рефераты

рефераты

 
 
рефераты рефераты

Меню

Спостереження поведінки домашнього кота рефераты

Спостереження поведінки домашнього кота

Міністерство Освіти та науки України

Ніжинський Державний університет ім. М.Гоголя

Реферат

На тему

Спостереження поведінки домашнього кота

 

Виконала

студентка І курсу

групи П-11

факультету психології та соціальної роботи

спеціальності: практична психологія та клінічна робота

Аксьнової Анни

Викладач:Ковтун Алла Юріївна










Ніжин – 2009 р.

Зміст


Кіт свійський

Легенди, забобони і кішки

Походження

Історія одомашнення кішки

Будова кішки

Британська короткошерста

Забарвлення і характер

Що в кольорі тобі моєму?

Мотиви поведінки кішок

Хвостаті психотерапевти

Поведінка кішки

Кішка відрізняється розумом і кмітливістю

П’ять типів поведінки котів

Котячі характери

Мова кішок

Запобіжні засоби

Експерименти з мишкою

Харчування мого кота

Ігри мого кота

Як залежить поведінка кота від зміни пори року

Відносини між людиною та кішкою

«Обов’язки» кішки

Тільки факти

Висновок

Використана література

Кіт свійський


Свійська кішка

Біологічна класифікація

Домен: Еукаріоти (Eukaryota)

Царство: Тварини (Metazoa)

Тип: Хордові (Chordata)

Клас: Ссавці (Mammalia)

Ряд: Хижі (Carnivora)

Родина: Котові (Felidae)

Рід: Кішка (Felis)

Вид: Лісовий кіт (F. silvestris)

Підвид: Свійський кіт

Триноміальна назва

Felis silvestris catus(Linnaeus, 1758)

Свійський кіт (Felis silvestris catus) — ссавець ряду хижих (Carnivora) родини котових (Felidae). Одна з найпоширених домашніх тварин. Згідно аналізу ДНК домашня кішка походить із території сучасної південно-східної Туреччини, Палестини та долини нижнього Нілу. Час появи — приблизно 130 тисяч років тому. Зазвичай, вага кішки від 2,5 до 4,5 кг, хоча зустрічаються види з вагою до 13 кг.[2]. Розмір від кінчика носа до кінчика хвоста — у середньому 50 см, нормальна температура тіла складає 38—39,5 °C. У домашніх умовах коти живуть десь 15—21 років. Найстаріший кіт живе у Англії — йому 41 рік. До цього котом рекордсменом був австралійський кіт по кличці Джоуі, що прожив 35 років. Існує багато порід кішок, серед яких і нова безшерста порода виведена в Україні — Український левкой.

 


