Територіально-виробничі комплекси України

Новий підхід в географії промисловості був започаткований у роботі ”Географія промисловості Української РСР” (автори Л.М. Корецький, М.М. Паламарчук, 1967). У цій книзі аргументовано, що об’єктами вивчення цієї науки є перш за все, територіально-виробничі комплекси, а її завданням — дослідження закономірностей їх формування і розвитку. На масових економіко-статистичних матеріалах висвітлені закономірності і особливості географічного розміщення головних комплексоутворюючих галузей України. Виконані також дослідження сучасних процесів формування промислово-територіальних комплексів, зокрема промислових вузлів і міст, як промислових центрів з метою виявлення можливостей і шляхів вдосконалення їх структури. В результаті цих робіт за єдиною методикою проведений кількісний аналіз промислових вузлів України, розкриті основні проблеми і напрямки їх перспективного розвитку.

Розвиток територіально-виробничих комплексів відбувається в певних економічних, соціальних і природних умовах, які по-різному впливають на процеси комплексоутворення. Вплив може бути позитивним у тих випадках, коли умови, в яких розвивається комплекс, сприяють його формуванню, і негативним, — коли вони стримують розвиток комплексоутворюючих процесів. Залежно від того, в яких соціальних умовах розвивається економіка країни, як вона забезпечена природними і економічними умовами формування ТВК.

Наукова розробка теоретико-методичних основ комплексоутворення перш за все вимагає глибоких знань об’єктивних закономірностей розвитку ТВК, а разом з тим широкого вивчення великої різноманітності і множини факторів їх утворення. Фактори утворення ТВК — це ті діючі сили, які є внутрішнім джерелом формування і розвитку комплексу як системи. Їх можна об’єднати у декілька основних споріднених груп:

1)                економічні;

2)                соціальні;

3)                природні;

4)                техніко-економічні;

5)                екологічні та ін.

Всі фактори діють в тісній взаємодії і утворюють своєрідну систему.

Аналіз дії основних факторів показує, що кожен з них окремо або в сукупності виступає як причина, що сприяє розвитку ТВК, або, навпаки, стримує формування комплексу як структуризованої системи. У кожному окремому комплексі фактори діють індивідуально і за впливом на розвиток комплексоутворюючих процесів вони досить різні [3, 29].

1.3 Структура і функції ТВК

Загальнонауковим принципом аналізу територіально-виробничих комплексів, як і інших економіко-географічних об’єктів, є системно-структурний підхід. Він дозволяє розглянути ТВК і його елементи з точки зору загальних закономірностей розвитку, внутрішньої цілісності і зв’язаності з навколишнім середовищем. Завданням структурного аналізу є виявлення місця територіально-виробничого комплексу в більш складній системі (макрорайоні, країні) на основі географічного поділу праці та різноманітних виробничо-територіальних зв’язків.

Застосування структурного аналізу як основного методу виявлення динамічних територіальних систем в народному господарстві країни дозволяє оцінити відношення між елементами системи, простежити внутрісистемні і міжсистемні потоки інформації, виявити рід елементів (форм організації продуктивних сил) та їх функціональні взаємозв’язки.

Розглядаючи територіально-виробничий комплекс як систему, тобто сукупність об’єктів (елементів, що взаємопов’язані спільністю поведінки і функціонування), необхідно відзначити, що така система відрізняється внутрішньою цілісністю, активністю і цілеспрямованістю функціонування. Будь-яка система поділяється на підсистеми, які в свою чергу можуть бути системами більш низьких порядків. Так у складних макросистемах районних ТВК об’єктивно існують підсистеми — мезо- і мікрокомплекси, для яких макросистема виступає навколишнім середовищем. Взаємозв’язки між окремими системами здійснюються через входи і виходи.

Залежно від рівня дослідження ТВК виділяють макропідхід — вивчення зовнішніх зв’язків, і мікропідхід — аналіз його внутрішньої структури [14, 96].

Вся сукупність територіально-виробничих комплексів великого економічного району і всієї країни характеризується певними властивостями. Кожному ТВК як системі властиві цілісність, стійкість, організованість, динамізм, керованість. Системний підхід як метод пізнання зобов’язує дослідника розглядати будь-який комплекс через призму таких понять, як система, структура, організація, функція, управління, упорядкованість, ієрархія та ін.

