Вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл Копили та Розсошенці 
Вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл Копили та Розсошенці
Зміст
Вступ
Розділ 1. Характеристика природніх умов м. полтави та його околиць
Розділ 2. Матеріали і методика дослідження
Розділ 3. Мохоподібні як особлива лінія еволюції вищих рослин
Розділ 4. Мохоподібні лісових ценозів околиць сіл розсошенці та копили
4.1 Морфолого-біологічні особливості зібраних мохів
4.2 Еколого-ценотичні особливості виявлених мохів
Розділ 6. Господарське значення мохоподібних і їхня роль у природі
Висновки
Список використаної літератури
Мохоподібні є
однією з найменш досліджених груп рослинного світу. Тому вивчення особливостей
їх анатомічної і морфологічної будови, еколого - ценотичних властивостей та
участі в утворенні рослинного покриву набуває все більшої актуальності. Вони є
досить великою, близько 25 тис. видів, групою рослинного світу. Це представники
вищих, або пагонових рослин. Мохоподібні найбільш примітивні автотрофні вищі
рослини. Від більшості інших рослин вони відрізняються відсутністю коренів і
деякими мікроскопічними особливостями.
Мохоподібні
поділяються на три відділи: антоцеротові (Аnthocerotophyta), печіночники (Нераtіcophyta)
і мохи (Bryophyta). Усі три відділи виникли на Землі дуже давно, близько 300
мільйонів років тому, і з тих пір розвивалися незалежно один від іншого, а тому
поряд із загальними ознаками, що вказують на походження їх від одного предка,
вони володіють і рядом специфічних, властивих тільки їм особливостей.
Рис.1. Маршанція.
1) чоловічий
таллом, 2) жіночий таллом.
Тому метою нашої
роботи і було вивчення мохоподібних району польової практики - околиць сіл
Копили та Розсошенці, виявлення їх морфолого-біологічних та еколого-ценотичних
особливостей.
Завдання нашої
роботи наступні:
1) збір та
гербаризація мохоподібних;
2) визначення
зібраних видів;
3) виявлення
морфолого-біологічних та еколого-ценотичних особливостей зібраних видів;
4) визначення
частоти трапляння мохів;
5) встановлення
участі виявлених видів в утворенні біоугруповань.
Територiя
Полтавської області (площа 28, 8 тис. га) розташована в межах Днiпровсько-Донецької
западини, якiй в сучасному рельєфi вiдповiдає Придніпровська низовина,
представлена на пiвднi Приднiпровською терасою, в центральнiй та пiвнiчнiй
частинах - Полтавською рiвниною. Рельєф територii рiвнинно-хвилястий,
розчленований долинами рiчок на вододiльні плато. Глибина залягання грунтових
вод коливається в значних межах вiдповідно до елементів рельєфу: на заплавi 2-3
м; на боровій терасі - 3,5-12 м; на лесовiй терасі - 4 - 10 м; на плато - 22 -
24 м.; в балкових системах, що перерізують плато - 6 - 7 м. (Бєлосельська, 1968).
Грунтові води характеризуються значною мiнералізацією, яка зростає в пiвденнiй
частині регіону. На територii областi досить розвинена гідрологiчна мережа, яку
складають річки (головнi з них лiвi притоки Днiпра - Ворскла, Суда, Псел),
болота, озера, штучнi водойми. Щiльнiсть рiчкової мережі складає 0,15
км/км (Клименко, 1958). Згiдно з клiматичним районуванням Полтавщина
розташована в межах Антлантико-Континентальної областi (Щербань, 1984) i характеризується
найменшим зволоженням серед лiсостепової зони України. Клiмат помiрно
континентальний. Особливiстю клiмату регiону є поступове зменшення в напрямку
на схiд i пiвдень кількості опадiв (з 600 до 490 мм, вiдповiдно i показникiв
випаровування) та пiдвищення в лiтнiй перiод температур, а також тривала посуха
та суховії в південній та пiвденно-схiднiй частинi, що обумовлене межуванням iз
континентальною степовою областю. Середньорiчна температура повiтря склдлає 5,7-6,6°С.
Середня температура сiчня мiнус 6 - 8°С. Тривалiсть зимового перiоду
- 122 днi. Середня температура влiтку (липня) - 19-20°С. Тривалiсть лiтнього
перiоду - 120 днiв (Бабиченко и др., 1967).
