Доклад: Розробка концепції управління інноваційною діяльністю в Пол-тавській області

Програма підтримки венчурного бізнесу — складова програми стратегічного економічного ривка Японії на ХХІ ст.

Таким чином, природньо, що універсальної схеми цієї діяльності не існує, але її концепція може і повинна бути адаптована до умов України.

На наш погляд, в Україні, в тому числі, в Полтавській області існує ряд умов для розвитку венчурного бізнесу, які витікають з ментальних та історичних особливостей сучасної української нації:

дух підприємництва та “розумного авантюризму”;

високий рівень освіти населення;

злиття особливостей азіатської та європейської культур — поєднання індивідуалізму з колективізмом;

наявність великої кількості ВУЗів, НДІ;

високий кваліфікаційний рівень трудових ресурсів, особливо — на існуючих та бувших підприємствах ВПК.

Але, на сьогоднішній день, об`єктивно існує ряд умов, що стримує розвиток ризикового підприємництва у сфері НДЕКР:

організаційні труднощі та витрати при відкритті підприємства;

нестабільність законодавства в області підприємницького права;

жорстка недиференційована податкова система;

відсутність попиту на продукцію НДЕКР(додаток 7);

низька ринкова грамотність населення;

відсутність фінансової венчурної інфраструктури;

інертність держави у відношенні підтримки нових фірм;

низький престиж інженерної та наукової діяльності.

Виходячи з даних обласного управління статистики (додатки), можна стверджувати, що в результаті негативних процесів у економіці та суспільстві, відбулось суттєве погіршення стану винахідницької активності населення(див. дод.1;8) та зниження кількості працюючих у сфері НДЕКР. Крім того, у безстрокових відпустках, втрачаючи кваліфікацію на випадкових заробітках, знаходяться тисячі висококваліфікованих працівників конверсованих підприємств ВПК, в той же час кількість малих підприємств, зайнятих у сфері наукової діяльності та наукового обслуговування за період з 1990р. до 1995р. збільльшилась з 34 до 55[23,36], при скороченні загальної кількості працюючих. В той же час ріст кількості малих підприємств у інших сферах досить стабільний(додаток 9). Тобто, самі люди, -- носії інтелектуального потенціалу, залишились. Тому, головною метою діяльності в рамках програми “Венчурний бізнес” повинно бути збереження і реалізація цього потенцалу.

Процеси приватизації та ринкові реформи, незважаючи на в`ялість та непослідовність, створюють нові можливості для формування інфраструктури малого та середнього бізнесу. Але сама по собі, вона, практично, не може створитись, особливо, в умовах нерегульованого ринку і жорсткої зовнішньої конкуренції.

Досвід, напрацьований США[ 26], свідчить, що, без підтримки, 80 із 100 нових компаній потерпають краху у перший же рік діяльності. В той же час із 100 компаній, які були підтримані в рамках державних та недержавних програм, 80 розвивають свою діяльність, сплачуючи податки, створюючи робочі місця, виробляючи перспективну, конкурентноздатну продукцію.

Головна умова формування нових фірм — поєднання інтелектуальних та підприємницьких можливостей. Підтримати це поєднання на початкових стадіях утворення фірми — створити передумови її подальшої самостійної роботи у ринковому середовищі. Основною формою такої підримки стала допомога малим фірмам через систему послуг, що надаються бізнес-інноваційними структурами різних типів та форм фінансування.

Для реалізації заходів з формування бізнес-інноваційної мережі у рамках програми “Венчурне підприємництво” пропонується організувати систему бізнес-інноваційних структур трьох ступенів складності, які різняться між собою широтою надання послуг, ступенем готовності підтримуваних проектів, формами фінансування.

Структура І рівня (БІС-І) — консалтингово-інформаційний центр, який працює з проектами на початкових стадіях інноваційного процесу — на рівні ідеї та техніко-економічного обгрунтування і надає наступні послуги:

технічна, економічна, екологічна, та інші види попередньої експертної оцінки;

надання навчальних програм;

консультації з питань права, економіки, кредитів та ін.;

оформлення авторських прав;

доступ до інформаційних масивів;

допомога в складанні бізнес-плану;

допомога в реєстрації підприємства;

пошук потенційних інвесторів.

