Реферат: Фінансова санація та стабілізація діяльності підприємства

          Побудуємо аналітичну таблицю, у яку занесемо необхідні дані і розраховані показники (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Аналіз собівартості за елементами витрат

З огляду на значення таблиці 2.5 можна зробити наступні висновки :

1.       Структура собівартості в 1997 і 2002 роках різна;

2.       ДО 2002 року відбулася зміна витрат на матеріали (вони зменшилися);

3.       Збільшилося фінансування таких статей к оплата праці, соціальні заходи, амортизації, позавиробничі витрати.

Вище перераховані аналітичні висновки свідчить про поліпшення оплати праці на підприємстві, закупівлю нового високотехнологічного устаткування.

Аналіз основних фондів та амортизаційних виходить з того, що балансова вартість окремих майнових активів майже ніколи не дорівнює їх реальній ринковій ціні. Аудитор звертає увагу на основні фонди, які було придбано, реалізовано, ліквідовано або здано в оренду протягом останніх періодів. Показники завантаженості основних фондів, зносу, матеріало- та енергомісткості, прогресивності тех­нологічних процесів порівнюються з аналогічними показниками діяльності підприємств, що працюють у відповідній галузі най­успішніше.

Слід перевірити правильність проведення та відбиття у звіт­ності таких опера дій, пов’язаних з рухом основних фондів:

·індексація основних фондів;

·надходження та реалізація;

·ліквідація та інші види вибуття;

·ремонт та амортизація;

·інвентаризація.

Майновий стан підприємства оцінюється на підставі дослідження таких показників: коефіцієнт зносу основних фондів; ко­ефіцієнт оновлення; коефіцієнт вибуття; частка активної частини основних фондів у структурі основних фондів.

Таблиця 2.6

Розрахунок коефіцієнта зносу основних засобів

               Коефіцієнт зносу  основних  засобів  характеризує   стан   та ступінь зносу основних засобів і розраховується к відношення суми зносу основних засобів до їхньої первісної вартості [8].  Порядок розрахунку коефіцієнта представлений у таблиці 2.6.

На підставі показників балансу було обчислене значення коефіцієнта у 1996 – 2002 роках. Результати обчислення представленні у вигляді графіку з таблицею даних (мал. 2.2).    

Аналізуючи показники праці аудитор досліджує динаміку чисель­ності працівників та рівня заробітної плати, обсяги прихованого безробіття, плинність кваліфікованих робітників та інженерно-технічних кадрів. З’ясовуються також причини, які призвели до втрат робочого часу (відсутність замовлень, сировини, втрата традиційних ринків збуту, висока ціна продукції, незадовільна робота обладнання, відсутність маркетингових досліджень то­що), робиться висновок про відповідність (невідповідність) кіль­кості працівників потребам виробництва.

Загальна чисельність трудящих на шахті ім. Калініна-1658 чоловік, з них 1637 чоловік - промислово виробничий персонал, у тому числі ГРОЗ-241 чол. Одержують щомісячне відшкодування збитку 1085 чоловік, з них працюючі - 178 чоловік. Щомісячна сума виплат складає 233 тис. грн., з них 16% - оплата працюючої .

Продуктивність робітників по видобутку зросла в 2000 році в порівннні з 1996 роком у 2.1 рази. Але досягнутий рівень видобутку не дозволяє забезпечити беззбиткову роботу шахти.

Після проведення аналізу виробничо-господарської діяльності слід провести не менш важливий аналіз фінансового боку роботи підприємства.

Проводячи фінансовий аналіз, слід додержувати певної послі­довності дій. На початковому етапі виконуються підготовчі захо­ди, що забезпечують правильність аналітичних розрахунків. Тут добираються і систематизуються звітні матеріали, перевіється взаємний зв'язок економічних показників і оцінюється Ґрунтуючись на даних приведеній вище таблиці можна з упевненістю зробити наступні висновки :

1.       У більшості випадків спостерігається перевиконання

 плану собівартості продукції;

2.       Перевиконання плану по рядку "повна собівартість" знижується рік за роком;

3.       Деякі пункти перевиконуються в кілька разів , а іноді й у десятки разів , що свідчить або про нераціональне планування, або про зміни в структурі собівартості під впливом зовнішніх факторів. їх порівнянність (остання може порушуватися через інфляційні процеси, відсутність впорядкованого розбиття за статтями звітності та аналітичними групами балансу).

Основним джерелом інформації при аналізі фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зо­крема:

1.баланс підприємства — форма № 1;

2.звіт про фінансові результати — форма №2;

3.звіт про фінансово-майновий стан — форма № 3;

4.розшифровка дебіторсько-кредиторської заборгованості .

