Характеристика країн Єгипту та Аргентини

У 1996р. в Єгипті було 64 тис. км автомобільних доріг, з них приблизно 50 тис. км з твердим покриттям. Завдяки сухому м'якому клімату можна без особливих витрат підтримувати дорожню мережу, і велика частина вантажних перевезень у країні здійснюється автотранспортом. В Єгипті є два міжнародних аеропорти - в Каїрі і Луксорі та 88 аеропортів для внутрішніх авіаперевезень. В 71-му аеропорті злітно-посадочні смуги мають тверде покриття. Крім того, діють два аеропорти з обслуговування вертольотів. Автопарк Єгипту налічував 1280 тис. легкових автомобілів і 423,3 тис. автобусів.

Залізничні перевезення пасажирів і вантажів здійснюють Єгипетські національні залізниці.

Зовнішньоекономічні зв’язки

В результаті помітного скорочення експорту торгівельний баланс країни постійно зводиться з великим дефіцитом. З 1991 по 1994 експорт, не пов’язаний з нафтою і нафтопродуктами, зменшився на 20%. У 1998 експортних вступів склали 3 млрд. дол., а витрати на імпорт – 15,5 млрд. Головні статті експорту – нафта і нафтопродукти, бавовна і текстиль, різні сільськогосподарські культури (рис, картопля, фрукти і овочі). Головні статті імпорту – продовольчі товари (30% загальній вартості), машини і устаткування, а також широкий набір інших промислових товарів – від цементу до автомобілів. На закупівлю продовольства за кордоном витрачаються майже всі вступи від продажу нафті. Дефіцит торгівельного балансу покривається головним чином за рахунок валютних перекладів єгиптян, що працюють за кордоном, доходами від іноземного туризму, митами за право користування Суецьким каналом, фінансовою допомогою уряду США і кредитами приватних банків. В середині 1980-х років у зв’язку з труднощами у сфері інвестицій і проблемами зайнятості в нафтовидобувних арабських країнах, викликаних різким скороченням вступів від експорту нафти, грошові перекази і приплив іноземних туристів до Єгипту із-за побоювань актів тероризму зменшилися. Грошові об’єми перекладів родичів сновасталі, що працюють за кордоном, зростати після закінчення в 1991 війна в районі Персидського затоки. Тоді багаточисельна армія єгипетських робітників відправилася до Кувейту відновлювати зруйновану війною економіку цієї країни. Вже на початку 1992 офіційна сума грошових переказів досягла 6,104 млрд. До 1999 сума зовнішнього боргу Єгипту оцінювалася в 30 млрд. дол. США. Для виплати відсотків по кредитах і обслуговування цього боргу необхідно витрачати ок. 170% сум експортних вступів і 35% засобів, що отримуються з-за кордону. Фінанси і банківська діяльність. У 1950–1960-і роки більше 90% всіх банківських активів належало чотирьом державним банкам. Всі вони контролювалися Центральним банком Єгипту, який здійснював емісію грошової одиниці країни, – єгипетського фунта. У 1970-і роки, при Садате, чотири крупні банки створили змішані банки, в яких доля акцій зарубіжних інвесторів не перевищувала 49%. Такі банки отримали право здійснювати фінансові операції в іноземній валюті. Імпортери іноземних товарів отримали дозвіл тримати валютні рахунки в єгипетських банках. Аби стимулювати єгиптян, що працювали за кордоном, зберігати накопичення в єгипетських банках, була розроблена система заохочення таких вкладників. Нововведення дозволили розширити джерела кредитування, полегшили інвестування в національну промисловість, але одночасно сприяли зростанню інфляції, темпи якої в середині 1980-х років складали 25–30% в рік. Завдяки зусиллям по стабілізації макроекономіки, зробленим на початку 1990-х років, темпи інфляції з 1992 по 1996 зменшилися з 21,1% до 7,2%, а до 1999 досягли 3,7%. Програма реформування економіки була поширена і на банківський сектор. В даний час в Єгипті допускається діяльність банків з 100-процентним іноземним капіталом, яким дозволено здійснювати банківські операції як в місцевій, так і в іноземній валюті. Приблизно половина внутрішніх кредитів прямує в приватний сектор. У 1990-х роках в Єгипті функціонувало більше 80 комерційних, ділових і спеціалізованих банків.

Писемність

У Стародавньому Єгипті впродовж його довгої історії існували кілька різних систем письма, які використовувалися в різних цілях: демотичне, ієратичне та ієрогліфічне письмо. Перші ієрогліфи були схематичними зображеннями тварин або предметів, які з часом перетворилися на фонетичні знаки. Кількість ієрогліфічних знаків зростала з часом, і в пізній елліністичний період їх нараховувалося біля 5 тисяч.

