Ефіроолійні рослини

Гірчиця біла — холодостійка і вологолюбна рослина, насіння її проростає при 1 - 2 °С тепла.

Сіють гірчицю після озимини або просапних культур. Грунт обробляють так, як і під ярі зернові культури. Гірчицю сіють рано навесні суцільним посівом з нормою висіву 10 - 12 кг/га сарептської гірчиці і 15 - 16 кг/га білої. Глибина висіву – 2 - 4 см. Якщо поле забур'янене, то висівають широкорядно з міжряддям 45 см.

У період вегетації на посівах гірчиці знищують ґрунтову кірку, бур'яни і шкідників.

Збирають сарептську гірчицю роздільним способом у фазі воскової стиглості насіння. Біла гірчиця менш осипається, тому її збирають у фазі повної стиглості прямим комбайнуванням.

2.4 Озимий ріпак

З насіння ріпака добувають цінну олію, яку використовують у текстильній, поліграфічній, лакофарбовій, харчовій та інших галузях промисловості. Макуху з ріпака згодовують тваринам. У районах, де вирощують ріпак доцільно займатися бджільництвом, оскільки він є добрим медоносом.

На території України культивують озимий і ярий ріпак. Найбільш поширений озимий ріпак. На Україні його вирощують в південно-західних районах. Урожайність насіння озимого ріпака становить в межах 10 ц/га.

Озимий (Brassica napus L. ssp. oleiferaMetzg.) і ярий ріпак, або кольза (annua), подібні за морфологічними ознаками і різняться між собою за відношенням до екологічних умов [7].

Коренева система в ріпака стрижнева, проникає в грунт на глибину до 3 м. Стебло 100 — 200 см заввишки, округле, вкрите сизим нальотом, розгалужене. Листки теж сизі, неопушені, великі. Листки двох форм: нижні - з черешками, верхні — сидячі.

Квітки у ріпака жовті, великі, зібрані в гроноподібні суцвіття. Плід - стручок з носиком, 6—12 см завдовжки. Насіння дрібне, кулясте, темно-коричневого кольору.

Озимий ріпак — вологолюбна рослина. Морозостійкість ріпака невисока, тому його культивують лише в районах з м'якими зимами. Ріпак вибагливий до родючості грунту. Кращими грунтами є чорноземи, темно-сірі та сірі опідзолені. Ріпак це перехреснозапильна рослина. Велике значення для запилення мають, домахи і особливо бджоли.

Найкращими сортами для України є Глорія, Жет-Неф, Квінта, Тисменицький, Іванна.

Ріпак розміщують після гороху, конюшини, ранньої картоплі, озимої пшениці. Він дуже вибагливий до органічних добрив. Грунт під ріпак обробляють так само, як і під озимі зернові культури.

Сіють озимий ріпак у такі строки, щоб рослини добре вкорінилися і мали розвинену розетку листків. На Україні його сіють у другій декаді серпня широкорядним способом з шириною міжрядь 45 см, на гектар висівають 8 - 10 кг насіння. На легких грунтах насіння загортають на глибину 3 - 4 см, на ущільнених і запливчастих - 2 - 3 см. Для кращого снігозатримання в міжряддя ріпака підсівають насіння білої гірчиці (1 - 1,5 кг/га). Восени на посівах проводять міжрядний обробіток, а при останньому розпушенні міжрядь рослини підгортають, що захищає їх від вимерзання і вимокання.

Ріпак збирають роздільним способом, рідше прямим комбайнуванням. Обмолочене насіння підсушують до 11 - 12 % вологості.

2.5 Рицина

З насіння рицини добувають дуже цінну олію для технічних потреб. її широко використовують також і в медицині.

Рицина — давня культура. Походить вона з Африки.

Поширена в Індії, Китаї, АРЄ, Греції. Посівна площа її в УРСР становить більш як 10 тис. га. Урожайність насіння рицини при належній агротехніці може досягати 5 ц/га і більше. Рицина (Ricinus communis L.) належить до родини молочайних. Це рослини з високим стеблом, мають добре розвинену кореневу систему. У багаторічної рицини стебло досягає 10 м заввишки і живе до 10 років. На території СРСР культивують однорічну форму.

