Комплексна фізико-географічна характеристика Уралу 
Комплексна фізико-географічна характеристика Уралу
Міністерство освіти і науки
України
Сумський державний
педагогічний університет
ім. А. С. Макаренка
Курсова робота
на тему
«Комплексна
фізико-географічна характеристика Уральської гірської країни»
Роботу виконала
студентка 731 групи
природничо-географічного факультету
Глива Юлія Володимирівна
Науковий керівник
Нешатаєв Борис Миколайович
Суми 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
Географічне
положення
РОЗДІЛ 1.
Оротектонічна характеристика
1.1 Геологічна будова території та
історія геологічного розвитку
1.2 Рельєф
1.3 Корисні копалини
РОЗДІЛ 2.
Клімат
РОЗДІЛ 3.
Внутрішні води
РОЗДІЛ 4.
Грунтово-рослинний покрив та тваринний світ
4.1 Ґрунтово-рослинний покрив
4.2 Тваринний світ
РОЗДІЛ 5.
Сучасний стан ландшафтів
Висновки
Список
використаної літератури
ВСТУП
Уральська гірська
країна є природною межею між двома часинами світу – Європою та Азією.
Особливості географічного положення цих гір, їх значна протяжність з півночі на
південь зумовлює відмінності в окремих компонентах фізико-географічних умов.
Тому детальне
дослідження Уральської гірської системи є важливим для комплексного розуміння
причинно-наслідкових зв’язків між явищами та процесами.
Метою курсової
роботи є детальне
вивчення фізико-географічних умов Уральської гірської країни.
Для досягнення
поставленої в роботі мети необхідно виконати ряд завдань:
1) Розглянути
особливості географічного положення гірської країни;
2) Виявити
взаємозв’язок між геологічною будовою та формами рельєфу;
3) Описати
кліматичні умови території;
4) Розглянути
внутрішні води Уральської гірської країни;
5) Дослідити
сучасний стан ландшафтів Уралу;
Об’єктом вивчення є Уральська гірська
країна.
Предметом дослідження в курсовій
роботі є фізико-географічні характеристики Уральської гірської країни.
Результати
вивчення в курсовій роботі можуть використовуватися на уроках з фізичної географії
та в позаурочних заходах як теоретичний навчальний матеріал.
Географічне положення
Східноєвропейська
рівнина зі сходу обмежена добре вираженим природнім кордоном – Уральськими
горами. Гори ці здавна прийнято вважати межею між двома частинами світу –
Європою і Азією.
Уральські гори
простягаються з півночі на південь від протоки Югорський Шар до
арало-каспійської майже на 2800км. Деякі відхилення простягання Уралу від
строго меридіонального пов’язані з особливостями геологічних структур древніми
виступами фундаменту Руської плити. Урал розташований між крупними рівнинами – Східноєвропейською,
Західносибірською і Туранською низовинами.
Рис.1.
Уральська гірська країна
Біля Північного
полярного кола він має ширину біля 50км, а на півдні – до 300-400км. Урал
пересікає тундру, лісову, лісостепову, степову і напівпустельну зони сусідніх
рівнин. Слово «Урал» в перекладі означає «пояс».
РОЗДІЛ 1. Оротектонічна характеристика
1.1 Геологічна
будова території та історія геологічного розвитку
В поперечному
розрізі схили Уралу асиметричні, і він ділиться на три орографічні частини, що
обумовлено різними геологічними структурами: західний макросхил, що поступово
спускається до Східноєвропейської рівнини; центральна – осьова гірська полоса;
східний макросхил, більш короткий і крутий, ніж західний, місцями тектонічним уступом
обривається до Західносибірської рівнини. Уздовж центральної, осьової частини
геологічні структури утворюють орографічні хвилеподібні підняття й зниження. Це
відбивається на послідовній зміні при піднятих й опущених ділянок:
1. Пай-Хой,
розташований між Югорським Шаром і річкою Карою, утворений окремими грядами і
пагорбами з висотами до 400-450м.