Структура ІІ рівня (БІС-ІІ) — бізнес-інкубатор, який працює з рельно існуючими проектами на стадіях отримання експериментальних зразків та маркетингу продукції і надає додаткові послуги фірмам:

оформлення документів для отримання пільг;

сприяння отриманню інвестицій “ризикового капіталу”;

пільгова оренда обладнання для НДЕКР та дослідного виробництва;

пільгова оренда офісних приміщень;

послуги з маркетингу;

консультаії з питань управління та організації виробництва.

Структура ІІІ рівня (БІС-ІІІ) — технологічний парк, який забезпечує умови проведення науково-дослідної роботи фірм, надає послуги на стадії виходу проекту в вільне ринкове середовище. Крім послуг, що надаються БІС-І та БІС-ІІ, технопарк виконує:

забезпечення фірм сучасною науково-технічною базою (засобами обчислювальної техніки, унікальними видами обладнання, лабораторними приміщеннями, тощо);

забезпечення виробничими площами для виробництва дослідних партій продукції;

рекламно-видавничі послуги;

консультації з питань зовнішньоекономічної діяльності;

оформлення гарантій інвестицій для найбільш важливих проектів;

послуги зв`язку;

надання на пільгових умовах земельних ділянок;

виставочно-демонстраційні послуги;

навчання керівників фірм;

послуги з організації різного роду презентацій, переговорів, семінарів, тощо;

соціально-побутові послуги (розміщення, харчування, транспорт, тощо).

Підприємствам у структурі БІС надаються пільги при реєстрації, отриманні послуг, а також різного роду фінансові та податкові пільги при умовах значимості розробки та успішного проходження діяльності фірми. З метою повного охоплення області бізнес-інноваційною мережею та забезпечення повноти проходження інноваційних процесів пропонується наступна схема розміщення БІС.

Дві БІС-ІІІ розташовуються в містах обласного підпорядкування Полтаві та Кремечуці із задіянням існуючого науково-промислового потенціалу.

Базою майбутніх технопарків, які визначатимуть пріоритети науково-технічної їх діяльності повинні стати передові та перспективні наукові, учбові заклади, промислові підприємства.

Структури типу БІС-ІІ пропонується організувати при ВУЗах, технологічно передових підприємствах, в тому числі при підприємствах ВПК, науково-дослідних станціях.

Мережа структур типу БІС-І повинна заповнити вільний простір.

Запропонована схема повинна забезпечити створення цілісного регіонального інноваційного середовища та рівні можливості для реалізації людського інтелектуального та підприємницького потенціалу, незалежно від місця розташування підприємства чи проживання людини.

Схему входу-виходу у БІС-простір, та руху підприємств уньому зображено у додатку 13.

Інноваційна ідея, з моменту виникнення до моменту втілення у вигляді товару чи послуги, проходить шлях від БІС-І до БІС-ІІІ у середовищі підтримки та контролю, що забезпечує як виживання компанії, так і мінімізацію ризику при інвестуванні проектів.

Компанії можуть виходити і входити до БІС всіх рівнів в залежності від стану підприємства та стадії готовності проекту.

Підприємства, які достатньо окріпли фінансово та організаційно, повинні поступово витіснятись із структукр БІС за допомогою економічних важелів: введенням та поступовим підвищенням плати за комплекс послуг, який їм надається, з поступовим доведенням розцінок до рівня, що суттєво перевищує ринковий.

У цьому випадку фірма або виходить із структури БІС, або, якщо вона зацікавлена у збереженні місцерозташування та у якості послуг БІС, залишається, оплачуючи послуги за цінами вищими, ніж ринкові, у якості додаткового джерела фінансування діяльності БІС.

Виходячи із ступеня ризику підтримки проектів, складності послуг та інших факторів, пропонується наступна структура фінансування БІС:

БІС-І — повне державе.

БІС-ІІ — державне, недержавне, змішані форми.

БІС-ІІІ — корпоративне, акціонування, часткове державне.

В результаті реалізації програми “Венчурне підприємництво” планується досягти таких цілей:

Створення цілісної системи підтримки малого та середнього наукомісткого бізнесу.

Скорочення у часі тривалості інноваційних циклів.

Забезпечення стабільної пропозиції продукції НДЕКР.

Реалізація людського потенціалу.

Створення конкурентного середовища у сфері НДЕКР.

Створення нових робочих місць.

Підняття ділової активності у регіоні.

Формування нового іміджу регіону.

3.5. Програма “Інвестор”.

Вирішення комплексу проблем фінансового забезпечення проходження інноваційних процесів — одна з головних умов приведення в рух всього цілісного регіонального інноваційного механізму.