Вона нижча, стебло її 1—3 м заввишки, рідше — 5 м, розгалужене, червоного або зеленого кольору, з восковим нальотом. Листки великі, черешкові, пальчасто-роздільні, квітки роздільностатеві, зібрані у великі грона. Чоловічі квітки розташовані в нижній частині суцвіття, жіночі — у верхній. Плоди крупні, тригнізді коробочки. Насіння крупне з блискучою оболонкою. Маса 1000 насінин — від 80 до 1000 г. В насінні може міститися до 59 % олії.

Рицина — світло- і теплолюбна культура. Насіння проростає при температурі 10—12 °С. Рослини не витримують приморозків. Краще росте на чорноземних грунтах, високі врожаї вирощують при зрошуванні. Найбільш поширені на Україні такі сорти: Кубанська 15, ВНИИМК 165, Донська, крупнонасінна та Червона [8].

Вирощують рицину в просапному клині після озимої пшениці, зернобобових, кукурудзи. Система осіннього і весняного обробітку грунту аналогічна обробітку під соняшник. Під рицину вносять органічні добрива (15 - 20 т/га гною) і мінеральні - з розрахунку 45 кг/га азоту і 60 кг/га фосфору.

Сіють рицину тоді, коли грунт прогріється до 10 — 12 °С. Спосіб сівби квадратно-гніздовий — 70x70 см з висіванням у кожне гніздо по 3 — 4 насінини, що становить 15 — 25 кг/га. Глибина загортання насіння 7 — 10 см. За період вегетації посіви боронують і не менш як 2 — 3 рази обробляють міжряддя.

Збирають рицину в 2—3 строки у міру достигання грон. У зібраних гронах при висиханні частина коробочок розтріскується і насіння висипається (відбувається самообмолот), а нерозкриті коробочки домолочують комбайнами. Насіння зберігають при 10%-й вологості.

2.6 Арахіс (земляний горіх)

Арахіс — високоолійна культура. У насінні його 45 — 60 % олії, 25 — 37 % білка. На олії арахісу виготовляють маргарин, консерви, кондитерські вироби. Поживність вегетативної маси арахісу дорівнює поживності маси конюшини.

Арахіс (Arachis hypogaea L.) — однорічна бобова рослина. Стебло трав’янисте, розгалужене, 30 — 50 см заввишки, з парноперистими листками. Квітки двох типів: надземні — перехреснозапильні, підземні — самозапильні. Плід — біб з сітчастою оболонкою, чоткоподібний. Плоди формуються в грунті. Для занурення в грунт плодів, які розвиваються з надземних квіток, у рослин утворились відповідні пристосування. Наприклад, після відцвітання квіток нижня частина зав'язі розростається, утворюючи особливе утворення — гінофор. Він спочатку росте вгору, а потім згинається до грунту, занурює зав'язь у грунт, де й розвивається плід.

Арахіс — теплолюбна рослина, насіння його проростає при температурі 13 — 15 °С, під час заморозків гине. Арахіс добре розвивається на супіщаних чорноземах і суглинистих грунтах.

На Україні поширені такі сорти: Степняк і Краснодарський 1708. Арахіс — культура просапного клину. Розміщують його після озимої пшениці, баштанних культур, кукурудзи, ячменю. Під арахіс проводять глибоку зяблеву оранку на глибину 25 — 30 см. Навесні грунт обробляють, як і під пізні ярі зернові чи зернобобові культури [4].

Під зяблеву оранку доцільно вносити азотні й фосфорні добрива. Вносять добрива також при підживленні. Сіють арахіс тоді, коли грунт на глибині 10 см прогрівається до 14 — 15 °С. Сіють широкорядним (на 70 см) або квадратно-гніздовим способом — 70x70 см, залишаючи по 5 —6 рослин у гнізді. Глибина загортання насіння 5 — 8 см. Після сівби поле боронують, а при появі сходів розпочинають міжрядний обробіток. Внаслідок підгортання арахісу створюються кращі умови для формування плодів і особливо для надземних зав'язей. Підгортати арахіс найкраще через 20 — 25 днів після початку цвітіння. Арахіс дає високі врожаї на зрошуваних землях. Збирають арахіс у суху погоду спеціальними арахісозбиральними машинами, які підорюють кущі. Підбирають рослини вручну, складаючи їх у копиці для підсушування. Боби від стебел відокремлюють машинами АМ-4. Зберігають боби при 8 - 10%-й вологості.