При   проведенні фінансового аналізу, слід враховувати, що в рамках переходу вітчизняних підприємств на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності на­казом Міністерства фінансів України затверджено низку поло­жень (стандартів) бухгалтерського обліку (ПБО), зокрема:

·ПБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»;

·ПБО 2 «Баланс»;

·ПБО 3 «Звіт про фінансові результати»;

·ПБО 4 «Звіт про рух грошових коштів»;

·ПБО 5 «Звіт про власний капітал».

Порядок складання фінансової звітності, що містить ін­формацію про фінансовий стан підприємства і результати його діяльності, викладається в ПБО 2—5 ( Положення  Міністерства фінансів України. Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку від 31.03.1999  № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України  від 21.06.1999  № 391/3684). Впровадження стан­дартів бухгалтерського обліку дає можливість не лише уні­фікувати звітність вітчизняних та зарубіжних підприємств, а й полегшує проведення фінансового аналізу. Оскільки розра­хунок певних показників фінансового стану базується на окре­мих статтях тієї чи іншої форми бухгалтерської звітності, стандартизація форм звітності є необхідною передумовою стандартизації фінансового аналізу. Такий аналіз потрібний для оцінювання кредитоспроможності чи санаційної спромо­жності вітчизняних суб'єктів господарювання зарубіжними інвесторами.

   Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває у кризі, ми скористалися  Методикою проведення поглиблено­го аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств [5] та Методикою інтегрального оцінювання інвести­ційної привабливості підприємств та організацій [6], які затвердже­но Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств, а також Положенням про порядок проведення санації державних підприємств [12] та більш пізня редакція Порядку проведення досудової санації державних підприємств [13], а також Методичні рекомендації  щодо вивлення ознак неплатоспроможності підприємства  та ознак дій з приховуванн банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [7], Положенн  про  порядок   здійснення   аналізу фінансового   стану   підприємств,   що   підлягають  приватизації [8].

Аудит фінансової сфери передбачає:

·оцінювання динаміки та структури валюти балансу;

·аудит власного капіталу;

·аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;

·оцінювання ліквідності активів підприємства та його плато­спроможності;

·аудит реальних та фінансових інвестицій;

·аналіз дебіторської заборгованості;

·аналіз Cash-Flow;

·оцінювання ділової активності підприємства.

Оцінювання динаміки та структури валюти балансу проходить з використанням трендового методу аналізу (кожну позицію ба­лансу порівнюють із даними попередніх років) та бенчмаркінга (окремі статті порівнюють з аналогічними середньогалузевими показниками та показниками підприємств, котрі є провідними в галузі). На цій підставі робиться висновок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї господар­ської діяльності, що може бути головною причиною його непла­тоспроможності.

Аналізуючи окремі статті балансу, доводиться зважати на те, що реальна ринкова вартість деяких активів, відбитих у балансі, може бути значно нижчою за їх балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю.

З огляду на функції власного капіталу, його роль к джерела фінансових ресурсів на підприємстві, аудит власного капіталу є головним у процесі аудиту фінансової сфери. Під час аудиту ува­га зосереджується на таких питаннях:

·склад і структура джерел власник фінансових ресурсів;

·структура сукупного капіталу підприємства;

·правильність формування статутного фонду та порядок оці­нювання вкладів;

·можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;

·можливості реструктуризації статутного фонду;

·структура та джерела формування додаткового капіталу;

·наявність резервних (страхових) фондів;

·наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).

Проблематика аналізу власного капіталу полягає в тому, що нині діюча в Україні структура балансу базується на принципах,  які були сформовані до переходу на ринкові методи господарювання.   Через це вона не враховує застосовуваних у міжнародній   практиці   підходів до  визначення капіталу підприємства та його складових — власного капіталу та позичкового капіталу. Показники структури капіталу, розраховані на основі окремих статей балансу, дають викривлену інформа­цію   про  реальний  фінансовий  стан   підприємства.    Так,   на більшості вітчизняних підприємств показники фінансової не­залежності, фінансового лівериджу та інші є значно кращими від аналогічних показників провідних зарубіжних підприємств [40].

Згідно з новою системою бухгалтерського обліку структура та склад власного капіталу відобразяться в ПБО 2 «Баланс» та в ПБО 5 «Звіт про власний капітал» (Положення  Міністерства фінансів України. Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку від 31.03.1999  № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України  від 21.06.1999  № 391/3684), де міститься важлива для фінансового аналізу інформація про зміни (збільшення, зменшення) статутного, додаткового та резервного капіталу, а також про не­розподілений прибуток.

Аналітик, досліджуючи санаційну спроможність підприємст­ва, звертає увагу на можливості та умови здійснення інвестицій у власний капітал потенційними санаторами (якщо це передбачено санаційною концепцією), аналізує напрямки використанню залу­чених у такий спосіб фінансових ресурсів.