Ієрогліфічним письмом у Єгипті користувалися приблизно з 30 по 18 століття до н.е., після чого писемність перейшла до простіших позначень – ієратичного письма (13 - 2 ст. до н.е.). Потім єгипетське письмо стало ще більш удосконаленим – демотичним, в якому кожен із символів щось означав. Наприклад овал та три дерева над ним означали повінь, видозмінене зображення хижака означало якусь небезпеку.

Образотворче мистецтво і вірування

Завдяки вірі єгиптян в життя після смерті, в них розвивалося образотворче мистецтво. Єгиптяни вірили що окрім тілесної оболонки та душі, кожна людина має "КА" (можливо, життєва енергія, або свідомість людини, або і те і інше). Щоб це не було, але КА повинно було повернутися в тіло і розпочати нове життя. Але як може КА після довгої мандрівки знайти свою тілесну оболонку? Єгиптяни вирішили цю проблему. Біля гробниць ставили статуетки або скульптури із зображенням людини, яка померла. Ці образи повинні якнайбільше бути схожими на померлого, бо інакше КА не знайде своє тіло.

Живопис, портретні скульптури

Були і інші види мистецтв, як наприклад живопис. Найчастійше малювали на стінах гробниць та храмів. Також малювали на глиняних посудинах, горщиках тощо. Найчастіше на давньоєгипецьких зображеннях ми бачимо фараонів – верховних правителів країни. За давньоєгипецькими віруваннями фараона вважали сином бога сонця РА, земним втіленням бога Гора та спадкоемцем Осіріса. Тому самоправство фараона ніким не осуджувалося. Найбільших успіхів єгиптяни досягли у створенні портретних скульптур з каменю і дерева.

Музична культура Єгипту

Музична культура Єгипту налічує понад 5 тисячоліть. Але записи єгипетської музики не були виявлені. Джерелом свідчень про неї є археологічні пам‘ятки, а саме: були знайдені дугоподібна арфа, повздовжня флейта, систр (металеве брязкальце). Найчастійше музика була одноголосною, синкретичною, тісно пов‘язаною з танцем, пантомімою, драматичними виставами тощо. Згодом виникли три напрями в музиці Єгипту. Релігійно-культова, придворна та народна музика. Удосконалювались форми виконання. Утворювались ансамблі та зародилася так звана хейрономія – рання форма керування хором за допомогою жестів та міміки. В процесі подальшого розвитку виникла ліра, кутова арфа, подвійний гобой, дерев‘яні і бронзові сурми, різноманітні барабани, та що дуже важливо – пневматичний та гідравлічний органи. Це одні з кращих винаходів єгиптян. Після завоювання Єгипту Римом, знання і технологія поширились в Римській імперії. Зокрема єгипетський орган став попередником європейського органу. Також розвивалися примітивні форми багатоголосся, створювались невеликі хори.

Визначні місця

В Ель-Гізі знаходяться піраміди Хеопса, Хефрена та Мікерина, які є єдиним із семи чудес стародавнього світу, що збереглися до наших днів, і не менш відомий Сфінкс.

У давній столиці Єгипту Мемфісі (Менноф-Ра) - величні руїни храму Птаха. Тут коронували фараонів, а також відома статуя фараона Рамзеса II заввишки 14 м.

Світовим надбанням є також Луксор (у давнину Фіви), одна з давніх столиць Єгипту. Особливим є Луксорський храм на честь Амона-Ра з велетенськими статуями фараонів. Не оминають туристи й знамениту Алею сфінксів.

Карнак відомий найбільшим у світі колонним храмом на честь Амона-Ра та двома святилищами.

У Долині царів знаходяться гробниці фараонів різних династій і єдина нерозграбована гробниця фараона Тутанхамона, де були знайдені неоціненні скарби.

Знаменитим є Саккар з некрополем фараонів різних династій і величним поховальним комплексом фараона Джосера та ін. Цьому переліку немає кінця.

Аргентина

Аргентина (ісп. Argentina [arxenˈtina] Архенті́на), офіційно Аргентинська Республіка — країна в Південній Америці, що межує на півдні і заході з Чилі, на північному заході з Болівією, на сході з Парагваєм, Бразилією, Уругваєм і омивається Атлантичним океаном. Площа 2 780 092 км²

Населення 40,914 млн осіб (оцінка 2009).

Столиця — Буенос-Айрес.

Офіційна мова – іспанська.