Легенди, забобони й кішки


Існує багато легенд про появу кішки в людському житлі. Одна з них народилася в Індії. Колись давно кішка жила в лісі разом з тигром. Одного разу тигр занедужав. Кішка зрозуміла, що повинна знайти вогонь, щоб зігріти тигра. Вогонь був тільки в людини. Кішка прийшла в житло людини попросити вогню й побачила біля вогнища смачну рибу і рис. Вона не витримала, з'їла все й розтяглася біля вогню, забувши, навіщо прийшла. Та раптом згадала, схопила палаючу тріску й побігла назад, до лісу. Розпалюючи вогонь тигрові, кішка зрозуміла, що є зовсім інше життя, і назавжди повернулася до людини. З моменту появи кішки поруч із людиною її то обожнювали, то переслідували, приписуючи зв'язок з нечистою силою і чаклунство впереміш. Кішку шанували не тільки в Єгипті й Індії. У Китаї в образі кішки зображувався бог сільського господарства, у жителів Перу - богиня родючості, в Іландії шанувалося божество з котячою головою. Перші християни ставилися до кішок добре. Їх часто утримували при чоловічих і жіночих монастирях. Деякі дослідники вважають, що в період раннього серендьовіччя саме монастирі сприяли поширенню цих тварин. З кінця VIII ст. для котячого племені почалися лихі часи. Християнська церква вважала, що Сатана може набувати вигляду чорного кота. Обов'язковим атрибутом шабашів були кішки. Та й самі жінки - відьми начебто могли перетворюватися на кішок. Можливо, таке уявлення пов'язане з тим, що старі самотні жінки тримали кішок, були до них прив'язані. Папа Інокентій VII віддав наказ святій інквізиції переслідувати шанувальників кішок. Король Англії Джеймс І написав книгу про відьом і заснував посаду Шукача Відьом. Під катуванням або погрозою катування було знайдено безліч свідоцтв таємничих зв'язків між кішками й чаклунством. Під час семирічного процесу суду над орденом тамплієрів лицарів під тортурами змушували визнавати, що вони поклонялися ідолові з головою кішки. Диявола з чорних кішок виганяли за допомогою вогню. Щорічно протягом чотирьох сторіч у Мецу привселюдно спалювалися в залізних клітинах 13 ні в чому не винних тварин. Подібні церемонії відбувалися і в інших європейських містах. У день святого Іоанна (23 червня) у багатьох містах Франції на площах установлювали стовпи, навколо яких розводили багаття. На стовпах підвішували мішок або бочку з кішками. На очах у захопленої розвагами юрби тварин засмажували живцем. Вважалося, що вугілля й зола, які залишилися від тварин, приносять щастя. В Арденнах кішок спалювали в першу неділю посту. Тварин підвішували на кінці жердини й присмажували живцем. При цьому пастухи змушували худобу стрибати через багаття. Вони вважали, що після цього тварини не хворітимуть і не піддаватимуться відьомським чарам Подібні свята влаштовувалися в присутності королівських осіб, починаючи з Людовіка XI і закінчуючи Людовіком XV. Часто найшляхетніші особи самі розпалювали багаття. Жорстоким поводженням з кішками славився також іспанський король Філіпп II, звірства якого описані в романі Шарля де Костера «Легенда про Тили Уленшпігеля». У багатьох католицьких країнах, містах Європи (Вестфалії, Швейцарії, Іспанії, Богемії, Вогезах й інших) на християнські свята спалювали, закопували в землю, засмажували кішок живцем на очах цілого натовпу. У 962 році правитель Фландрії Бодуен III встановив в Іпрі «середи для кішок». Під час другого тижня посту виникла церемонія: двох або трьох кішок котячий кат скидав з високої вежі замку. Якщо тварині вдавалося вижити, глядачі переслідували її. Цей звичай проіснував багато років до початку XIX століття. У1938 році традиція відродилася, тільки живих кішок замінили плюшевими. Аналогічні церемонії відбувалися в різних містах і селах Німеччини в XVII столітті. Наприклад, у місті Шлезвіг-Гольштейні вибирали кішку і вважали її уособленням Іуди. Таку кішку у святу п'ятницю скидали з високої дзвіниці. У Польщі в перший день посту скидали з вежі в мішку або сумці кішку з попелом. Кішку використовували для покарання невірних дружин. У Туреччині й деяких районах Німеччини жінку, що порушила подружню вірність, зв'язували й садовили в мішок разом з кішкою. По мішку били ціпками, намагаючись влучити у кішку. Розлючена тварина дряпала й кусала жінку. Після закінчення покарання мішок кидали у вогонь. Іноді кішок використовували для досить дивних розваг. Так, у 1545 році в Брюсселі на честь королівських гостей вулицею йшов кортеж, що складався з візка з органом, у якому знаходилося 24 кішки. їхні хвости мотузками були прив'язані до клавіш. Хлопчик у костюмі ведмедя натискав на клавіші. При цьому тварини жалібно кричали. За ходом спостерігали Карл V з гостями й весь королівський двір. У середні віки селяни вірили в те, що кішка спить цілий день, щоб уночі в коморах і стайнях охороняти злих духів і попереджати їх про появу людини. Становище кішок почало змінюватися з розквітом епохи Відродження. У цей період церковна влада, її авторитет пішли на спад. Багато історичних і політичних діячів полюбили кішок,самі тримали їх і виступали на їхній захист. У провінції Дофін у Франції на період жнив сповивали кошеня, прикрашали стрічками й квітами та клали в тінь. Воно повинне було охороняти поранених під час жнив. Наприкінці кошеня розкутували й урочисто доставляли в село. Селяни вважали, що дух родючості може набувати подоби кішки. Але далеко не завжди кішці так щастило. Жителі міста Ам'єн після закінчення жнив убивали кота. У деяких районах кота клали під останній оберемок зжатого колосся і забивали ціпами для молотьби на смерть. У деяких районах Бретані вважалося, що якщо тіло дохлої кішки покласти біля яблуні, що перестала плодоносити, то вона почне цвісти. Однак при цьому в сусідніх садах дерева можуть загинути. Нерідко вважалося, що кішки можуть зупинити хворобу або запобігти її появі. Під час епідемії холери в Росії біля в'їзду в села живцем ховали 8 кішок, щоб відігнати хворобу. В окремих штатах США мертву кішку закопували в лісі неподалік від села, щоб у жителів не було бородавок. Збереглося безліч забобонів і прикмет, пов'язаних з кішками. У Сицилії покровителькою кішок вважалася свята Марта. Тому тварини могли вільно входити до церкви. У більшості країн вважається, що чорні кішки приносять нещастя й зустріч із ними не обіцяє нічого доброго. Наприклад, на Русі вважалося, що під час грози Ілля Пророк блискавками бореться з бісами — чорними кішками. Тому у негоду чорних кішок виганяли за двері, щоб блискавка не влучила в будинок. Але в Англії і Болгарії вважається, що кіт чорного забарвлення в подарунок—це знак особливої поваги й зустріч із ним — на щастя. В англійського короля Карла І була чорна кішка, яка, на його думку, благотворно впливала на його долю. Він боявся втратити улюблену тварину, змушував охороняти її. Та з часом кішка померла. Карл був у розпачі й проголосив: «У мене не буде більше в житті удачі!» Незабаром після смерті тварини короля заарештували, а кілька місяців потому йому відрубали голову. Фіни до чорних кішок ставляться нейтрально, зате з побоюванням — до сірих. В Японії особливо цінуються триколірні кішки. Японські моряки вірили й дотепер вірять, що така кішка здатна відганяти злих духів бурі. Мусульмани вірять, що триколірна кішка може вберегти будинок від пожежі. У багатьох країнах особливо щасливою вважали білу кішку. Людовік XV з ніжністю ставився до білих ангорок. У нього була така кішка, з якою він не розлучався. У старих будинках при руйнуванні стін іноді знаходили висохлі трупики кішок. Вони замуровувалися ще при будівництві, щоб відганяти злих духів. Кішок замуровували, вкладаючи їм у пащі трупики пацюків і мишей для відлякування гризунів. Мумію кішки знайшли при розбиранні однієї зі стій лондонського Тауера. Вік її становив понад 300 років. Кішки відіграють велику роль у весільних ритуалах. Так, у Силезії дівчата, які люблять гладити кішок, обов'язково вийдуть заміж за хорошу людину. Чоловіки ж, які люблять пестити кішок, залишаться неодруженими. У Гессені дівчина, що не піклується про кішку, буде безплідною. У Східній Пруссії вважалося, що коли на шляху Весільного кортежу трапляться дві кішки, то шлюб буде нещасливим. Фламандці вважали, що коли дівчина наступить на хвіст кішці, то чоловіка не знайде й залишиться одна. У деяких районах Німеччини молодятам дарували кішку, а у Франції кішку першою пускали в будинок молодят. У Росії кішку пускали першою в будинок на новосілля й ставили ліжко там, де вона лягала. У французькій провінції Севенна кішку, яка сама прийшла до оселі, необхідно добре прийняти й нагодувати. Вважалося, що така кішка принесе родині удачу й добробут. Здавна кішку вважають живим барометром. Якщо кішка лиже передню лапку, пригладжує лапкою шерсть на голові — бути гарній погоді Якщо лапкою миє вушка, лижеться — буде негода, сніг. Коли кішка ховає мордочку—бути морозу; скребе підлоту — на вітер, заметіль; лежить животом догори, вивертається — на тепло. Сьогодні майстри сучасної магії у своїх ритуалах використовують кішок, особливо чорних.