2.7 Соя

Цінність сої у тому, що в її насінні міститься 33 - 52 % білка і 17 - 25 % олії. З сої добувають смачну продовольчу олію, виготовляють маргарин, соєвий сир, молоко, муку, консерви та ін. Олію використовують у лакофарбовій промисловості, при виготовленні мила і гліцерину. Соя має високі кормові якості. Макуха є цінним концентрованим кормом. Зелену масу добре поїдають тварини. Відомо більш як 40 видів сої. У Радянському Союзі вирощують тільки один культурний вид - Glycine hispida Maxim. Це однорічна форма, стебло 50 - 80 см заввишки, листки трійчасті, квітки дрібні, Самозапильні, білого або фіолетового кольору. Плід - біб, в якому розвиваються 2 - 3 насінини. Насіння з рубчиком, різне за формою, розміром і кольором. Вся рослина густо опушена. Соя - теплолюбна, насіння проростає при температурі 8 - 10 °С, волого- і світлолюбна культура. При нестачі світла у сої опадають листки. На заболочених, засолених і кислих грунтах росте погано.

На Україні вирощують такі високоврожайні сорти: Херсонську 908, Букурію, Іскру, Білосніжку, Кіровоградську 5 та ін. Кращими попередниками для сої є просапні культури або озима пшениця. Система осіннього і весняного обробітку грунту така сама, як і під квасолю. Соя добре реагує на глибоку зяблеву оранку з одночасним внесенням органічних і мінеральних добрив.

Сою сіють пізно, коли грунт прогрівається на глибину 10 см до 10 °С. На Україні сою сіють широкорядним способом з шириною міжрядь 45 см, а при нестачі вологи - 60 см. Норма висіву 40 - 65 кг/га, глибина сівби 5 - 8 см. Якщо сою сіють разом з кукурудзою, то в кожне гніздо висівають по 3 - 4 насінини сої, площа живлення при цьому становить 70x70 або 60X60 см. За період вегетації міжряддя 2 - 3 рази розпушують. Збирають сою роздільним способом і прямим комбайнуванням.

2.8 Рижій

З насіння рижію добувають олію, яку використовують для виготовлення фарб, лаків, оліфи. Для харчування рижієва олія великого значення не має. На території України рижій вирощують у Лісостепу і на Поліссі. Урожайність його невисока – 7 - 10 ц/га. Рижій (Camelina sativa Crenz.) має невисоке стебло - до 80 см заввишки, вкрите ланцетними листками, квітки дрібні, самозапильні, блідо-рожевого кольору. Суцвіття - китиця, плід - стручечок. Насіння дрібне, жовтого або коричневого кольору, містить 30 - 45 % олії. Коренева система стрижнева, проникає в грунт на глибину 40 - 60 см. Рижій — холодостійка, з коротким вегетаційним періодом (80 - 100 днів) культура. Насіння проростає при 1 °С тепла. До ґрунтів невибагливий. Кращими попередниками для рижію є просапні та озимі зернові культури. Підготовка грунту для посіву рижію подібна до обробітку під інші ранні ярі культури [10].

Сіють рижій суцільним посівом. На гектар висівають 10 - 12 кг, глибина загортання 2 см. Збирають рижій у період повної стиглості.

Розділ 3. Ефіроолійні культури в якості лікарських та харчових рослин

3.1 Аніс

Аніс (Pіmpіnella anіsum L.; Anіsum vulgare Gaertn.). Синонім: гaнус. Однолітня трав'яниста рослина сімейства зонтичних.

Батьківщина - Єгипет, Сирія. Культивується в Україні.