Грунтовий покрив
регiону в цілому досить строкатий, але переважають чорноземи глибокi
малогумуснi на пiдвищених частинах стародавнiх терас Днiпра. У пiвнiчнiй
частинi поширенi глибокi малогумуснi вилуженi чорноземи, якi чергуються на
зниженнях з лучно-чорноземним ґрунтами. На терасах рiчок Сули, Псла, Ворскли
поширенi чорноземно-лучнi солонцюватi грунти, серед яких специфiку рослинного
покриву визначає наявнiсть солонців, солончакiв та солончакуватих
грунтiв. Для пiвнiчних районів характерне содове засолення, для
центральної та пiвденної частин - хлоридне та сульфатне. Чималi площi займають
торфовi грунти, переважно в пiвнiчно-захiднiй частинi, зокрема, в долинi
Сули, де приуроченi до рiчкових заплав та знижень на межирiччях.
Лiсовi грунти - чорноземи
опiдзоленi та темно-сiрi опiдзоленi подекуди в комплексi з сiрими i свiтло-сiрими
- займають переважно розчленованi правобережжя рiчок Сули, Псла, Ворскли. На
борових терасах рiчок поширенi дерновослабкопiдзолистi, пiщанi та
глинисто-піщані грунти. Із негативних явищ у регіоні слід вiдмiтити площинну i
яружну ерозiю, утворення зсувiв, усiдання, оглеєння i засолення грунтiв. Найпоширенішими
на території Полтавщини є кленово-липово-дубовi лiси, якi репрезентують типові
для Лівобережного Лiсостепу широколистянi лiси. Найбiльшi масиви
кленово-липово-дубових лiсiв пов’язанi з крутим i найбiльш розчленованим
правобережжям рiчок Сули, Псла, Ворскли та iх приток. Трав’яний покрив
широколистяних лiсiв флористично небагатий i складається з типових неморальних
видiв. В умовах Лiсостепу зростає вплив екологiчних факторiв, що обумовлюють ксеро
- та галофiтизацiю рослинного покриву. Це вiдбивається i на розподiлi деревної
рослинностi в заплавах регiону дослiджень (Андриенко, 1982). Соснові ліси
областi характеризуються незначною фiтоценотичною та флористичною
рiзноманiтнiстю, що пояснюється подiбними умовами їх формування на борових
терасах рiчок iз збiдненими супiщаними грунтами та штучним походженням. Найпоширенiшi
угруповання представленi середньовiковими сосновими насадженнями, що займають
пiдвищені та вирiвнянi дiлянки борових терас (М’якушко, 1972). Цi флористично
збiдненi ценози характеризуються невисоким проективним покритгям травостою iз
значною участю лишайникiв та мохiв. Дубово-соснові лiси займають бiльш родючi
грунти борових терас - глинисті піски з суглинковими прошарками або легкі
супіски. Характерною особливiстю рослинного покриву Лiвобережного Приднiпров’я
в межах лiсостепової зони України є зростаюча галофiтизацiя, пов’язана з
особливостями геоморфологii та ґрунтового покриву. На терасах Днiпра та його
лiвобережних приток поширенi солонцi та солончаки (особливо в пониззях). Солончакуватi
мулувато-глеєвi та дерново-глеєві слабозасоленi грунти приуроченi до
притерасних та центральних частин заплав вздовж усiєї течiї рiчок. Рослинний
покрив регiону незважаючи на всебiчний антропогенний вплив, характеризується
значним рiзноманiттям. Найвищi показники ценотичного i флористичного багатства
притаманнi степовим i лучним екосистемам, дещо меншi - лісовими та гiдрофiльним.
Флористична
рiзноманiтнiсть Полтавщини також має вагомi кiлькiснi показники: квiткових
нараховується понад 1500 видiв, голонасiнних - 3 види в природних умовах
(понад 100 видiв i рiзновидностей в культурi), папоротевидних - 16, хвощв - 9,
пiлаунiв - 3, мохiв - 159, лишайникiв - 161 вид (Байрак, 1997; Байрак та
iн., 1998).
Природнi
компоненти територiї (геологiчна будова, рельєф, клiмат, вода, грунти,
рослинний i тваринний світ), перебуваючи мiж собою в складному довготривалому
зв’язку, утворюють рiзноманiтнi, закономiрно побудованi природно-територiальнi
комплекси або ландшафти.
