзають по шкірі, викликаючи значне подразнення
закладених у ній рецепторів. Протилежно діють бульбашки азоту в азотній ванні.
Вони дуже дрібні, щільно осідають на шкірі і волосяних частинах тіла і майже
нерухомі. Внаслідок цього вони викликають дуже незначне подразнення тактильних
рецепторів шкіри. Температурне подразнення шкіри менш виражене, ніж у
вуглекислих ваннах, оскільки індиферентна температура азоту набагато вища
індиферентної температури вуглекислоти. Все це до певної міри є причиною значно
м'якшої дії азотної ванни на організм.
Хімічний вплив
газової ванни проявляється при проникненні газу у кров і при вдиханні легенями
газу, що виділяється з води. Цей вплив на органи і системи у різних газів
різний.
Вуглекислі ванни.
До лікувальних вуглекислих вод відносять такі, які незалежно від мінерального
складу містять в 1 л не менше 0,75 г вуглекислоти. Лікувальна вуглекисла вода
для зовнішнього застосування повинна містити вуглекислоту в кількості 1,2-1,4
г/л.
Вуглекислі води
широко застосовуються у всьому світі. Лікування вуглекислими ваннами широко
проводять в санаторіях і на курортах, які не мають природних вуглекислих вод, а
також в лікувальних установах за межами курортів, де користуються штучно приготовленою
вуглекислою водою [25].
Кисневі ванни.
Природних мінеральних вод, які містять кисень у кількостях, достатніх для
бальнеотерапії, в природі не існує, а тому кисневі ванни готують тільки штучним
шляхом. Розчинний у воді кисень, проникаючи через шкіру, попадає в потік крові.
Кисневі ванни сприятливо впливають на функціональний стан центральної нервової
системи, знижуючи підвищену реактивність апарату, який регулює артеріальний
тиск, покращує геодинаміку, суб'єктивний стан хворих.
Азотні ванни.
Газоподібний азот є постійним інгредієнтом слабомінералізованих лужних
термальних вод. Азотні ванни є активнодіючим фактором. Встановлено, що вони
специфічно впливають на організм і в основі комплексу реактивних змін, які
наступають в організмі під впливом азотних ванн, лежить їх седативний вплив на
центральну нервову систему. Азотні ванни мають анальгезуючий і
десенсибілізуючий вплив, викликають зміну гемодинаміки, обміну речовин, стану
ендокринної системи і м'язового тонусу.
Перлинні ванни -
газові ванни, які можна легко приготувати в будь-якій водолікувальниці. Для
цього необхідний компресор, який звичайно встановлюють у сусідньому або
підвальному приміщенні, компресором накачують повітря під тиском 0,5-1,5 ат і
подають по спеціальній трубці до ванни, де підвідну трубку з'єднують із
системою металевих трубок з дрібними отворами. Цю систему трубок, вмонтовану в
дерев'яну раму (щоб хворий не лягав безпосередньо на трубки), кладуть на дно
ванни і включають компресор. Хворого вкладають на решітку [29].
Протягом всієї
процедури вода ванн вирує великою кількістю рухомих бульбашок різних розмірів,
переважно крупних. Ступінь вирування і величину бульбашок можна дозувати,
змінюючи тиск. Під час вирування хворий відчуває приємне відчуття подразнення
шкіри, викликане як рухом бульбашок, так і контрастом температур, обумовленим
різною теплоємністю і теплопровідністю води і газу. Додавання хвойного
екстракту до води ванни надає їй специфічного аромату і робить процедуру ще
приємнішою.
В
бальнеотерапевтичній практиці при захворюваннях серцево-судинної системи,
суглобів і ін. застосовують і комбіновані ванни, такі як вуглекисло-сульфідні,
сульфідно-вуглекисло-грязьові та ін.
Мінеральні води -
природні води, хімічний склад і фізичні властивості яких (вміст різних
мінеральних або органічних компонентів, газів, радіоактивність, кисла або лужна
реакція та ін.) дозволяють застосовувати їх з лікувально-профілактичною метою.
