Комплексна фізико-географічна характеристика Альпійської гірської системи

РОЗДІЛ 2. КЛІМАТ

На території Європи Альпи виділяються значним атмосферним зволоженням і різкою зміною температури залежно від висоти, експозиції й географічного положення різних районів гір. Спад температури повітря з висотою краще виражено влітку (у середньому на 0,6-0,7 °С на 100м), чим узимку (0,3-0,5 °С на 100м); у зв'язку із цим контрасти зимових температур більше згладжені, чим літніх (див. табл. 2). Річні й місячні температури найбільш високі на південних схилах Приморських Альп. Річна ізотерма °С проходить тут на висоті близько 2000м, липнева ізотерма °С - на висоті. близько 3500м.

Найбільша кількість опадів - у північних Предальпах й у передових хребтах осьової зони гір (1500-2500, місцями до 4000мм у рік). Найменше опадів (500-800 мм у рік) - у внутрігірських долинах й впадинах, у кліматі яких є риси континентальності. Максимум опадів майже повсюдно припадає на літні місяці. З висотою наростає частка твердих опадів (до 80-90% у поясі вище 2000м). Товщина шаруючи снігу в окремих районах досягає 7-8м. Навесні часті сніжні лавини, особливо в районах, що піддаються впливу фенів. Снігова лінія проходить на висоті від 2500 м у більше вологих зовнішніх хребтах Альп до 3200м у менш вологі внутрішні. Площа сучасного заледеніння близько 4140 км2 (приблизно 2 % загальної площі А. ), з яких близько 2690 км2 доводиться на Західні Альпи. Найбільші скупчення льодовиків - у масивах финстераархорн (484 км2), Монте-Роза - Маттерхорн (445 км2), Монблан (277 км2). Високий Тауэрн (537 км2). Найбільший по довжині й площі в Альпах. - Алечский глетчер. Язики деяких долинних льодовиків спускаються до висоти 1400-1100м. Становлячи головний вододіл Західної Європи, Альпи у той же час представляють також важливу кліматичну межу між холоднішою й теплішою частинами помірного клімату. До першої, що характеризується листяними лісами й суцільним килимом трав, лежить від Сходу від Альпької полоси височин із середньою річною температурою що дорівнює 9°С, до другого - зони - Ломбардска й Провансальська низовини із середньою температурою 12°С. Альпійский пояс, розділяє ці дві зони на просторі 5 градусів широти, представляє всі клімати, від помірно-теплого до холодного полярного. При піднятті від підошви до вершини середня температура поступово знижується приблизно на 0,58° С на кожні 100м. Лінія вічного снігу, вище якої сніг не тане в саму жарку пору, відповідає -4° С і лежить у Північні Альпи на висоті 2500 приблизно, у Центральних на 2700, у Південних - 3000м. Середня температура найвищих вершин сягає приблизно -12 до 15° С; клімат їх відповідає приблизно 70° С. Незалежно від місцевих вітрів, що обумовлюються розходженням між горами й долинами, фірном і рослинністю й т.д., в Альпи дмуть північно-східні полярні й південно-західні антиполярні пасати, до яких приєднується також і фен .