2. Заполярний
Урал простягається від Константинового Камня до Соб-Єлецького перевалу. Це
підвищена і розширена частина Уралу, що складається із коротких хребтів і
масивів з висотами більше 1000м.
3. Полярний Урал
виражений одним хребтом шириною 15-20км. Він проятягається в південно-західному
напрямку від Соб-Єлецького перевалу до верхів’їв Хулги. Максимальна висота –
гора Пайер (1472м).
4. Приполярний
Урал – це найбільш висока частина Уралу, що знаходиться між річками Хулгою і
Шугером. Тут знаходиться максимальна вершина усього Уралу – гора Народна
(1895м).
5. Північний Урал
починається горою Тельпозиз (1617м) і закінчується південніше Конжаковського і
Косьвинського Камнів з висотами біля 1500м.
6. Середній Урал
– найбільш знижена частина Уралу. Він простягається на південь від гори Юрма.
Максимальні вершини нижче 1000м.
7. Південний Урал
– від г. Юрма до широтної ділянки річки Урал. Він складається із декількох
хребтів з максимальною вершиною Ямантау (1640). Південніше широтного відрізку
річки Білої хребти знижуються і переходять в Залаїрське плато.
8. Кряж Мугоджари
є південною частиною Уралу і простягається на 450км від широтної течії р. Урал
до напівпустень. В середній його частині спостерігається хвиля підняття рельєфу
з максимальною висотою гори Великий Боктибай (657м).
Хвилеподібні
деформації рельєфу Уралу – підняття і зниження – розвинулись в результаті
неотектонічних рухів і тривалої денудації різних геоструктур з строкатим
літологічним складом гірських порід.
Меридіональні
геоструктури Уралу сформувались в верхньопалеозойському складчастому поясі
Євразії (пізнього девону – кінця пермі). Крупні його геологічні структури –
антикліналі і синкліналі – послідовно змінюють одна одну при русі з заходу на
схід. Кожна із них характеризується своєю історією розвитку, а як наслідок,
особливим комплексом гірських порід, розвитком магматизму, поєднанням корисних
копалин і морфоструктур ним планом.
Перед уральський
крайовий прогин займає Передуралля і підніжжя західного схилу гір. Це перехідна
геоструктура, розташована між східним краєм Руської плити і складчастими структурами
Уралу, складена палеозойськими слабо дислокованими теригенними і карбонатними
товщами: на заході – пермськими, східніше – кам’яновугільними і девонськими. На
півночі прогин з’єднується з Печорською, на півдні – з Каспійською синеклізами.
Предуральський
прогин розділений поперечними горстоподібними виступам ( біля 500-700м над
рівнем моря) на окремі западини (з висотами 280-300м). Так, наприклад, на
Південному Уралі Бельська западина відокремлена від більш північної
Уфімсько-Солікамської горстом Каратау. На Північному Уралі Північноуральська
западина відокремлюється від Воркутинської підняттям Чернишова.
В осадових
породах Перед уральського прогину зосереджені поклади нафти, газу, кам’яного і
бурого вугілля, солей (калійної та повареної), торфу.
Уралтауський
антиклінорій – друга крупна тектонічна структура – утворює осьову, найбільш
високу гірську смугу Урал. Він складений протерозойськими і
нижньопалеозойськими метаморфічними породами – гнейсами, амфіболітами,
кварцитами і метаморфічними сланцями. В антиклінорії розвинені зжаті
ізоклінальні складки віялоподібного складу.
На заході
антиклінорій закінчується зоною здвигу, а на сході проходить Головний
Уральський глибинний розлом, що розділяє дві структурно-фаціальні зони. По
розлому перша зона при піднята над другою. Вздовж лінії розлому поширені багато
численні інтрузії, що утворюють ізольовані ори і найбільше при підняті масиви
(масив Денежкін Камінь та ін.) із основних й ультра основних порід з нікелевим,
платиновим орудненням.