Походження


Зустрічається майже на всіх континентах, дикі кішки завжди привертали увагу людини досконалістю форм і поведінки. Сімейство котячих налічує близько 35 видів. В сімейство входять високоспеціалізовані хижаки, що досягли як би вершини еволюційного розвитку загону.


Схема родовідного древа сімейства котячих


Біля десятків мільйонів років нащадки початкових комахоїдних тварин розділилися на різні еволюційні гілки, в них вже простежується схожість з сучасними ссавцях. Одна така еволюційна гілка починається з невеликої групи тварин, які поступово змінили їжу комахоїдних перетворилися в м'ясоїдних. Це були міациди — предки всіх сучасних хижаків. Вони були схожі на комахоїдних родичів: невеликі в розмірах, коротконогі, з довгим тулубом і вузькими витягнутими мордами. Проте череп у них був крупнішим, передбачається, що їх мозок відрізнявся більшою складністю.

Надалі міациди, у свою чергу, стали предками інших тварин, точніше — десяти існуючих сімейств м'ясоїдних. Три з цих сімейств (вухаті тюлені, справжні тюлені і моржі) повернулися в морі і заново пристосувалися до життя в ньому. Ні в одному з семи сімейств (єнотові, ведмедячі, собачі, куньі, ніверровиє, гиеновиє і котячі), що залишилися на суші, не розвинулися такі фантастичні форми, як у їх морських родичів. Навпаки, вони стали швидшими і гострозоро, розвинули тонший слух і нюх, але в іншому не придбали особливих відмінностей.

Три гілки сучасного сімейства котячих (дрібні кішки, крупні кішки, гепарди) почали розвиватися від загальних предків — неофелід. Приблизно в цей же час з'явилася ще одна бічна гілка котячих — палеофеліди, представлена двома групами — німравінамі і стародавніми шаблезубими кішками . Ці останні проіснували близько 30 млн. років, а потім з невідомих причин вимерли.