Обов’язковою умовою структурного аналізу ТВК є виявлення первинних елементів системи та знаходження принципів їх об’єднання в підсистеми. Це необхідно в процесі конкретного вивчення функціонально-галузевої, функціонально-територіальної та управлінської структур. Розглядаючи структуру об’єкту, конкретизуємо такі важливі поняття як елемент і цілісність.

Методологія системно-структурного аналізу територіально-виробничих комплексів передбачає наукове трактування співвідношення таких важливих категорій як ”комплекс” і ”система”. Слово ”комплекс” означає сукупність, зв’язок, поєднання предметів, явищ або властивостей, що утворюють єдине ціле. В понятті ”територіально-виробничий комплекс” відображені всі ці ознаки. Вживання поняття ”система” (системність) необхідне для характеристики об’єкту дослідження, що має певну упорядкованість, організацію та рівень ієрархії. Система виступає як ціле, складене із частин, з’єднання, що має множину елементів, які знаходяться у певних відношеннях і зв’язках [15,105].

Ці дві категорії взаємопов’язані між собою і є вихідними в процесі застосування взаємообумовлених методів (підходів) пізнання — комплексного і системного. Абсолютизувати комплексний і системний методи немає потреби, бо вони дають позитивний результат лише за умовами поєднання з усіма іншими методами економіко-географічного дослідження.

Головними галузями ТВК є ті, що беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту і національного доходу. До таких галузей відносяться: промисловість, сільське господарство, лісове господарство, вантажний транспорт, зв’язок (обслуговування підприємств виробничої сфери), матеріально-технічне постачання і збут, інші види діяльності сфери матеріального виробництва.

До невиробничої сфери ТВК входять: житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт; зв’язок (обслуговування організації невиробничої сфери діяльності і населення); заклади охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення; освітні і культурні заклади, мистецтво, наука і наукове обслуговування, кредитування і державне страхування; управління, партійні і суспільні організації.

Галузева структура розглядається як кількісне співвідношення, склад взаємопов’язаних частин (галузей, підгалузей), груп виробництва цілого. Галузевий склад комплексу визначає один бік його розвитку — галузеву повноту. Зрозуміло, що галузева структура не характеризує розміщення галузей на території і практично не відбиває функціонального взаємозв’язку різних груп виробництва.

На основі аналізу галузевої структури розраховуються міжгалузеві і внутрігалузеві пропорції виробництва та зайнятості трудових ресурсів, формується певна структурна політика, вибираються пріоритетні галузі.

Розглядають галузеву структуру комплексів великих економіко-географічних районів, підрайонів, адміністративних областей, міських комплексів та комплексів сільських мікрорайонів.

На основі аналізу структури галузей в різних ТВК (в локальних і регіональних) виявляються певні недоліки в їх розвитку, а саме: часткові диспропорції відставання прогресивних галузей; тенденції надмірного розвитку окремих галузей; недостатнє врахування особливостей природних і трудових ресурсів; недоліки в розвитку системи міжрайонних і внутрірайонних зв’язків; недостатній розвиток в деяких центрах важкої промисловості виробництва, на підприємствах яких використовуються трудові ресурси жіночої статі, та інші.

Методика вивчення галузевої структури ТВК передбачає виявити співвідношення [7,38]:

а) між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання (між групою а і б);

б) між галузями важкої і легкої промисловості;

в) між галузями добувної і обробної промисловості;

г) між галузями по переробці сільськогосподарської сировини;

д) між галузями спеціалізації, доповнюючими і обслуговуючими;

е) між галузями з різною трудомісткістю.

Науковою категорією методу моделювання є модель. В процесі економіко-географічного дослідження створені моделі можуть відображати ті чи інші принципи організації (структури), функціонування та інші властивості об’єкту пізнання. Модель завжди передає лише найбільш загальні риси об’єкту пізнання [15, 63].

Моделювання охоплює такі взаємозв’язані етапи:

а) постановка задачі;

б) збір і обробка необхідної інформації;

в) розробка і створення моделі;

г) наукове вивчення і аналіз моделі як джерела нової інформації;

д) екстраполяція одержаних даних з моделі на об’єкт економіко-географічного пізнання.