Сучасний рельєф
Полтавщини сформувався пiд впливом ендогенних (внутрiшнiх) та екзогенних (зовнiшнiх)
сил Землi, переважно протягом кайнозойської ери, шо почалася 60 - 70 млн. рокiв
тому. Основнi риси сучасного рельєфу були закладені в неогеновий перiод цієї
ери пiсля поступового вiдступу на пiвдень Харкiвського моря і формування
річкової сiтки.
Бiльша частина
областi розташована в Приднiпровськiй низовині, крайня пiвденно-західна (правобережна)
частина - в межах Приднiпровської височини, крайня пiвнiчно-схiдна частина - частково
на вiдрогах Середньоросiйської височини. Поверхня областi являє собою
слабкохвилясту некруто похилу до Днiпра рiвнину, розчленовану долинами рiчок Сули,
Псла, Ворскли, Орелi та їх приток.
За характером
рельєфу лiвобережну частину областi можна подiлити на три частини: пiвденно-захiдну,
центральну, пiвнiчно-схiдну. Пiвденно-захiдна, що тягнеться вздовж Днiпра,
найнижча, малорозчленована. Тут немає ярiв та балок, характерних для iнших
частин областi. Помiтним уступом по лiнії Кобеляки - Хорол - Пирятин
вiддiляється вiд пiвденно-захiдної центральна частина, бiльш розчленована
рiчковими долинами, ярами та балками. Пiвнiчносхiдна частина - найбiльш
підвищена i найбiльш розчленована, в зв’язку з цим має складний горбистий
характер. В цілому рівнинна територія області в зв’язку з її розчленованiстю
рiчковими долинами, сiткою ярiв i балок, дислокацiями має складний рельєф. Нерідко
на рiвнiй мiсцевостi пiдносяться досить високi горби. За походженням рельєф
областi переважно ерозiйний, тобто вироблений талими водами льодовикiв
антропогенового перiоду, річками та тимчасовими водотоками. Основними i
найбiльш поширеними формами рельєфу є вододiльнi плато, рiчковi долини, балки,
яри. З неерозiйних форм рельєфу мають мiсце степовi блюдця, льодовиковi та
солянокупольні дослокації. Територiя Полтавської областi належить до помiрного
клiматичного поясу, крайньої пiвденної частини Атлантико-континентальної
помiрно вологої помiрно теплої клiматичної областi. Характер (тип) клiмату
взагалi обумовлюється комплексом чннникiв (факторiв), основу яких складають:
1) сонячне
випромiнювання (радiацiя);
2) характер
циркуляції повiтряних мас;
3) близькiсть
великих водних мас (океанiв, морiв);
4) висота
територiї над рiвнем моря;
5) тип (характер) пiдстилаючої
поверхнi. З урахуванням характеру цих чинникiв клiмат областi може бути
визначений як помiрно континентальний.
Сонячне
випромінювання. Тепло на поверхню Землi надходить у виглядi прямої і
розсiяної сонячної радiації. Максимум прямої сонячної радiацiї в областi
припадає на липень, мiнiмум - на грудень. В середньому за рiк тривалiсть
сонячного сяяння (ТСС) становить 1894 - 2021 годину, що складає 43-48% від
можливого.
Температура
повітря. Середня рiчна температура повітря в межах області змiнюється від +6,5°
С на пiвнiчному сходi до +8, З°С на пiвденному заходi. Найхолоднiший
зимовий мiсяць - сiчень. Середня мiсячна температура сiчня становить 5,3° - 7,2°С
морозу. Найнижча температура повiтря настає при надходженнi в наші широти
арктичного повiтря. Абсолютний мiнiмум температури повiтря на територii областi
- 38°С. Найтеплiший мiсяць року - липень. Середня температура липня
19,8°С - 21,6°С тепла. Середній максимум температури повiтря за рiк становить
10,8°С - 13°С тепла, в сiчнi - 2,4°С - 4,4°С морозу, в липнi 25,6°С - 28°С
тепла. На Полтавщинi теплий перiод триває з 14.03 - 22.03 по 18.11 - 25.11 (тривалість
240 - 255 днiв).
