Надзвичайні ситуації соціального характеру 
Укриття людей за
пагорбами й насипами, у ярах, улоговинах і молодих лісах, використання
фортифікаційних укріплень знижує ступінь їх ураження ударною хвилею. Так,
людина у відкритій траншеї уражається повітряною ударною хвилею на відстанях у
1,5 рази менших, ніж на відкритій місцевості.
Світлове
випромінювання ядерного вибуху – це видиме, ультрафіолетове й інфрачервоне
випромінювання, що діє упродовж декількох секунд. У людей воно може викликати
опіки шкіри, ураження очей і тимчасове осліплення. Опіки виникають від
безпосереднього впливу світлового випромінювання на відкриті ділянки шкіри
(первинні опіки), а також від палаючого одягу в осередках пожеж (вторинні
опіки). Залежно від тяжкості ураження опіки поділяють на чотири ступені: перший
– почервоніння, припухлість і болючість шкіри; другий – утворення пухирів;
третій – омертвіння шкірних покривів і тканин; четвертий – обвуглення шкіри.
Опіки очного дна
(якщо людина безпосередньо дивилася на вибух) можливі на відстанях, що
перевищують радіуси зон опіків шкіри. Тимчасове осліплення виникає зазвичай
уночі та у сутінках. Воно не залежить від того, куди дивилася людина у мить
вибуху, й не носить масового характеру. Удень осліплення виникає лише у разі
спостереження за вибухом, воно тимчасове й проходить швидко, не залишаючи
наслідків, і медична допомога зазвичай не потрібна.
Під дією
світлового випромінювання ядерного вибуху загораються й обвуглюються різні
дерев'яні частини будинків, дерева, трава тощо.
Проникаюча радіація
ядерного вибуху – це поєднання гамма-випромінювання й нейтронного потоку.
Гамма-кванти та нейтрони, поширюючись у будь-якому середовищі, викликають його
іонізацію. Крім того, під дією нейтронів нерадіоактивні атоми середовища
перетворюються на радіоактивні, тобто утворюється так звана наведена
активність.
У результаті
іонізації атомів, що входять до складу живого організму, порушуються процеси
життєдіяльності клітин та органів, що призводить до захворювання променевою
хворобою. Проникаюча радіація викликає потемніння оптики, засвічування
світлочутливих фотоматеріалів і виводить з ладу радіоелектронну апаратуру, що
містить напівпровідникові елементи.
Вражаюча дія
проникаючої радіації характеризується величиною дози опромінювання, тобто
кількістю енергії іонізуючого випромінювання, яка поглинена одиницею маси
середовища, що опромінюється. Розрізняють експозиційну, поглинену та
еквівалентну дози.
Враження людей
проникаючою радіацією визначають сумарною дозою, отриманою організмом,
характером опромінення та його тривалістю. Залежно від тривалості опромінення
прийняті такі сумарні дози гамма-випромінювання, що не призводять до зниження
працездатності людини у воєнний час: одноразове опромінення (імпульсне чи
впродовж перших чотирьох діб) – 50 рад; багаторазове опромінення (безупинне чи
періодичне) впродовж перших 30 діб – 100 рад, опромінення впродовж трьох
місяців – 200 рад, одного року – 300 рад.
Захиститися від
проникаючої радіації зазвичай можна у фортифікаційних укріпленнях (сховищах,
протирадіаційних укриттях), а також будинках, метро та інших об'єктах.
Радіоактивне
зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води й
інших об'єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин з хмари
ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі,
радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яку називають
радіоактивним слідом.
Основними
джерелами радіоактивного зараження є уламки ділення ядер атомів ядерного заряду
й наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується
альфа-, бета- і гамма-випромінюванням. Радіоактивне зараження місцевості
характеризується рівнем радіації (потужністю дози), вимірюваним у рентгенах або
радах за годину (Р/год, рад/год).
За ступенем
небезпеки для людини радіоактивний слід умовно поділяють на чотири зони: А –
помірного зараження; Б – сильного зараження; В – небезпечного зараження; Г –
надзвичайно небезпечного зараження. Рівні радіації (потужності експозиційної
дози) на зовнішніх границях цих зон дорівнюють 8; 80; 240 і 800 Р/год через
одну годину після вибуху і 0,5; 5; 15 і 50 Р/год через 10 годин відповідно.
Про ступінь
забруднення радіоактивними речовинами поверхонь різних об'єктів, одягу людини
та її шкірних покривів заведено судити за величиною потужності дози
гамма-випромінювання над їх зараженими поверхнями, що визначається в
мілірентгенах (мілірадах) за годину (мР/год, мрад/год).