Будь-який ТВК поєднує три глобальні системи — економічну, соціальну і природну. Основними структурними елементами комплексів є такі: виробництво, інфраструктура, населення і трудові ресурси, локальні природні ресурси. Кожна із груп, в свою чергу, об’єднує елементи, які відрізняються роллю в процесі формування і функціонування ТВК, а також характеризуються специфічними рисами, внутрішньою структурою і зв’язками з іншими елементами комплексу.

Кожен елемент ТВК при аналізі і відображені його структури повинен розглядатись з точки зору його матеріальних і просторових відношень. При моделюванні комплексів визначається місце елементів у географічному поділі праці, вивчаються форми внутрікомплексних зв’язків, а також специфічні умови формування і функціонування кожного елемента.

Одним з найскладніших завдань при моделюванні структури ТВК є аналіз внутрікомплексних зв’язків: виробничих (вертикальних і горизонтальних), матеріально-технічних, зв’язків на основі спільного використання ресурсів і об’єктів виробничої інфраструктури, а також всієї системи управління процесом формування і функціонування ТВК.

Моделювання ТВК і його структури необхідно здійснювати за фазами. Оскільки процес створення комплексу може охоплювати десятиліття, виділяють такі фази [7, 48]:

1)                наукові і проектні підготовки;

2)                формування або інтенсивного створення основних об’єктів;

3)                стаціонарного функціонування.

2. ТВК УКРАЇНИ ТА ЙОГО ФОРМУВАННЯ

2.1 Формвання ТВК України

Господарство кожної незалежної держави являє собою структуровану систему, в якій усі галузі матеріального виробництва і сфери господарської діяльності організаційно, економічно і технологічно взаємозв'язані, а її функціонально-компонентна і територіальна структури підпорядковані максимальному забезпеченню населення продовольчими і промисловими товарами, постійному підвищенню його життєвого рівня, розширеному відтворенню в природі й суспільному виробництві, раціональному використанню природних багатств.

Структурна перебудова господарського комплексу постає першочерговим і головним завданням нашої держави. З огляду на це, істотно зростають роль і значення конструктивної та регіональної економік. Перша з них має бути націлена на конструювання і моделювання нових територіально-виробничих комплексів, а друга — на розробку конкретних практичних заходів, спрямованих на підвищення економічної ефективності їх функціонування. Формування територіально-виробничих комплексів— це складний і тривалий процес, який ґрунтується на закономірностях територіального поділу праці. Кожний ТВК повинен являти собою збалансовану та інтегровану систему, відзначатися комплексністю, єдністю, виробничою цілісністю і відносною самостійністю функціонування. Як цілісна система ТВК виступає складовою господарського комплексу держави, основною ланкою територіального поділу праці.

Одним з головних завдань теорії та практики комплексоутворення е розробка принципово нових методичних положень територіального планування, проектування і моделювання територіально-виробничих утворень різних ієрархічних рівнів. У цьому і полягає весь науково-практичний зміст територіальної організації суспільного виробництва. Створення її високоефективних форм в умовах самостійності української держави і розвитку ринкової економіки пов'язане з необхідністю переходу до конструювання і моделювання як усієї господарської системи, так і ТВК, і навіть окремих інтеграційних утворень. Щоб забезпечити високу економічну ефективність її функціонування, слід розпочати конструювання і моделювання «системи систем», а для цього потрібне досить чітке її трактування. Вона повинна являти собою комплекс економічно, організаційно і технологічно взаємозв'язаних головних, допоміжних і обслуговуючих галузей, які збалансовані між собою і утворюють єдину інтеграційну систему. Для того, щоб забезпечити її ефективне функціонування, необхідним є їх комплексно - пропорціональний розвиток.

Важливо підкреслити, що Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, яка вже багато років займається прогнозуванням розвитку і розміщення продуктивних сил на перспективу, фактично прогнозувала розвиток не комплексів, а суми галузей на території республіки та її окремих районів. Хоча в умовах планової економіки такі прогнози і створювали певну наукову основу для розвитку продуктивних сил, але комплексно - пропорціональне забезпечення всієї господарської системи та її збалансованість не вдавались.

