Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

В сучасних умовах комерційні банки практично повністю відмовилися і від методик кредитування по залишку, по обороту та оборотно-залишкової організації кредитування, що застосовувались раніше. Визначальною особливістю сьогоднішньої системи позичкових операцій банків є перехід від пооб'єктного кредитування, пов'язаного з наявністю запасів товарно-матеріальних цінностей і виробничих затрат, до кредитування суб'єкта, тобто конкретної юридичної або фізичної особи, яка потребує банківських позик на ті чи інші цілі своєї діяльності.

Основною рисою, що характеризує суб'єктний метод кредитування, є індивідуальний підхід банку до кожного позичальника. Якщо раніше головним моментом при видачі позик вважалась наявність певного об'єкту кредитування, а можливості повернення кредиту спеціально не аналізувались, оскільки виконання плану вважалось для цього цілком надійною гарантією, то в сучасних умовах банки головну увагу приділяють попередньому контролю за діяльністю кожного потенційного позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту та прогнозуванню ризику його непогашення. З цією метою банк ретельно вивчає репутацію позичальника, своєчасність погашення ним раніше отриманих позик і виконання інших зобов'язань. Вивчається і фінансовий стан господарства, стан оборотних коштів, інвестиційні плани і можливості, організація роботи щодо підвищення фондовіддачі та рентабельності.

Після перевірки вказаних моментів банк приймає рішення про можливість і доцільність видачі позики клієнту. При позитивному вирішенні даного питання між банком і позичальником укладається кредитний договір, в якому зазначаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, форма забезпечення зобов'язань, процентні ставки і порядок їх оплати, права і відповідальність сторін щодо видачі і погашення кредиту.

Суб'єктний метод кредитування носить принципово новий характер, який докорінно відрізняється від кредитування по залишку, по обороту та оборотно-залишкового методу. І хоча деякі спільні риси незначною мірою зберігаються, за основними якісними параметрами суб'єктне кредитування є практично неспівставним з методами організації кредитних відносин неринкового типу, які засновувались на кредитуванні об'єктів.

Зрозуміло, що діючий на сьогодні метод кредитування суб'єкта не є раз і назавжди застиглою формою організації кредитних відносин, досконалою . у всіх своїх проявах. Постійна динаміка економічного середовища, необхідність пристосування суб'єктів ринку до змін кон'юнктури та основних умов господарської діяльності вимагають неперервного пошуку найбільш оптимальних способів організації відносин між банками та їх клієнтами.

Виходячи із вищевикладених закономірностей і тенденцій у кредитній сфері, доцільно було б виділити такі основні шляхи вдосконалення методики кредитування.

1. Комерційні банки, визначаючи пріоритети при кредитуванні того чи іншого суб'єкта, повинні орієнтуватися в першу чергу на якісні економічні критерії його розвитку. Це означає, що банківські позики повинні видаватись насамперед тим господарствам, у продукції, роботах чи послугах яких є найбільшою мірою зацікавлене суспільство.

На практиці дані критерії реалізуються у формуванні ринкового попиту на певний вид продукції, яка виробляється потенційним позичальником. Конкретним кількісним вираженням даного попиту можуть служити такі фактори, як динаміка цін на ті чи інші товари або послуги, кількість заявок на виробництво певних видів продукції та укладених у відповідності з цим договорів і контрактів, а також коливання курсу цінних паперів компанії, що відповідає змінам потреб на ринку у товарах, які вона виробляє, та відображає рівень її прибутковості.

Ретельне вивчення і оцінка банком зазначених факторів дозволило б задовольнити інтереси не тільки конкретного позичальника у додаткових коштах, але і банку, оскільки це допомагає спрямувати кредитні вкладення на виробництво високоякісної продукції, характеристики якої відповідають потребам ринку. А це є гарантією повернення позичених коштів, забезпечує надійну платоспроможність клієнта і достатню прибутковість банку.