Як пряність використовуються майже винятково насіння анісу, що збирають у серпні - вересні злегка незрілими і досушивают у снопах. Крім насінь можна використовувати незрілі парасольки анісу, відразу після цвітіння вживаючи них у соління, маринади для фруктів. Молоді листки анісу можна вводити в яблучні салати. Але головним чином ганусове насіння вживають у хлібобулочні і кондитерські вироби (порошок насінь анісу підмішують до тесту) і кисло-солодкі соуси, солодкі блюда (компоти, киселі, муси і варення), а іноді в молочні супи і кашки.

Використовують аніс або ганусова олія для готування домашніх настойок, наливок, пива і браг, квасов.

Однорічна трав'яниста рослина родини зонтичних висотою 20 - 80 см. Корінь тонкий, веретеноподібний. Стебло пряме, борознисте, гіллясте. Нижні прикореневі листки лопатеві, округлосерцеподібні. на довгих черешках, верхні - три-... роздільні з лінійними часточками. Сидячі [1].

Насіння містить до 4% ефірної олії, головна складова якої — атенол.

Застосовують анісову олію в медицині, парфюмерній та лікеро-горілчаній промисловості, а насіння використовують під час випікання хліба та виготовлення консервів.

Тим часом аніс являє собою прекрасну допоміжну пряність, яку можна широко застосовувати для отдушки різних харчових продуктів з неприємним або специфічним запахом, що або небажаний.

Для цього треба вносити аніс або під час попередньої обробки харчового продукту, або на початку готування блюда.

Після того як аніс нейтралізує небажаний запах, його треба видалити, а в блюдо додати ті пряності, що бажані або традиційні.

Так, наприклад, за допомогою анісу можна робити отдушку риби, м'яса, рослинних олій (бавовняне, соняшникове, конопельне), а також імітувати натуральна прованська олія.

Артек — сорт селекції Інституту ефіроолійних та лікарських рослин УААН. Стебло прямостояче, округле, з поздовжніми борозенками, опушене. Висота рослин 50 - 70 см. На відміну від інших сортів має розвинену, розгалужену кореневу систему.

Листя світло-зелене, верхнє сидяче, трироздільне з лінійними часточками. Квітки білі, дрібні, зібрані в суцвіття-зонтик до 20 штук першого порядку. Плід - двосім'янка, з пряним запахом і солодкуватим смаком. Урожайність насіння - 3,5 - 9 ц/га, вміст ефірної олії - 2,5 - 6,1%. Вміст в ефірній олії основного компоненту атенолу - 90%.

Вегетаційний період 115 - 120 днів. Сорт стійкий до вилягання [1].

Практично використовуються лише плоди для харчової та фармацевтичної промисловості. Внаслідок переробки надземної маси отримують ефірну олію, яку застосовують у парфумерії. Сорт рекомендований для зони Полісся.

Лікувальна дія. Препарати діють як помірне відхаркувальне при гострих і хронічних запаленнях дихальних шляхів (бронхіт, трахеїт, фарингіт, ларингіт, кашель різного походження), посилюють секрецію шлунка, стимулюють жовчний міхур і знімають спазми при хронічному гастриті, жовчній дискінезії та жовчнокам'яній хворобі. Завдяки болетамувальній дії анетолу призначають при кольках у шлунку і животі та при метеоризмі. Ефірна олія має сечогінні властивості, тому ефективна при запаленні, піску й каменях в жовчному і сечовому міхурах. Знижує кров'яний тиск і рефлекторно збуджує дихальний центр. Через естрогенну дію діанетолу стимулює функцію молочних залоз, внаслідок чого збільшується кількість молока у годувальниць, крім того, поліпшує послаблені функції яєчників. Ефірна олія має також протимікробні властивості і застосовується проти зовнішніх паразитів у людини й свійських тварин. Олія посилює кровозабезпечення шкіри. Використовується і як ароматичний засіб.

3.2 Коріандр

Вважається однією з найстародавніших пряних культур країн Середземномор'я. Нині повсюдно поширений в Україні. Однорічна трав'яниста рослина. Вирощують коріандр в основному з метою отримання насіння, яке використовують для ароматизації хлібобулочних виробів, під час консервування, у виробництві ковбасних виробів та сиру, а також у лікеро-горілчаній промисловості, пивоварінні та косметиці. Насіння містить 2% ефірної олії, яку застосовують у медицині.

