Родина Орхідні

В Україні зрідка зустрічається в Закарпатті, Карпатах, Розточчі-Опіллі, на Правобережному Поліссі, в Лісостепу, по Дніпру заходить у Степ. Росте на вологих і сухих високотравних луках, переважно на нейтральних або лужних ґрунтах, у складі яких є вапно. Знайдений в околицях Рахова на низькогірних луках, де були виявлені мітлиця звичайна, костриці червона та лучна, гребінник звичайний, трясучка середня, конюшина шелестяча, королиця звичайна, купальниця трансільванська. Якщо зозулинець обпалений росте на схилах південної чи південно-західної експозиції, тоді він формує групи по 5-10 особин, в складі яких 2-3 генеративні, а в тальвегах дрібних долин трапляються лише поодинокі особини. Взагалі ж по всьому ареалу виду знайдено, як правило, поодинокі особини, які відокремлені значними відстанями і ніколи не зустрічаються в таких кількостях, як у билинця довгорогого чи пальчатокорінника Фукса. Виявити співідношення вікових категорій в природних умовах у зозулинця обпаленого нам не вдалося, та, мабуть, це й неможливо, адже ювенільні особини останнього майже не відрізняються (це було встановлено в культурі) від особин билинця довгорогого, загально поширеного в Карпатах на всіх луках, за винятком тих, що випасаються.

В умовах первинної культури вид задовільно розмножується ризореституційним способом, але його застосовувати слід раніше, ніж рослини зацвітуть, бо в цей час стара бульба повністю руйнується.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику. Потрібний контроль за станом популяцій.

1.2.5 Зозулинець шоломоносний — Orchis militaris L

Народні назви: зозулинець-прямик, зозулинець півниковий. Багаторічна трав'яниста рослина. Бульби яйцевидні, до 3 см завдовжки. Стебло 20-45 см заввишки, при основі з 2 блідими плівчастими піхвами, вище основи з 3-5 довгастоеліптичними або еліптичними тупими, до основи звуженими листками, 8-20 см завдовжки і 2,5-5 см завширшки, вище них стебло з 2 листкоподібними загостреними піхвами, які обгортають його. Колос густий, багатоквітковий, спочатку пірамідальний, потім циліндричний, 4-10 см завдовжки, і до 5 см в діаметрі. Приквітки фіолетово-рожеві, яйцеподібні, загострені, 2-3 см завдовжки. Квітки великі, запашні. Листочки зовнішнього кола оцвітини утворюють шолом, загострені, з 3 жилками, 0,9-1,3 см завдовжки і 3-3,5 см завширшки, зверху білувато-рожеві, зісподу рожеві з 3 фіолетово пурпуровими жилками; 2 листочки внутрішнього кола лінійні, загострені, з 1 жилкою, трохи коротші за зовнішні, рожеві. Губа при основі біла з пурпуровими цятками і дрібними сосочками, лопаті її фіолетово-рожеві. Довжина губи 10-14 мм, при основі вона з 2 бічними лінійними лопатями до 3 мм завдовжки і 1 мм завширшки, спереду з великою лопаттю, яка до довгастої основи клиновидно або Оберненосер-цевидно розширена, на кінці 2-лопатева (кожна лопать до 4 мм завдовжки), з шиловидним зубчиком між лопатями; ширина губи між кінцями бічних лопатей до 10 мм, ширина середньої лопаті біля основи до 2 мм, а між кінцями кінцевих лопатей - 6-8 мм. Шпорка блідно-рожева, тупа, вузькоциліндрична, трохи зігнута, о-1 мм завдовжки, у 2 рази коротша за зав'язь.

Палеарктичний (європейсько-азійський) лучний вид. В Україні звичайно зустрічається в Карпатах і Прикарпатті, спорадично - на Правобережному Поліссі та в Лісостепу, зрідка - в Гірському Криму і дуже рідко - в Лівобережному Поліссі і Степу. Росте на вологих лугах, серед чагарників, на узліссях і лісових галявинах, переважно на вапнякових ґрунтах.

