Еколого-ценотичні особливості та представленість родини бобових у флорі України 
Буркун
- медоносна, ефіроолійна і .лікарська рослина.
В'язіль
барвистий (Coronilla varia L.)
Багаторічна
трав'яниста рослина з родини бобових, заввишки 30-10 см, з повзучим гіллястим кореневищем. Стебла дещо розпростерті або майже прямостоячі, гіллясті,
голі, борозенчасті. Листки непарноперисті, черешків з 5-12 парами еліптичних
або довгасто-лінійних листочків, на вершки загострених. Верхні листки сидячі,
прилистки вільні, ланцетні. Квітки зібрані в зонтикоподібні китиці з
квітконосами завдовжки 3-15 см, що перевищують листки. Чашечка дзвоникоподібна,
5-зубчаста. Віночок з трьох зігнутим дзьобоподібно розширеним човником. Тичинок
10, з яких 9 зрослись нитками в трубочку. Плоди - лінійні боби, 4-5 см завдовжки. Цвіте в травні серпні; насіння достигає з липня. Росте на луках, узліссях, по
чагарниках, на схилах у великій кількості.
В
медицині використовується насіння в'язеля, з якого виділені маловивчені серцеві
глюкозиди: коронизид, корониллін. Крім того, насіння містить вуглевод стахіозу,
жирне масло, насичені жирні кислоти, сечову кислот каротин, вітамін С (0,27%).
Коронизид має вибіркову дію на серце, за характером і силою подібну до
строфантину. В народній медицині застосовується від водянки. Настій з насіння
в'язеля діє подібно до настою наперстянки.
Дрік
красильний (жовтило) (Genista tinctoria L. subsp.)
Багаторічна
напівкущова рослина 100-150 см заввишки. Стебла її без колючок, гостроребристі,
вкриті низьким пухом, з гілками, спрямованими догори. Листки чергові, суцільні,
ланцетні або еліптичні, переважно по краях і вздовж жилок з пушком, мають
маленькі прилистки. Квітки метеликові, золотаво-жовті, в довгастих гронах на
кінцях гілок і стебел; приквітки довші за двогубу чашечку. Плоди - голі
лінійні, трохи зігнуті боби. Цвіте у травні -червні, частково в серпні. Росте
майже по всій території Україні, рідше на півдні - по сухих лісах, на узліссях,
на схилах пагорбів, серед чагарників, при лісових дорогах, на пісках.
Збирають
під час цвітіння зрізаючи серпом гілки з цвітом та листками. Застосовують як
сечогінний, судинозвужувальний, проносний, заспокійливий, кровоочисний засіб,
при водянці живота, всіх видах жовтяниці, серцевій слабості зі зниженим тиском
крові, при хворобах щитовидної залози (зоб, гіпотиреоз, мікседема), а також при
маткових кровотечах і шкірних хворобах, завдяки вмісту леткої олії, алкалоїдів
цитизину і спартеїну, глікозиду лютеоліну та інших. Чай із зелених частин
(гіллячок) дроку за дією нагадує тиреоїдин - гормональний препарат щитовидної
залози. Причому лікувальна дія дроку триваліша, він не виявляє шкідливих
побічних явищ, якщо не перевищувати дозу (дія флавонового глікозиду лютеоліну).
Як сечогінний засіб при нефритах і набряках серцевого походження, дрік сприяє
посиленому виділенню хлоридів.
Козлятник
лікарський (Galega officinalis L.)
Багаторічна
трав'яниста рослина заввишки до 40-90 см, рідше до 1,5 м. Корінь стрижневий, з коротким багатоголовим кореневищем. Стебла численні, прямостоячі, гіллясті,
густо вкриті листям, голі або вкриті розсіяними волосками. Листки з
прилистками, непарноперисті, черешкові, 5-20 см завдовжки, з 5-10 парами
лінійно-ланцетних листочків. Квітки численні, зібрані в густі, що перевищують
довжину листків, пазушні китиці, досягають 8-27 см у довжину. Віночок метеликовий, близько 1 см завдовжки, ясно-блакитний, зрідка білий. Плоди -
багатонасінні, голі, 2-4 см завдовжки. Цвіте в червні - серпні. Росте на
вологих суглинистих ґрунтах, особливо добре почуває себе на деградованих ґрунтах.
