Чинники процесу антропогенезу на території України

Поява найдавніших людей на території України

Заселення території України здійснювалося з півдня Західної Європи через Балкани та, певно, з заходу. Архантропи мешкали і в Криму та Північно-Східному Приазов’ї, а дещо згодом з’явилися і в північних районах – на Житомирщині. Слідів перебування палеоантропів в Україні значно більше. Палеоантропи з’явилися тут за риського зледеніння й активно освоїли територію за рисько-вюрмського потепління. Особливо концентровано вони заселили райони Закарпаття і Прикарпаття. З відходом льодовика вони просунулися на північ – до сучасних кордонів України.

Особливо багато муст’єрських пам’яток у гірському Криму, де були кращі, ніж на рівнинах, умови життя. У печерах, гротах, під скелями неандертальці могли влаштувати затишні табори, де постійно підтримували вогонь. У Криму виявлено пам’ятки зі схожою індустрією, що можна, певно, розглядати як свідчення активного спілкування палеоантропів.

Умови існування, а саме надзвичайно багата фауна, зокрема наявність величезних тварин, визначили головне заняття неандертальців – мисливство. Саме воно стимулювало вдосконалення та розвиток знарядь праці. У Наддністрянщині головним об’єктом мисливства був мамонт, у Північно-Західному Причорномор’ї - печерний ведмідь, у Північному Приазов’ї - зубр та кінь. Великих тварин, звичайно, впольовували гуртом, заганяючи в урвища, яри та болота, на дрібних полювали й індивідуально. Примітивність знарядь наводить на думку, що мисливство було трудомістким і не завжди успішним. Тому збиральництво теж відігравало суттєву роль. Палеоантропи вели досить мобільний спосіб життя, поєднуючи його з більш-менш тривалою осілістю в якихось особливо зручних місцях. Саме в таких місцях і фіксують значні культурні накопичення (наприклад, Скубова Балка у Дніпровському Припоріжжі, Іллінка під Одесою), а також житла. Найдавніші житла на нашій території пов’язано саме з діяльністю палеоантропів. У Наддністрянщині основу житла складали кістки мамонта, у Криму – і каміння. Такі фундаменти надбудовували тичками, гіллям і вкривали шкурами тварин. Мобільність палеоантропів була спричинена й пошуками сировини для виготовлення знарядь. Саме палеоантропам належать найдавніші «майстерні» первинної обробки кременю в Донбасі, що надалі існували тут протягом усього кам’яного віку. Зрушення у свідомості пізніх палеоантропів фіксує поява найдавніших поховань. Їх поки що одиниці, та виявлені вони лише у Криму. Ймовірно, їх можна пов’язати з найпершими початками релігії. Вони демонструють прояв прихильності до членів свого колективу, з одного боку, та намагання позбавитися померлих – з іншого. З цих двох вихідних принципів надалі й постають поховальні звичаї та релігійні уявлення, пов’язані з культом померлих. У цьому плані заслуговують на увагу і спеціальні сховища кісток тварин, які оцінюють як відображення формування тотемізму та мисливської магії. На нашій території сліди цього явища віднайдено в Іллінці, де в невеликому гроті містилося значне скупчення кісток печерного ведмедя. Не викликає сумніву,що життя неандертальців було тяжким і суворим. Виходячи з досить обмежених розмірів стійбищ, вони жили невеликими колективами. Примітивні знаряддя праці були мало придатними для полювання як на великих тварин, так і на малих. Тому головний зміст життя зводився до пошуків харчів та виготовлення знарядь. Це займало значний час та виступало перепоною духовного розвитку. Саме пошуки їжі заставляли неандертальців покидати обжиті місця та знову повертатися до них. Для цього часу немає ніяких підстав говорити про якісь інші соціальні осередки, крім общини.

Привласнювальна діяльність найдавнішої людини

З завершенням процесу антропогенезу та появою людини сучасного фізичного типу починається історія людства. Це сталося близько 40-35 тис. років тому. На Землі постала істота нового типу: істота соціальна. Хоча людина залишається біологічною особою, головною її рисою є соціальність.

Поняття соціальності дуже широке, та включає всю систему відповідних рис, притаманних людині:

1.Спосіб організації життя (на грунті праці та в межах певного колективу); 

2.Спосіб комунікації (мова, пам’ять);

3.Спосіб сприйняття й розуміння світу (раціональні та ірраціональні знання);

4.Це творчість (виготовлення знарядь праці, зведення осель, улаштування побуту, а згодом створення речей, що не мають прямого утилітарного призначення);

5.Це певні правила співжиття (мораль)

Це спосіб продовження людського роду (шлюб та сім’я).