Заходи охорони. Занесений до Червоної книги України, а також до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення. Охороняється в Карпатському біосферному заповіднику і Кримському та Ялтинському гірсько-лісовому природному заповідниках, в Апшинецькому заказнику загальнодержавного значення (Закарпатська область).

1.2.6 Зозулині сльози серцелисті — Listera cordata (L.) R.Br.

Багаторічна корневищна трав'яниста рослина до 15 см заввишки. Стебло тонке, з двома супротивними серцевидними листками. Квітки дрібні, бруднувато-пурпурові, з неприємним запахом, зібрані у рідку китицю. Цвіте у червні-липні. Плодоносить у липні-вересні Розмножується насіннєвим і вегетативним способами. Вегетативне розмноження здійснюється паростками, які формуються на окремих ділянках довгого кореневища. Дочірні особини цвітуть на 3-й рік.

Зозулині сльози серцелисті — голарктичний вид. Зозулині сльози серцелисті належать до видів, південна межа яких проходить по території Беларусі і України. В Карпатах росте на висоті 600-1400 м н.р.м. в тінистих вологих, а також заболочених хвойних лісах, переважно на Чорногорі та Горганах на мохових подушках. У 1983 р. Т.Л. Андрієнко виявила вперше цей вид на Словечансько-Овруцькому кряжі s заболоченому лісі із сосни звичайної. Із орхідних тут трапляється також зозулинець Фукса. Популяція зозулиних сліз серцелистих нараховує по 10 екземплярів, з яких 6 цвіло. Це свідчить про те, що підросту популяція немає і вона знаходиться в критичному стані. В культурі не розводилась, та, мабуть, і не слід цього робити, адже подібні оптимальні умови створити для неї дуже важко, а сама рослина утилітарних властивостей не має. Рідкісний і цінний для науки вид, що знаходиться на східній межі диз'юнктивного ареалу.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у Карпатському біосферному заповіднику та на Словечансько-Овручському кряжі. Необхідно контролювати стан популяцій.

1.2.7 Зозулині сльози яйцевидні - Listera ovata (L.) R.Br

Зозулині сльози яйцевидні - рослина багаторічна, з коротким товстуватим кореневищем. Стебло 25-60 см заввишки, нижче листків звичайно чотиригранне, голе, циліндричне, вище - тонше, короткозапозистоопушене, з одним-двома, рідше трьома маленькими листками. Листки майже супротивні, еліптично-яйцевидні, рідше довгасті, з стеблообгортною основою, тупі, з коротеньким загостренням, голі, з 5-18 жилками, -5-15 см завдовжки, 3-9 см завширшки. Суцвіття волотеподібне, негусте, багатоквіткове. Приквітки яйцеподібно-ланцетні, загострені, зелені. Квітконіжки скручені, залозистоопушені, звичайно трохи довші за приквітки. Оцвітина зелена; всі її листочки однакової довжини (4-4,5 мм), зовнішні яйцеподібні, внутрішні лінійно довгасті. Губа жовтувато-зелена, 6-10 мм завдовжки, тобто в 2 рази довша за інші листочки, вузькоклиновидна, до середини або глибше надрізана на дві лінійно-довгасті тупі лопаті, прикріплена до основи колонки під прямим кутом, потім звисла. Колонка дуже коротка, пряма, з прямим трохи виїмчастим носиком. Полінії двороздільні. Зав'язь дзигоподібна або майже куляста, нескручена, опушена. Коробчки овальні, зелені. В Україні досить часто зустрічається на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах, де піднімається до 1100 м н.р.м. Досить часто трапляється в гірських лісах Криму.