Всі органи рослини містять в собі алкалоїди. Для лікування застосовується трава
(Herba galegae). З насіння виділено алкалоїд галагін, лютеолін та його глюкозид
галутеолін. В траві міститься алкалоїд пеганін і сапоніни. Застосовується як
сечогінне і потогінне, а також для посилення секреції молока і для лікування
діабету. Траву збирають в червні - серпні під час цвітіння; насіння - після,
достигання в серпні - вересні.
Конюшина
лучна (Trifolium campestre Schreb.)
Багаторічна
рослина висотою 40-70 см з трійчастими широко-яйцевидними або видовженими, з
виїмкою на верхівці листками і прирослими до черешка яйцевидними, з вістрям
прилистками. Квітки зібрані в суцвіття - головки. Плід - яйцевидний
однонасінний біб. Цвіте з травня до вересня. Росте на заплавних луках, у
чагарниках, на узліссях, по балках в лісових і лісостепових районах, рідше в
Степу і Криму. Міжнародна видова назва в перекладі з латинської мови означає
“лучна”. Конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань. Так, перед дощем її
листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки. Білі
плями на листках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша
поверхня повільніше охолоджується. Боби дрібні. При них залишається висохла
оцвітина, тому вони добре поширюються вітром. Як і багато інших бобових,
конюшина лучна не боїться нічного холоду: її листочки на ніч складаються і
піднімаються догори, внаслідок чого зменшується поверхня рослини, отже, вона
менше випаровує води і менше втрачає тепла. Росте переважно вночі за рахунок
нагромаджених за день речовин. У холодні ночі процес росту значно
уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня
гальмують фотосинтез. Рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних
і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку.
Конюшина
лучна - одна з кращих кормових трав: у ній містяться вітаміни А, В, С, D, К,
14,5% протеїну, 3,5% жирів, багато кальцію і фосфору, що робить сіно дуже
поживним і особливо корисним для молодняку. На Україні росте близько 10 видів
конюшини.
Гледичія звичайна (Gleditsia
triacanthos L.)
належить до родини бобових і є складовою частиною аборигенних лісів центральної
частини Північної Америки. Росте від західного Нью Йорка та Пенсильванії до
південної Мінесоти та східного Канзасу, на південь північно-східного Техасу та
північної Джорджії. Тут дерева сягають висоти 40, а деякі — 45 м з діаметром
стовбура близько 1 м. Цю величезну живу споруду у вертикальному положенні
утримує міцна коренева система, яка, в основному, розміщується у верхніх шарах
ґрунту, займає величезну площу, що далеко виходить за проекцію крони. Крона
рослини прозора, ажурна, тому не дає густої тіні, а лише розсіває сонячні
промені. Довге (до 20 см), просто (чи складно-) парно-перисто-складне листя
складається з невеликих, завдовжки 0,8 — 3,5 см, видовжено-ланцетних листочків,
які попарно сидять на осях від 8 до 15 пар. Така будова листя надає дереву
привабливості, ніжності, елегантності.
Непередбачене починається в момент, коли
підійдеш до дерева впритул. Перший крок під крону — і відчуття того, що тебе
хтось іззаду піймав за плечі. Це перше попередження. Необхідно зупинитися — ви
потрапили в пастку і не смикайтеся, як муха, що заплуталася в павутині.
