Лучна рослинність України 
Лучна рослинність України
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.
СУХОДІЛЬНІ ЛУКИ: ЇХ ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДОВЕ РІЗНОМАНІТТЯ
РОЗДІЛ 2. ЗАПЛАВНІ ЛУКИ, ЇХ ОСОБЛИВОСТІ
2.1 Екологічні особливості заплавних луків
2.2 Поліські заплавні луки
2.3 Лісостепові та степові заплавні лук
2.4 Заплавні луки Дніпра
2.5 Заплавні луки Десни
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ
Актуальність. Лучна
рослинність в структурі рослинного покриву України посідає другу позицію і
займає 8,5-9,0 млн. га. Якщо врахувати, що зі структури земельного фонду
вилучаються малопродуктивні землі та антропогенно порушені території з метою їх
ренатуралізації та реабілітації і наступним використанням як сіножатей та
пасовищ, то площа лук в наш час зростає.
Лучні угруповання
розвиваються в різних екологічних умовах: від ксерофітних до гігрофітних, але
найоптимальнішими вважаються мезофільні умови середовища. Від впливу абіотичних
факторів, а також антропогенезу зони (головним чином кліматичних
грунтово-гідрологічних умов) значною мірою залежать видовий склад, будова
лучних травостоїв та їх сезонна динаміка. Цю залежність лучної рослинності від
природних умов слід розглядати також у зв'язку з характером її використання. Зі
зміною клімату з заходу на схід у бік зростання континентальності відповідно
змінюється і лучна рослинність. В східних районах порівняно з західними в
травостоях луків значно посилюються процеси ксерофітизації і зростання участі
галофільних луків.
Предмет
дослідження – особливості справжніх та заплавних лук.
Об`єкт дослідження
– видове різноманіття справжніх та заплавних лук.
Мета роботи - проаналізувати
екологічні особливості справжніх та заплавних лук.
Основні завдання роботи
полягають в наступному:
1)
дати
характеристику суходільних луків;
2)
проаналізувати
екологічні особливості заплавних луків;
3)
розглянути
видове різноманіття справжніх та заплавних луків.
Ці луки
формуються на місці лісових угруповань і розміщуються в межах лісових масивів.
Найпоширеніші суходільні луки в північно-західній частині Полісся, в межах
Рівненської і Волинської областей, а також у північно-західних районах
Житомирської та Київської областей. Не так часто вони зустрічаються на
території Сумської та Чернігівської областей, що пояснюється більш широким
використанням післялісних ділянок для землеробства.
Суходільні луки
Полісся, які виникли на місці зведених суборів, сугрудків і грудів, приурочені
до вододільних масивів, горбів та схилів, а також до сухих низин, Для яких
характерний недостатній і непостійний водний режим. Зволожуються ці ділянки
атмосферними опадами; ґрунтові води більшості суходільних луків залягають
глибоко. Для суходільних луків характерні досить бідні на поживні речовини
дернові супіщані, пилувато-піщані, різною мірою опідзолені ґрунти.
Неоднорідність
грунтово-гідрологічних умов суходільних луків обумовила різноманітність їх
флористичного складу та рослинних угруповань. Лучні угруповання суходільних
луків належать до справжніх та пустищних луків.
Справжні луки
поширені на схилах вододільних пасм, горбів, а також на рівнинних ділянках дернових
супіщаних різною мірою опідзолених ґрунтів. Найпоширенішими є звичайно мітлицеві,
червонокострицеві та луки пахучої трави звичайної. Суходільні луки з
домінуванням Agrostis vinealis є характернішими для Полісся ніж для
Лісостепу Тут вони займають післялісові Ділянки, покинуті землі, зруйновані
лісові культури і староорані землі.
Зростаючи на
бідних дерново-підзолистих ґрунтах, вони мають бідний видовий склад і
розріджений травостій з покриттям 30-50%. Навпаки, на аналогічних ґрунтах, але
сформованих на моренових відкладах, виникають угруповання з ряснішим і
різноманітнішим травостоєм. Участь мітлиці тут зростає до 50-70% загального
покриття, місцями утворюються монодомінантні рослинні угруповання. В
бідомінантних і полідомінантних фітоценозах співдомінантну роль відіграють Anthoxanthum odoratum, Nardus stricta, Festuca rubra, Calamagrostis epigeios, Coryneforus canescens. За флористичним
складом вони бідні, з малою участю бобових і різнотрав'я, але доброї кормової
якості.
Пустищні луки
представлені біловусовими пасовищами, які належать до найменш врожайних (3-5
ц/га) і найбільш низькоякісних луків за ботанічним складом травостою.