Росте в широколистяних, мішаних і соснових лісах, але переважно у вологих і затінених. Популяції нараховують сотні й десятки сотень особин, займаючи великі площі. Особливо часто такі популяції зустрічаються а Карпатах, де на 1 м2 буває до 50 особин. У природних умовах розмножується переважно насінням. Запилюється з допомогою дрібних жуків і мух. Має дивний і оригінальний пристрій для запилення. Носик колонки важелеподібний, отож при наближенні комахи до приймочки полінії "стріляють", оглушаючи дрібну комаху своїм ударом, і в цю мить прилипають до певних органів її голови. Тапер озброєна комаха понесе поліній на іншу квітку. Зав'язування плодів у цього виду різко коливається і залежить від погодних умов: одного року, переважно при дощовій погоді, може бути 10-15%, другого року, коли весна рання і тепла, наближається до 100% від кількості квіток. Хоч кореневище у зозулиних сліз яйцелистих і не дуже довге, у природних умовах розмножується все-таки вегетативно. У всіх популяцій велика кількість ювенільних особин як свідчення розквіту виду. Його майже не поїдають тварини, не збирають на букети.

У первинній культурі добре розмножується насінням і вегетативно, спостерігається самосів. Типовий сціофіт. Рослини витримують пряме сонячне проміння не більше 1-2 гад, особливо ще коли грунт недостатньо вологий, а тому в такому випадку особини вилягають або ж не розвивають суцвіть. Цвітіння у популяцій відбувається в різні строки: на рівнині -в травні, в горах Карпат - в червні. Цікаво, що ця особливість зберігається і в первинній культурі, хоч у багатьох рослин, завезених із різних районів, як правило, ритм розвитку поступово вирівнюється.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України. Охороняється у природних заповідниках Поліському, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Розточчя, а також у Карпатському біосферному заповіднику. Вирощують у ботанічних садах, зокрема Національному НАН України (Київ).

1.2.8 Зозулині черевички справжні — Cypripedium calceolus L

Названо рід рослини на пошану Кіприди, або Венери. Народні назви: Адамова голова, зозульки жовті, зозулині башмачки, черевички гарні. Черевички зозулині є дуже давньою і примітивною групою орхідей нашої флори, а тому їх біологічні властивості розглянемо досить детально.

Черевички зозулині — багаторічна трав'яниста рослина з жовтим повзучим кореневищем, від якого відходять довгі нитковидні корені, горизонтально або донизу направлені. Стебло просте, округле, заввишки 20-50 см, при основі одягнене двома-трьома бурими піхвами, а біля середини і вище має 2-4 ланцетно-еліптичні, на верхівці загострені листки, в нижній частині стебло пухнасте, у верхній — залозисте. Стеблові листки завдовжки 10-17 см, завширшки 3-7 см, зверху зелені, неопилені, зісподу бліді, вздовж гілок і по краю короткоопушені. Пластинка листка має 7-9 основних жилок і в 5-7 разів більше додаткових, які густо розміщуються між основними. Основні жилки зверху з рівчаком, зісподу — гранчасті. Перший нижній плівчастий листок, що має піхви, швидко відмирає, а в його пазусі закладається брунька відновлення, з якої пізніше розвинеться кореневище. В двох інших листках-піхвах, крім звичайних, є ще по одній сплячій бруньці. Верхній плівчастий листок і піхва, як правило, завжди зелені. Перший справжній листок до деякої міри ще піхвовидний, наступний піхвовидний лише при основі. Приквіткові листки довгасто-ланцетні, загострені, нижні довші, ніж квітки.

Квітки 60-80 мм в діаметрі. Листочки оцвітини червонувато-бурі, губа мішечковидно здута, світло-жовта, всередині з червоними краплинками чи цяточками. Інколи квітки бувають світло-жовтими, зеленувато-жовтими і навіть білими. Верхній листочок оцвітини еліптично-ланцетний, рідше — яйцевидно-ланцетний, загострений, з зовнішнього боку при основі трохи опушений, нижній листочок вужчий, на верхівці з двома зубцями, бокові листочки горизонтальні, нерівнобокі, лінійно-ланцетні, загострені і трохи спірально скручені. Губа звичайна, яйцевидна або еліптична, зверху приплюснута, спереду кругляста, з вузько-серцевидним входом, коротша від листочків оцвітини, завдовжки близько 3 см. Зав'язь веретеноподібна, трохи залозисто-яйцевидна, дуговидно зігнута, завдовжки до 3 см. В коробочці знаходиться декілька тисяч насінин. Кожна насінина завдовжки до 1-1,3 мм і 0,21-0,26 мм завширшки — найбільша за розмірами серед орхідей.