Обережно звільніть свій одяг від колючки, довжина якої сягає 10 см. Уважно
подивіться на стовбур дерева. На ньому знизу вгору, багаторазово переплітаючись
і виростаючи одна з іншої, щільними пучками розмістилися величезні колючки. Це
справжній засіб вбивства. Середня довжина колючок 30—40 см, а на дорослих
деревах вони сягають 70 см. Для того, щоб ця зброя легко проникала в живу тканину,
кінці кожної колючки дуже загострені та до блиску відполіровані. Спостерігаючи
це незвичайне видовище, відчуваєш себе живою істотою, життя якої висить на
волосині. Подивіться під ноги. На землі лежать сухі колючки, які легко можуть
проткнути будь-яку підошву та поранити ступню.
Коли К. Лінней давав назву цьому виду
"триколючкова" (дослівний переклад з латині), мабуть, він не бачив
дорослого екземпляра, а описував рослину, дивлячись на невеличку гілочку.
Квітує гледичія звичайна наприкінці
травня, у червні, прикрашаючи своє зелене вбрання невеликими, завдовжки 5—7 см
китицями суцвіть яскраво забарвлених у яскраво-жовтий колір квіток, які приємно
пахнуть, чим принаджують безліч бджіл. Пізніше на цьому місці виростуть плоскі
боби з коричневим блискучим насінням всередині, ніби спеціально викладеним
невідомим пакувальником паралельно одне до одного. Розміри плодів залежать від
віку дерева. У молодих — завдовжки до 10 см і завширшки 3 см, з віком вони
стають довшими, сягаючи інколи 50 см.
В процесі дозрівання поверхня робиться
шкірястою, боби закручуються по спіралі і до початку осені набувають
коричневого кольору та ідеального блиску.
Гледичія — знахідка як для тварин, так і
для людини. її листя вміщує від 100 до 400 мг%, а м'ясисті стінки бобів — 278
мг% вітаміну С. Для порівняння можна нагадати, що загальноприйнятий еталон
цього вітаміну — лимон вміщує всього 30— 40 мг%, тобто в 10 разів менше. Тепер
зрозуміло, чому рослина використала такий серйозний спосіб свого захисту.
Інакше, її просто б з`їли. Гледичія виділяє також велику кількість фітонцидів завдяки
чому не хворіє сама та помітно оздоровляє навколишнє середовище. Сік і
пароподібні фракції плодів містять антибіотичні речовини з бактерицидними властивостями.
Завдяки солодкому присмаку плоди використовують для приготування напоїв, а боби
— як сурогат кави. Деревина належить до групи важких, міцних, твердих, які слабо піддаються гниттю. Її
вишукана дзеркально-штрихова на радіальних та лускато-штрихова на тангетальних
розпилах текстура червоно-коричнева, має бронзовий відтінок, чудово шліфується
та піддається лакуванню.
Повітряна граційність літньої крони
надає садовим композиціям зачарованого
вигляду та вишуканості, а восени спалахує соковитістю яскраво-жовтого листя,
серед якого звисають та розгойдуються на вітрі бордово-коричневі завитки бобів.
Рослина ідеальна і - поодиноких насаджень. Легко витримує обрізування і її
можна використовувати для живої огорожі. Невибаглива до умов вирощування,
збагачує грунт азотом, швидко росте — лише за 2 — 3 роки сіянець сягає росту
дорослої людини. Посухостійка й відносно зимостійка. Інколи може підмерзнути до
рівня ґрунтового покриву, але тут же відновлюється молодими паростками.
Саджанці гледичії не дуже колючі, але висаджувати
їх треба в рукавицях. Дуже важливо ретельно, раз і назавжди визначити місце висаджування,
тому що пізніше пересадити дерево практично неможливо. Періодично під деревом слід
збирати колючки — їх не так багато.
Засаджувати можна безколючкову форму
звичайної величини або, також неколючу, кущоподібну. Є форми звисаюча і
компактна приземиста.
Насіння висівають навесні або восени.
Інколи боби залишаються на дереві на зиму і стратифікацію проходять самостійно.