На суходільних
луках Полісся досить поширені луки з домінуванням у травостої Nardus stricta. Ці угруповання приурочені
до знижень з дерново-глейовими або торф'янисто-глейовими ґрунтами і рівнем
ґрунтових вод 0,5-1,0 м. Інколи на їх поверхні застоюються дощові або снігові
води.
За цих умов
розвиваються біловусники з густим травостоєм. Злак щільнодернинний і місцями
утворює суцільний покрив з участю Nardus stricta до 80-90%. При
їх інтенсивному випасанні вони розріджуються, і в дернину едифікатора
проникають види інших господарських груп. Їх постійними компонентами є: Anthoxanthum odoratum, Holcus lanatus, Siegtingia decumbens, Carex nigra, Agrostis tenuis, Festuca ovina, Molinia coerulea, з якими
утворюють відповідні пустищні асоціації, що репрезентують ценотичний та
екологічний спектри різноманітності поліських біловусників. їх особливістю є
щільнодернинність травостою, бідність видового складу і флористичної
насиченості ценозів, вторинність за походженням, низька врожайність,
спрощеність структурної диференціації.
Ці луки України
найкраще представлені на Поліссі та в Лісостепу, де порівняно багато річок. У
степовій частині країни, де річок менше, вони трапляються значно рідше.
Заплавні луки
виникли на місцях вирубано: деревно-чагарникової рослинності, яка у заплавах
багатьох річок зараз зведена до мінімуму (5-10%). Подальшого скорочення площ
деревно-чагарникової рослинності дозволяти не можна (особливо в прируслових
частинах заплав), бо це призведе до різкого посилення ерозії і занесення
продуктами останньої доброякісних лучних ділянок.
Заплавні луки як
за своїми лучнорослинними умовами, так і за складом рослинних угруповань,
досить різноманітні. Це найчастіше обумовлено тим, що долини річок,
розташованих у різних зонах, перебувають на різних стадіях розвитку і за своєю
геолого-геоморфологічною будовою неоднакові.
Головними
особливостями лучнорослинних умов, властивих заплавам найтиповіших річок, є те,
що вони розвиваються під впливом двох антагоністичних факторів: самої річки і
позазаплавних материкових умов.
Вплив річки на
заплаву відбувається в період весняної повені. Коли на заплаву наносяться
дрібноземні частки, збагачені зольними елементами, необхідними для живлення
рослин. При незначних розливах вплив річки на заплаву незрівнянно менший, ніж
материкових умов. Відомо, що чим сильніше виражена алювіальність і заплавність
річки, тим слабше виявляється вплив позазаплавних материкових умов на розвиток
луків та їх рослинність зокрема.
Якщо вплив річки
на заплаву незначний, завдяки чому алювіально-заплавні процеси заплави
перебувають у стадії повного згасання, то вплив материкових умов (клімату,
геологічної будови басейну, ґрунтів та рослинності) збільшується і проявляється
в тому, що розвиток ґрунтового рослинного покриву заплави значною мірою
підпорядковується тим же умовам, які властиві материку відповідної зони.
Взагалі на всіх
заплавах спостерігається велика різноманітність умов місцезростання лучної
рослинності, що пояснюється характером ґрунтового покриву, зволоженням, потужністю
і якістю намулу, особливостями мікроклімату і господарською діяльністю людини.
У
геоморфологічному відношенні заплава, особливо великих і середніх річок,
підрозділяється на прируслову, центральну і притерасну частини. Кожна з
названих частин заплави в різних районах поздовжнього профілю річки неоднакова.
Це особливо помітно на річках, що течуть з півночі на південь.
Для прируслової
частини заплави характерні порівняно добре розвинутий алювіальний процес,
непоганий дренаж, глибоке залягання ґрунтових вод і відносно добре прогрівання ґрунтів.
Щодо формування останніх, то тут переважає дерновий процес ґрунтоутворення.
Притерасній
частині заплави, розташованій у пониженні біля корінного берега, властиві інші
риси: майже повне згасання алювіального процесу, малий дренаж, близький рівень
ґрунтових вод і незначне прогрівання ґрунтів. У розвитку останніх переважає
болотний грунтотвірний процес. У лісостепових і степових заплавах процес
заболочення притерасся часто супроводжується засоленням.
Центральна частина
заплави за своїми топографо-екологічними показниками є чимось середнім між
прирусловою і притерасною частинами, її ґрунтовий покрив - це дерново-лучні і
лучні супіщані та суглинисті ґрунти. Заболоченість виражена лише в порівняно
глибоких слабо дернованих зниженнях із близьким рівнем ґрунтових вод. Переходи
між розглядуваними частинами заплави здебільшого поступові, рідше різкі.