Початковий період історії визначається цілковитим пануванням привласнювальних форм господарства: мисливства, збиральництва, а згодом – рибальства. Полювання давало дуже важливий продукт – м’ясо, а також супутні матеріали: кістки та шкури для будівництва жител,виготовлення одягу, знарядь та предметів побуту. Збиральництво урізноманітнювало продукти харчування (корені, стебла рослин, яйця, дрібні тварини). Із часом виникло і рибальство.

Розвиток за первісності залежав від навколишнього середовища: наявності харчових ресурсів, сировини для виготовлення знарядь та від кліматичних умов.

Головна специфіка привласнювальної економіки передбачає спільне користування природними ресурсами, зокрема головним із них – землею, тобто територією. Територією люди користувалися разом, і належність індивіда до колективу надавала йому право на всі її ресурси.

За пізнього палеоліту здійснюється вдосконалення технічних прийомів обробки каменю. Знаряддя стали вдосконалювати, поєднуючи в одному виробі різні матеріали: камінь та дерево, камінь та кістку. Функцію знарядь було посилено насадкою руків’я. виникло різьблення по кістці (гарпуни, прикраси, статуетки) та каменю (статуетки). Розмаїття матеріалів та їх поєднання відкривало перспективи подальшого розвитку кам’яної індустрії. За пізнього палеоліту було освоєно свердління. Відтоді принцип обертового руху пізніше ліг в основу сукання нитки, коловороту та, зрештою, колеса. Всі ці зрушення привели до більш активного використання дерева з виробничою (ловильні ями, комори) та побутовою (спорудження жител) метою. Основа найдавнішого існування поселення – мисливство. Стабільність життя мисливців при льодовикової смуги відбиває поява художніх речей. Окрім різьблення по каменю, кістці. Рогу та бивню, в цей час було освоєно виготовлення фарб (червоної різних відтінків, білої, чорної), якими розписували кістяні речі, а палеолітичні мисливці Західної Європи створили цілі живописні печерні галереї.

За пізнього палеоліту рівень оснащеності мисливства приносив відчутні результати лише при колективному полюванні. Споживали здобич разом. Такі відносини називають розбірними. Колективне виробництво та споживання – ось сутність цієї епохи. Колективістські засади визначали рівність усіх членів общини. Таке суспільство іменують егалітарним.

Організаційні функції виконували дорослі – вмілі мисливці, спираючись на колективне обговорення. Спільні виробництво й споживання, пріоритет колективного над індивідуальним цементували общину. Розмежовуванню колективу за статтю сприяла агамія родових общин, тобто недопустимість статевих зносин у межах свого колективу. Тому жінки з дітьми жили окремо. Вони ж піклувалися про літніх людей, хворих та калік. Підрісши, хлопчики переходили до групи чоловіків, а дівчатка лишалися з жінками. Це ж стосується й сім’ї. Для цього періоду логічно реконструювати парно-груповий шлюб, тобто шлюбні взаємини між певними колективами з утворенням нетривких шлюбних пар. Адже кожен член «подружжя» насамперед залишався членом своєї общини. Тому такий шлюб називали ще дислокальним. У первісному колективі лежать витоки моралі. Конкретне суспільство не могло існувати, якби його члени у своїй поведінці не керувалися певними правилами. Насамперед ці правила стосувалися праці (з певного віку дитину привчали до неї), їжі (споживали всі разом і порівну), статевих зносин (заборона їх у межах общини) та пріоритет колективу в їх організації, взаємини дорослих і дітей, старших та молодших.

Криза мисливства

Зміна клімату наприкінці плейстоцену (14-10 тис. до н. е.) привели до суттєвих змін фауни та флори. Потепління спричинило танення ґрунтового льоду та перетворення сухих степів на болотисту тундру з березово-сосновими гаями. Зникають мамонти. Панівною твариною стає північний олень. За цих умов у північній смузі Європи, формується господарсько-культурний тип мисливців на оленя, що значною мірою визначався способом життя цих тварин. Північні олені живуть великими стадами і постійно пересуваються в пошуках їжі. Двічі на рік вони здійснюють найбільші переходи: навесні – на північ, у тундру, восени – на південь, у лісотундру та далі. Це змушувало людей дбати про заготівлю м’яса насамперед, особливо на зиму. З цією метою влаштовувалися великі колективні полювання восени при переході оленів на південь: тоді тварини були особливо жирними.