Неофеліди продовжували розвиватися, і близько 20 млн. років тому з'явився Pseudaelurus величиною приблизно з рись, але дуже сильний і швидкий для свого зростання, так само, як сучасні кішки, міг полювати на дрібніших тваринах — швидких і спритних шаблезубих. потомки Pseudaelurus розділилися на дві чітко групи, що розрізняються: в першу входили предки швидких і гнучких сучасних кішок, в другу — важчі і імовірно повільніші могутні типи тварин, пристосовані до полювання на крупних травоїдних тих часів. До цієї гілки сімейства котячих належить, мабуть, самий прославлений зі всіх відомих викопних хижаків — Smilodon, знаменитий шаблезубий тигр льодовикового періоду. Біля найкрупніших з шаблезубих кішок довжина іклів перевищувала 20 см. Ці два сидячих у верхній щелепі кривих кинджала, коли паща закривалася, лягали з боків нижньої щелепи, і кінці їх стирчали під нею. Різні шаблезубі кішки прожили з такими іклами майже 40 млн. років. Вони вимерли вслід за гігантськими травоїдними (мамонтами, мастодонтами і ін.) — приблизно 10 тис. років тому.

Від неофелід відбулася і група примітивних крупних кішок, представником яких був Dinobelis . Розміром вони були з лева і зникли приблизно 1 млн. років тому. Вижила ж менш спеціалізована гілка сімейства котячих. Поступово нащадки цієї гілки почали розвиватися по трьох основних напрямах: дрібні кішки — різноманітні по зростанню і забарвленню хижаки (від домашньої кішки до пуми); крупні кішки, що включають левів, тигрів, леопардів і ягуарів; гепарди займали особливу гілку родовідного древа сімейства котячих.

Крупні кішки в більшості своїй виявилися і першими жертвами людини, всі їх види сталі рідкісними і в даний час узяті під охорону. Сильну дію в результаті корінної зміни місцепроживання випробували і дрібні кішки, більше половини їх видів внесена в міжнародну Червону книгу. На території колишнього СРСР мешкає 12 видів диких кішок: тигр, леопард, сніжний барс, рись, гепард, каракал, манул, оксамитовий кіт, далекосхідний лісовий кіт, очеретяний кіт, степова (плямиста) кішка і європейський лісовий кіт. Всі види диких кішок (за винятком північної рисі, очеретяного кота і кавказької лісової кішки) внесені в Червону книгу, на них повністю заборонено полювання.

Кішка живе поряд з людиною вже близько 6 тис. років. Учені вважають, що всі породи домашніх кішок, зокрема ангорська, сибірська, бухарська, сіамська і ін., склалися в результаті штучного відбору. Затверджується, що всі вони походять від єдиного предка — північно-африкансько-переднеазіатськой степової кішки і одомашнення їх людиною відбулося в Єгипті близько 4 тис. років до н.е.

У середні століття кішка набула значне поширення в Європі, де її використовували для боротьби з гризунами. При розселенні одомашнених кішок в Європі відбулося схрещування їх з європейською дикою кішкою, що привело у європейських короткошерстих особин до сіро-коричневого забарвлення, яке робить їх схожими на диких родичів, що часто зустрічається.

Приручення домашніх кішок відбувалося різними шляхами. З одного боку, було поступове зближення людини з тваринами і насильне приручення молодят, з іншою — насильне приручення дорослих особин. В даний час в домашніх умовах живуть мільйони породистих і безпородних тварин. Проте багато і бродячих.

Без різне і неуважне відношення до домашніх тварин, тривала відсутність власників кішок на постійному місці проживання, бездушне відношення до них приводять до такого способу життя цих тварин. Вони знаходять притулок в самих різних укриттях від негоди: на горищах, в підвалах, тобто в теплих місцях. Їжу знаходять самостійно, і їх число зростає. Частина бездомних тварин, особливо в сільській місцевості, прямують в ліси, дичавіють і стають озлобленими. Вони підлягають вилову, оскільки можуть служити джерелом небезпечних хвороб.

З поміж домашніх, бродячих і здичавілих кішок існують і справжні дикі кішки. Вони поширені на всіх материках і крупних островах, окрім Австралії, Нової Гвінеї, Сулавеси, Антарктики, Гренландії і Мадагаскару. Якнайбільше їх в тропіках. В тайговій частині (Примор'я) мешкає бенгальський кіт . У диких кішок спосіб життя переважно смерковий і нічний. Основною їжею їм служать ссавці, що плазують, комахи, птахи і риба. Хоча дикі кішки не представляють особливої небезпеки для людини, проте можуть бути носіями, переносниками хвороб, загальних для них і людини.

Домашня кішка відрізняється від дикої формою морди, розмірам скелета і травної системи, по циклах овуляції.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7