Магнітогорсько-Тагильський
(зеленокамяний) синклінорій утворює після розлому східний схил Уралу. Це зона
зеленокамяного синклінорію. Вона складена осадовими (вапняками,
глинисто-кремнеземними сланцями, яшмами) і вулканогенними (основні та кислі)
породами силурійського, девонського і кам’яновугільного віку. До цієї зони
приурочені поклади мідних руд.
Урало-Тобольський
антиклінорій утворює четверту тектонічну структуру Уралу. Антиклінорій
відображає в рельєфі також східний схил і виражений тільки в Південному і
Середньому Уралі. Він складений сланцевими і вулканогенними породами нижнього
палеозою і рифею. Тут широко розвинені гранітні герцинські і більш древні
масиви, з якими пов’язані місцезнаходження золота і самоцвітів (топаз,
турмалін, аметист і ін.).
Антський
(Східно-Уральський) синклінорій утворює п’яту тектонічну зону; ця структура
виражена на Південному Уралі. На північ і схід вона поринає під осадову товщу
мезозойсько-кайнозойських порід. Синклінорій утворений сильно зім’ятими
подрібленими відкладами палеозою, прорваними магматичними породами. В цій зоні
розвинені грабени, наповнені мезозойськими вугленосними відкладами. Їх схили
утворені ступінчастими скидами; тому в рельєфі поширені уступи.
В Заураллі
складчасті уральські структури погружені і перекриті мезозойськими і палеогеновими
породами. Четвертинні відклади зустрічаються по всьому Уралу – алювіальні,
елювіальні, делювіальні, колювіальні, льодовикові і в передгір’ї Пай-Хоя –
морські. В історії розвитку Уралу виділяються три крупних етапи.
Перший етап –
палеозойський і до палеозойський. В цей час відбувалося відкладення осаду,
формування складчастих гір та інтенсивна вулканічна діяльність. Перша
складчастість – байкальська – проявилася в антикліноріях (Урал-Тау і
Башкирський).
В нижньому і
середньому палеозої в західній частині Уралу відбувалося відкладення
теригенно-карбонатих осадів, а в східній проявлялася вулканічна діяльність і
формувались потужні осадово-ефузивні товщі. Каледонська складчастість
відобразилася тільки в уже створених більш древніх структурах. У верхньому
карбоні і пермі розвивалася герцинська (Мариська) складчастість і виникли
молоді складчасті гори Уралу.
Другий етап –
мезозойський і палеогеновий. Цей час переважала тенденція низхідного розвитку
рельєфу. В тріасі по лініям розломів опустилася східна частина складчастих
утворень і утворився фундамент Західносибірської плити. Як наслідок, відбулося
відособлення Уральської гірської країни. По розломам відбувалося вилив лав.
Кіммерійська
складчастість відобразилася на східному схилі Уралу бриловими рухами і утворенням
простих пологих складок. Високі гори були зруйновані і сформувалися поверхні
вирівнювання, на яких утворювалися кори вивітрювання: з ними пов’язані розсипні
місцезнаходження корисних копалин. В кінці палеогену на місці Уральських гір
простягалася рівнина-пенеплен. Ділянки пенеплена збереглися в сучасному
рельєфі: височина Пах-Хой, Середньо уральська височина з останцевими горами,
Зауральська рівнина, Південно уральський пенеплен і Мугоджари.
Третій етап –
неоген-четвертинний. В результаті неотектонічних рухів виникла
складчасто-глибова, омолоджена морфоструктуа сучасного Уралу. Ділянки пенеплену
були підняті на різну висоту. Вертикальні переміщення окремих брил відображені
в сучасному рельєфі Уралу, особливо в центральній гірській його частині. Тут
гори часто мають форму скрині, плосковерхі, з останцями. Молоді тектонічні рухи
на Уралі сприяли підняттю до денної поверхні глибинних порід палеозойських
структур.
1.2
Рельєф
Полярний Урал –
одна із найбільш підвищених частин древніх Уральських гір. Гребені хребтів тут
піднімаються до 1100-1300м над рівнем моря, а окремі вершини досягають іще
більшої висоти.
