Реферат: Етапи розвитку валюти
У результаті кризи Генуезька
валютна система утратила відносну еластичність і стабільність.
3. БРЕТТОН-ВУДСЬКА
ВАЛЮТНА СИСТЕМА.
Друга світова війна призвела
до поглиблення кризи Генуезької
валютної системи. Розробка проекту нової
світової валютної системи почалася ще в роки війни (у квітні 1943 р.), тому що
країни побоювалися потрясінь, подібних валютній кризі після першої світової
війни й у 30-х роках. Англо-американські експерти,
що працювали з 1941 р., із самого початку
відкинули ідею повернення до золотого стандарту. Вони прагнули
розробити принципи нової світової валютної системи, здатної
забезпечити економічний ріст і обмежити негативні соціально-економічні
наслідки економічних криз. Прагнення США закріпити пануюче
положення долара у світовій валютній системі
знайшло відбиток у плані Г. Д. Уайта
(начальника відділу валютних досліджень міністерства фінансів США).
У результаті довгих дискусій по планах Г. Д. Уайта і Дж. М. Кейнса
(Великобританія) формально переміг американський проект, хоча кейнсианські ідеї міждержавного валютного
регулювання були також призначені в основу Бреттон-вудськї системи.
На валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсе (США) у 1944 р. були встановлені
правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відношень і оформлена третя світова валютна система.
Прийняті на конференції статті угоди (Устав
МВФ) визначили такі принципи Бреттон-вудськї валютної системи.
1. Введено золото-девізний стандарт, заснований
на золоті і двох резервних валютах - доларі
США і фунті стерлінгів.
2. Бреттон-вудська угода передбачала чотири форми використання золота
як основи світової валютної системи: а) збережені золоті паритети валют і впроваджена їхня фіксація в МВФ; б) золото
продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб; в) спираючись на свій
зрослий валютно-економічний
потенціал і золотий запас, США дорівняли долар
до золота, щоб закріпити за ньому статус головної резервної валюти: г) із цією метою казначейство США продовжувало розмінювати
долар на золото іноземним центральним банкам і урядовим установам по офіційній ціні, встановленій
в 1934 р., виходячи з золотого змісту своєї
валюти (35 долл. за 1 тройську
унцію, рівну 31,1035 г).
Передбачалося введення
взаємної оборотності валют. Валютні обмеження підлягали поступовому скасуванню,
і для їхнього введення була потрібна згода
МВФ.
3. Курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі
фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах. Девальвація понад 10% припускалася лише з дозволу Фонду. Встановлено режим
фіксованих валютних курсів: ринковий курс валют міг відхилятися від паритету у
вузьких межах (( 1% за Статутом МВФ і ( 0,75%
по Європейській валютній угоді). Для дотримання меж
коливань курсів валют центральні банки були зобов'язані проводити валютну
інтервенцію в доларах.
4. Вперше в історії створені міжнародні
валютно-кредитні організації МВФ і МБРР. МВФ
надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів із
метою підтримки нестабільних валют, здійснює
контроль за дотриманням країнами-членами принципів світової валютної системи,
забезпечує валютне співробітництво країн.
Під тиском США в рамках Бреттон-вудської
системи затвердився доларовий стандарт - світова валютна система, заснована на
пануванні долара. Долар - єдина валюта, конвертована в золото, став базою
валютних паритетів, переважаючим засобом
міжнародних розрахунків, валютою інтервенції і резервних активів. Тим самим США встановили
монопольну валютну гегемонію, відтиснувши свого давнього конкурента -
Великобританію. Фунт стерлінгів, хоча за ним у силу історичної традиції також
була закріплена роль резервної валюти, став украй нестабільним.
США використовували статус долара як резервної валюти для покриття національною
валютою дефіциту свого платіжного балансу. Специфіка доларового стандарту в
рамках Бреттон-вудськї системи полягала в зберіганні
зв'язку долара з золотом.