Як наслідок, ми одержали структурно незавершене, незбалансоване, нескомплексоване господарство, що не відповідає умовам і параметрам високоефективного господарського комплексу. Основною причиною такої ситуації стало те, що теорією комплексів і комплексоутворення займалися переважно економгеографи, які не брали участі у проектуванні, моделюванні та прогнозуванні їх функціонально-територіальної структури на перспективу, у виборі територій і майданчиків для розміщення підприємств і господарств. А саме проектна діяльність створює інформаційну базу для теоретичних узагальнень і формування наукових основ організації ТВК. До останнього часу має місце значний організаційний розрив між теорією і практикою реального проектування комплексів. Для ліквідації такого розриву до розробки теоретичних основ комплексоутворення, конструювання і прогнозування їх розвитку на далеку перспективу необхідно залучати спеціалістів конструктивної та регіональної економік з науково-дослідних і проектних інститутів, які б могли розробляти організаційні та технологічні моделі первісних комплексів, доводячи їх до якісних і кількісних параметрів складніших і масштабніших інтеграцій.

Практика нового господарського будівництва в Україні ставить перед економічною наукою завдання розробити такі системи територіальної організації суспільного виробництва, які б дозволяли бачити перспективу не як суму окремих галузей, а як господарство в цілому, в усіх його взаємозв'язках. Необхідно вивчати, конструювати і прогнозувати не окремі галузі чи елементарні комплекси, а більш складні територіально-виробничі утворення.

Саме в цьому полягає наукове забезпечення високоефективного розвитку господарства України.

Матеріальними умовами об'єднання всіх галузей суспільного виробництва в комплекс або спеціалізовану виробничу систему є виробничий і природноресурсний потенціали даної території: земельні, водні, мінерально-сировинні, біологічні та інші ресурси, населення і трудові ресурси, транспортно-економічні, виробничі та технологічні зв'язки, галузі господарства і окремі підприємства. Тому конструювання і моделювання ТВК передбачають оцінку ресурсозабезпеченості території, її потреб у різних видах продукції, рівня розвитку окремих галузей матеріального виробництва, економічних, технологічних, транспортних та інших зв'язків між ними, виробничої та територіальної структур виробництва, його економічної ефективності, рівня забезпеченості місцевих потреб у промисловій і сільськогосподарській продукції, фінансових можливостей щодо капітальних вкладень у розвиток різних галузей матеріального виробництва і сфери їх обслуговування, а також можливостей щодо інтеграції в господарському комплексі України і в світовому економічному просторі.

На основі оцінки ресурсної забезпеченості території, територіально-компонентної структури економічних районів і вільних економічних зон, інвентаризації всіх господарських об'єктів можна визначити ті галузі, підприємства і господарства, які у взаємозв'язку з уже існуючими можуть забезпечити формування нових ТВК з принципово новими функціонально-компонентною і територіальною структурами, безвідхідним і мало відхідним виробництвами. Отже, основним завданням конструктивної та регіональної економік в умовах структурної перебудови має стати подальше вдосконалення територіальної організації виробництва. І на основі його комплексування, комбінування, кооперування та інтегрування необхідно спроектувати такі територіально-виробничі системи (економічні райони, вільні економічні зони, промислові вузли), які б забезпечували розширене відтворення як у суспільному виробництві, так і в природному середовищі, і були максимально економічно ефективними.

Кожний ТВК повинен являти собою добре збалансовану систему, всі структуроутворюючі галузі та виробництва якої мають бути зв'язаними, скомплексованими, скомбінованими і скооперованими між собою, забезпечувати найбільш комплексне, раціональне і високоефективне використання трудових, мінерально-сировинних, сільськогосподарських і матеріально-технічних ресурсів, випускати достатню кількість високоякісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечувати збереження в чистоті природного середовища. Характеризуючись певними функціонально-компонентною і територіальною структурами і спеціалізацією виробництва, кожний з них повинен добре інтегруватися в загальнодержавному господарському комплексі та в світовому економічному просторі.

Страницы: 1, 2, 3, 4