Із подальшим потеплінням північна смуга України перетворюється на лісову. Олені відходять на північ та схід, а разом з ними й частина населення. Господарсько-культурний тип мисливців на оленя на нашій території зникає.

Криза полювання на великих стадних тварин спонукала до пошуку нових форм адаптації і в плані застосування знарядь, і в плані здобуття продуктів харчування. Провідним знаряддям мисливців стає лук зі стрілами. Лук та стріли були принципово новим знаряддям дистанційного бою, головними характеристиками якого є прицільність, далекобійність, можливість швидкої стрільби. Це був перший механічний пристрій, винайдений людиною.

Тепер особиста майстерність виходить на перше місце. Колективні форми мисливства зберегли свою роль для певних районів та певних сезонів року, але вже не могли цілком забезпечити людські потреби.

Нестабільна ситуація в мисливстві, з одного боку, стимулювала активне освоєння рослинних (збиральництво) та водних (рибальство) ресурсів. Саме з цього часу було винайдено рибальський гачок. З іншого боку вона зумовила спосіб життя мезолітичних колективів. Відчутно зростає мобільність населення. Ця мобільність була спричинена стратегією життєдіяльності, а саме виникнення різних ресурсних смуг. Напрямки пересування визначалися сезонними можливостями певних регіонів щодо продуктів харчування: міграції тварин, гніздування птахів, нерест риби, дозрівання плодів. За таких умов люди краще освоїли харчові ресурси різних смуг та поверталися час від часу на старі добре знані місця.

За мезоліту в межах України існували три господарські системи: північна лісова та південні степова й гірського Криму. Спосіб життя населення цих смуг дещо різнився не лише прийомами полювання, а й питомою вагою рибальства та збиральництва. У лісовій смузі абсолютно превалювало мисливство, в південних регіонах воно доповнювалося збиральництвом та рибальством. У багатій на різноманітні природні ресурси припороговій частині Наддніпрянщини виникають зони осілості. Отож активна експлуатація водних ресурсів забезпечувала осілий спосіб життя.

Таким чином, в основній галузі господарства – значна індивідуалізація праці. Це якоюсь мірою підривало підвалини колективізму. Цьому сприяв і сезонний розпад общини на дрібніші колективи. Принцип рівного доступу до продуктів харчування, характерний для палеоліту, змінюється розподілом здобичі між мисливцями. З часом розподілові підлягають лише колективно впольовані тварини. Дрібна здобич, продукти збиральництва дедалі більшою мірою набувають форми індивідуального привласнення. Останнє зовсім не означає, що кожний споживав те, що здобув. Продуктами ділилися, обмінювалися – того вимагали норми моралі. Той, хто ділився міг твердо розраховувати, що і з ним поділяться. Індивідуальне привласнення , навіть часткове, передбачає відокремлення індивіда.

Це могло статися у складі сім’ї. Шлюб із дислокального перетворюється на локальний, а парно-груповий – на парний. В умовах, коли община розпадалася на дуже дрібні частини, логічно, що чоловік і дружина мали об’єднатися в єдину групу заради піклування про дітей. Але через нестабільність мисливського господарства, труднощі побуту, наявність відносин розподілу, сім’я ще не виступає економічним осередком. Вона цілком залежить від общини та господарської групи. Зміцнюється лише її функція народження дітей, оскільки вона отримує в своє розпорядження частку спільного продукту. Мобільність пластичних общин у пристосуванні до природних умов, рухливий спосіб життя, розпорошеність кревних родичів та свояків по різних колективах та господарських групах розширювали межі спілкування людей. Це сприяло формуванню схожої мови, усвідомленню певної спільності, що відбивалося у загальній назві. До цього часу, певно, можна відносити початок формування племені як певної етнічної спільності (протоетносу). Провідним осередком за мезоліту виступає ранньородова община, яка в певні сезони розпадається на господарські групи, найменшою з яких є окрема сім’я. сукупність общин, пов’язаних спорідненістю, шлюбами, сусідством та дружніми стосунками, утворює спільноту, яку можна назвати протоетносом, або протоплеменем.