Ареал виду охоплює більшу частину Європи, включаючи Скандінавію і Балканський півострів. У Середземноморській області відсутній. В Азії поширений від Уралу до Монголії та Японії. В Україні розсіяно трапляється в лісах рівнинної частини; у Львівській області відомі місцезростання в околицях обласного центру; зустрічається у Вінниці, у Золочівському районі поблизу Лисої гори; в Тернопільській області — в околицях м. Кременця на Страховій горі, де нині, мабуть, зник. Виявлено нове місцезростання черевичків зозулених у Середньому Придніпров'ї, близько 20 особин цього виду зростає у грабовому лісі неподалік від Дніпра в Кагарлицькому районі Київської області. В Українських Карпатах виявлено поблизу Чернівців, на Чивчинських горах околиці Яремчі. В Криму трапляється в західній частині передгір'я.

Черевички зозулині розмножуються насіннєвим способом, як, наприклад, і булатка великоквіткова. В умовах культури задовільно розмножуються вегетативно. Кореневища розрізають на частини так, щоб на живці було не менше однієї бруньки. 3 10 особин, завезених на ділянку з урочища Громош, вегетативним способом розмножена популяція, що нараховує 150 екз. У черевичків зозулиних ріст і розвиток проходить значно повільніше, ніж в інших орхідей флори України. Період від проростання насіння до першого цвітіння в природних умовах триває від 15 до 18, а в культурі — до 10 років. На 1-му році життя проросток має два міжвузля і дві луски. Біля основи першої луски розвивається бічний корінець. Підземний спосіб життя проросток веде 2-3 роки. Перший зелений листок з'являється на поверхні ґрунту на 4-му, а інколи — на 5-тому році життя. На 5-6-му році розвитку на проростках з'являється до 3 міжвузль і 2-3 широких листки. З року в рік кореневище товщає і заглиблюється і кількість сплячих бруньок на ньому збільшується. Коли пробуджується кілька бруньок одночасно, тоді спостерігається галуження кореневища. Дорослі вегетативні рослини в 3-4 стебловими листками з'являються в природі від 13 до 17, а культурі — від 7 до 9 років.

Черевички зозулині поселяються під пологом лісу лише при освітленні 1/16-1/18 від повного. У затінених лісах оптимальність світло-уловлення досягається обертанням стебла навколо своєї осі. При вирощуванні на грядках їх необхідно розміщувати під кронами дерев або притінювати за допомогою густих дерев'яних щитів І все-таки під деревами рослини розвиваються краще, ніж під тінівками.

Черевички зозулині — мезофільні і морозостійкі рослини, а тому влітку позитивно реагують на штучне дощування, а на зиму їх краще трохи прикривати листям, як весною, коли рослини відростуть, вигрібають, або ж лишають до першої прополки. Значна кількість листків до цього часу, звичайно, розкладається і перегниває, удобрюючи грунт, оптимально рослини розвиваються на свіжих гумусових ґрунтах. Вважаються індикаторами наявності вапна в ґрунті чи вапнякових ґрунтів.

Черевички зозулині — один з найкращих видів флори України. Збирання квітів на букети приносить велику шкоду популяціям, бо виснажує не тільки кореневу систему, а й репродуктивний фонд рослин, що незабаром призводить до їх загибелі. На ріст і розвиток черевичків зозулиних негативно впливає також значне освітлення лісів, яке спостерігається під час їх вирубок. Якщо за 10 років вирубаний ліс не відновлюється, то рослини зовсім зникають з цього місця. Заміна природних лісостанів штучними, зокрема монокультурами хвойних, не властивими даній місцевості, приводить до збіднення флористичного складу насаджень і негативно позначається на популяціях черевичків зозулиних, ця рослина раніше зустрічалася в Україні частіше, ніж сьогодні.