Кількість дощів, що випадають в Альпах, перевищує кількість у прилеглих до них рівнинах; збільшуючись у долинах південного схилу, вони зменшується у високих долинах внутрішніх хребтів, напр. в Енгадині й Верхньому Валлісі. У середньому воно становить 1,08, на південному схилі 1,46, у Тессіні навіть 1,7, на північному схилі 0,92м на західному 1,19м, тоді як для Південно-Німецької плоскої височини воно рівняється 0,68, для Енгадіна 0,85 і для низовини р. По 0,98 м. На Півночі панують літні, на Півдні і Заході. осінні дощі. Число дощових днів менше, ніж можна було б очікувати на підставі кількості атмосферних опадів, що випадають, так: Північний-Готтард при 278 похмурих днях у році й кількості води, що випадає, рівному 1,98м, має тільки 107 дощових і сніжних днів, що тоді як примикає із Північна плоска височина при втроє меншій кількості атмосферних опадів має в середньому 120-160 дощових і сніжних днів. Уже на висоті 2300 м на щомісяця доводиться кілька сніжних днів, число яких зростає в міру підняття. Сніг вищих альпійських областей - сухий і дрібнозернистий, при сильному вітрі носиться навколо вершин, утворюючи сильні сніжні хуртовини, названі в Бернському Оберланде гуксетами. У захищених місцях він перетворюється внаслідок перемінного танення й замерзання у фірн, а останній - у глетчерів лід. Маси снігу й льоду, відірвавшись від високо льодовика, стрімко спускаються в долини й утворять так звані лауни, або лавини, що приносять часто велику шкоду жителям. Не менш небезпечно спустошлива дія альпійських потоків. Сильні грози, на південному схилі часто супроводжуються градом, тривалі дощі, обумовлені дією фена, танення снігу й льоду, сильно й швидко збільшують кількість води в гірських потоках; глибокі кам'янисті русла, улітку майже що зовсім висихають, швидко переповняються мутними водами, які із грізним шумом і величезною силою падають у долини, несучи на своєму шляху кам'яні брили, дерева й т.д., спустошуючи поля й ліси й ховаючи все під шаром бруду, щебенів і уламків скель. Як русло, так і самий потік носять у Швейцари назва рунса або рюфа. Внаслідок неощадливого лісового господарства, що значно збезлісило Альпи і, на жаль, що триває й тепер на південному їхньому схилі, число рунс, незважаючи на всі преградительные будівлі, дуже непомітно зменшується; у Швейцарії останнім часом намагаються протидіяти цьому злу, засаджуючи деревами ділянки, що оточують джерела. Неощадливим видаленням захищаючий ґрунт рослинного покриву пояснюється також у більшості випадків зміною рівня води альпійських рік, що висихають у суху пору року й преобертових у спустошливі потоки під час танення снігу або при тривалих осінніх дощах. Дії води долини Альп зобов'язані також небезпекою, представляемою їм сніжними й гірськими обвалами. Механічною й хімічною дією води гірські породи розчиняються, вивітрюються й розмиваються. Цілі шари, позбавлені в такий спосіб їхньої підстави, що підтримувало, можуть у сильно похилих місцях бути наведені в рух; внаслідок проникнення атмосферної води в тріщини у зв'язку з дією температури гірські породи, особливо деякі сланці, доломіти й вапняки, розпушуються й при сприятливих умовах, під час танення снігу, сильних і тривалих дощів і т.д., маси землі відриваються й падають у долини. Якщо це явище відбувається в більших розмірах і одночасно відділяються значні нашарування, то утворяться так звані гірські обвали.

Таблиця 2 Кліматичні показники

РОЗДІЛ 3. ВНУТРІШНІ ВОДИ

Альпійський найголовніший гідрографічний вузол Західної Європи. Стікаючі з Альп ріки належать басейнам Північного моря (Рейн із Ааре й ін. припливами), Чорного моря (праві припливи Дунаю - Іллер, Лех, Інн, Энс, верхній плин Драви), Адріатичного моря (Адидже, По з лівими припливами), Лигурийского моря й Ліонскої затоки (Рона з лівими припливами). Ріки характеризуються швидким плином, значної водностью, високим коефіцієнтом стоку (до 70-85% ), дуже правильним коливанням стоку залежно від температур. У живленні рік основне значення мають талі води льодовиків і снігів; менше - дощі. Ріки льодовикового живлення (т.зв. альпійського режиму) мають максимум стоку влітку й дуже низький мінімум в інший час. На ріках зі сніговим живленням максимальна водность доводиться на весну й 1-шу половину літа, а з дощовим - на осінь (у Приморські Альпи також на зиму). Для більшості великих рік характерне сполучення різних джерел живлення й режимів стоку. Основні морфологічні особливості річкових долин: слабка розробленість поздовжнього профілю, наявність великої кількості уступів у руслі з водоспадами, що утворяться на них. Велике енергетичне значення рік. Великий регулюючий вплив на стік рік роблять озера. Найбільш численна група невеликих по площі карових озер високогірної зони. Великі озера приурочені до смуги передгір'їв: Женевське (площа 581 км2, найбільше в Альпах), Тунске, Бріенцське, Фирвальдштетское, Боденське, Лаго-Маджоре, Лугано, Комо, Гарда й ін.

3.1 Річки

Рейн- велика ріка в Західній Європі.

Протікає по території Швейцарії, Ліхтенштейну, Австрії, Німеччини, Франції, Нідерландів.

Довжина - 1233км, площа басейну - 185 тис. км2.

Бере початок в Альпах, протікає через Боденське озеро, перетинає відроги Юри й Шварцвальда, після чого тече по Верхнерейнской низовини. У середньому плині проривається через Рейнські Сланцеві гори. Нижній плин - у межах Середньоєвропейської рівнини, де русло в багатьох місцях обгороджено дамбами. Упадає в Північне море, образуя складну дельту.