2. Позитивне вирішення питання про організацію кредитних відносин з певним клієнтом служить для банку основою для перевірки кредитно- і платоспроможності позичальника та укладення з ним кредитного договору. В умовах, коли основою сучасного методу кредитування є індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб'єкта кредитних відносин на перший план економічної роботи банку висувається оцінка кредитоспроможності позичальника як необхідна передумова для всіх подальших дій банку відносно даного клієнта. Оцінюючи можливість і готовність позичальника своєчасно погасити кредит з виплатою процентів, банк повинен чітко визначити ступінь ризику, який він може взяти на себе, кредитуючи даного клієнта. Реальна оцінка такого ризику можлива лише тоді, коли банк визначає рівень кредитоспроможності і платоспроможності позичальника не лише на даний час чи якісь періоди в минулому, але і на перспективу. Для цього банк повинен вимагати від позичальника надання будь-якої інформації, що стосується його комерційної діяльності.

3. В сучасних умовах всі основні питання, пов'язані з організацією кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником шляхом укладення між ними кредитного договору. У зв'язку з цим банкам слід з особливою ретельністю підходити до визначення всіх умов організації кредитних відносин, які фіксуються у договорі. Це стосується насамперед таких фундаментальних умов кредитної справи, як ціль, сума і строк кредиту, порядок його надання і погашення, форми забезпечення і плата за користування кредитом.

При встановленні оптимальних умов кредитування банкам слід було б особливу увагу звертати на такі основні моменти:

а) Ціль кредиту є важливим індикатором ступеня ризику даної позичкової операції банку. Тому банк при видачі позик повинен уникати кредитування тих заходів клієнта, які носять спекулятивний чи інший сумнівний характер і мають високий ризик. Надаючи позику, слід переконатися, що вона спрямовується на цілі, передбачені статутом компанії. Загалом цілі кредиту повинні визначати високі результати діяльності позичальника, що безпосередньо впливає на прибутковість власне банку.

б) Визначаючи суму кредиту, банк повинен ретельно перевірити обгрунтованість заявки клієнта стосовно цього параметру. Основою для такої перевірки повинно стати глибоке знання економістами банку господарського і фінансового стану підприємства, можливостей його ліквідності та перспектив розвитку. Це дозволить правильно визначати розміри виробничих запасів і затрат, залучення матеріальних цінностей в оборот господарства, розміри власних оборотних коштів і потреби в залучених.

в) При оцінці строку, на який видається позика, банк повинен враховувати, що чим він довший, тим вищий ризик, з яким пов'язані перспективи погашення кредиту. Тому комерційні банки при оцінці обгрунтованості клопотання клієнта про отримання позики на той чи інший строк повинні всебічно проаналізувати потенційні можливості позичальника у реалізації програми, що кредитується, термін і перспективи її окупності.

г) Порядок видачі і погашення позик повинен найбільшою мірою відповідати особливостям діяльності клієнта. При цьому слід чітко обумовити, яким чином (повною сумою чи частинами) видаватиметься кредит, чи буде він спрямований на оплату розрахункових документів чи на поточний рахунок позичальника, за рахунок яких джерел буде погашатись позика - за рахунок отримання доходів чи від реалізації активів. Банк повинен при цьому перевірити, чи відповідають умови, запропоновані позичальником, його реальним можливостям.

д) Визначаючи форму забезпечення кредиту, доцільно проаналізувати загальну можливість клієнта повернути позику в повному обсязі і у встановлений строк. Адже забезпечення кредиту банку - це надійна гарантія отримання прибутку і збереження його активів. У зв'язку з цим банки повинні; серйозно підходити до визначення форм забезпечення позик, використовуючи | різноманітні можливості щодо застави рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, інших активів, використання гарантій і поручительств, страхування ризику непогашення позик.

е) Визначення плати за банківський кредит пов'язане із встановленням процентних ставок, а в деяких випадках і комісійної винагороди за позиками. Оцінка плати за користування кредитом в сучасних умовах повинна охоплювати комплекс факторів, який включає не лише строки і розміри кредиту, витрати за пасивними операціями і ступінь ризику, але і характер відносин між банком і позичальником, попит на позики, конкуренцію на ринку кредитних послуг, рівень інфляції та інші показники. В окремих випадках банк міг би практикувати і таку форму плати за кредит, як участь у прибутках позичальника, що отримуються від кредитованого заходу.