Грошова одиниця — аргентинське песо.

Форма правління – Республіка

Голова держави – Президент(Обирається на 6 років)

Вищий законодавчий орган – Двухпалатний парламент – Національний конгрес(Сенат і Палата Депутатів)

Вищий виконавчий орган – Кабінет Міністрів

Походження назви Аргентина — від латинського "арґентум" (срібло). Купці використовували аргентинську річку Ріо-де-ла-Плата (Срібна річка) до перевозу срібла та інших скарбів з Перу. Земля вниз за течією і стала відома як Аргентина (Земля срібла).

Фізико-географічне положення Аргентини

Арґентина займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки. Протяжність Арґентини з Півночі на Південь складає біля 3800 км. і біля 1400 км. із заходу на схід. Площа — близько 2 780 400 км². Арґентина відрізняється великою різноманітністю ландшафту: на півночі великі простори займає рівнина Гран-Чако, покрита тропічною саваною; до неї примикають сухі субтропічні степи Пампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом. На півдні і заході Арґентина граничить з Чилі, на півночі - з Болівією і Парагваєм, на північному сході і сході - з Бразилією і Уругваєм. Південно-східну межу Арґентини обкреслює Атлантичний океан, а її кордон з Чилі на заході і південному заході визначається Андами.

Географічно Арґентину можна розділити, на чотири основні регіони:

1) гірська область — Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами;

2) Північні рівнини, Гран-Чако і межиріччя Парани та Уругваю;

3) Пампа — великі і практично безлісі рівнини на південь від Гран-Чако, на схід від Анд і на північ від р. Ріо-Колорадо;

4) Патагонія — відкриті вітрам степи Патагонського плато (висоти до 2 000 м) на південь від Ріо-Колорадо.

Рельєф

Велика довжина території Арґентини з півночі на південь забезпечує різноманітність природних умов. За будовою поверхні країну можна розділити на дві частини: підвищену - західну і південну,і рівнинну - східну.

Вздовж усього західного кордону Арґентини простяглися могутні Анди, що виникли під час альпійського гороутворення. На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується широке вулканічне плато Пуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордільєра (м. Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу - пасма вимерлих вулканів, серед яких вулкан Льюльяйльяко (6723 м), вулкан Антофалія (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші.

На південь від 28° пд. ш. Анди різко вужчають. У Головній Кордільєрі знаходяться найвищі вершини Південної Америки, увінчані сніговими шапками: Аконкагуа (6959 м), Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м).

На південь від 37° пд. ш. Анди знижуються до 2000 м, стають більш розчленованими, кордон снігової лінії опускається до 1200 м.

На південь від 41° пд. ш. починаються Патагонські Анди. Тут збереглися сліди древнього заледеніння. А вологий і прохолодний клімат на півдні сприяє розвитку сучасних льодовикових форм рельєфу. Льодовики спускаються вниз довгими химерними язиками. Біля підніжжя гір вони створюють живописні форми рельєфу.

Вирішальний вплив на утворення форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає морений ландшафт. Північна його частина - низовинна, південна - гориста.

Між 23° і 38° пд. ш. на схід від Анд витяглися в меридіональному напрямку Прекордільєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини (вальєс) і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу - меданос і ареналес - утворення рухомих пісків.

На південь від річки Ріо-Колорадо і на схід від Анд лежить Патагонія. Її поверхня складається зі ступінчастого плато з крутими схилами, розчленованими глибокими каньйонами. Східці спускаються із заходу на схід до Атлантичного океану з висоти 2000 м до 100-150 м.

Древня кристалічна основа Патагонської платформи вкрита великим чохлом морських і континентальних, у тому числі давніх водольодовикових відкладень.

Весь північний схід Арґентини займає Лаплатська низовина, що складається з рівнин Гран-Чако, Пампа і межиріччя Парани та Уругваю. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю - рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини - лавове плато, центральна - плоска заболочена низовина, південна - горбиста рівнина, перетнута піщаниковими грядами - кучильяс. Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну - низьку (Вологу) і південно-західну - високу (Суху). Низька Пампа - плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300-600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.

Геологія Арґентини

У межах Арґентина виділяються: Південно-Американська платформа, Патагонська епіпалеозойська платформа, частина Андійської складчастої системи та розділяючий їх Передандійський крайовий прогин. Докембрійські утворення древньої платформи перекриті осадовим чохлом морських відкладів раннього і середнього палеозою і континентальних відкладів верх. палеозою, мезозою і кайнозою. Породи фундаменту і низів чохла виступають в підняттях сьєрр Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана, Сьєрра-дель-Танділь).