Подальші перспективи

Інтенсивна діяльність людей призвела до виснаження природних ресурсів, особливо фауни. У пошуках виходу з цієї ситуації частина первісних колективів починає освоювати відтворювальні форми господарства. Виникненню землеробства та скотарства сприяли два чинники: соціальний досвід, накопичений за мезоліту (спеціалізоване збиральництво, перші кроки приручення та одомашнення тварин, чому сприяла осілість), та екологічні умови(наявність рослин і тварин, що піддавалися культивуванню та доместикації). Можна сказати, що неоліт – це вершина кам’яної індустрії та її гранична межа. Широке впровадження шліфування, пікетажу, розпилювання, свердління дозволило урізноманітнити сировинну базу для виготовлення знарядь праці та побуту, збагатило їхній склад. У мисливстві, окрім традиційних способів полювання, використовували сіті, сильця, капкани. Необхідність відлучатися з постійного поселення викликала активне впровадження транспортних засобів. За неоліту поширилися лижі, сани, волокуші. Осілість була причиною ще одного надзвичайно важливого винаходу – глиняного посуду. Кераміка – перший штучний матеріал, освоєний людиною, що мав принципове значення для життя та подальшого прогресу технології.

Таким чином, неоліт – це новий ступінь у розвитку продуктивних сил. Високий рівень різних видів діяльності давав суспільству все необхідне. При тому спостерігався подальший процес індивідуалізації у привласненні харчів, а разом із цим і засобів праці. Змінюється сім’я. Вона входить до общини, ядро якої на грунті сім’ї та осілості перетворюється на генеалогічний рід. Виникає справжня родова організація. Залежно від ліку спорідненості рід може бути материнським або батьківським. Зміцнення роду означає, що він набув певних функцій. Рід виступає власником певної території, оскільки його представники складали постійне ядро общини. Як власник території рід регулював розподіл ресурсів між членами общини. Саме належність до роду давала право індивідові користуватися родовими угіддями. Формуванню родової власності на територію сприяла також осілість, а значить і якоюсь мірою обмеженість кормової бази. Розподілу угідь потребував і ріст населення. Ці обставини спонукали до об’єднання родів у племена.

Найдавнішими ознаками племені вважають спільне користування територією та ім’ям, а також особливий діалект. За неоліту в Україні виділяються дві основні смуги: південна, в якій фіксуються паростки принципово нового способу життєдіяльності – відтворювальних форм господарства, та північна, де продовжувався розвиток привласнювальних форм. Розвиток відтворювального господарства був процесом повільним, але невпинним. Головна його подія – поява людини, що є часткою природи та протистоїть їй, виступаючи носієм свідомості й творчого потенціалу. Саме завдяки цьому були вироблені різні форми адаптації до навколишнього середовища, що й демонструє привласнювальний спосіб господарювання. За цей довгий час були освоєні всі придатні до життя регіони Землі, зокрема із суворими кліматичними умовами; було розсортовано рослини на їстівні, отруйні та лікарські. Людина виявила корисні для практичної діяльності матеріали та досягла високого рівня утилізації продуктів харчування. За цієї епохи творчий потенціал людини був спрямований не лише на виживання, а й на забезпечення духовних потреб.

Перехід до відтворювального господарства

Виникнення відтворювального господарства є наслідком дії багатьох взаємозумовлених чинників. Серед них:

1.Соціальні – визрівання ідеї культивування рослин та доместикації тварин.

2.Природні – наявність дикої флори та фауни, що піддається втручанню людини.

До природних чинників належать ті кліматичні зрушення, що сталися наприкінці плейстоцену. Завдяки потеплінню утворився новий біологічний та рослинний фон, з’явилися нові різновиди рослин і тварин, а також завершилося формування лесу (шару грунту), що надало можливості для занять землеробством.

Хоч би яким шляхом люди підійшли до землеробства, можна впевнено сказати, що воно виникло на грунті збиральництва. Культивуванню рослин передувало регулярне збирання врожаю диких. Саме в процесі активного збиральництва був накопичений досвід спостереження за рослинами, з’явилися спеціальні знаряддя: мотики, щоб викопувати корені; терки, щоб перетирати зерна і плоди, пожнивні ножі – прообраз майбутніх серпів. Народи, які регулярно займалися усім цим отримали назву збирачів урожаю.