Для заплав малих
річок та верхів'їв середніх і навіть великих річок, зокрема для Дніпра, принцип
поділу заплави на три топографо-екологічні частини непридатний. Ці заплави в
основному слабо відокремлені від вододільних схилів, часто перезволожені
ґрунтовими водами. Алювіальний процес, властивий для розвинутих заплав,
змінюється тут делювіальним. У розвитку ґрунтового покриву основна роль
належить болотному ґрунтотвірному процесу. На багатьох ділянках цих заплав,
особливо у верхів'ях, на болотний процес накладається процес торфоутворення.
На поперечному
профілі заплав малих річок звичайно виділяються порівняно вузька, невисока (над
рівнем річки) прибережна смуга (вал) і знижено-рівнинна, різною мірою
заболочена частина заплави, що простягається в бік надзаплавної тераси.
Вищезгадані прибережні вали за своїми екологічними ознаками наближаються до
центральних частин заплави, а знижено-рівнинні заболочені ділянки - до
притерасних.
Крім поперечної
диференціації заплави на окремі частини (зони) спостерігається також її
диференціація на висотні рівні. На території кожної окремої частини заплави
розрізняють низькі, середні і високі рівні, ділянки яких добре виділяються за
характером алювіально-заплавних режимів, умов підгрунтово-грунтового зволоження
і ґрунтів. На кожній частині поперечного і висотного профілю заплави
спостерігається відповідний відбиток зони.
Щодо походження
заплавних луків, то на Поліссі, в Лісостеповій і Степовій зонах вони, на нашу
думку, за невеликим винятком виникли на місці зведених заплавних лісів. Це
підтверджується залишками в заплаві лісової рослинності і ґрунтами, що зберегли
сліди підзолистого процесу. Таким чином, всі вони є синантропно-вторинним
утворенням.
Опідзолені ґрунти,
які свідчать про колишнє заліснення заплави, на багатьох заплавних ділянках
перекриті сучасними алювіальними відкладами і знаходяться в похованому стані.
Луки, що
розвинулися на новоутворених річкою ділянках, які не підлягали залісненню, ми
вважаємо синантропно-первинними. Завдяки діяльності людини (сінокосіння і
випасання худоби), заростання новоутворених лучних ділянок лісовою рослинністю
не відбувається. Природні (первинні) луки властиві виключно притерасним
частинам заплав лісостепових і степових річок із засоленими ґрунтами, на яких
лісова рослинність не розвивається.
Заплавні луки за
своїми лучнорослинними умовами і за складом рослинних угруповань досить
різноманітні. Це обумовлено тим, що долини річок України перебувають на різних
стадіях свого розвитку і в своїй геолого-геоморфологічній будові неоднакові.
Крім того, їх різноманітність значною мірою залежить від географічного
положення, топографо-екологічних умов заплав та специфіки територій водозбірних
басейнів, що їх оточують.
Всю
різноманітність заплавних лучних угруповань ми відносимо до справжніх,
остепнених, пустищних, болотистих і торф'янистих луків.
Справжні заплавні
луки займають 40-45% загальної площі, вони звичайно пов'язані з середньовисокими елементами
рельєфу заплави. В їх ґрунтовому покриві переважають свіжі й вологі дернові,
лучно-дернові та лучні фунти. До них відносяться наступні луки: наземно куничникові,
звичайно гребінникові, безостобромопсисові, повзучопирійні, лучнокитникові,
червонокострицеві, біломітлицеві, звичайномітлицеві, лучнотонко-ногові,
середиьотрясучкові, лучнокострицеві, лучнотимофіївкові.
Найпоширеніші
серед них наземнокуничникова, лучнокитникова, біломітлицева, червоно- та
лучнокострицева формації. Рідко зустрічаються лучнотонконогова,
звичайногребінникова та середньотрясучкова Решта формацій за своїм поширенням
займає проміжне положення між першою та другою групами.
Остепнені луки у
заплавах річок України зустрічаються дещо рідше. На їх долю в середньому
припадає до 8-10% всієї лучної площі. А взагалі найпоширеніші вони в заплавах
лісостепових та степових річок. У заплавах поліських річок їх значно менше.
Остепнені луки, як правило займають найвищі місця заплави (верхи, верхні та
середні частини схилів високих грив і гряд, а також підвищено рівнинні добре
дреновані ділянки). У їх ґрунтовому покриві переважають сухі, добре прогрівані
дерново-лучні та лучні темно-сірі, чорноземовидні ґрунти.
До складу
остепнених луків відносяться борознистотипчакові, тонкомітлицеві,
вузьколистотонконогові, келерійові, пальчатосвинорийні та ранньоосокові.
Найпоширеніші з них мітлицеві, вузьколистотонконогові та ранньоосокові.
Пустищні луки у заплавах наших
річок представлені дуже слабо. Вони трапляються лише в заплавах поліських
річок, де на їх долю припадає 3-5% всієї лучної площі. Вони поширені на верхніх
та середніх частинах схилів високих плоских гряд притерасних частин заплав на
слаборозвинених дерново-глейових слабопідзолистих ґрунтах. До пустищних луків
віднесені лише біловусові луки.