Хімічні
властивості мінеральних вод визначаються вмістом в них мінеральних речовин,
газів, специфічних біологічно активних речовин. До фізичних властивостей
належать температура, радіоактивність. Кислотно-основний стан визначає величина
рН. У відповідності з характером впливу на організм мінеральні води можна
використовувати для зовнішнього (мінеральні ванни) або внутрішнього (інгаляції,
зрошення, спринцювання, клізми, пиття) застосування.
Питні води
поділяють на 4 групи:
1) мінеральні
питні;
2) мінеральні
питні лікувально-столові;
3) природні мінеральні
столові;
4) природні
столові води.
До мінеральних
питних лікувальних вод відносять такі води, загальна мінералізація яких
коливається в межах 8-12 г/л. Разом з тим до цих вод відносять води з меншою
ніж 8 г/л мінералізацією, якщо вони містять підвищені кількості бору, миш'яку
та інших компонентів, які мають специфічний вплив при окремих захворюваннях.
До мінеральних
лікувально-столових вод відносять води, загальна мінералізація яких становить
2-8 г/л. Лікувально-столові води можуть застосовуватись як з лікувальною метою,
так і в якості столового напою.
Крім мінеральних
питних лікувальних і лікувально-столових вод, є і надходять у продаж природні
столові води, які поділяють на два типи: природні мінеральні столові і природні
столові води. Води мінералізації від 1 до 2 г/л відносять до природних
мінеральних столових, тоді як води мінералізації менше 1 г/л належать до
природних столових вод. Хімічний склад мінеральної води є однією з
найважливіших характеристик. Склад води має велике значення в оцінці її фізіологічного
і лікувального впливу. У мінеральній воді присутні не тільки солі, а й
комплекси іонів (аніони, катіони), які, постійно з'єднуючись і роз'єднуючись,
змінюють її склад. Основними аніонами мінеральних вод є гідрокарбонат (HCO3-),
сульфат (SO42-) і хлор (Cl-). До провідних
катіонів відносять натрій, кальцій і магній. Саме за основними іонами,
присутніми у мінеральній воді, вода отримує свою назву. До них в першу чергу
належать гідрокарбонатна натрієва, гідрокарбонатна натрієво-кальцієва, гідрокарбонатна
сульфатна кальцієво-магнієва, гідрокарбонатна сульфатна натрієво-кальцієва,
гідрокарбонатна хлорна натрієва, хлорна гідрокарбонатна натрієво-кальцієва,
гідрокарбонатна сульфатна і т.д. такі іони, як натрій, калій, кальцій, магній,
гідрокарбонат, хлор, містяться в мінеральних водах у великих кількостях і
беруть участь у найважливіших процесах обміну речовин, включаючи підтримання
кислотно-основного балансу [26].
В мінеральних
водах містяться мікроелементи (йод, бром, залізо, фтор, кремній, миш'як, бор).
У багатьох мінеральних водах містяться органічні речовини (перш за все гуміни,
бітуми). В лікувальних водах кількість органічних речовин не повинна бути
більшою 30 мл/г, а в лікувально-столових - 10 мг/л. Вміст вуглекислого газу
залежить від типу мінеральних вод. Цей газ повинен бути присутній в мінеральних
водах, що йдуть на розлив у пляшки в кількості, не меншій 0,3% за масою для
всіх типів вод, а для залізистих вод - не менше 0,4%. Насичення пляшкових
мінеральних вод вуглекислим газом відбувається незалежно від того, є в ній
вуглекислота чи ні. Додаткове насичення потрібне для того, щоб в подальшому при
зберіганні в пляшку не попало повітря. Доведено, що при тривалому стикуванні з
повітрям порушується хімічний, а тим більше органічний склад води: в осад
випадають солі, вода втрачає свою лікувальну активність і смакові якості.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
|
|