США з двох шляхів стабілізації валютного курсу
-- вузькі межі його коливань або конверсія
долара в золото - віддали перевагу другому.
Тим самим вони поклали на своїх партнерів турботу про підтримку фіксованих курсів їхніх валют
до долара шляхом валютною інтервенції. У результаті посилився тиск США на валютні ринки.
Засилля США в Бреттон-вудській
системі було обумовлено новим розміщенням сил
у світовому господарстві. США зосередили в
1949 р. 54,6% капіталістичного промислового виробництва, 33% експорту, майже
75% золотих резервів. Частка країн Західної
Європи в промисловому виробництві впала з
38,3% у 1937 р. до 31% у 1948 р., в експорті товарів - із 34,5 до 28 %. Золоті
запаси цих країн знизилися з 9 млрд. до 4 млрд. долл.,
що було в 6 разів менше, ніж у США (24,6 млрд.
долл.), і їхні розміри різко коливалися по
країнах. Великобританія, обслуговуя своєю
валютою 40% міжнародної торгівлі, володіла лише 4% офіційних золотих резервів
капіталістичного світу. Зовнішньоекономічна
експансія монополій ФРН сполучилися з ростом
золотих-валютних резервів країни (із 28 млн. долл.
у 1951 р. до 2,6 млрд. у 1958 р.).
Економічна перевага США і слабкість їхніх конкурентів обумовили пануюче положення
долара, що користувався загальним попитом. Опорою
доларової гегемонії служив також “доларовий
голод” - гостра недостача доларів, що викликається
дефіцитом платіжного балансу, особливо по розрахунках із США, і браком золотих-валютних резервів. Він відбивав у концентрованому виді
важке валютно-экопомичне положення країн Західної Європи і Японії, їхню залежність від США, доларову гегемонію.
Дефіцит платіжних балансів, виснаження офіційних
золотих-валютних резервів, “доларовий голод” призвели
до посилення валютних обмежень у більшості
країн, крім США, Канади, Швейцарії. Оборотність валют була обмежена. Ввіз і вивіз валюти без дозволу
органів валютного контролю були заборонені. Офіційний валютний курс носив
штучний характер. Багато країн Латинської Америки і Західної Європи
практикували множинність валютних курсів - диференціацію курсових співвідношень
валют по видах операцій, товарним групам і
регіонам.
У зв'язку з нестійкістю економіки, кризою платіжних балансів, посиленням інфляції курси західноєвропейських валют
стосовно долара знизилися. Виникнули “курсові
перекоси” - невідповідність ринкового й офіційного курсів, що явилося
причиною численних девальвацій. Серед них особливе місце займає масова девальвація валют у 1949 р., що мала
ряд особливостей.
1. Це зниження курсів було проявом локальної валютної
кризи, що виникли під впливом світової економічної кризи, що у 1948-1949 р.
уразив в основному США і Канаду і болісно
відбився на постраждалої від війни економіці
країн Західної Європи.
2. Девальвація 1949 р. була проведена у відомій мірі під тиском США, що використовували підвищення
курсу долара для заохочення експорту своїх капіталів, скупки по дешевше товарів і підприємств у західноєвропейських
країнах і їхніх колоніях. З ревальвацією долара збільшилася доларова
заборгованість країн Західної Європи, що підсилило їхню залежність від США.
Підвищення курсу долара не відбилося на експорті США, що займали монопольне положення
на світових ринках у той
період.
3. Курс національних валют був знижений безпосередньо
стосовно долара, тому що відповідно до Бреттон-вудської
угоди були установлені фіксовані валютні курси до американської валюти, а деякі
валюти не мали золотих паритетів.
4. Девальвація була проведена в умовах валютних
обмежень.
5. Девальвація носила масовий
характер; вона охопила валюти 37 країн, на частку
яких доводилося 60-70% світової
капіталістичної торгівлі. У їхньому числі
Великобританія, країни Британської співдружності, Франція, Італія, Бельгія,
Нідерланди, Швеція, Західна Німеччина, Японія.