Осьова зона
Полярного Уралу складена в основному древніми метаморфічними породами,
прорваними потужними виливами гранітів і гірського кришталю. Багато гірських
хребтів складені кварцитами і кварцитовими конгломератами.
Різноманітність
геологічних структур і їх літологічного складу відображається в сучасному
рельєфі Уралу. Західний схил і Передуралля складені осадовими породами,
карбонатними і гіпсоносними, що передумовило виникнення карстових форм рельєфу.
Центральна
гірська смуга складена досить стійкими проти денудації кварцитами. Для неї
найбільш характерні масивні, ступінчасті, горстові форми рельєфу, покриті на
схилах курумами. На східному схилі Уралу поширені різноманітні метаморфічні і
вивержені породи, неоднаково стійкі до процесів денудації. Це сприяло утворенню
на великих просторах розчленованого рельєфу типу дрібносопковика.
В четвертий
період Урал зазнавав впливу зледеніння. Під час максимального,
дніпровсько-самарського зледеніння край льодовикового щита знаходився біля
60º пн. ш. Ймовірно, найбільш високі вершини Уралу піднімалися
над льодом у вигляді нунатаків. Південніше льодовикового щита льодовики і групи
льодовиків розташовувалися на окремих високих вершинах: Конжаковський Камінь,
Таганай і Ямантау. Льодовики тазовського і сартанського зледенінь займали
території північніше верхів’їв Печори і ті ж вершини Уралу, де поширені сучасні
льодовики, але їх розміри і кількість були значно більше. Широке поширення мали
сніжники.
На Уралі
виділяють наступні види морфоскульптур: 1) давніх і сучасних льодовикових форм
і сучасних нівально-мерзотно-соліфлюкційних процесів в північній половині
Уралу; 2) ерозійно-денудаційний і карстовий в південній часині Північного, на
Середньому і Південному Уралі.
Основні
рельєфоутворюючі процеси тут ерозійні, що створили глибокі, терасовані
повздовжні і поперечні долини, і карстові, виражені багато численними формами
(печер, воронки, підземні річки і т. д.); нерозчленовані ділянки території
утворюють давні середньогірні і низькогірні пенеплени; 3) ари дно-ерозійної
денудації на Південному Уралі і в Мугоджарах в сухому континентальному кліматі.
1.3
Корисні копалини
Урал являє собою
доволі старий гірськорудний район планети. В надрах його містяться запаси
найрізноманітніших корисних копалин. Залізо, мідь, хроміти, алюмінієва
сировина, платина, золото, калійні солі, дорогоцінне каміння, азбест – важко
перерахувати все, чим багаті Уральські гори. Причина такого багатства в
своєрідній геологічній історії. Уралу, яка визначає також рельєф і багато інших
елементів ландшафту цієї гірської країни.
РОЗДІЛ 2. Клімат
Клімат Уралу
помірно континентальний і континентальний. Континентальність зростає при русі з
заходу на схід та від півночі на південь. Сусідні з Уралом рівнини різко відрізняються
за своїм кліматичним режимом. Прикордонні з рівнинами крупні частини Уралу
мають клімат, що формується від впливом процесів, що відбуваються над
рівнинами. Доволі часто Приуралля, особливо Південне, і західний схил Уралу
знаходиться під впливом континентальних повітряних мас, що формуються над Східноєвропейською
рівниною із атлантичних і арктичних повітряних мас. Тому клімат передгір’їв
Уралу має загальні риси з кліматом прилеглих рівнин.
Західний схил,
навітряний, обернений назустріч західним повітряним течіям; по ньому
відбувається висхідний рух повітря і його адіабатичне охолодження, що
супроводжується випаданням опадів. На протязі усіх сезонів Урал відчуває вплив
повітряних мас, що переносяться з Атлантичного океану. Тому на західному схилі
за рік випадає до 800-1000мм опадів. Східний схил знаходиться у вітровій тіні.