Перед висіванням боби треба залити крутим окропом і залишити у воді до повного
охолодження. Така процедура сприяє тому, що оболонка бобів стає м'якою і
завдяки цьому схожість насіння підвищується. Боби можна зберігати 2—3 роки.
Розмножувати різні форми можна шляхом щеплення на гледичію звичайну.
Велика частина представників роду (їх
усього 12) випробувана у нас у культурі: Гледичія водяна (G.aquatia
Marsh), Делавея (G.delavayi
Franch.), каспійська (G.
caspica Desf.),
китайська (G.sinensis
Lam.), великоколючкова (G.macracantha
Desf), різнолиста (G.hetero-phylla
Bge.), японська (G.
japonica Miq.).
He
випробуваними
залишаються гірські китайські види. До речі, на батьківщині їх вважають доволі
цінними лікарськими рослинами. Серед них гледичії австралійська (G.
australis Hemsl.),
звіряча (G. fera
[Lour.] Merr.),
розбивна (G. fontanesii
Spach.) та лікарська (G.
officinalis Hemsl.).
Усі вони колючі, але дуже красиві й корисні.
Доліхос
Витким рослинам завжди знайдеться місце:
будь-то альтанка, огорожа чи не зовсім приваблива стіна господарської споруди,
яку треба задекорувати. Серед відносно невеликого асортименту відомих витких
рослин доліхос, враховуючи його красу й простоту вирощування, звичайно займає
почесне місце. Доліхос — однорічна рослина з родини бобових. Насіння порівняно
велике квасолеподібне, тому сіяти можна прямо в грунт, особливо в південних
районах, в інших зонах бажано вирощувати горщечковою розсадою, яку в травні
обережно, не порушуючи грудки землі, висадити на постійне місце з відстанню 30 —
40 см між рослинами. Яскраво-лілові прямостоячі китиці прикрашають рослину в
другій половині літа, не менш їх красиві й блискучі фіолетові боби, що потім
утворюються. Доліхос можна поєднувати з іншими виткими рослинами. Справді
вишуканий вигляд має доліхос з клематисом.
Горошок
запашний
Однорічна витка трав'яниста рослина. Має
високі декоративні якості: їй
притаманна широка кольорова гама квіток, інтенсивне і тривале цвітіння, чудовий
аромат. За кордоном горошок запашний користується великою популярністю. Однак в
озелененні, садівництві, зеленому будівництві України використовується
недостатньо. Проте можливості використання чини запашної досить широкі: її
можна вирощувати на зріз як у відкритому ґрунті протягом всього року, так і з
оранжереях в зимово-весняний період; широко використовувати у вертикальному
озелененні для створення пірамідальних композицій, пергол, низьких трельяжів, квітучих
колон, оформлення стін, балконів, вікон, терас, у бордюрах, міксбортерах,
рабатках, клумбах, газонах, або ж висаджувати як горщикову і контейнерну
культуру для оформлення приміщень та зимових садів.
Інтенсифікація використання горошку
запашного зумовлена широкою кольоровою гамою квіток, інтенсивним і тривалим
цвітінням, а також чудовим ароматом. Квітникарі, які прагнуть різноманіття,
можуть змінювати не тільки асортимент однорічників на своїх ділянках, але й
підбирати сорти горошку запашного з контрастним кольором квіток.
1.
Родина Бобові досить широко представлена
у сучасній флорі України. Поділяється на три генетично близькі між собою
підродини: Цезальпінієві, Мімозові і Бобові, або Метеликові. Серед квіткових
рослин лише дві родини — Орхідні і Складноцвіті — переважають Бобові за
кількістю видів. На коренях більшості бобових (близько 70%). частини мімозових (10-15%)
та деяких цезальпінієвих є бульбочки. Вони виникають як розростання паренхімної
тканини кореня внаслідок проникнення в корінь і екзогенного розселення бактерій
з роду рпобіум (Rhisobium).