На сьогоднішній день ні економічна ні законодавча бази не готові забезпечити створення системи фінансування ризикових проектів — основи діяльності суб`єктів інноваційної структури регіону.

Фінансування венчурних проектів суміщене із достатньо відчутною мірою ризику. Так, за статистикою США [24,85], із 100 інноваційних проектів прибуток приносять лише 50, але цей прибуток складає від 200% до 400%, а в деяких випадках — до 1000% річних. Та все ж, вірогідність ризику достатньо висока — 0,5.

Високий ризик венчурного фінансування, доповнений фінасовою та законодавчою нестабільністю є однією з головних причин низької привабливості інноваційного простору України для потенційних інвесторів.

Метою заходів у рамках програми “Інвестор” є створення привабливого інвестиційного клімату в регіоні шляхом підвищення ступеня захисту інвестицій, свободи репатріації прибутків та створення системи фінансових та організаційних преференцій для потенційних інвесторів інноваційних проектів.

В умовах відсутності системи венчурного фінансування, потенційними інвесторами нам бачаться:

Держава.

Українські юридичні особи.

Іноземні юридичні особи.

Населення України.

На сьогодні, практично, єдиною формою державної підтримки інноваційних проектів є їх фінансування структурами Державного Інноваційного фонду України (ДІФУ), але це фінансування не є ефективним з причини встановлених достатньо жорстких умов надання безвідсоткових позик. Кредити надаються діючим підприємствам під заставу нерухомості, або під солідні гарантії.

Результатом цього стало те, що у 1995 році Полтавським регіональним відділенням ДІФУ профінансовано 3 регіональних проекти та 9 проектів інших відділень на загальну суму 2,48 млн. грв., що склало 39% надходжень. У 1996 році профінансовано 6 проектів на суму 0,335 млн.грв., що склало лише 21,8% суми надходжень. За підсумками цих двох років до держбюджету вилучено 7,474 млн.грв. невикористаних коштів[23]. Загальні обсяги фінансування науково-технічної діяльності державою приведено у додатку 5.

В той же час практично відсутнє фінансування інноваційних проектів недержавними структурами, в тому числі й комерційними банками з причини довгостроковості таких капіталовкладень та значної міри комерційного ризику.

Населення не приймає участі у вкладанні коштів з причини недосконалості розвитку ринку цінних паперів, так як основною формою участі приватних інвесторів є купіля акцій та інших цінних паперів. З цієї ж причини створюються додаткові труднощі і для участі вітчизняних та іноземних фінансових та промислових структур.

Для забезпечення організації та подальшого ефективного функціонування ринку венчурного капіталу та цілісної системи фінансового забезпечення інноваційної інфраструктури регіону необхідно здійснити ряд організаційно-управлінських програм, які є основою стратегічної програми “Інвестор”.

На наш погляд, релізатором політики державної підтримки венчурних інвестицій у регіоні повинне стати саме відділення ДІФУ після реструктуризації функцій та принципів роботи. Пропонується наділити регіональне відділенню ДІФУ наступними основними функціями:

Повне державне фінансування найбільш важливих та перспективних проектів та програм.

Часткове державне фінансування проектів та програм.

Державне страхування інвестицій.

Державне гарантування інвестицій.

Управління пакетами цінних паперів інноваційних компаній, що створені за участю держави.

Для зацікавлення інвесторів пропонується надати статус вільної економічної зони територіального типу структурам БІС-ІІІ — технопаркам “Полтава” та “Кременчук”, в межах яких повинні бути створені системи фінансових преференцій, умови вільної репатріації прибутків та стабільність законодавчих умов.

З метою залучення банківського капіталу пропонується встановити ряд фінансових преференцій комерційним банкам на прибутки, отримані в результаті венчурної кредитної діяльності.

Фактично, передбачається три форми участі держави у фінансовому забезпеченні інноваційних проектів:

Пряме інвестування.

Страхування та гарантії інвестицій.

Непряме інвестування за рахунок надання фінансових преференцій.

З метою формування механізмів недержавного фінансування необхідно здійснити державні програми підтримки становлення різного роду інноваційних фондів, бірж, структур організаційного та інформаційного забезпечення функціонування системи венчурного фінансування проектів.

Другою важливою проблемою є фінансове забезпечення діяльності власне інноваційної інфраструктури регіону.

З досвіду країн із розвиненою інноваційною інфраструктурою можна вважати, що її функціонування потребує постійних державних дотацій, так як самі елементи, наприклад, БІС, не здатні забезпечити повну самоокупність. Але певні прибутки для часткового покриття видатків можливі за рахунок:

Надання послуг фірмам-нерезидентам БІС у сфері консалтингу, інжинірингу, експертизи, оренди тощо.