Болотисті луки поширені на
дерново-глейових, лучних оглеєних, лучно-болотних та мулувато-глейових ґрунтах
у заплавах річок і займають 25-30% загальної площі луків. Приурочені до
притерасних знижень або до берегів стариць, озер, проток. До болотистих луків
належать лепешнякові, очеретянкові, бекманієві, болотнотонконогові,
гостроосокові, лисячоосокові та інші луки.
Із крупноосокових
болотистих луків слід ще назвати пухирчастоосокові, побережноосокові та
дворядноосокові луки. Вони в заплавах наших річок трапляються дуже рідко, а
ділянки, які займають, майже завжди мають дуже малі розміри.
Торф'янисті луки займають дещо
меншу площу, ніж болотисті луки. В середньому вона дорівнює 15-20% всієї лучної
площі. Торф'янисті луки поширені здебільшого у притерасних частинах заплав. Як
і болотисті, торф'янисті луки пов'язані з негативними елементами рельєфу. Якщо
для місцезростань болотистих луків характерне постійне або тимчасово надмірне
зволоження проточними водами, то для місцезростань торф'янистих луків основним
є те, що вони формуються в умовах застійних і бідних на кисень вод. У
Лісостеповій і Степовій зонах ці води нерідко містять невелику кількість
розчинених карбонатних і навіть хлоридо-сульфатних солей. В цілому торф'янисті
луки найбільшого розвитку досягають в заплавах поліських річок. Південніше
Полісся вони трапляються досить рідко і звичайно займають невеликі ділянки.
Названі луки
розвиваються звичайно на торф'яно-глейових і торф'янисто-глейових ґрунтах. На
торф'янистих луках переважають рослини, що ростуть на кислих ґрунтах в
анаеробних умовах.
До торф'янистих
луків належать дернистощучникові, собачомітлицеві, дернистоосокові,
звичайноосокові, молінієві луки. До найпоширеніших формацій належать перші три
типи луків.
Заплавні луки
зустрічаються в заплавах усіх поліських річок, але за флористичним складом
утворюваних ними угруповань спостерігаються значні відміни. Ця різниця залежить
насамперед від топографо-екологічних умов заплав, причому формування останніх
залежить від природних умов басейну, потужності річок, господарської діяльності
людини.
Більшість
поліських річок має широкі долини з чітко окресленими низькими заплавами, які
невисоко (на 2-3 м) піднімаються над меженним рівнем своїх річок. Всі заплави
великих і середніх за розмірами річок щороку заливаються повеневими водами на
довгий (близько двох місяців) час. їх русла дуже звивисті, течія здебільшого
повільна. Мутність більшості поліських річок, зокрема Прип'яті, незначна, що
обумовлено рівнинністю, піщаністю і заболоченістю поліської рівнини.
Заплави майже
всіх поліських річок більш-менш заболочені, що сприяє їх заселенню (переважно в
притерасній частині) чагарниковими вербами та вільхою. Серед річок часто
зустрічаються і такі, заплави яких значною мірою заболочені. До таких річок
насамперед належать праві притоки Дніпра і Прип'яті - Тетерев, Уж та Горинь зі
Случчю. До річок із сильно заболоченими заплавами можна віднести Ірпінь, Снов,
Остер, Здвиж, Стир, Стохід, Тур'ю, а також верхів'я Прип'яті.
Великі болотні
масиви часто зустрічаються в заплавах Дніпра, Десни, Прип'яті (в межах
України), де вони звичайно приурочені до притерасних частин.
Взагалі заплави
Дніпра, Десни, пониззя Прип'яті (в межах України) і Сейму порівняно з заплавами
названих малих поліських річок заболочені значно менше.
Торф'яні болота,
що зустрічаються в заплавах поліських річок, належать до боліт низинного типу,
серед яких переважають очеретяні (чисто очеретяні, осоково-очеретяні і
гіпново-очеретяні), осокові і осоково-мохові,
рідше лісові (головним чином з вільхи чорної) і чагарникові (переважно з верби
попелястої). Потужність торф'яних покладів заплав коливається в межах 0,3-6,0
м; частіше вона дорівнює 1-3 м. Зольність торфу переважної частини заплавних
торфовищ висока (10-40%). Нагромадження в торфі мінеральних часточок, які
утворюють золу, відбувається здебільшого за рахунок мулистих і пилуватих
наносів, які приносяться алювіальними і делювіальними водами.
У заплавах малих
річок звичайно переважають торф'яні болота, торф'янисті і болотисті луки.
Справжні луки представлені значно менше. Тут вони займають вершини високих гряд
і прибережних валів.
Страницы: 1, 2, 3
|