Зрідка
в
бульбочках поселяються ціанобаістерії. В результаті симбіозу з бактеріями
бобові повертають грунт не менше 100-140 кг/га азоту. Найбільш архаїчними
представниками цієї родини вважають позатропічні роди підродини Цезальпінієвих.
2.
Бобові розповсюджені дуже широко — від
Арктики до Антарктичних островів. За широтою розповсюдження представники
підродини бобових поступаються лише злакам.
3.
Серед представників даної родини
виділяють як деревні так і трав`янисті рослини. Представники родини Бобових
займають важливе місце серед лікувальних рослин. Значна кількість представників
родини використовуються для озеленення територій.
1.
Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный
мир Украинского Полесья в аспекте его
охраны - К.: Наук.
Думка, 1983. - 216 с.
2.
Вехов
В.Н. Культурные растения СССР. - М.:
Мысль, 1978. - 336 с.
3.
Глухов
М.М. Медоносные растения. - М.:
Колос, 1974. - 303 с.
4.
Голованов
К.Є.
Супутники культурних рослин. - К.: Рад. шк.,
1987.
- 160 с.
5.
Грисюк
Н.М. Дикорастущие пищевые, технические медоносные растения Украины. -
К.:
Урожай, 1989. - 196 с.
6.
Губанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения СССР.
– М.: Мысль, 1976. – 360 с.
7. Жизнь
растений, т.5. / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1976. – 475 с.
8.
Заверуха
Б.В. Бережіть рідкісні рослини. - К.:
Урожай, 1971 - 93 с.
9. Заверуха
Б.В. Охраняемые растения Украины. – К., 1983.
10.
Заверуха
Б.В. У світі рослин. - К.:
Урожай, 1980 - 167 с.
11. Закревська
Г.І. Геологічний та геоморфічний нарис Чернігівського Полісся. – К., 1936.
12.
Івченко І.С., Козянов
О.С. Перше багатолітнє видання з ботанічного
ресурсознавства. Укр. бот. журнал., 1986, 43, № 6, с
95
- 96.
13. Лукаш
О., Чорний Я. Дендрарій Чернігівского Педуніверситету: заснування та
перспективи. // Укр. бот. .журнал. – 1999. № 3. – С. 45 – 46.
14.
Маринич
О.М. Українське Полісся. - К. Рад. школа, 1962.
- 163 с.
15. Матвеева
Г.В., Тарабрин А.Д. Ботаника – 3-е изд., перераб. и доп. М.: Агропромиздат,
1989. 286 с.
16. Мир
растений. В 7 томах / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1991. – 475
с.
17. Мороз
І.В., Гришко-Богмако Б.К. Ботаніка з основами екології: Навч. посібник. – К.:
Вища школа, 1994. – 259 с.
18.
Определитель
высших растений Украины. - К.:
Наук.
думка,
1987.
- 545 с.
19. Родионова
А.С., Барчукова М.В. Ботаника. – Л.: Агропромиздат, 1990 – 302 с.
20. Смих
Г.К. Зелений дивосвіт. - К.: Урожай, 1973. - 247 с.
21. Стеблянко М.І. та ін. Ботаніка: Анатомія та морфологія
рослин. – К.: Вища школа, 1995. – 384 с.
22. Терлецький
В.К. Саду мого дивосвіт. – львів, 1990.
23. Флора
УРСР. - К.: Наук. Думка, 1965. - т. 12. - 590 с.
24. Хржановский
В.Г., Пономаренко С.Ф. Ботаника 2-е издание доп. и перераб. – М.: Агропромиздат
– 1988. – 382 с.
25. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Курс общей ботаники:
Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 472 с.
26. Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Практикум по курсу
общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 422 с.
27.
Чопик В.М. Дикорастущие
полезные растения Украины. - К.:
Наук, думка, 1983.-399 с.
28.
Чопик
В.М. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник. -
К.:
Наук, думка, 1978. - 212 с.
29. Яковлєв
Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника – М.: Высш. шк.. – 1990. – 366 с.
Страницы: 1, 2, 3
|
|