Особливостi
атмосферноi циркуляцій. Циркуляцiя повiтряних мас є базовим фактором
формування погодних та клiматичних умов. Територiя Полтавської областi
знаходиться на межi впливу Атлантичного океану i Центральної Азії, а також
пiвнiчних i пiвденних повiтряних мас. В середньому в рiчному циклi на територii
областi переважає захiдна форма циркуляцii повiтряних мас (40%), потiм схiдна (34%),
яка характеризується впливом зi сходу i пiвнiчного сходу Сибiрського
антициклону, переважно взимку. Кожна з повiтряних мас має свої фiзичнi
характеристики. При зiткненнi повiтряних мас відбувається не тільки їх взаємний
обмiн теплом i вологою, але, що особливо важливо, утворення атмосферних
завихрень - циклонiв i антициклонiв. З циклонами пов’язана нестiйка хмарна
погода з опадами; з антициклонами - стiйка безхмарна сонячна погода. Циклонiчний
тип погоди панує на територiї областi в середньому 135 днiв на рiк. Протягом
року територiя областi перебуває пiд впливом 35 - 36 антициклонiв. Антициклонiчний
тип погоди панує в областi протягом 230 днiв на рiк. Атмосфернi опади. Важливою
погодною i клiматичною характеристикою є вiдносна вологiсть повітря, що показує
мiру насичення повiтря водяною парою і дозволяє судити про можливiсть чи
неможливiсть опадiв (при вiдноснiй вологостi повiтря 100% починається
конденсацiя водяної парни i угворення опадiв). Середня вiдносна вологiсть
повiтря в областi становить 71%; найменша (58%) в серпні; найбiльша (88%) - в
сiчнi. Однiєю з найбiльш важливих характеристик клімату є атмосфернi опади. Для
Полтавської областi характерний континентальний тип рiчного розподiлу опадiв з
максимумом влiтку і мiнiмумом зимою. Середня рiчна кiлькiсть опадiв на
територiї областi коливається в межах 450 - 570 мм, що вiдповiдає 4500 - 5700
т/га. За холодний перiод року (листопад - березень) опадiв випадає в середньому
130 - 170мм, а за теплий (квiтень - жовтень) 320 - 400 мм. В окремi роки рiчна
сума опадiв може вiдхилитись вiд середньорічної. Найчастiше сильнi дощi та
зливи бувають при перемiщеннi пiвденно-захiдних та пiвденних циклонiв. Опади з
кiлькiстю 50 мм i бiльше за добу приносять збитки [15].
Збір видів,
гербаризація та визначення мохоподібних проводились із дотриманням загальних
правил збору та згідно існуючих вимог (А.С. Лазаренко, 1955, А.Ф. Бачурина, Л.Я.
Партина, 1979)
Виконану нами
роботу можна розділити на 3 основні етапи:
польові збори та
вивчення місцевостей зростання мохів;
обробка та
визначення зібраних матеріалів;
обробка
літературних джерел з даної теми.
При зборі зразка
ми користувались ножем та польовими пакетами. До кожного додавалась чорнова
етикетка, на якій ми вказували місцезнаходження, по можливості назву роду.
При визначенні
мохоподібних ми користувались мікроскопом МВN - 3, бінокуляром, чашкою Петрі,
препарувальними голками, предметними і покривними скельцями.
При ідентифікації
зразків здійснювалася таким чином:
Спочатку
відмічається колір, щільність дернини, а також колір та наявність спорогонів.
Частина зразку
відмочується у воді, після чого відмічається: довжина стебла, форма та колір
листків, наявність спорогонів, форма коробочки, кришечки.
За допомогою мікроскопа
досліджуємо анатомічну будову листка:
жилкування;
форму листкової
пластинки (край, середину, основу);
будову перистома
коробочки;
характер ніжки.
Особливу увагу
звертали на диференціацію клітин основи листка, а саме: колір та розмір.
При визначенні
зразків ми використовували такі визначники:
Лазаренко А.С. Определитель
лиственных мхов Украины.
Мельничук В.М. Определитель
лиственных мхов средней полосы и Юга Европейской части СССР.
Гарибова Л.В. Водоросли,
лишайники и мохообразные СССР.
На відміну від
нижчих рослин (водоростей), тіло більшості мохоподібних представлено пагоном,
що складається зі стебла і листів; тільки в їх частини воно являє собою слань
або талом.
Від нижчих рослин
мохоподібні відрізняються також численними мікроскопічними особливостями, у
тому числі наявністю своєрідно улаштованих гаметангіїв (статевих органів): чоловічих
- антеридіїв і жіночих - архегоніїв.