Тільки США зберегли золотий зміст долара, встановлений при девальвації в 1934 р., хоча його
купівельна спроможність усередині країни знизилася вдвічі в порівнянні з
довоєнним періодом.
6. Зниження курсу валют коливалося від 12% - 30,5%.
Знецінення валют викликало подорожчання імпорту і
додатковий ріст цін.
США використовували принципи Бреттон-вудської
системи (статус долара як резервної валюти, фіксовані
паритети і курси валют, конверсія долара в золото, занижена офіційна ціна
золота) для посилення своїх позицій у світі. Країни Західної Європи і Японії були
зацікавлені в заниженому курсі своїх валют із
метою заохочення експорту і відновлення
зруйнованої економіки. У зв'язку з цим Бреттон-вудська система протягом чверті сторіччя сприяло зросту
світової торгівлі і виробництва. Проте повоєнна валютна система не забезпечила
рівні права всім її учасникам і дозволила США
впливати на валютну політику країн Західної Європи, Японії й інших членів МВФ. Нерівноправний валютний механізм
сприяв зміцненню позицій у США у світі на
шкоду іншим країнам і міжнародному співробітництву.
Протиріччя Бреттон-вудської системи поступово
розхитували її.
Економічні, енергетичні, сировинний кризи дестабілізували Бреттон-вудську систему в 60-х
роках. Зміна співвідношення сил на світовій
арені підірвало її структурні принципи. З кінця 60-х
років поступово ослабла економічна, фінансово-валютна,
технологічна перевага
США над конкурентами. Західна Європа і Японія, зміцнивши свої валютно-економічний потенціали, стали тіснити американського
партнера.
Долар поступово втрачає монопольне положення у валютних відношеннях.
Марка ФРН, швейцарський франк, інші західноєвропейські
валюти і японська єна суперничають із ним на валютних ринках,
використовуються як міжнародний платіжний і резервний засіб.
Якщо частка долара в офіційних валютних
резервах поступово знижувалася (із 84,5 до 73,1% у 1973-1980 р.), то відповідно підвищувалася частка
марки ФРН (із 6,7 до 14%), японської єни (із 0 до 3.7%), швейцарського франка (із 1,4 до 4,1%). Зникла
економічна і валютна залежність країн Західної Європи від США, характерна для
перших повоєнних років. З формуванням трьох центрів партнерства і суперництва виникнув новий центр валютної сили у вигляді ЄЕС, що суперничає зі США і Японією.
Оскільки США використовували долар для покриття
дефіциту платіжного балансу, це призвело до
величезного збільшення їх короткострокової зовнішньої заборгованості у вигляді
доларових накопичень іноземних банків.
“Доларовий голод” замінився “доларовим пересиченням”. Надлишок доларів у вигляді лавини
“гарячих” грошей періодично обрушувався то на
одну, то на іншу країну, викликаючи валютні
потрясіння і втечу від долара.
З кінця 60-х років
наступив кризис Бреттон-вудськоъ валютної
системи. Її структурні принципи, встановлені в
1944 р., перестали відповідати умовам виробництва, світової торгівлі і
співвідношенню сил, що змінилася, у світі.
Сутність кризи Бреттон-вудськоъ системи полягає в протиріччі між інтернаціональним характером
МЕО і використанням для їхнього здійснення
національних валют, схильних знеціненню.
Причини кризи Бреттон-вудськоъ
валютної системи можна уявити у вигляді ланцюжка
взаємообумовлених факторів:
1. Нестійкість і
протиріччя економіки. Початок валютної кризи в 1967 р. співпав
з уповільненням економічного росту. Світова циклічна криза охопила економіку Заходу в 1969-1970,
1974-1975, 1979-1983 р.