Ядерні вибухи
зумовлюють виникнення потужних електромагнітних полів, які через їх
короткочасне існування називають електромагнітним імпульсом (ЕМІ).
EMI впливає
насамперед на радіоелектронну й електротехнічну апаратуру. Під дією ЕМІ в
зазначених пристроях наводяться електричні струми й напруги, що може призвести
до пробою ізоляції, ушкодження трансформаторів, загорання розрядників,
виведення з ладу напівпровідникових приладів, перегорання плавких вставок та
інших елементів. Найбільш вразливі до впливу ЕМІ лінії зв'язку та
електропередач.
Якщо ядерний
вибух стався поблизу ліній енергопостачання, зв'язку, які мають велику
протяжність, то наведені в них напруги можуть поширюватися проводами на багато
кілометрів і викликати ушкодження апаратури та ураження людей, які знаходяться
на безпечній відстані щодо інших вражаючих факторів ядерного вибуху.
Другою складовою
зброї масового ураження є хімічна зброя.
Хімічна зброя
(ХЗ) – це отруйні речовини й засоби їх застосування. Отруйними речовинами (ОР)
називають токсичні хімічні сполуки, призначені для того, щоб завдати масових
уражень людям під час їх бойового застосування. Основу хімічної зброї
становлять отруйні речовини.
За характером
впливу на організм людини ОР поділяють на нервово-паралітичні, шкірнонаривні,
загальноотрутні, задушливі, психохімічні й дратівні. За швидкістю вражаючої дії
ОР поділяють на смертельні та такі, що тимчасово та короткочасно спричиняють
непрацездатність людей.
Під час бойового
застосування смертельні ОР викликають тяжкі (смертельні) ураження людей. До
цієї групи входять ОР нервово-паралітичної, шкірнонаривної, загальноотруйної та
задушливої дії, ботулінічний токсин (речовина XR).
До тимчасової
втрати працездатності призводять (від декількох годин до кількох діб) ОР
психохімічної дії та стафілококовий токсин PG. Вражаюча дія ОР дратівної дії
виявляється під час контакту з ними й триває декілька годин.
Під час бойового
застосування ОР можуть перебувати в пароподібному, аерозольному й
крапельно-рідкому стані. У пароподібний і дрібнодисперсний аерозольний стан
(дим, туман) переходять ОР, що призначені для зараження приземного шару
повітря. Хмару пари й аерозолів, утворену в мить застосування хімічних
боєприпасів, називають первинною хмарою зараженого повітря (ЗП). Хмару пари, що
утворюється за рахунок випару або вторинного пилоутворення ОР, що випали на
ґрунт, називають вторинною. ОР у вигляді пари й дрібнодисперсних аерозолів
переносяться вітром та уражають людей не тільки в районі застосування, а й на
значній відстані. Глибина поширення ЗП над пересіченою й лісистою місцевістю
порівняно з відкритою менша в 1,5–3 рази. Виярки, яри, лісові й чагарникові масиви
можуть бути причиною застою ОР й зміни напрямку їх поширення.
Для зараження
місцевості, поверхонь різних об'єктів, одягу й шкірних покривів людей
застосовуються ОР у вигляді грубо дисперсних аерозолів і крапель.
Заражена
місцевість, техніка й інші об'єкти є джерелом ураження людей. З огляду на це,
необхідно тривалий час, обумовлений стійкістю ОР, перебувати в захисних
укриттях. Стійкість ОР на місцевості – це час від їх застосування до миті, коли
людина може перетинати заражену ділянку чи знаходитися на ній без засобів
захисту.
ОР можуть
проникати в організм через органи дихання (інгаляційно), поранені поверхні
(мікстово), слизові оболонки й шкірні покриви (шкірнорезорбційно), а також під
час споживання зараженої їжі та пиття води (перорально). Більшість ОР має
кумулятивну здатність, тобто нагромаджує токсичний ефект.
Велика
різноманітність ОР за класами хімічних сполук, властивостями та бойовим
призначенням, звичайно, викликає необхідність їх класифікації. Створити єдину,
універсальну систему класифікації ОР майже неможливо. Фахівці різного профілю в
основу класифікації кладуть найхарактерніші, з погляду їхнього профілю,
властивості й особливості ОР, тому класифікація, складена, наприклад, фахівцями
медичної служби, є неприйнятною для тих, хто розробляє засоби й способи
знищення ОР чи основи застосування хімічної зброї.