Що ж до скотарства, то однією з його перед умов було спеціалізоване полювання. Тут слід розрізняти приручення та одомашнення. Приручити можна будь-якого птаха чи звіра і це робили здавна. Але приручали лише поодиноких тварин, яких негайно споживали за нестачі харчів. Доместикації піддаються не всі тварини і причина цього в біологічних особливостях тварин. Лише деякі з них можуть розмножуватися у неволі та за певних умов утримання. Для цього потрібна стабільна кормова база. Таку стабільність могли забезпечити розвинені збиральництво та рибальство, а також раннє землеробство. Відомо два способи одомашнення тварин: імпринтинг (приручення молодих особин) та за допомогою голоду, який робив дорослих тварин покірними. Відтворювальне господарство на Україні не входило до первинних осередків, а відбувалося внаслідок його поширення з Передньої Азії. Виникнення та утвердження відтворювального господарства були результатом творчих сил людини. Перед тим людина йшла за природою, а тепер вона стає її творцем. За неоліту в межах території України намітилися дві господарсько-культурні смуги. Хоча господарство мало комплексний характер, в Бузько-Дністровському регіоні яскравіше проявляється землеробський напрямок, у степовій – скотарський.

Розвиток відтворювання господарства в Південно-Західній та Центральній Європі супроводжувався активними міграціями, викликаними ростом населення та наявності територій, ще не зайнятих землеробами. Ці міграції приводять до появи в Україні окремих острівців розвиненого відтворювального господарства. На початку 5 тис. до н. е. носії культури Старчево-Кереш-Криш з’являються в Закарпатті, яке стало північно-східною межою їх розселення. В середині 5 тис. до н. е. сюди проникає нова хвиля мігрантів, що залишили культуру мальованої кераміки (чорною фарбою). Отже, за неоліту на території України спостерігаємо складну етнокультурну ситуацію, викликану, з одного боку, посиленням ідей та досвіду відтворювального господарства, з другого – появою мігрантів, із третього ж – наявністю населення, що продовжувало вести діяльність, властиву епосі мезоліту.

Висновок

Людина з’явилася дуже давно. Основна теорія виникнення людини – еволюційна, тобто від простої істоти до високорозвиненої. Разом із появою людини зароджується і суспільство. В процесі антропогенезу діяли різні чинники. Спочатку це були природні чинники, коли людина була більше схожа на тварину і на неї діяли біологічні закономірності. В подальшому ми спостерігаємо не тільки біологічний, а й соціальний розвиток людини. Людина ще не позбулася тваринних інстинктів, але вона змінюється ззовні, вона, щоб вижити почала працювати, і не просто працювати, а ще й існувати у колективі. Колективне існування, колективна праця дають змогу пристосуватися до навколишнього середовища. В цей момент зароджуються виробничі відносини, людина стає соціальною одиницею, спостерігається творча діяльність (будівництво жител, виготовлення знарядь праці). Поступово біологічні чинники зникають. Людина підкорює такі могутні інстинкти, як харчовий та статевий. В дію вступають соціальні чинники. Людина набуває вигляду сучасного типу. Зростає самосвідомість, мораль. Людина віддзеркалює у собі всі закони і правила існування у певному колективі. З’являються такі поняття як сім’я та шлюб. Кожен колектив (община) закріплює за собою територію. А значить кожен член цієї общини має рівну частку і права на цю територію. Вважається, що процес антропогенезу завершується саме тоді, коли людина позбувається біологічних чинників і виступає як соціальна одиниця. Можна сказати, що людину людиною зробила праця. Завдяки їй, людина змінювалася ззовні. Праця допомогла людині пристосуватися до того середовища, де вона існувала. А значить людина не тільки користується надбаннями природи, а й сама створює собі все необхідне, вона починає домінувати над природою. Та не слід забувати, що сама б людина ніколи б не вижила. Якщо ми говоримо про працю, то маємо на увазі колективну працю. Якщо ми говоримо про розвиток людини, ми знаємо, що він нерозривно пов’язаний із розвитком суспільства.

Література

1. Дяченко В.Д. Антропологічний склад українського народу. – К.: Наук. Думка, 1965

2. Левонтин Р. Человеческая индивидуальность: наследственноть и среда. – М.: Издат. группа «Прогресс-Универс» 1993 

3. Рогинский Я.Я., Левин М.Г. Основы антропологии.- М.: Издательство Москов. Унив-та, 1955

4. Сегеда С. Антропология – К.: Либідь 2001

5. Уайт Э., Браун Д. Первые люди. – М.: Мир, 1978

6. Чебоксаров Н.Н., Чебоксарова И.А. Народы, расы, культуры. – М.: Наука, 1971

Страницы: 1, 2