2. Посилення інфляції
негативно впливало на світові ціни і конкурентноздатність фірм заохочувало спекулятивні переміщення “гарячих”
грошей. Різноманітні темпи інфляції в різних країнах впливали на динаміку курсу валют, а зниження купівельної
спроможності грошей створювало умови для “курсових перекосів”.
3. Нестабільність платіжних балансів. Хронічний
дефіцит балансів одних країн (особливо Великобританії, США) і активне сальдо інших
(ФРН, Японії) посилювали різкі коливання курсів валют відповідно униз і нагору.
4. Невідповідність принципів Бреттон-вудської
системи співвідношенню сил, що змінилося, на світовій арені. Валютна система,
заснована на міжнародному використанні
схильних знеціненню національних валют - долара і почасти фунта стерлінгів,
зайшла в суперечність з інтернаціоналізацією світового господарства. Це
протиріччя Бреттон-вудської системи
посилювалося в міру ослаблення економічних
позицій США і Великобританії, що погашали дефіцит своїх платіжних балансів
національними валютами, зловживаючи їхнім статусом резервних валют. У результаті була підірвана стійкість
резервних валют.
Право власників доларових авуарів обмінювати їх на золото зайшло в суперечність із
можливістю США виконувати це зобов'язання. Їх зовнішня короткострокова
заборгованість збільшилася в 8.5 разу за 1949-1971 р., а офіційні золоті
резерви скоротилися в 2,4 разу. Слідством
американської політики “дефіциту без сліз” явився підрив довіри до долара. Занижена в інтересах
США офіційна ціна золота, що служила базою
золотих і валютних паритетів, стала різко відхилятися від ринкової ціни.
Міждержавне регулювання її виявилося неспроможним.
У результаті штучні золоті паритети втратили сенс. Це протиріччя збільшувалося завзятою відмовою
США до 1971 р. девальвувати свою валюту. Режим фіксованих паритетів і курсів
валют збільшив “курсові перекоси”. Відповідно до Бреттон-вудської
угоди центральні банки були вимушені
здійснювати валютну інтервенцію з використанням долара навіть на шкоду
національним інтересам. Тим самим США
переклали на інші країни турботу про підтримку курсу долара, що загострювало
міждержавні протиріччя.
Оскільки Стомившись МВФ
припускав лише разові девальвації і
ревальвації, то в чеканні їх посилювалися прямування
“гарячих” грошей, спекулятивна гра на зниження курсу слабких валют і на
підвищення курсу сильних валют. Міждержавне валютне
регулювання через МВФ виявилося майже безрезультатним.
Його кредити були недостатні для покриття навіть тимчасового дефіциту платіжних
балансів і підтримки валют.
Принцип американоцентризму,
на якому була заснована Бреттон-вудська система, перестав відповідати новому
розставлянню сил із виникненням трьох світових
центрів: США - Західна Європа - Японія. Використання США статусу долара як
резервної валюти для розширення своєї
зовнішньоекономічної і військово-політичної експансії, експорту інфляції підсилило
міждержавні розбіжності і суперечило інтересам
країн, що розвиваються.
5. Активізація ринку
євродоларів. Оскільки США покривають дефіцит свого платіжного балансу
національною валютою, частина доларів
переміщається в іноземні банки, сприяючи розвитку ринку
євродоларів. Цей колосальний ринок доларів
“без батьківщини” (750 млрд. долл., або 80%
обсягу євроринку, у 1981 р. проти 2 млрд. долл.
у 1960 р.) зіграв двояку роль у розвитку кризи Бреттон-вудської
системи. Спочатку він підтримував позиції американської валюти, поглинаючи
надлишок доларів, але в 70-х роках
євродоларові операції, пришвидшуючи стихійне прямування
“гарячих” грошей між країнами, загострили валютну кризу.