Взимку більш
тепле повітря з Східноєвропейської рівнини перетікає через гори і, не
опускаючись, направляється далі на схід над холодним сибірським повітрям.
Влітку повітря, що перевалює через гори, спускається по східному схилу,
адіабатично нагрівається і при цьому віддаляється від точки насичення. Тому на
східному схилі випадає на протязі року опадів менше, ніж а західному (до
600-400мм). Циклонічні процеси що розвиваються над Східноєвропейською рівниною,
захоплюють в сферу свого впливу Передуралля і західний схил Уралу. На західному
схилі Уралу циклони затримуються, іноді роздвоюються, що сприяє також випаданню
опадів. Вздовж західного і східного схилів Уралу глибоко на південь проникають
арктичні повітряні маси, особливо весною і осінню. Літом з півдня до Уралу
проникають сухі повітряні маси із відрогів Азорського антициклону і з
Туранської низовини. З ними пов’язано виникнення антициклональної сухої і
жаркої погоди. Взимку, з жовтня по березень, Зауралля і східний схил Уралу
знаходяться під впливом Азіатського антициклону, що має вплив на формування
стійкої холодної погоди. Завдяки впливу рельєфу на Уралі виникла висотна
кліматична поясність. Найбільші кліматичні контрасти між горами і прилеглими до
них рівнинами спостерігаються при перетині Південного Уралу.
Вплив рельєфу
викликав зміщення кліматичних поясів Уралу з півночі на південь. Зміни клімату
чітко фіксуються рослинністю. Лісний пояс зміщується по горам Південного Уралу
на 200км в південному напрямку в порівнянні з положенням до південної межі
лісової зони на прилеглих рівнинах. Вплив рельєфу виявилося також на формуванні
великої кількості місцевих кліматів в крупних долинах, замкнених котловинах,
сухих або заповнених водою, на великих поверхнях схилів і вершин.
Для клімату Уралу
характерна часта зміна повітряних мас, розвиток фронтальних процесів на
арктичному і полярному фронтах і нестійкість різноманітних типів погоди. Зима
на Уралі сувора і холодна. На полярному Уралі вона починається вже в жовтні,
коли встановлюється сніговий покрив. Температура повітря знижується до
-20ºС і нижче, а в листопаді навіть до - 40º С. Зима сніжна і триває
до квітня. Сніг сходить тільки до червня, і до того ж залишаються
сніжники-перелетки. На Південному Уралі зима починається в кінці листопада – в
грудні. На крайньому півдні сніговий покрив встановлюється в третій декаді
грудня. Сходить сніг в березні – квітні.
В Передураллі,
Заураллі і на схилах Уралу зима протікає неоднаково. В Передураллі зима
характеризується доволі різкими змінами метеорологічних елементів і циклонічної
діяльності. Це призводить до частої зміни погоди і надмірних снігопадів. В
Заураллі і на східному схилі Уралу хід метеорологічних елементів пов’язаний з
Азіатським антициклоном. Тому антициклональна погода характеризується тут
стійкістю, сніг може іноді не випадати до січня, так як тут домінує мало
хмарність, дуже морозна, без опадів погода.
В Заураллі висота
снігу досягає 40см, а південніше – 15-20см. В Заураллі снігу випадає менше, ніж
в Передураллі. Середня температура січня на Уралі за полярним колом
-20-22ºС; на півдні Північного та Середнього Уралу -17-18ºС; на
крайньому півдні Уралу -16-17ºС. І в той час в Передураллі і на західному
схилі бувають відлиги, а на східному схилі вони рідко спостерігаються.
Абсолютний мінімум температури за Північним полярним колом рівний -50ºС,
на крайньому півдні Уралу -46ºС. В міжгірних котловинах і долинах
розвинені зимові інверсії температури. Так, наприклад. Середня температура
січня на Іванівському руднику. Розташованому на висоті 850м, на 2ºС вище,
ніж в Златоусті, що займає котловину з відмітками дна біля 450ºм.
Страницы: 1, 2
|