За порівняно
недовгу історію існування хімічної зброї з'явився й досі існує поділ ОР за
різноманітними ознаках. Відомі спроби класифікувати всі ОР за стійкістю й
леткістю, згідно з табельністю засобів застосування й токсичністю, за методами
дегазації та лікування уражених, за патологічними реакціями організму. Сьогодні
найбільшого поширення набули так звані фізіологічна й тактична класифікації ОР.
Фізіологічна
класифікація, як, зрештою, й усі інші, дуже умовна. З одного боку, вона дає
змогу об'єднати в єдину для кожної групи систему заходів щодо дегазації й
захисту, санітарної обробки й першої медичної допомоги. З іншого, – вона не
враховує побічної дії деяких речовин, що іноді є дуже небезпечною для людини.
Наприклад, речовини дратівної дії CS і CN можуть призвести до тяжких уражень
легенів, аж до смертельних випадків, а DM викликає загальне отруєння організму
миш'яком. Хоча й приймають, що нестерпна концентрація дратівних речовин має
бути щонайменше в 10 разів нижчою за смертельну, однак у реальних умовах
застосування ОР цієї вимоги майже не дотримуються, про що свідчать численні
факти тяжких наслідків застосування поліцейських газів. Деякі ОР за дією на
організм можуть бути одночасно віднесені до двох чи кількох груп. Зокрема,
речовини VX, GB, GD, HD, Н мають, безумовно, загальноотруйну, а речовини CS, CN
– задушливу дію. Крім того, в арсеналі хімічної зброї іноземних держав час від
часу з'являються нові ОР, які взагалі важко віднести до будь-якої з названих
груп.
У тактичній
класифікації ОР поділяють на групи за бойовим призначенням. Наприклад, в армії
США всі ОР згруповано таким чином: смертельні – речовини, призначені для
знищення людей (ОР нервово-паралітичної, шкірнонаривної, загальноотруйної та
задушливої дії) й такі, що спричиняють тимчасову непрацездатність (шкідливі
агенти – речовини, що дають змогу вирішувати тактичні завдання щодо позбавлення
на певний час (від декількох хвилин до кількох діб) боєздатності живої сили. До
них належать так звані інкапаситанти та іританти. Іноді групу іритантів як
речовин, що паралізують діяльність людей на час, який не набагато перевищує
період безпосереднього впливу ОР і вимірюється хвилинами або десятками хвилин,
виділяють в окрему групу поліцейських речовин. Очевидно, тут переслідується
мета вилучити їх зі складу бойових ОР у разі заборони хімічної зброї. У деяких
випадках до окремої групи відносять навчальні ОР та рецептури.
Тактична
класифікація ОР також умовна. Так, група смертельних ОР об'єднує
найрізноманітніші за фізіологічною дією сполуки, до того ж всі вони є лише
потенційно смертельними, бо кінцевий результат дії ОР залежить від її
токсичності, токсодози, що надійшла в організм, та умов застосування.
Нерідко в
літературі наводять тактичні класифікації ОР, що ґрунтуються на врахуванні
швидкості й тривалості їх вражаючої дії, здатності вирішувати певні бойові
завдання.
Розрізняють,
наприклад, швидко діючі і повільно діючі ОР залежно від наявності періоду
прихованої дії. До швидко діючих належать нервово-паралітичні, загальноотруйні,
дратівні та деякі психотропні речовини, тобто ті, які за кілька хвилин
призводять до летального кінця або втрати працездатності. До повільно діючих
речовин відносять шкірнонаривні, задушливі та окремі психотропні речовини,
здатні знищити або тимчасово уразити людей і тварин тільки після періоду
прихованої дії, що триває від однієї до декількох годин. Такий поділ ОР також
умовний, бо деякі повільно діючі речовини, потрапляючи в атмосферу в дуже
високих концентраціях, швидко викликають ураження майже без періоду прихованої
дії.
Залежно від
тривалості збереження вражаючої дії ОР поділяють на короткочасно діючі
(нестійкі чи леткі) і тривало діючі (стійкі). Вражаюча дія перших обчислюється
ліченими хвилинами (AC, CG), дія других може тривати від кількох годин до
кількох тижнів після їх застосування, залежно від метеорологічних умов і
характеру місцевості (VX, GD, HD). Такий поділ ОР також умовний, оскільки
короткочасно діючі ОР холодної пори року нерідко стають тривало діючими.
ОР як засоби
ураження характеризуються бойовими властивостями. Під ними розуміють
токсичність, що визначається бойовими концентраціями й токсичними дозами,
щільністю та стійкістю зараження, глибиною поширення хмари зараженого повітря.