Оптимізація структури капіталу — одне з найважливіших і найскладніших завдань фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення оптимального співвідношення між власним і позичковим капіталом. Вони залежать від особливос­тей фінансово-господарської діяльності конкретного підприємст­ва, галузі, до якої воно належить, обсягів дальності та інших фа­кторів. Наведені в таблиці 2.6 рекомендовані значення показників є доволі умовними і можуть бути лише певним узагальненим орієнтиром.

Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає в себе також розрахунок показників ринкової активності підприєм­ства, до яких належать:

·коефіцієнт цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми дивіденду на одну акцію);

·рентабельність акцій (показник, обернено пропорційний до коефіцієнта цінності акцій);

·сума дивідендів на одну акцію.

Розрахунок показників прибутковості акцій розгадається в третьому розділі ПБО 3 «Звіт про фінансові результати» (Положення  Міністерства фінансів України. Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку від 31.03.1999  № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України  від 21.06.1999  № 391/3684).

 Але у нашому випадку розраховувати ці показники не має сенсу, тому що, по-перше,  акції підприємства не обертаються на ринку і к слідство не мають ринкової ціни, а по друге доходів по акція ДВАТ “Шахта ім. Калініна.” ніколи ще не нараховувалися і не сплачувалися

У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської забор­гованості вирішуються такі завдання:

·визначаються склад і структура позичкових засобів

·розшифровується поточна кредиторська заборгованість;

·визначається розмір простроченої заборгованості й оціню­ються можливості пролонгації та реструктуризації заборгова­ності;

·вивчаються можливості емісії облігацій та залучення додат­кових позик.

Пасиви балансу доцільно розбити (залежно від терміну їх сплати) на чотири групи:

1.Найбільш термінові зобов’язання (ПІ) — до них слід відне­сти кредити та позики, не по гашені в строк, а також розрахунки за товари, роботи, послуги, не сплачені в строк;

2.Короткострокові пасиви (П2) — уся короткострокова за­боргованість за відрахуванням найбільш термінових зобов’язань;

3.Довгострокові пасиви (ПЗ) — довгострокові кредити та по­зики;

4.Постійні пасиви (П4) —— власний капітал.

Аудитор має перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, ку слід погасити найближчим часом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані всі платежі до бюджету (зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена частка дов­гострокових позик, що її потрібно погасити в короткостроковому періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звер­тають увагу на цільове використання довгострокових кредитів, банків та інших позикових коштів, які одержано протягом остан­ніх років, а також на розміри штрафних санкцій., відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів).

У процесі санаційного аудиту за даними статистичного обліку на останню звітну дату розшифровується кредиторська забор­гованість з фіксування дати її виникнення та суми. На підставі цих даних проводиться аналіз по наступним напрямкам:

1.Виллються статті, сума боргу за якими найбільша (тобто проводиться структурний аналіз);

2.виявляються найбільші кредитори підприємства;

3.проводяться заходи з метою реструктуризації боргу або його списанню.

Другим етапом аналізу кредиторської заборгованості є аналіз найбільших кредиторів підприємства. Як правило, ці підприємства мають найбільший вплив на процес санації і боржник багато у чому залежить від їх рішень.

При аналізі кредиторської заборгованості на підприємстві, що нами розглдається можна виділити декілька крупних кредиторів. Це наступні підприємства:

1.ЗАО “АРС” – 41,27%;

2.ВАТ “ПЕС-Енергоуголь” – 16,45%;

3.ДХК “Донвугілля” – 9,20 %

4.ГНІ г. Донецька – 7,88%

5.ТОВ “ПРОМимпортторг” – 7,64%;

Загалом на п’ять кредиторів припадає 71,62 %  всієї заборгованості підприємства.

Незважаючи на величезні суми боргу, кий майже нічим не забезпечений, керівництву підприємства все ж таки вдалося підписати “мирову угоду” зі значним подовженням термінів оплати та часткової реструктуризації боргу. Цим досягненням керівництво підприємства отримало на деякий час свободу дій в фінансовій та промисловій політиці підприємства.

На перший погляд зів’ється враження, що “мирова угода” потрібна  тільки для користі підприємства, але це оманне враження. Кредитори підприємства, а особливо великі кредитори, мають наступні позитивні для себе фактори підписання “мирової угоди”:

1.Підприємство боржник зобов’язується в письмовій формі виплатити свій борг;

2.Кредитор, коли підписує “мирову угоду”, знає реальний перебіг подій на підприємстві та фінансове становище боржника;

3.В тексті “мирової угоди можливо добитися умов сприяння нагляду за підприємством з боку кредитора”.

4.При банкрутстві  боржника та його ліквідації кредитор може недоотримати, а іноді і зовсім нічого не отримати від боржника.

Враховуючі специфіку галузі, структуру активів боржника, а також реальну можливість виходу підприємства на прибутковий режим праці рішення кредиторів, щодо укладання “мирової угоди” цілком зрозуміло.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7