Надання послуг клієнтам-нерезидентам інформаційними структурами інноваційної системи регіону.

Прибутків з вкладених у проекти коштів.

Участі у реалізації патентно-ліцензійної продукції.

Інші джерела.

Результататами реалізації заходів програми “Інвестор” повинні стати:

Збільшення об`ємів притоку капіталу у економіку регіону.

Раціоналізація використання коштів ДІФУ.

Підвищення рівня ділової активності в регіоні.

Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних рахунків.

Зменшення державних витрат у соціальній сфері за рахунок створення додаткових робочих місць та росту добробуту працюючого населення.

3.6.Програма “Освіта-наука”.

Знання — один із самих динамічних ресурсів, які лежать в основі формування та функціонування інноваційного середовища.

У процесі проходження інноваційних процесів, в першу чергу, реалізуються знання та природні здібності людей у трьох основних площинах: науково-конструкторська діяльність, сфера управління, освіта.

У цій тріаді провідною ланкою є освіта — сфера виявлення здібностей, підкріплення їх необхідним обсягом теоретичної інформації та практичних навичок та періодичне поновлення знань. У двох інших отримані знання реалізуються у вигляді ідей, рішень, а у кінцевому рахунку —матеріалізуються у вигляді товарів та послуг.

Таким чином, стан розвитку сфери освіти визначає тенденції розвитку як прикладних областей реалізації знань, так і свої власні. Тобто, освіта відтворює сама себе на нових якісних та кількісних рівнях під впливом виробничих сфер.

Виходячи з цього, ми вважаємо, що створення нової парадигми освіти, як діяльності в області ретрансляції знань, та науки, як області виробництва нових знань та вищої форми їх реалізації, повинне дати поштовх до розширеного відтворення інтелектуального потенціалу нації.

На сьогодні, визначились проблеми невідповідності системи науки та освіти сучасним вимогам, що, зокрема, привело до таких негативних явищ[15]:

відірваність освіти від практичних реалій;

падіння престижу освіти;

довгі періоди втілення наукових розробок у виробництво;

непристосованість освіти та науки до існування у ринковому середовищі.

Головна мета блоку цільових програм у рамках програми “Освіта-наука” — створення цілісної динамічної системи, спрямованої на “розширене відтворення” високопрофесійних творчих кадрів, здатних до ефективної діяльності у інноваційному ринковому полі — науковців, інженерів, менеджерів, педагогів.

Пропонується створити систему інноваційної освіти, яка грунтується на трьох рівнях, в залежності від вікового, освітнього, професійного та ряду інших факторів.

Перший рівень (вікова група від 0 до 17 років) — майбутні кадри для інноваційної діяльності. На цій стадії першочерговими завданнями є виявлення пріоритетних здібностей у дітей, їх розвиток та забезпечення необхідним комплектом знань з класичних наук та основ прикладних — економіки, техніки, інформатики, управлінських наук тощо. Для цього необхідно провести реалізацію ряду державних програм, спрямованих на реформування шкільних програм та педагогічних технологій, системи дитячої та юнацької науково-технічної творчості, яка повинна бути спрямована не на сліпе моделювання пристроїв, а на формування нетрадиційного підходу до їх використання та удосконалення, навички з планування своєї власної діяльності та діяльності колективу.

Другий рівень ( від 18 до 50 років) — найбільш продуктивний сегмент інтелектуального потенціалу, люди які приймають безпосередню участь у розробці та реалізації інноваційних проектів. Це сьогоднішні управлінці, науковці, інженери, підприємці. На здійснення процесів поповнення та оновлення їх знань та на підвищення їх професійного рівня спрямована цілісна система вузівської та післявузівської безперервної освіти на основі сучасних підходів.

Третій рівень (від 50 років) — поєднання фундаментальних і практичних знань та життєвого досвіду, мудрість нації. Завдання держави — максимально ефективно її використати через залучення до викладацької діяльності, роботи у експертних та консалтингових структурах тощо.

Кожен рівень є відкритою динамічною системою, на яку впливають як інші рівні, так і зовнішні фактори. Кожен рівень, з природніх причин, плавно переходить в інший, приносячи якісні та кількісні зміни у нього, та через системи ретрансляції знань — у інші(мал. 3.2.).

ретрансляція знань

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5