Бойові властивості ОР цілком залежать від сукупності їх фізичних,
фізико-хімічних, хімічних характеристик та особливостей фізіологічної дії на
організм.
Токсичність
(грец. toxikon – отрута) є найважливішою характеристикою ОР, що визначає їх
здатність викликати патологічні зміни в організмі, які призводять до втрати
працездатності чи загибелі людини.
Кількісно
токсичність ОР оцінюють дозою. Дозу речовини, що викликає певний токсичний
ефект із заданою ймовірністю, називають токсичною дозою, чи токсодозою.
Токсичні дози,
або що викликають різні ступені ураження, залежать від властивостей ОР або
отрути, шляху їх проникнення в організм, виду організму та умов застосування
хімічної зброї.
Для речовин, що
надходять до організму у рідкому чи аерозольному стані через шкіру, шлунково-кишковий
тракт або через рани, ефект ураження для кожного конкретного виду організму в
стаціонарних умовах залежить тільки від кількості ОР або отрути, що може
виражатися в будь-яких масових одиницях. У хімії ОР токсодозу зазвичай
виражають у міліграмах.
Токсичні
властивості ОР та отрут виявляють експериментальним шляхом на різних тваринах,
тому найчастіше використовують поняття питомої токсодози – дози, віднесеної до
одиниці живої маси тварини, її виражають у міліграмах на кілограм маси
організму (мг/кг).
Токсичність тієї
самої ОР навіть у разі проникнення в організм одним шляхом неоднакова для
різних видів тварин, а для конкретної тварини помітно відрізняється.
3.
Заходи безпеки в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру
Згідно з Законом
«Про цивільну оборону України» «громадяни України мають право на захист
свого життя і здоров я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж,
стихійного лиха і вимагати від Уряду України, інших органів державної
виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно
від форм власності і господарювання гарантій щодо його реалізації.
Держава як
гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою
захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного,
екологічного, природного та воєнного характеру».
Головною функцією
органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності та господарювання у разі виникнення НС
є захист населення та організація його життєзабезпечення.
Заходи щодо
захисту населення плануються та проводяться по всіх районах, населених пунктах,
охоплюють усе населення. Водночас характер та зміст захисних засобів
встановлюється залежно від ступеня загрози, місцевих умов з урахуванням
важливості виробництва для безпеки населення, інших економічних та соціальних
чинників. З цією метою міста розподіляються за групами важливості, а об'єкти –
за категоріями стосовно засобів захисту населення у разі надзвичайної ситуації.
Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України.
Для міст
встановлені наступні групи:
►особливої важливості;
►першої групи;
►другої групи;
►третьої групи.
Для
підприємств та організацій встановлені наступні категорії:
►особливої важливості;
►першої категорії;
►другої категорії.
Основні заходи
щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають
випереджувальний характер. Це стосується насамперед підготовки, підтримання у
постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення,
а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.
Для організації
життєзабезпечення населення в умовах НС та організації робіт з ліквідації
наслідків аварій, катастроф, стихійних лих створюються Державні комісії з
надзвичайних ситуацій – ДКНС. ДКНС діють при Кабінеті Міністрів України, в
областях, містах, регіонах як на постійній основі, так і у випадку виникнення
НС. До їх функцій входить забезпечення постійної готовності до дій
аварійно-рятувальних служб контроль за розробкою та реалізацією заходів з
попередження можливих аварій і катастроф. Усі завдання з ліквідації НС
виконуються по черзі у максимально короткі строки.
Передусім
вирішуються завдання щодо термінового захисту населення запобігання розвитку чи
зменшення впливу надзвичайної ситуації і завдання з підготовки та виконання
рятувальних та інших невідкладних робіт.
Організація
життєзабезпечення населення в умовах НС – це комплекс заходів, спрямованих на
створення і підтримання нормальних умов життя, здоров я і працездатності людей.
Цей комплекс
включає:
§ управління діяльністю
робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;
§ захист населення та територій
від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;
§ забезпечення населення питною
водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;
§ захист продовольства,
харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та
біологічного зараження (забруднення);
§ житлове забезпечення і
працевлаштування;
§ комунально-побутове
обслуговування;
§ медичне обслуговування;
§ навчання населення способам
захисту і діям в умовах НС;
§ розробку і своєчасне введення
режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;
§ санітарну обробку;
§ знезараження території,
споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової
продукції;
§ підготовку сил та засобів і
ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках
ураження;
§ забезпечення населення
інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки;
морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої
психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;
§ заходи, спрямовані на
попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних
наслідків НС та інші заходи.