Припливи: Неккар, Майн, Вуппер, Иттер, Дюссель, Рур (праві); Ааре, Мозель (ліві). У лівий рукав дельти впадає ріка Маас.

У верхів'ях - весняно-літнє повіддя, у середньому й нижньому плині багатоводна протягом усього року. Середня витрата - 2500м2/с, річний стік близько 79км2.

У верхньому плині Рейну, у швейцарському кантоні Шаффхаузен, поруч із містечком Нойхаузен, розташований Рейнський водоспад. Поряд з більше високим, але менш повноводним водоспадом Деттифосс в Ісландії, Рейнський водоспад є самим більшим водоспадом у Європі. Висота Рейнського водоспаду - 23 м, ширина - 150 м[2].

Ріка судноплавна на 952км, до міста Базель і по Боденське озеру. Загальна довжина водних шляхів у басейні Рейну близько 3000км.

Рейн з'єднаний каналами з Роною, Марной, Везером, Ельбою.

Рона - ріка у Швейцарії й Франції. Довжина - 812км, площа басейну - 98 тис. км2. Середня витрата води - 1780м2/с.

У французькій мові назва ріки звучить «Рон» і тільки в російській назві він по

Початок ріки перебуває у Швейцарському кантоні Валу на Ронском льодовику в Лепонтинских Альпах, на висоті 1753м. Спочатку Рона тече головним чином на південний захід, протікаючи у верхів'я через Женевське озеро, потім, минувши Ліон, повертає на південь, проходячи через Ронскую низовина, досягає Лионского затоки Середземного моря. В устя утворить дельту із двома рукавами на захід від Марселя. Площа дельти перевищує 12 тис. км2.

Основні припливи Рони - Эн, Сона й Ардеш (праві), Изер і Дюранс (ліві). Більше трьох чвертей басейну Рони доводиться на гірські місцевості.

На берегах Рони розташовані міста Бриг, Сьон, Женева (у Швейцарії), Ліон, Валанс, Монтелимар, Авиньон й Арль (у Франції). На Роні побудований каскад ГЕС. Судноплавство нижче устя р. Эн. Рона з'єднана каналами з Рейном, Мозелем, Маасом, Сеною, Луарою. В обхід дельти Рони проведений канал від Арля до Марселя.

Дунай - друга за довжиною й площею басейну річка Європи (після Волги).

Витік Дунаю міститься на території Німеччини в горах Шварцвальду, де біля міста Донаушинґен на висоті 678м над рівнем моря зливаються гірські потоки Бреґе (довжина 48км) та Бріґах (43км).

На своєму шляху Дунай кілька разів міняє напрям. Спочатку він протікає по гірській області ФРН на південний схід, потім на відмітці 2747км (кілометраж ріки вимірюється від крайньої крапки дельти в напряму витоку) змінює напрям на північно-східний. Цей напрям зберігається до м. Реґенсбурґ (2379км), де розташована найпівнічніша крапка течії ріки (49°03' півн. широти). Біля Реґенсбурґу Дунай повертає на південний схід, потім перетинає Віденську улоговину і далі понад 600км тече по Середньодунайській низовині. Проклавши річище через гірський ланцюг Південних Карпат ущелиною Залізні Ворота, ріка до самого Чорного моря понад 900км протікає Нижньодунайською низовиною. Найпівденніша крапка ріки знаходиться біля м. Свиштов (Болгарія) — 43°38' півн. широти.

При відстані по прямій між витоком (Донаушинґен) та крайнім пунктом дельти (відмітка «0 км» в українській частині дельти нижче м. Вилкове на острові Анкудінов) в 1642км коефіцієнт звивистості ріки складає 1,71.

Дельта Дунаю, супутниковий знімок

Докладніше: Дельта Дунаю

У нижній течії Дунай, розгалужуючись, утворює велику, прорізану густою сіткою водотоків та озер, болотисту дельту довжиною з заходу на схід 75 км та шириною з півночі на південь 65км.

Вершина дельти знаходиться біля мису Ізмаїльский Чатал за 80км від гирла, де основне річище Дунаю спочатку розгалужується на Кілійське та Тульчинське гирла. За 17км нижче за течією Тулчинське гирло розділяється на Георгієвське та Сулінське, які впадають у Чорне море окремо.