4. Особлива роль належить і систематичному аналізу виробничо-фінансової діяльності позичальників, який виступав би не тільки однією з форм контролю за цільовим і ефективним використанням господарствами банківських кредитів, але й сприяв би подальшому вдосконаленню методів кредитування, оскільки в процесі аналізу можуть бути виявлені не тільки упущення в діяльності підприємств, але і слабкі сторони тих чи інших форм і кредитування.

Володіючи в ході кредитування і розрахунків достатньо широким колом показників про стан виробництва і фінансів кожного позичальника, банк має реальні можливості своєчасно виявляти і вказувати клієнту на можливі недоліки в його роботі, особливо якщо це стосується використання банківських позик, вносити пропозиції щодо поліпшення виробничо-фінансового стану господарства, рекомендувати конкретні шляхи покращення кінцевих економічних результатів його діяльності. На основі такого аналізу можуть визначатися окремі сторони подальшої організації кредитних відносин банку з тим чи іншим позичальником та умови їх диференціації. Дієвість та результативність аналітичної роботи банку в кінцевому підсумку повинні визначатися цільовим і ефективним використанням виданих кредитів та своєчасним їх поверненням.

5. Важливою формою організації кредитних відносин банку з позичальниками, що мають хороший фінансовий стан і високу репутацію, є відкриття їм кредитних ліній. Кредитна лінія являє собою угоду між банком і позичальником про надання останньому кредитів протягом певного часу в межах встановленого ліміту. Відкриття кредитної лінії, як правило, свідчить про високий рівень довіри банку до позичальника і є досить вигідним методом кредитування для кожного з них. Позичальник має можливість більш точно оцінювати перспективи своєї діяльності в рамках отриманого кредиту, скоротити грошові витрати та час, які необхідні були б для оформлення кожної кредитної угоди зокрема. Банк, крім скорочення витрат на видачу окремих кредитів, має можливість детальніше контролювати діяльність позичальника в процесі кредитування. Видача позик шляхом відкриття кредитної лінії значно відрізняється від кредитування сукупного об'єкту в межах планового розміру кредиту, що донедавна мало місце в нашій країні. Кредитування сукупного об'єкту застосовувалось практично до всіх без винятку клієнтів банку мало здебільшого автоматичний характер, спрямований на забезпечення планових потреб підприємств у позичених коштах. Водночас кредитна лінія відкривається банком лише найбільш надійним позичальникам після ретельної перевірки їх фінансового стану, тобто і в цьому випадку витримується індивідуальний підхід банку до кредитування кожного окремого суб'єкта.

6. Одним із методів кредитування, широко використовуваних комерційними банками розвинутих країн світу, перспективних і в нашій країні, є овердрафт, суть якого полягає у тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його рахунку, в результаті чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит. Як правило, в угоді між банком і клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафту - ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів і планів реалізації продукції фірми-позичальника.

При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі суми, що зараховуються на поточний рахунок клієнта, тому обсяг кредиту постійно змінюється в міру надходження і витрачання коштів. У результаті кредитове сальдо по рахунку клієнта може періодично змінюватись на дебетове і навпаки. В принципі банки можуть допускати тривалу наявність дебетового сальдо на рахунках для надійних клієнтів. Однак при цьому вони посилюють контроль за діяльністю позичальників і загальним станом їхньої платоспроможності,

Основною перевагою овердрафту, окрім економії витрат, пов'язаних з оформленням видач звичайних позик, є те, що клієнт по суті платить за фактичне користування кредитом, оскільки банки, як правило, практикують щоденне нарахування процентів на суму непогашеного залишку. В результаті досягається значна економія коштів внаслідок короткочасного і перехідного характеру кредиту. Овердрафт є найбільш зручним методом кредитування, що дозволяє клієнту вирішувати проблеми фінансування короткострокової заборгованості в періоди, коли його витрати тимчасово перевищують надходження коштів на рахунок.

У нашій країні в окремі періоди використовувались методи кредитування, подібні до овердрафту. Так, до проведення кредитної реформи 1930-32 рр. досить поширеними у банківській практиці були єдині рахунки контокоренти, на яких відображались всі операції банку з клієнтом (з одного боку - всі платежі клієнта і позики банку, а з іншого - всі надходження на рахунок). Пізніше, у 1966-84 рр. частина колгоспів кредитувалась за єдиним активно-пасивним рахунком, який по суті був тим же контокорентом. Однак, вітчизняна практика застосування контокоренту не виправдала себе в обох випадках. Основний недолік даного методу кредитування полягав у автоматизмі при видачі позик, що досить часто призводило до покриття за рахунок ресурсів банку упущень і фінансових проривів в роботі господарств. У зв'язку з цим контокорент було замінено окремими розрахунковими і позичковими рахунками для кожної організації.