6. Роль транснаціональних корпорацій, що дезорганізує,
(ТНК) у валютній сфері: ТНК мають у своєму розпорядженні гігантські
короткострокові активи в різних валютах, що більш ніж удвічі перевищують
валютні резерви центральних банків, вислизують від національного контролю й у погоні за прибутками беруть участь у валютній
спекуляції, надаючи їй грандіозний розмах. Крім загальних
існували специфічні причини, властивим окремим етапам розвитку кризи Бреттон-вудської системи.
Прояви кризи Бреттон-вудської
валютної системи приймали такі форми:
- “валютна лихоманка” - переміщення “гарячих” грошей,
масовий продаж хитливих валют у чеканні їхньої девальвації і скупка валют -
кандидатів на ревальвацію;
- “золота лихоманка” - утеча
від нестабільних валют до золота і періодичне
підвищення його ціни;
- паніка на фондових біржах і падіння курсів цінних
паперів у чеканні зміни курсу валют;
- загострення проблеми міжнародної валютної
ліквідності, особливо її якості;
- масові девальвації і ревальвації валют (офіційні і
неофіційні);
- активна валютна інтервенція центральних банків, у тім числі колективна;
- різкі коливання офіційних золотих-валютних резервів;
- використання іноземних кредитів і запозичень у МВФ
для підтримки валют;
- порушення структурних принципів Бреттон-вудської системи;
- активізація національного і міждержавного валютного
регулювання;
- посилення двох
тенденцій у міжнародних економічних і валютних відношеннях
- співробітництва і протиріч, що періодично переростають у торгову і валютну
війни.
Валютна криза розвивалася хвилеподібно, вражаючи то одну, то іншу країну в різний час і з різною силою. Криза Бреттон-вудської
системи досягла кульмінаційного пункту навесні і влітку 1971 р., коли в його
епіцентрі виявилася головна резервна валюта. Криза
долара співпала із тривалою депресією в США
після економічної кризи 1969-1970 р. Під впливом інфляції купівельна
спроможність долара впала на 2/3 у середині
1971 р. у порівнянні з 1934 р., коли був установлений його золотий паритет.
Сукупний дефіцит платіжного балансу по поточних операціях США склав 71,7 млрд. долл.
за 1949-1971 р. Короткострокова зовнішня заборгованість країни збільшилася з
7,6 млрд. долл. у 1949 р. до 64,3 млрд. у 1971
р., перевищивши в 6,3 разу офіційний золотий запас, що скоротився за ці періоди
з 24,6 млрд. до 10,2 млрд. долл.
Криза американської валюти висловився в масовому продажі її за золото і стійкі валюти, падінні
курсу. Євродолари, що безконтрольно кочують, наводнили валютні ринки Західної Європи і Японії.
Центральні банки цих країн були змушені скуповувати їх для підтримки курсів своїх
валют у встановлених МВФ межах. Криза долара викликала політичну форму виступів
країн (особливо Франції) проти привілею США. який покривали дефіцит платіжного
балансу національною валютою. Франція обміняла в казначействі США 3.5 млрд. долл. на золото в 1967-1969 р. З кінця 60-х років конверсія долара в золото стала фікцією:
у 1970 1.50 млрд. доларових авуарів протистояли лише 11 млрд. долл. офіційних золотих резервів.
США прийняли ряд заходів для порятунку Бреттон-вудської системи в 60-х
роках.
1. Притягнення
валютних ресурсів з інших країн. Доларові
баланси були частково трансформовані в прямі кредити. Були укладені угоди про операції “своп” (2,3 млрд. долл. - у 1965
р., 11.3 млрд. долл.
- у 1970 р.) між Федеральним резервним банком Нью-Йорка і рядом іноземних
центральних банків.
2. Колективний захист долара. Під тиском США
центральні банки більшості країн утримувалися від обміну своїх доларових
резервів у золото в американському
казначействі. МВФ уклав частину своїх золотих запасів у долари всупереч Статуту. Головні
центральні банки створили золотий пул (1962
р.) для підтримки ціни золота, а після його розпаду з 17 березня 1968 р. увели подвійний ринок золота.
Страницы: 1, 2, 3, 4
|