Відмінна ознака
мохоподібних - правильне чергування в нормальному циклі розвитку рослини двох
різних за своєю морфологією поколінь. Одне з поколінь називається гаметофітом (рослина,
що виробляє статеві елементи - гамети), інше - спорофітом (рослина, що виробляє
елементи безстатевого розмноження - спори). Якщо антеридій й архегонії
розташовуються на одному гаметофіті, то такі рослини називаються однодомними. Якщо
на одній рослині (чоловічій) розташовуються антеридії, а на іншому (жіночій) -
архегонії, то такі види називаються дводомними. Є і багатодомні мохоподібні, у
яких антеридії й архегонії можуть розташовуватися на одному і на різних
рослинах того ж виду.
При наявності
краплинно - рідкого середовища сперматозоїд досягає яйцеклітини і запліднює її.
З зиготи виростає спорофіт, що у мохоподібних називається спорогоном, який
складається зі стопи, ніжки та коробочки. За допомогою ніжки спорогоній
висмоктує з гаметофіту воду з мінеральними солями й органічними речовинами. У
листяних та антоцеротових мохів так як має хлорофіл він частково живиться
самостійно. У коробочці спорогонія утворюється споровий мішок, або спорангій, в
якому в результаті мейозу утворюються спори. Дозріла коробочка розкривається,
спори попадають у зовнішнє середовище. При наявності сприятливих умов вони
проростають і дають початок протонемі, яка має вигляд багатоклітинної нитки,
пластинки, кулястого тіла й ін., а потім уже виростає гаметофор - власне
сланевий або листостебловий гаметофіт, що несе гаметангії, у яких знову
виникають сперматозоїди і яйцеклітини. У такий спосіб відбувається чергування
поколінь у життєвому циклі мохоподібних. Детально цикл розвитку розглянемо на
прикладі зозулиного льону.
Зозулин льон - Polytrіchum
commune.
Рис.2.
1) чоловіча
рослина,
2) жіноча рослина
зі спорогоніями,
3) спорогонії.
Зозулин льон (Polytrіchum
commune) є характерним представником листяних мохів. Його тіло розчленовано на
тонке, округле, червонуватого кольору стебло і вузькі, зелені листочки. Корені
відсутні, їх заміняють добре розвинуті ризоїди. У порівнянні з іншими видами
мохів зозулин льон досягає у висоту 20-40 см.
Розмножується він
спорами. У цього виду добре виражена зміна поколінь. Це дводомна рослина.
Чоловічі
екземпляри зозулиного льону мають характерне росташування листків на верхівці
стебел. Тут утворюються більші листки, сидять вони значно густіше у виді
розеточки і мають червонувате зафарбування. По такому розташуванню листочків
легко знайти чоловічі екземпляри. Антеридії формуються на розширеній верхній
частини стебла. Вони мають трохи подовжену форму і у них розвиваються
сперматозоїди з двома джгутиками. Архегонії мають колбоподібну форму,
розташовані на верхівці стебла жіночої рослини, що, на відміну від чоловічої,
не закінчується розеткою з червоних листочків. Запліднення відбувається ранньої
весни, коли низькі місця, на яких виростають мохи, заливаються водою. Один зі
сперматозоїдів проникає до яйцеклітини через ослизнений канал шийки архегонію і
запліднює її. Із заплідненої яйцеклітини виростає спорофіт у вигляді довгої
тонкої стеблинки, що закінчується коробочкою складної будови. Коробочка
спорогона має подовжений із загостреним кінцем ковпачок. Зовні він подібний із
зозулею, звідки і назва цього моху. Ковпачок (каліптра) - це верхня змінена
частина архегонію. Під ковпачком знаходиться кришечка коробочки. Всередині
коробочки є центральний стрижень - колонка, навколо неї міститься споровий
мішок, у якому розвиваються спори. Спочатку вони з'єднані в тетради, тобто по
чотири разом. Перед дозріванням тетради розпадаються на окремі спори. У коробочки
спочатку відпадає ковпачок, потім кришечка. Край урночки коробочки закінчується
зубчиками (перистом), у суху погоду вони відгинаються назовні і тим самим
відкривають вихід зрілим спорам.
Страницы: 1, 2, 3
|
|