Як свідчить зарубіжна банківська практика, овердрафт (контокорент) повинен застосовуватись в основному лише у відносинах з найбільш надійними, першокласними позичальниками з високим рівнем платоспроможності, яка не викликає у банку сумнівів. В нестабільній економічній ситуації цього правила повинні дотримуватись і вітчизняні комерційні банки, запроваджуючи більш прогресивні метопи кредитування, що відповідають сучасним вимогам клієнтів.

Таким чином, організація банківської роботи щодо надання клієнтам кредитних послуг повинна бути спрямована в першу чергу на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом якого повинно стати найбільш ефективне використання наданих в позику коштів, що позитивно відображається на загальному стані економічного розвитку країни в цілому.

2.3 Розрахунково-касові послуги банків

Грошові розрахунки в Україні здійснюються за допомогою готівки та в безготівковій формі. Розрахунки, що здійснюються за допомогою готівки, використовуються в процесі взаємовідносин підприємств, установ та організацій з населенням, обслуговують рух його грошових доходів та видатків. В розрахунках між підприємствами, організаціями (юридичними особами) майже всі господарські платежі (крім дрібних) здійснюються шляхом безготівкових перерахувань коштів.

Сукупність усіх грошових розрахунків, незалежно від їх форми, складає грошовий оборот. Основну частину його становить безготівковий оборот. Сфери застосування готівкових та безготівкових розрахунків чітко визначені в законодавчому порядку.

Разом з тим обидві форми грошового обороту органічно взаємозв'язані і характеризуються високим рівнем організації.

Безготівкові розрахунки обслуговують господарські взаємовідносини підприємств, організацій, установ, об'єднань, фінансово-кредитних органів. Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги. При здійсненні розрахунків в народному господарстві використовується також банківський кредит.

Організація безготівкових розрахунків повинна сприяти процесу відтворення, відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, тим самим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках. Крім того, організація розрахунків повинна передбачати створення умов для взаємного контролю постачальника та покупця за дотримання господарчих угод, здійснення банківського контролю за діючими правилами розрахунків.

Однією з актуальних задач організації розрахунків є зближення моменту отримання матеріальних цінностей покупцями і здійснення платежу за них постачальникам, а також скорочення взаємної заборгованості.

Усі безготівкові розрахунки в народному господарстві виконуються через установи єдиної банківської системи, де підприємства, об'єднання, організації та інші структурні підрозділи економіки зберігають свої грошові кошти.

Організаторами та основними виконавцями розрахункових послуг виступають банки.

Деякі безготівкові платежі, як правило дрібні, здійснюються підприємствами та організаціями шляхом поштово-телеграфних переказів через установи зв'язку.

Безготівкові розрахунки здійснюються на основі письмових розрахунково-грошових документів: платіжних доручень, розрахункових чеків, акредитивних заяв, вимог-доручень, реєстрів та інших платіжних документів. Форми розрахунків між платником та продавцем визначаються угодою між ними. Для кожного з них характерна єдина в масштабах країни форма, сувора стандартизація, кодифікація реквізитів. Система оформлення, використання та руху розрахункових документів називається документообігом. Його основи визначені "Положенням про безготівкові розрахунки в господарському обігу України" Цим положенням передбачені реквізити розрахункових документів, правила та строки їх оформлення, відповідальність посадових осіб. що підписують документи, якщо їх зміст не відповідає фактично здійсненій господарській операції.

Безготівкові розрахунки відрізняються за способами платежів та за формами розрахункових документів. Основний спосіб платежу - перерахування грошових коштів з рахунка платника на рахунок одержувача шляхом відповідних записів на цих рахунках.

Інший спосіб платежу - залік взаємних вимог, при якому взаємні борги підприємств заліковуються і тільки різниця перераховується шляхом запису по їх банківських рахунках.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10