Усі ці заходи
організовують державна виконавча влада, органи управління цивільної оборони при
чіткому погодженні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств,
установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи
розробляються завчасно, відображаються в планах цивільної оборони і виконуються
в період загрози та після виникнення НС.
З метою
недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності у НС
передусім повинно бути проведено сповіщення населення про можливу загрозу, а
якщо необхідно, організовано евакуацію.
Сповіщення
населення здійснюється усіма доступними способами: через телебачення,
радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигналами (гудки,
сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб,
задіяних у системі цивільної оборони.
Евакуація – це
організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією
займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують
евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення
начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.
Евакуація
працюючого населення здійснюється за виробничим принципом, а населення, яке не
пов'язане з виробництвом, – за територіальним принципом через домоуправління,
ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі
школами, дитсадками.
Для проведення
евакуації використовуються всі види транспорту: залізничний, автомобільний,
водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на
короткі відстані. В деяких випадках частина населення може виводитися пішки
колонами по шляхах, які не зайняті перевезеннями.
Евакуація
населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, які розташовують
поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, в
школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.
Про початок та
порядок евакуації населення сповіщається по мережі сповіщення. Отримавши
повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документи, гроші, речі та
продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційний пункт, де населення
реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.
Для організації
приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним
створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, які вирішують
проблему розташування, забезпечення та обслуговування прибулого населення.
Тимчасове
розселення громадян
у безпечних районах передбачає максимальний захист людей від радіоактивного
забруднення, хімічного ураження при аваріях або катастрофах на радіаційно або
хімічно небезпечних об'єктах, а також запобігає загибелі людей у випадках
катастрофічного затоплення районів проживання. В місцях розселення звільняються
приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються (за необхідності)
колективні засоби захисту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх
додаткове будівництво, пристосування існуючих підвалів, гірських виробок, для
чого залучається усе працездатне населення, в тому числі евакуйовані.
Виключно велике
значення має забезпечення в місцях розселення евакуйованого населення
продуктами харчування, надання їм побутових послуг і медичного обслуговування.
Забезпечення
населення продуктами харчування і предметами першої необхідності здійснюється
службою торгівлі і харчування цивільної оборони сільського або іншого району,
який прийняв евакуйованих.
Перші дві доби
люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезеними з собою. В разі їх
відсутності харчування здійснюється через мережу громадського харчування або в
сім'ях, в яких вони підселені.
Висновок
Закон України
"Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного
та природного характеру" визначає організаційні та правові основи захисту
громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на
території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення,
довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Зокрема, стаття 3 визначає основні завдання у сфері захисту населення і
територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Основними
завданнями у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру є:
-
виконання
комплексу заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації
техногенного та природного характеру;
-
забезпечення
готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодії органів
управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання
надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на
них.
Надзвичайна
ситуація техногенного та природного характеру – порушення нормальних умов життя і
діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті,
спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, в
тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може
призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті,
ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних
матеріальних втрат.
Зона
надзвичайної ситуації – окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація
техногенного та природного характеру.
Аварія – небезпечна подія техногенного
характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій
території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель,
споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або
транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
Стихійне лихо
– це
катастрофічне природне явище чи процес, які можуть спричиняти людські жертви,
значну матеріальну шкоду та інші важкі наслідки. Стихійні лиха переважно
пов'язані з природними процесами, але можуть бути спровоковані
Теорія катастроф
є ефективним знаряддям моделювання еволюції складних динамічних систем, які
використовують в усіх галузях життєдіяльності сучасної техногенної цивілізації.
Відповідно до
статті 7 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних
ситуацій техногенного та природного характеру" надзвичайні ситуації
техногенного та природного характеру класифікують за характером походження,
ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.
Залежно від
характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій
техногенного та природного характеру на території України, визначають такі види
надзвичайних ситуацій:
-
техногенного
характеру;
-
природного
характеру.
-
державний;
-
регіональний;
-
місцевий.
Перелік посилань
1.
І.Т. Панкратов «Безпека життєдіяльності» Київ, 2000.
2.
В.Д. Желібо «Соціальні надзвичайні ситуації» Харків, 2002.
3.
К.О. Яким, Навчальний посібник з безпеки життєдіяльності,
Київ, 2004.
Страницы: 1, 2, 3
|