Порівняно недавно цим квітучим дивом, цим ювелірним творінням природи милувались навіть в околицях Києва, однак минуло уже майже 40 років як ботанікам не траплялась ця рідкісна рослина. І хоч черевички зозулині мають в своєму складі отруту і не поїдаються худобою, випасання лісів пригнічує їх нормальний розвиток. Як рідкісна оригінальна рослина потребує повної охорони.

Заходи охорони. Занесено до Червоної книги України та Конвенції про міжнародну торгівлю дикими видами фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення. Охороняється у природних заповідниках Розточчя, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому та Медобори, Карпатському біосферному заповіднику (Широколужанський масив). Необхідно виявити та взяти під охорону всі місцезнаходження виду, зокрема урочище Громош.

1.3 Рід Коручка (Epipactis)

Коручка болотна — Epipactis palustris (L.) Crantz

Назва роду зустрічається у Теофраста і стосується групи рослин, які дещо схожі на один із видів чемерника і тому один із сучасних видів ко-ручки - чемеринковидний. Траву коручки використовували у салати для сприяння росту дітей.

Народні назви: кокуручка, чемерка, дрімлик болотний. Коручка болотна - багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище повзуче з довгими міжвузлями і двома-трьома нитковидними коренями біля кожного вузла, а іноді й у міжвузлі. Від розгалуженого кореневища відходить кілька прямостоячих стебел, утворюючи клонову систему. Надземне стебло 20-60 см заввишки, округле або трохи гранчасте, вгорі або від середини короткозалозисто-опушене. Листків 4-8. довші за міжвузля, голі й шорсткі, з дуговидними, випнутими жилками зісподу; нижні довгасто-яйцеподібні або довгасті, 11-17 см завдовжки, 4-6 см завширшки, верхні -дрібніші, ланцетні, довгозагострені. Суцвіття китицеподібне, до цвітіння поникле, потім пряме, негусте, 6-13-квіткове; приквітки ланцетні або яйцеподібно-ланцетні, гострі, всі коротші від квіток, нижні трохи довші від них. Квітки звислі, без запаху. Листочки оцвітини трохи увігнуті: зовнішні - яйцеподібно-ланцетні або ланцетні, розсічене—короткоопушені, бурувато-зелені або зеленувато-сірі, з середини зеленувато-білі або червонуваті, 9-11,5 мм завдовжки; бокові внутрішні - довгасто-яйцеподібні, голі, коротші від зовнішніх, зовні білі, з червонуватою основою, з середини білі. Губа майже такої ж довжини, як і зовнішні листочки оцвітини. Колонка коротка, з тупим носиком, 4-5 мм завдовжки, опушена. Полінії порошкуваті, двороздільні, з'єднані маленькою залозкою. Зав'язь видовжено-веретеновидна, шестигранна, короткоопушена. Коробочка повисла. Насіння дрібне.

Коручка болотна - євразійський вид. Його ареал охоплює такі географічні райони та країни: Скандинавський півострів, Данію, Англію, Францію, Іспанію, Італію, північну частину Балканського півострова, Німеччину, середню і південну смугу європейської частини колишнього CPCR Кавказ, Північний Іран, Малу Азію, Сірію, Ліван, Північну Азію від Уралу до Саян, Середню Азію, Гімалаї, Північну Африку. В Україні звичайно поширена на Поліссі, досить рідко - в північній частині Лісостепу, а ще рідше - на півдні Лісостепу. В зоні Степу відома поблизу річок Дніпра та Дінця, в Херсонській області на косі Тендра та на острові Джарилгач. У Карпатах зустрічається зрідка на Чорногорі, в Горганах, Східних Бескидах та в Прикарпатті. Дуже рідко трапляється на Південному березі Криму.

Росте на торф'яних болотах, болотистих луках і фітоценотично тісно пов'язана з осоково-гіпновими і осоково-сфагновими рослинними угрупованнями, а також із злаково-різнотравними болотними луками.

Страницы: 1, 2, 3