У межах Патагонської платформи складчаста основа виступає в масивах Самун-Кура і Де-Сеадо, складених верхньодокембрійськими та мезозойськими породами, які прорвані верньопалеозойськими гранітами і перекриті верньопалеозойськими, мезозойськими і кайнозойськими морськими та континентальними вулканогенними і уламковими породами, які наповнюють прогини Колорадо та Сан-Хорхе. Між Патагонською платформою та Андами знаходиться Переадандійський прогин. Це система впадин різного віку.

Клімат

Оскільки Арґентина має велику протяжність з півночі на південь, вона лежить у трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному і помірному. Середньорічні температури коливаються від +24С на півночі до +5С на півдні. Клімат країни формується переважно під впливом морських повітряних мас з Атлантичного океану. Проте більше ніж половина території лежить у зоні недостатнього зволоження, що пов'язано з розташуванням гірських систем, які затримують вологі вітри. На більшій частині території країни клімат помірний.

На північному сході - клімат субтропічний, вологий, зима м'яка. . У Буенос-Айресі літні місяці дуже спекотні, і більшість жителів відразу після Різдва виїжджають відпочивати. У січні і лютому місто пустіє. Взимку для європейців погода дуже приємна, температура знижується, але не набагато.

Клімат рівнинної частини на Півночі. — тропічний, з вологим жарким літом і теплою сухою зимою (пересіч. температура січня +30°, липня +20°, опадів до 900 мм), в центр, районах — субтропічний (пересіч. температура січня +23°, липня +9°, опадів бл. 1000 мм). На півдні країни (у Патагонії) набагато холодніше і більшу частину року йдуть дощі — клімат помірний, напівпустельний (пересіч. температура січня +12, +22°, липня +2, +5°, опадів 100—250 мм). У Андах — на Півночі переважають високогірні, пустельні клімати, в пд. районах помірно холодні.

Гідрогеологія

Річкова сітка густіша на півночі: великі судноплавні ріки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Серед водних ресурсів Арґентини головна роль належить річкам. В країні багато озер, особливо на півдні Патагонії і в басейні Парани та Уругваю. Більшість з них має стік в Атлантичний океан. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні ріки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати. За довжиною і площею басейну ріка Парана є другою річкою Південної Америки після Амазонки. На території провінції Місьонес вона тече в скелястій ущелині і рясніє порогами і водоспадами. Нижче, виходячи з ущелини, зливається зі своєю головною притокою - річкою Парагвай. Нижче гори Дьяманте Парана розширюється до 50 км, а після впадіння у неї річки Уругвай утворює естуарій Ла-Плати шириною до 300 км.

Річки Парана, Уругвай і Парагвай мають нерівномірний режим стоку з літньо-осіннім максимумом і переважно дощове живлення. Рівень води дуже коливається, тому нерідкі повені, що завдають великих збитків країні.

Найбільші річки північної Аргентини - це притоки Парани: Пількомайо, Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо. Вони течуть по рівнинній місцевості, влітку розливаються; взимку, в посушливий період, міліють.

Гірські річки Анд мають льодовиково-дощове живлення і відрізняються рівномірним режимом стоку. Вони несуть багато уламкового матеріалу і, не отримуючи додаткового живлення, губляться в піщаних рівнинах.

Ріки Патагонії - Ріо-Негро, Ріо-Колорадо, Чубут, Ріо-Десеадо, Санта-Крус беруть початок в Андах і течуть глибокими і вузькими долинами в Атлантичний океан. Вони маловодні, порожисті і мають змішане льодовиково-снігове живлення.

Майже третина території Арґентини або безстічна, або має тільки внутрішній стік. Це центр області Гран-Чако, замкнуті улоговини Прекордільєр, обширні простори західної і південної Пампи. Тут річки короткі, часто губляться в пісках або в солоних озерах. Ці райони потерпають від нестачі питної води.

У країні багато озер, особливо в Патагонії і в північній частині межиріччя рік Парани та Уругваю. У Патагонії озера переважно льодовикового походження. Найбільші з них: Буенос-Айрес, В'єдма, Лаго-Архентино, Науель-Уапі.

Рослинність

Розташування Арґентини в трьох кліматичних поясах створює умови для росту на її території різноманітної рослинності: від тропічних лісів на півночі до напівпустель у Патагонії і Пуна-де-Атакама. Ліси займають близько 1/5 частини території країни. У Гран-Чако, на червоноземних ґрунтах, сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі, на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії, на бурих ґрунтах — напівпустелі. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.

Страницы: 1, 2, 3