Кілійське гирло в межах території України утворює так звану Кілійську дельту, що є найбільш швидконаростаючою частиною дельти Дунаю.

Зображення Дунаю

3.2 Озера

Женевське озеро - друге по величині (слідом за Балатоном) прісноводне озеро в центральній Європі, розташоване у Швейцарії й Франції. Є також самим більшим альпійським озером.

Женевське озеро лежить у заплаві ріки Рона й має форму півмісяця, що изгибается в районі села Ивуар. Вигин природно ділить Женевське озеро на Велике (фр. Grand Lac) і Мале озера (фр. Petit Lac).

Топоніміка

Женевське озеро, вид із супутника. У нижньому лівому куті - Женева, у верхньому правом - Монтре

Координати: 46°27′00″ с. ш. 6°31′00? в. буд. (G)

Розташування між Швейцарією й Францією

Висота нум372м

Довжина73км

Ширина14км

Площа582 км²

Обсяг89 км³

Рива-дель-Гарда

Координати: 45°38′00″ с. ш. 10°40′00′′ в. буд. (G)

Висота нум65м

Довжина51,9км

Ширина16,7 км

Площа370 км²

Обсяг50,35 км³

Найбільша глибина346м

Середня глибина136м

З нього випливає ріка Минчо, що є лівим припливом ріки По. По берегах озера розташовані курорти, найбільш відомими з яких є Гарда, Сирмионе, Дезенцано-дель-Гарда, Бардолино, Мальчезине, Рива-дель-Гарда. На східному березі озера створений резерват Гардезана-Ориентале.

Улоговина Гарды є тектонічною западиною, обробленої плейстоценовыми кінцевими льодовиками. Північна, вузька й довга частина озера нагадує фіорд при висотах її хребтів, що обрамляють, до 2000м, південна - більше широка, складена моренними відкладеннями. Гарда вкрита від холодних вітрів, і його прибережна зона відрізняється м'яким кліматом і пишною рослинністю средиземноморского типу. Найбільший острів на озері - Гарда. З риб поширені італійська форель, кумжа, головень, короп, звичайний вугор, минь, тріска, щука звичайна, річковий окунь і лин.

Вид з космосу

На озері Гарда перебуває найбільший парк дитячих розваг Італії - Гардаленд, а також океанариум Seaworld, аквапарк Canevaworld, парк розваг Мувиленд. Розвинено судноплавство, рибний лов, туризм.

Лаго-Маджоре (італ. Lago Maggiore, буквально — велике озеро) — озеро на границі Швейцарії й Італії. Швейцарська частина озера розташована в кантоні Тичино, італійська - у П'ємонті й Ломбардії. Урез води Лаго-Маджоре є найнижчою крапкою Швейцарії.Зміст [забрати]

Лаго-Маджоре розташовано в тектонічній улоговині в західній частині Ломбардских Альп на висоті 193м над рівнем моря. Обмежено переважно крутими й високими мальовничими берегами. Озерна улоговина виорана древнім льодовиком, що спускався з гір. Лаго-Маджоре подпружено з півдня мореною цього древнього льодовика. Довжина - 66км, ширина - до 10км, площа - 212,5км2, глибина - до 372м. Пануючі вітри: трамонтану (ранковий) з озера й инверна (вечірній) на озеро. Часті бури, коли дують західні (мергоццо) і північні (маджоре) вітри.

Через Лаго-Маджоре протікає судноплавна ріка Тичино, лівий приплив ріки По. Коливання рівня води в озері становлять близько 4м у рік, найбільшої висоти він досягає в червні - липні. Озеро не замерзає взимку. Клімат на околицях досить м'який, завдяки чому на берегах багато курортів: Локарно, Аскона, Канобио, Стреза й ін.

Розвинено судноплавство, рибальство (форель, окунь), туризм, водний спорт.

Вид на Лаго-Маджоре з Изола-Мадре

Боденське озеро перебуває в Предальпах на границі Німеччини, Швейцарії й Австрії. Говорячи про Боденське озеро, мають на увазі три водойми: Верхнє озеро (ньому. Obersee), Нижнє озеро (Untersee) і Рейн (Seerhein), що з'єднує дві цих водойми.

Карта Боденського озера

Координати: 47°38′00″ с. ш. 9°22′00′′ в. буд. (G)

Розташування на границі Швейцарії, Німеччині й Австрії

Висота нум395.23м

Довжина63км

Ширина14км

Площа536 км²

Обсяг48.5 км³

Найбільша глибина254м

Страницы: 1, 2, 3