Завдяки вмісту ефірної олії, крохмалю, дубильних речовин та інших елементів коріандр є добрим антибактеріальним засобом, який знешкоджує мікроби, а значить, зберігає свіжість продукції. Скажімо, якщо порошком подрібненого насіння коріандру, змішаного з сіллю, натерти м'ясо, воно може зберігати свіжість більше місяця без холодильника. Так само й свіжа риба та інші продукти, які швидко псуються.

Не обійтися без коріандру, коли в літню пору ми хочемо замаринувати клуб чи лопатку зарізаної свині. Для цього роблять розсіл з перевареної води, солі та спецій — розмеленого коріандру, перцю і лаврового листу, часнику. У підготовлений розсіл опускають натерте цією ж сумішшю м'ясо. У прохолодному місці процес маринування триває два-три тижні, поки розсіл пройде в товщу м'яса і воно змінить колір. Потім його запікають у тісті. Виходить смачна шинка [1].

Свіжу рибу можна зберегти (у великій кількості) свіжою і смачною, якщо її випотрошити, порізати на шматки, відкинувши голову, пересипати сіллю і покласти на добу під гніт. Потім промити, скласти і залити на 4 - 6 годин 10%-ним розчином оцту. Після цього знову промити, скласти шарами в банки чи інший посуд, перестеливши порізаною цибулею і коріандром. Споживати можна уже через добу-дві. А зберігається така риба досить довго.

Для поліпшення смаку подрібнені плоди коріандру додають до фаршу для домашніх ковбас, котлет, ними посипають вирізку на відбивні. Цілі горошини використовують для м'ясних і рибних консервів, засолювання риби, а також квашення капусти. Листя коріандру вживають як приправу до м'ясних, овочевих страв, додають до сала та бутербродів.

Ця непримітна рослина відома людям з давніх-давен. Без неї колись не обходилися у жодній сім'ї. Коріандр - і антимікробний засіб, і приправа, і ліки, і добрий стимулятор. Його використовують у харчовій, виноробній, фармацевтичній промисловості, а також у повсякденному житті.

У плодах і листках коріандру містяться 0,8 - 1,6% ефірної та 10 - 25% жирової олії, екстрактивні речовини, пектин, крохмаль, цукор, мікроелементи. Досить важливим елементом ефірної олії є ліналол, а також гераніол. Саме цим зумовлюються антимікробні та дезінфікуючі властивості коріандру.

Ефірну олію з коріандру застосовують у фармацевтичній, парфумерно-косметичній промисловості, кондитерському, лікеро-горілчаному, тютюновому виробництві, а жирову - на текстильних підприємствах, у миловарінні та поліграфії.

У народній медицині коріандр додають до настоянок і чаїв жовчогінного, послаблюючого, відхаркувального зборів, при хворобах печінки та жовчного міхура. З ефірної олії готують також препарати для поліпшення травлення і проти метеоризму. На Кавказі і в Середній Азії лікувальне застосування коріандру значно ширше й ефектніше.

Коріандр - однорічна трав'яниста рослина родини зонтичних. Розмножується насінням. Посухостійка, вологолюбна, вибаглива до освітлення, витримує невеликі заморозки [1].

Посівний коріандр (коляндра), що культивується у нас в Україні як пряна і ефіроолійна рослина, має пряме розгалужене (залежно від сорту) стебло висотою 40 — 120 см, товщиною 2 — 6 мм. Нижні листки черешкові, перисто-розсічені, верхні — сидячі, корінь веретеноподібний. Цвіте у червні. Квітки білі, жовті, рожеві, іноді фіолетові, дрібні, зібрані в зонтик. Плоди - кулясті двосім'янки до 7 мм у діаметрі, достигають у липні-серпні. Вегетаційний період – 90 - 110 днів.

Сіють коріандр у середині квітня, коли грунт прогріється до 8 - 10 см. Глибина загортання насіння - 4 - 5 см.

Страницы: 1, 2, 3